Болгарія.

Вступ Болгарії у війну на боці айстро-німецького блоку мав наслідком національну трагедію болгарського народу, було вичерпано людські та економічні ресурси. Після війни зріс авторитет лівих партій, зокрема Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), лідер якого Олександр Стамболійський сформував новий уряд. Міжнародна ситуація була досить складною для Софії, за Нейїським мирним договором, Болгарія втрачала значну частину своїх земель, армія обмежувалась 20 тисячами вояків, знаяні розміри репарацій. Укладення договору викликало масове невдоволення населення, яке вилилося у страйки. В таких умовах уряд Стамболійського розпочав програму реформ, спрямованих на покращення становища селян та робітників. Обмеження інтересів буржуазії призвели до консолідації анти селянських сил, які об’єднались у «Народну змову», сили якої 9 червня 1923 р. здійснили державний заколот повлаиши уряд БЗНС та вбили О. Стамболійського.

Встановлена диктатура правих партій мала військо-фашистський характер, розпочались репресії проти опозиції. БЗНС та Болгарська комуністична партія не бажали втрачати владу, тому у вересні 1923 р. підняли повстання, яке однак було жорстоко придушене. Але це не принесло спокою країні, вже в 1934 р. 19 травня внаслідок державного перевороту до влади прийшов новий військово-фашистський уряд Кимона Георгієва. Було скасовано дію Тирновської конституції, розпущено Народні збори. Але вже в 1935 р. цар Борис ІІІ, скориставшись з чергової урядової кризи, відправив уряд Георгієва у відставку, зосередивши у своїх руках всю владу. Поступово авторитарний режим Бориса ІІІ з Франції почав переорієнтовуватись на Німеччину, яка вимагала перегляду Версальсько-Вашингтонської системи.

Відлік історії Візантійської імперії починається у 330 р. н.е., коли римський імператор Костянтин I переносить столицю імперії в “Новий Рим”, на місце давньогрецької колонії Візантія, у Східній Фракії.

Хоча після поділу Римської імперії на Західну і Східну, Західна Римської імперія припинила своє існування у 476 році, Східна Римська імперія пережила Західну на 1000 років. У Візінтії були збережені кращі традиції античного мистецтва, літератури та освіти.

Східна Римська імперія відіграла роль буфера між Європою та Азією, поєднувала у собі елементи як Європи, так і Азії, а також була бастіоном християнського світу у боротьбі проти вторгнень з Азії. У кінці кінців, Візантійська імперія загинула у 1453 році, після того, як Османська армія, після тривалої облоги, захопила Константинополь

Термін «Ві?зантійська» походить від Віза?нтія, давньогрецької колонії, яка була заснована людиною на ім’я Візас. Колонія була розташована на європейській стороні Босфору (протоки, яка зв’язує Чорне море в Середземне море). Візантій був ідеально розташований та слугував у якості транзитного пункту і торгівлі між Європою та Азією.

У 330 році, римський імператор Костянтин I обрав Візантій, у якості місця перенесення нової столиці Римської імперії – Константинополя. Через п’ять років, на Нікейському церковному соборі, Костянтин проголошує християнство державною релігією Римської імперії. Мешканці Константинополя та решти Східної Римської імперії, вважали себе римлянам та християнам, хоча більшість з них говорили грецькою мовою, а не латина.

Хоча імператор Костянтин прагнув зберегти єдність Римської імперії, це єдність виявилася ілюзорною, вже після його смерті у 337 році. У 364 році імператор Валентиніан знову розділив імперію на Західну і Східну частини. Валентиніан керував Західною частиною імперії, а його брат Валент Східною. Доля двох регіонів значно відрізнялася протягом наступних кількох століть.

Західна Римська імперія занавала постійних атакам германських племен, таких як вестготи, остроти та вандали. Імперія не витрумує навали варварів і починає розпадатися, дуже скороло під владою західних імператорів залишилася лише сама Італія. У 476, варвар Одоакр скинув останнього римського імператора Ромула Августа, – Західна Римська імперія загинула.

Дата добавления: 2015-08-21