Британська преса ХІХ століття

Здобувши світову першість у промисловому розвитку, Англія до середини ХІХ століття стала країною "зразкового капіталізму". У 50-60-ті роки посилилася її колоніальна політика. Англійці воювали в Китаї, Ірані, Індії, Південній Африці, у Новій Зеландії, на Ямайці, в Ефіопії, в Криму. Посилилося колоніальне уярмлення в Ірландії, що викликало нове піднесення боротьби ірландського народу за незалежність. Незважаючи на те, що чартистський рух вичерпав свої внутрішні резерви, англійські робітники знову виступили за загальне виборче право у 1865 – 1867 роках, заручившись підтримкою тред-юніонів – профспілок, що набирали силу.

На зміну "золотому" сторіччю європейської культури йшло "срібне". І хоча реалізм не вичерпав ще своїх великих ресурсів, усе відчутніше заявляло про себе декадентство. Наприкінці ХІХ століття почалося формування того явища, яке в ХХ дістає назву "масова культура".

Причетна до її формування масова преса, доступна широкому колу читачів, широким верствам населення, зароджується в Англії в останні десятиліття ХІХ століття. Бурхливий розвиток економіки разом з науково-технічним прогресом зумовили появу нових соціальних функцій преси, яка мала обслуговувати найширші верстви населення.

Після скасування "податків на знання" в англійській журналістиці почалося формування такої системи періодичних засобів інформації, яка майже в незмінному вигляді збереглася до кінця ХХ століття, до появи та розвитку нових електронних засобів спілкування.

Прийняття закону про загальну початкову освіту для дітей, збільшення субсидій на освіту взагалі об’єктивно сприяло виникненню нової – і, головне, широкої соціальної аудиторії. Саме для неї й призначався ряд масових газет, котрі вирізнялися низькою роздрібною ціною, великим накладом і величезним обсягом реклами: "Ньюз оф зе уорлд" (1843), "Дейлі мейл" (1896), "Дейлі експрес" (1900). Вони були розраховані на смаки малоосвіченої, але великої читацької аудиторії.

Таким чином, запровадження в Англії та інших європейських країнах у широких масштабах початкової освіти й технологічні нововведення у видавничому процесі стимулювали диференціацію преси на якісну та масову. Збагатилася типологія видань.

Фактично виникла "нова" журналістика, що мала як достоїнства, так і недоліки. Тепер газети і журнали писали не лише про міжнародну й внутрішню політику, фінанси та спорт. Збільшення вільного часу після скорочення робочого дня, організація різноманітного дозвілля спричинили розширення кола тем і проблем, про які почали розповідати журналісти англійських редакцій. Негативний бік "нової" журналістики викликав потік сенсацій, висмоктаних з пальця, часом просто вигаданих, відбувалося порушення прав людини (зокрема, на особисте життя), за які боролися ті ж журналісти протягом минулих століть.

У нових умовах якісні видання ("Таймс", "Файненшл Таймс", "Дейлі Телеграф", "Манчестер Гардіан") у своїй змістовій моделі не змогли уникнути негативних проблемно-тематичних ліній, що стали популярними на шпальтах масової преси, але постаралися звести до мінімуму сенсаційний потік, зробивши ставку на рекламодавців. Інакше ці видання просто не вистояли б у конкурентній боротьбі з мільйонними накладами масових газет.

Хоча, звичайно, і якісна періодика використовувала у своїй практиці маніпулювання громадською думкою. Так, провідна якісна газета "Таймс" саме в подачі інформації про зовнішню політику виявила свою ідеологічну "ангажованість". Незважаючи на те, що Наполеон ІІІ був союзником Англії, "Таймс" відгукувалася про нього стримано. Газета зайняла проурядову позицію під час висвітлення ірландського питання, подій на Балканах; вона була найактивнішим учасником "газетної війни", що розгорнулася у зв’язку з конфліктом Англії та Німеччини у Східній Африці. Водночас у газеті з’явилося чимало критичних антиурядових публікацій з приводу прорахунків у веденні Східної війни (Кримської кампанії 1854 — 1856 рр.).

