Дидактичний текст як засіб організації і передачі навчальної інформації

Дидактичний текст 1

З того часу, як ми навчилися грамоті, ми щодня маємо справу з письмовими текстами різного роду. Смисл слова «текст» зрозумілий кожному, але далеко не кожний знає, що в слів «текст» і «текстиль» - один корінь, тому що вони обоє походять від латинського «textum», що буквально переводиться як «виткане». Отже, текст має внутрішню організацію, він витканий зі слів, об'єднаних змістом. Це знаковий ряд, і в широкому смислі, текстом можна назвати семіотично організовану послідовність знаків. У Тлумачному словнику російської мови Д.Н.Ушакова текст визначається як «будь-яка відображена в писемності чи пам'яті мова, написані чи сказані ким-небудь слова, які можна відтворити в тому ж вигляді». Ці визначення допомагають нам повніше осягнути суть тексту як знакового ряду, що складається з елементів, зв'язаних один з одним певним смислом, і несе інформацію, що має властивості запам'ятовуватися й осмислюватися.

Текст – термін не лише лінгвістичний, але й психологічний. Він має задані властивості, від яких залежить психологія його сприймання. Тексти бувають художні, релігійні, наукові, навчальні, нормативні, рекламні... (перелік можна було б продовжити). Кожний має свого читача і сприймається по-різному. Текст може бути емоційно забарвлений і сухий, точний. В одних випадках музикальність тексту превалює над змістом, в інших головний стрижень складає смисл, інформація.

Так, у художніх текстах і особливо поезії власне інформативність дещо відходить на другий план, а на перший виступає емоційно-образний ряд, розрахований на відповідну реакцію читача чи слухача. Згадаєте «славнозвісне»: «Порой опять гармонией упьюсь, над вымыслом слезами обольюсь” О.С. Пушкіна.

Релігійні тексти спрямовані на створення певного духовного настрою, підкріпленого вірою. У них рівне значення надається ємності змісту і музикальності форми. Квінтесенцією такого тексту є молитви, де кожне слово афористичне і співуче. Майже всі молитви перетворюються на спів, і їхній зміст поглиблюється змістом. Так, молитва «Символ віри» містить всі постулати християнства, хоча і не настільки велика.

Рекламні тексти розраховані на потенційних покупців, спрямовані до їх підсвідомості. Як правило, вони короткі, помітні, у них, як у ніяких інших присутні накази, спонукання споживачам придбати рекламовану продукцію.

Нормативні тексти відрізняються великою кількістю безособової чи невизначено-особистої форми дієслова (випливає, потрібно, не потрібно, можна, не можна), а головне – такий текст не припускає різночитань (гранична конкретність змістів і дій). Їхня структура ємка, щільна, тексти відрізняються стислістю, короткі, не містять нічого зайвого.

Науково-популярний текст поєднує в собі інформативність з цікавістю. Він повинний зацікавити читачів, що мають лише загальні уявлення про суть того, що викладається в тексті, викликати в них бажання довідатися більше, а відтак – має бути доступним для їхнього сприйняття.

Науковий текст розрахований на професійно компетентну людину, діяча даної області науки, скажемо, на колег. Такий текст рясніє безліччю термінів, формул, йому притаманний науковий стиль. Головне в ньому - наявність наукової інформації, найчастіше якісно нової. Оскільки науковий текст призначається для обізнаних в цій науці і не виконує навчальної функції, у ньому яскравіше виявляються авторські стильові особливості автора. Цей текст може бути заважким для сприйняття, що не применшує його наукової цінності, але може приректи його на неуспіх. Так у свій час не була зрозуміла знаменита «Теорема Франсуа Вієта» через труднощі її стилю.

Науково-навчальний (дидактичний) текст. Функції науково-навчального тексту, по-перше, - передача наукової інформації в стислому і систематизованому виді, доказ її професійної корисності і практичної цінності для тих, яких навчають, і, по-друге, - активізація їхнього логічного мислення.

Відповідно до призначення тексту в мові склалося п'ять стилів викладу думки: розмовно-буденний, офіційно-діловий, художньо-літературний, публіцистичний і науковий. Кожний з них має свої особливості. Як відзначав В.Г. Бєлінський, «філософ говорить силогізмами, поет - образами і картинами». Науковий стиль, що представляє лінгвістичні параметри наукового тексту, повинний мати ті ж властивості, що і саме наукове дослідження: логіка, доказовість, точність визначень і формулювань, відсутність різночитання, емоційного забарвлення. Він характеризується насиченістю науковими і технічними термінами, допускає повтор слів у вузькому контексті. У науковому тексті часто вживається авторське «ми» чи опускається особовий займенник, що сприяє об'єктивізації наукової інформації, крім того, йому властиве вживання пасивного стану. Усе це повною мірою стосується і стилю науково-навчального тексту. До важливих критеріїв його якості можна також віднести точність і ясність мови, що забезпечують адекватність змісту тексту для автора і слухачів і відповідного його розуміння.

