Роль християнської церкви у середні віки.

Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм.

Характерна ознака західноєвропейської середньовічної цивілізації полягає в тому, що релігія є домінуючим чинником розвитку суспільства. Протягом середніх століть відбулася остаточна християнізація Європи. Почався цей процес у районах Середземномор'я. В IV-V століттях у результаті економічних, політичних, культурних розходжень західна римська імперія й східна римська імперія мають свої відмінності.

Але ці відмінності різко загострилися й виявилися в ІХ - Х століттях. В 1054 році остаточно відбувся розкол церков, що одержав назву схизма. Церкви розкололися на католицьку й православну. Відповідно і Європа розкололася по конфесіональній ознаці. Західна, північна, центральна Європа пішла за Римом. Європа стала католицькою. Південно-східна, східна Європа пішла за Константинополем.

В католицькій церкві з самого початку зложилася жорстка централізація влади. Величезний вплив у ній належав римському єпископові. Який одержав починаючи з V століття найменування "папа". Рим вважався містом апостола Петра. Який був хоронителем ключів від раю. Римський папа привласнив собі право бути приймачем апостола Петра. Землі папи ставали вотчиною святого Петра. В VIII столітті утворилася папська держава. У цю державу ввійшла римська область.

Церква на середньовічному заході була фактично державою в державі. Церква одержувала в дарунок від імператорів, знаті земельні володіння. До XV століття 1/3 земель у Європі (у регіоні впливу католиків) належала католицькій церкві. На вселенських соборах, які періодично скликувались католицька церква розробляла свою догматику.

Система освіти в Європі фактично перебувала в руках церкви. В VI столітті з'явився перший монастир заснований святим Бенедиктом. Який пізніше і розробив устав монастирського життя. Від ченців вимагали виконання 3 обітниць: безшлюбності, бідності, слухняності. Монастир одночасно був центром освіти. У монастирських і церковних школах учили тексти латинською мовою.

Для середньовічної цивілізації заходу й для церкви зокрема одним з найважливіших було питання об відношення до мирської влади. В 413 році Аврелій Августин у своєму творі про град Божий порушив питання про відношення церкви і влади. Він сформулював свого роду політичну теорію. За якою надалі жило й розвивалося усе середньовіччя. Він стверджував що історія людства це боротьба праведників, що населяє град божий, і грішників які населяють град земний.

Аврелій Августин говорив що церква ближче стоїть до граду божого, що влада мирська це град земний. У такий спосіб світське правління повинне бути підлеглим церкві. Вона стоїть вище держави. Відповідно правителі зобов'язані підкорятися. Тому протягом усього середньовіччя взаємини церкви й держави в західноєвропейському регіоні носили дуже складний характер.

Черговий розбрат між папою і імператором назрівала і цьому чимало допоміг трактат кардинала Гумберта "Проти симфоністів", де йшла мова про вибори єпископа й інвеституру. Відповідно до трактату, вибори проходять у три етапи:

Духівництво висуває кандидатури, а народ бере участь у виборах.

Митрополит затверджує результати й відбувається рукоположення.

Політична влада підтверджує вибори.

Трактат позбавляє світську владу інвеститури, але в ті часи усе ще відбувалося саме навпаки й викликало справедливе обурення духівництва. В 1058 р. Лютеранський собор прийняв декрет про порядок обрання папи й першим папою, який був обраний відповідно до нього став Микола II (1059-1061).

Статут обрання передбачає участь у виборах тільки кардинальської колегії. Це все далеко не радувало імператора й один раз навіть виникла ситуація паралельних виборів. Духівництво обрало папу Олександра II (1061-1073), а імператор призначив антипапу Гонорія II. Лише смерть Гонорія зупинила вуличні криваві побоїща, як через це виникли.

В світлі свого піднесення церква майже протягом двох століть безмежно панувала над усією християнською Європою, впроваджуючи свої погляди та ідеї у середньовічну свідомість. Ось лише деякі з наслідків цього панування:

В період церковного панування відбулась рецепція римського права у формі Юстиніанового "Corpus iuris civilis", що ознаменувало дванадцяте та тринадцяте століття добою законів та права. Відродження канонічного права, що включало в себе і питання тепер вже світського права (сімейне, спадкове), сприяло приведенню до відповідного стану і інших норм як церковного, так і світського порядку. Церква взяла на себе роль механізму, який мав упорядковувати законодавство для християнського світу, пристосовуючи його до нових потреб часу і не відходячи далеко від давніх звичаїв та практики. Папські декреталії (листи-послання) в добу церковної могутності перетворилися на звичайний спосіб видання для християнського світу нових законів. І, як наслідок, і сьогодні ми можемо прослідкувати вплив християнського гуманізму та моралі на право переважної більшості країн.

Під впливом християнської моралі відбулися кардинальні зміни не тільки у матеріально-правових та процесуальних нормах, але і в науковому підґрунті правових наук. Християнська кримінологія, зокрема, запропонувала свій підхід до основних понять злочинності та злочину. Змінилось також і ставлення до самої особи злочинця та до вибору міри покарання для нього.

Забезпечуючи єдину політику щодо всіх християнських держав, церква пропонувала всім державам вступити до можливого союзу, залишаючи за собою місце сеньйора по відношенню до всіх монархів. Не будучи мілітаризованою інституцією, Церква, однак, володіла та неодноразово використовувала всі військові потужності держав — васалів, що безумовно визнавали за церквою це право.

Політична сила та авторитет кожного монарха чи навіть чиновника в першу чергу залежали від їх лояльності до Церкви. Ряд важливих світських документів, включаючи і Велику Хартію Вольностей 1215 року, були прийняті при прямій участі Церкви, що свідчить про зв'язок між світською владою та Церквою з явною домінантою саме церковної ієрархії.

Історія християнської церкви нерозривно пов'язана з історією Європи, з її соціальними, культурними, політичними рухами та реформами минулих століть. Спадщина Церкви, що дійшла до нас крізь віки назавжди закарбована в пам'ятках людської культури. Метою мого дослідження є висвітлення маловідомих сторінок діяльності Церкви в період Середньовіччя, а також формування об'єктивної оцінки до такого історичного феномену як середньовічна Церква.

Дата добавления: 2015-08-21