Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Значення методології для системи наукового знання, та її місце у цій системі

Читайте также:
  1. А). Вплив лісової місцевості на ведення бою
  2. Аналіз існуючих виробів та визначення завдань проекту
  3. Анлійська буржуазна революція XVII ст. Характер,рушійні сили,історичне значення.
  4. Асортемент та призначення посуду, приборів, білизни.
  5. Асортимент та призначення торгового посуду,приборів, білизни
  6. Б). Місце батальйону в бойовому порядку полку та його роль в бою
  7. Б). Місце роти в бойовому порядку батальйону та її роль в бою

Методологія і питання, що з нею пов'язані, є одними з найбільш важливих і складних проблем науки, у тому числі юридичної. На це звертає увагу багато авторів як вітчизняних, так і іноземних. Це пояснюється тим, що методологічні аспекти науки є багатоплановим утворенням, де переплітаються ідеологічні, гносеологічні та онтологічні моменти пізнавального процесу.

Найвідоміші вчені надавали методам пізнання виключного значення. Скажімо, Ф. Бекон порівнював метод з ліхтарем, який освітлює дорогу вченому, вважаючи, що навіть кульгавий, що йде з ліхтарем по дорозі, випередить того, хто біжить потемки без дороги. Інакше кажучи, плідність наукового пошуку, ступінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежать від методів, що використовуються дослідниками.

Слід підкреслити, що "проблема методу дослідження і методологія науки привертали увагу вчених і філософів віддавна, починаючи з античної епохи. Однак детальний аналіз методів і засобів наукового пізнання почав здійснюватись лише в останні півстоліття", тобто з другої чверті XX ст.

Зрозуміло, що необхідно розрізняти методологію наукової (пізнавальної) і практичної діяльності. Звичайно, методології цих двох сфер людської діяльності тісно пов'язані між собою, тим не менш, їх необхідно розмежувати за цілою низкою ознак (наприклад, за суб'єктним складом, за метою здійснення, за критеріями оцінки отриманих результатів і т. д.). Тому слід пам'ятати про відносну відособленість методологій наукової та практичної діяльності.

У подальшому, якщо інше не буде зазначено окремо, мова переважно йтиме про методологію пізнання, точніше про методологію науково-пізнавальної процедури.

Незважаючи на очевидність того, що методологія не є синонімом методології науки, досить часто ці поняття не розмежовують. Тут зауважимо, що методологія науки - це одна з можливих форм методології як цілісного поняття і явища. Крім методології науки мову можна вести про методологію діяльності, методологію творчості, методологію лікування і т. д. Враховуючи сказане вище, розглядаючи розуміння поняття "методологія" взагалі, а не поняття "наукової методології" ("методології науки"), можна погодитись з О. Новіковим та Д. Новіковим, які визначають методологію як "вчення про організацію діяльності".

Крім того, методологія є відмінною особливістю науково-пізнавальної діяльності. Поза методологією наукова діяльність (на відміну від окремих форм практичної, пізнавальної, творчої тощо, діяльності) здійснюватись не може. Саме тому Г. Рузавін має рацію, коли зауважує, що "зазвичай при порівнянні наукового пізнання зі буденним, суттєву різницю між ними бачать перш за все в тих способах, за допомогою яких досягається знання в науці і повсякденному житті. Надійність, системність і підконтрольність наукових знань забезпечується за допомогою спеціальних і загальних методів дослідження, у той час як буденне знання задовольняється рутинними правилами, що спираються на "здоровий глузд" і найпростіші індуктивні узагальнення предметів і явищ, що безпосередньо сприймаються".

Лише з формуванням наукового пізнання, яке якісно відрізняється від донаукового, виникає метод як показник і своєрідний визначник формування цього наукового знання, і разом з ним людське пізнання стає методологічним. Фактично існує діалектична єдність між наукою і методом. Це й зрозуміло, оскільки "наукове дослідження не ведеться наосліп, воно не зводиться до безперервного ланцюга здогадок. Навіть в повсякденному пізнанні ми, тією чи іншою мірою, попередньо відсіюємо очевидно неправдоподібні здогадки. При висуненні гіпотез, пошуку законів, побудові і перевірці теорій, вчений керується певними прийомами, правилами і способами дослідження, які в своїй сукупності характеризують метод дослідження. Хоча такі методи й не гарантують досягнення істини, тим не менш, вони значною мірою полегшують її пошуки, роблять їх більш систематичними і цілеспрямованими4.

Більше того, "типовою ознакою цілої низки сучасних філософських систем є те, що їх системо утворюючим фактором виступає методологія. Перетворення методу з простого джерела розвитку філософії в центральний системо утворюючий фактор пов'язано, ймовірно, з новим інструментальним розумінням філософії як засобу для вирішення інтелектуальних проблем, яке виникло як наслідок загального прогресу науки і техніки в західному світі..., орієнтація на метод притаманна тією чи іншою мірою майже всім філософським напрямам у сучасній західній філософії. При цьому метод може розглядатися як параметр класифікації при вивченні філософських систем і як фактор, то дозволяє характеризувати тенденції розвитку сучасних філософських систем або в напрямі трансформації системи в метод, або навпаки, методу в систему".

Аналізуючи наведений неповний перелік сучасних філософських напрямів, то побачимо, що кожному з них притаманний методологізм. Це означає, що, по-перше, генетично ці системи виникли із наданням визначального значення одному (іноді - декільком) методу, і, по-друге, метод у них відіграє роль системо утворюючого фактора.

Відповідно, можна відзначити в сучасній західній філософії тенденцію до перетворення методу зі способу вирішення окремих завдань в форму тотальної системи. Для більшості з таких систем є характерним те, що головною ознакою їх індивідуалізації (тобто виділення певного нового напряму в межах традиційної філософського поділу на напрями) є конкретний метод (декілька методів). Тому, характеризуючи відносини "філософія як сфера науки (культури тощо - тут це неважливо) - окремий філософський напрям" як відношення загального та окремого, метод перетворюється з допоміжного питання в центральне, він сам перетворюється в систему, точніше у підсистему загального філософського універсалу.

Все вище зазначене взагалі про методологію можна застосувати до юридичної сфери. При цьому стверджуючи, що методологія - одна з основоположних засад юридичної науки загалом, а також її окремих галузей.

Більше того, в процесі розвитку науки, значення методології не лише не втрачається чи зберігається на певному рівні, а навпаки, постійно зростає.


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 118 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Техніка безпе ки | Індивідуальне завдання | Індивідуальне завдання | Достоїнства і переваги | Застосування | Набір команд | Юридична наука в системі соціальних наук | Об'єкт і предмет юридичної науки. Система юридичних наук | Співвідношення теорії держави і права з деякими юридичними та неюридичними соціально-гуманітарними науками | Основні функції теорії держави і права |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Місце та значення теорії держави і права в системі юридичного знання| Сучасне розуміння методології науки та її складових

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)