Кожен текст має свою ієрархією. Насамперед текст має дескриптивну структуру, він - тому і текст, а не набір слів, що створено для опису факту, явища, поняття, властивості, дії і т.п., тобто, кожен текст, описуючи щось, дає нам інформацію, і частини цієї інформації зв'язані один з одним єдиною логікою, єдиним змістом. Отже, властивостями тексту є - дескриптивність, тобто описова структура, його інформативність, тобто інформаційна структура, його логічність, тобто логічна структура. Ці структури підкріплюються в тексті ілюстративністю, як вербальною, так і графічною. Вербальна ілюстративність здебільшого властива художній літературі (портретні характеристики персонажів, опису інтер'єрів і т.д.), буквальна ілюстративність притаманна як художньому (книжкові ілюстрації), так і науковому, і науково-навчальному тексту (малюнки, схеми, графіки).

Будь-який текст має контекст, тобто текстове оточення, і сприймається в залежності від нього, так само як і слово, що має багато смислів у словнику і конкретний - у контексті.

Існує ще одна зв'язана з текстом лінгвістична характеристика - підтекст - тобто прихований вторинний зміст тексту. Ця характеристика притаманна літературному тексту. Підтекст існує в притчі, у байці, написаної езоповою мовою; він сходить до античності і за всіх часів являв і являє засіб сказати таємно про те, про що не можна сказати відкрито в даному соціально-історичному контексті. Крім того, підтекст - інформація для міркування, засіб змусити читача глибше осмислити прочитаний текст. У тексті можуть існувати два підтексти. Підтекст - один з улюблених прийомів сучасної зарубіжної прози. Так, наприклад, роман «Чума» французького лауреата Нобелівської премії А. Камю має текст-хроніку чумної епідемії в алжирському місті Оране, підтекст - боротьбу французького Опору і глибинний філософський підтекст - вічну боротьбу Добра і Зла. Науковий і навчально-науковий тексти виключають різночитання і підтексту не мають.

Схема структурних компонентів дидактичного тексту наводиться на мал. 14.1.

РІВЕНЬ БАЗОВОГО ОПИСОВОГО ТЕКСТУ - (безпосередній опис досліджуваного об'єкта) включає:

· Інформативні одиниці і можливі способи їхньої організації

· Абстрактні одиниці опису (положення)

· Ілюстративні одиниці опису (приклади)

· ЛОГІЧНА СТРУКТУРА (ланцюжок логічних суджень, умовиводів, висновків)

· ЛОГІКО-РЕФЛЕКСІЙНІ РІВНІ (указують на зміну рівня абстракції, та рефлексії: від опису цілісного об'єкта до опису його функцій → його складових частин → функцій і внутрішньої структури складових частин і т.п.)

· СХЕМАТИЧНИЙ (графічні схеми синтезують інформацію в просте і зручне системно-структурне зображення досліджуваного матеріалу)

НАДБУДОВЧІ РІВНІ: (самі по собі не описують об'єкт, але обслуговують процес опису, керують процесом розуміння базового тексту)

· ПОЯСНЕННЯ - якщо передбачається ситуація нерозуміння, необхідно дати додаткові знання

· ПОСИЛАННЯ - на вже отримане знання чи відсилання до визначеного джерела знань

· ІЛЮСТРАЦІЇ - демонстрація абстрактного положення в ситуації передбачуваного нерозуміння, якщо абстракція сама по собі викликає утруднення в розумінні

· КОНТРОЛЬ ЗАСВОЄННЯ - контрольні питання різних типів

Рис. 14.1. Схема структурних компонентів дидактичного тексту

Інформація про структуру тексту передається поліграфічними засобами: абзаци, інтервали, шрифти. Комп'ютерний набір розширює ці можливості. Ці елементарні знання формують навички швидкого реструктурування тексту до потрібних параметрів в конкретній ситуації обсягу і навички імпровізації, заснованої на лінгвістичних закономірностях.