Поява в Англії інформаційного агентства Рейтер та скасування гербового збору в 1855 році призвели до втрати монопольного становища "Tаймс" у світі новин, а видання-конкуренти ("Дейлі Телеграф", "Гардіан") збільшили наклади й потіснили "Tаймс" на читацькому ринку.

Прикметною рисою ХІХ століття стала поява інформаційних агентств, які спеціалізувалися на швидкій (порівняно із зарубіж-ними власкорами видань) передачі новин. Британське агентство Джуліуса Пола Рейтера склало гідну конкуренцію фран-цузьким, німецьким, американським та іншим колегам-конкурентам, перетворившись в ХХ столітті на світове агентство новин. Віддавши поширення власної інформації всередині Англії агентству Прес Ассоціейшн, Рейтер зосередило свою увагу на міжнародній інформації, розширивши кореспондентську мережу не лише на Європу, а й на Америку, Азію, Африку, Австралію, Нову Зеландію та Океанію. З ме-тою цивілізованого поділу світового інфор-маційного ринку Рейтер тісно співробіт-ничало із французьким інформа-ційним агентством Гавас і німецьким Вольф.

На відміну від Франції, де суспільний розвиток протягом 19 ст. становив ланцюг революцій та переворотів, ситуація у Великобританії відрізнялась відносною стабільністю.

Своєрідність соціокультурної ситуації в Англії 19 ст. знайшла своє відображення у феномені вікторіанства. Вікторіанською епохою прийнято називати сімдесятирічний період англійської історії та культури, значна частина якої припадає на правління королеви Вікторії, яка перебувала на британському престолі з 1837 до 1901 року. На цей період припадає зміцнення економічної та військової сили Великобританії. Владна та сильна королева зміцнила авторитет монархії.

Пресі того часу притаманний націоналістичний характер, для неї на першому плані перебували велич, міць і добробут Великобританії. Мабуть, у жодній країні преса не користувалась такою повагою, як у Великобританії. Вона здійснювала великий вплив на життя нації, до неї дослуховувалась Європа, тим більше, що англійські газети вирізнялись прагненням до об’єктивної подачі фактів і чудовою поінформованістю. Лорд Росбері стосовно ролі англійської преси зауважив, що «англійська преса керує державними діячами, доносить до них ідеї та очікування всієї нації. Якщо преса не виконує цих двох найважливіших завдань, вона не заслуговує тієї поваги, яку вона отримує».

Журналістика у Великобританії була досить престижним видом діяльності. З найбільшими лондонськими газетами співпрацювали талановиті англійські письменники та журналісти. В. Скот дописував в журнал «Единбурзьке ревю», засноване в 1802 р. його другом адвокатом Френсісом Джеффрі. Для цього журналу також писали й інші представники тогочасної британської еліти, як-от: історик Томас Маколей, математик Вільям Гамільтон, хімік Чарльз Макінтош, письменник Томас Карлейль. Основним конкурентом цього журналу став «Куотерлівський огляд», заснований в 1809 р. В. Скотом, який розійшовся зі своїм другом у поглядах. Ця назва походить від англійського зневажливого слова «cockney», тобто низького походження. Так критики журналу назвали талановитих англійських письменників-романтиків, які дотримувались ліберальних поглядів, - Дж. Кітса, П. Б. Шеллі, У. Хезліта, Ч. Лема. У журналі «Блеквудський магазин» працювали поети-романтики Джон Вільсон, Томас де Квінті, Джеймс Хогг.

У деяких друкованих ЗМІ працювали просто унікальні за своїми здібностями журналісти. Наприклад, головний редактор газети «Морнінг кронікл» («Ранкова хроніка») Вільям Вудфолл. Ця людина мала дивовижну пам’ять. Газета спеціалізувалась на публікації найбільш повних і правдивих звітів про парламентські дебати, до яких англійська читацька аудиторія виявляла великий інтерес. Щоб отримати репортаж з парламенту, як правило, газети посилали одного стенографа, який просто фізично не міг зробити повну стенограму засідання. Вудфолл, який за свою чудову пам’ять отримав прізвисько «регістратор», особисто був присутнім на всіх парламентських слуханнях.