Тема тексту повинна бути свого роду принадою для слухачів, оскільки саме по ній слухачі будуть судити про те, чи цікаво їм подальше знайомство з текстом. Хоча формулювання навчальної теми частіше усього відображає зміст навчання (наприклад, тема "Навчальні цілі"), при виборі назви навчальної теми також можна використовувати різні прийоми. Наприклад:

зазначити очікуваний результат навчання ("Формулювання навчальних цілей");

зазначити ступінь досягнення очікуваного результату ("Теоретичні основи формулювання навчальних цілей", “Елементи цілепокладання");

сформулювати тему навчання у вигляді запитання ("Як правильно формулювати навчальні цілі? ");

підкреслити важливість інформації, що викладається ("Ціль - як основа навчальної діяльності");

зазначити частину змісту, на якій буде зроблений основний акцент ("Правила цілепокладання") і т.д.

Конкретні, зрозумілі, лаконічні назви тем – більш доцільні. Але в цілому назва тексту повинна відповідати меті його засвоєння.

Навчальні цілі, що можуть бути досягнуті при роботі з дидактичним текстом, - запам’ятовування і осмислення основних положень теми, набуття елементарних вмінь використання набутої інформації.

Навчальний матеріал в тексті може бути викладений різноманітними способами. Ступіневий виклад іде по висхідній лінії, від одній ідеї до іншої, причому кожна з них, будучи обґрунтованою самостійно, служить вихідним пунктом для роз'яснення наступної. Та головна ідея, що визначає ціль даного виступу, розкривається лише наприкінці. При концентричному способі інформація спочатку виражається в приблизній і загальній формі. Надалі провідна ідея всебічно обґрунтовується, збагачується новими характеристиками, виявляючи свої різноманітні сторони і грані. І наприкінці основна ідея формулюється ще раз, допомагаючи слухачам осмислити її у всій сукупності зв'язків. Різновидом ступеневого способу викладу матеріалу є історико-хронологічний. Він застосовується для повідомлення про історичні події, біографії відомих людей, пояснення характеру протікання процесів. Ще одним способом подання навчальної інформації є системно-логічний. При його використанні матеріал подається послідовно, у відповідності до логічної пов’язаності його елементів. При цьому хід викладу може бути як індуктивним (від конкретних фактів до їхнього узагальнення), так і дедуктивним (формулювання загальних положень, що підтверджуються фактами і прикладами).

Оптимальною кількістю питань, що розглядаються в межах одного дидактичного тексту, є 4-5. Вони повинні відповідати визначеним навчальним цілям, а їх послідовність - внутрішній логіці теми. Кожне питання – одиниця інформаційного повідомлення (не плутати з дидактичними запитаннями до слухачів!) описується набором повідомлюючих тверджень. Найважливіше питання повинне містити не більше 10-16 пунктів, які розвивають і доводять основну тезу. Для якісного розуміння кожна інформаційна одиниця має включати чотири аспекти: опис (вказування зовнішніх властивостей предмету, явища, процесу); пояснення (розкриття внутрішнього змісту, характерних властивостей, особливостей); доказ (аргументація, переконання), ілюстрація (розповідь, наведення конкретного прикладу, повідомлення фактичних даних). Отже, крім основної інформації (певних понять, положень, що засвоюються), навчальний текст повинен також містити допоміжну інформацію (пояснення, ілюстрації), що покращують засвоєння основної.

Для опрацювання дидактичного тексту рекомендуються такі навчально-тренувальні завдання:

конспектування - короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектування ведеться від першого (від себе) чи від третьої особи. Конспектування від першої особи краще розвиває самостійність мислення.

складання плану тексту. План може бути простий і складний. Для складання плану необхідно після прочитання тексту розбити його на частині й дати заголовок кожній частині.

тезування - короткий виклад основних думок прочитаного.

цитування - дослівна витримка з тексту. Обов'язково указуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка).

анотування - короткий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати суттєвого змісту.

резензування - написання короткого відзиву з вираженням свого ставлення до прочитаного.

складання довідки – відомостей про щось, отриманих після пошуків. Довідки бувають статистичні, біографічні, термінологічні, географічні і т.д.

складання формально-логічної моделі - словесно-схематичного зображення прочитаного.

складання тематичного тезауруса - упорядкованого комплексу базових понять розділу, теми.

складання матриці ідей - порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ у працях різних авторів.

Для кращого засвоєння до дидактичного тексту можуть також надаватись контрольні запитання.

Дата добавления: 2015-08-21