Щодо подальшої долі газети, після смерті Вудфолла її очолив Джеймс Перрі. Шотландець за походженням, він після закінчення школи два роки працював на мануфактурі в Манчестері, а потім перебрався до Лондона, де й розпочалась його журналістська кар’єра. Спочатку Перрі співпрацював з однією з лондонських газет, писав до неї невеликі есе і статті. Перрі був блискучим співрозмовником, дивовижним оповідачем, рідкісним колекціонером, людиною, невтомну на вигадки. Ще до того, як він став головним редактором «Ранкової хроніки», Перрі реалізував свою ідею посилати до парламенту не одного, а кількох стенографів. У результаті монополію «Ранкової хроніки» на найбільш повні та оперативні звіти з парламенту було підірвано. Ставши згодом власником і головним редактором газети, Перрі увів ще одну новизну: він почав винаймати стенографів не на час парламентських слухань, а на весь рік, що забезпечило йому довіру та вірність з-поміж найнятих на роботу людей. «Ранкової хроніки» під керівництвом Перрі стала найавторитетнішим парламентським вісником, на який посилались інші лондонські газети, коли хотіли процитувати кого-небудь з парламентарів. Крім того, Перрі хотів бачити свою газету зорієнтованою перш за все на інтелігентного й досить освіченого читача, тому він прагнув забезпечити газеті монополію на літературні новинки, які друкував на першій сторінці. Він залучив до співпраці з газетою відомих письменників: Ч. Діккенса, С.Т. Кольріджа та ін.

Особливе місце в британській пресі 19 ст. посіли ілюстровані видання, що з’явились на поч. 30-х років. Найбільш популярним був журнал-тижневик «Панч», заснований в 1841 р. Слово «Панч» – це скорочення слова «панчинелло», яке у свою чергу є англійським варіантом італійського слова «пульчинелло»: так звали одну з масок в італійському театрі. Журнал друкував численні політичні карикатури та шаржі.

Подією в історії британської журналістики стала публікація лондонського журналу «Ілюстрейтед Лондон ньюс» («Ілюстровані лондонські новини»), що почав виходити з 1842 року. В ньому вперше зображальна хроніка, художній репортаж зайняли перше місце. По суті, це був детальний ілюстрований літопис основних, як правило, найбільш драматичних подій лондонського життя (сутичка робітників з поліцією, пожежі, злочини і т. ін.). Видання мало колосальний успіх. Тираж журналу сягнув 1 млн. екземплярів, а до 1856 року він був 5,5 млн. екземплярів.

Окремо потрібно сказати про використання реклами на сторінках друкованих ЗМІ Великобританії. Англійська журналістика швидко усвідомила значення оголошень як засобу реклами. Оголошення були короткими, зазвичай не більше 12 рядків дрібним шрифтом. Вони сортувались за тематикою, що дозволяло, по-перше, знизити вартість оголошень, по-друге, збільшити їх кількість в номері, по-третє широко орієнтуватися в рекламних полосах газети.

У ХІХ столітті виникають перші медіа-імперії, відбуваються процеси монополізації та концентрації преси. Найвідоміші англійські медіа-магнати того часу - брати А. і Г. Хармсворти, А. Пірсон.

Наприкінці ХІХ століття розпочалася соціальна диференціація видань, пов’язана з популярністю у суспільстві комуністичних і соціалістичних ідей. Саме в Англії створюється Союз комуністів, І Інтернаціо-нал, Демократична та Соціал-демократична федерації, Соціалістична ліга.

Найбільш помітним явищем у журналістиці можна вважати початок ери "нового журналізму", пов’язаного з виникненням газети "Дейлі Мейл", заснованої у 1896 році Альфредом Хармсвортом, а також традиції "малих журналів", що вийшли з пізньовікто-ріанського естетизму, - "Йєлоу Бук" ("Yellow Book" — "Жовта книга") чи "Савой" ("The Savoy") - з ілюстраціями Обрі Вінсента Бердслі.

Дата добавления: 2015-08-21