Роль бюрізноманіття, його стан та загрози

ЗМІСТ

1. Роль біорізноманіття, його стан та загрози (Ю.Р. Шеляг-Сосонко).........................................................................................4

2. Сутність біорізноманіття та критерії його збереження (Ю.Р. Шеляг-Сосонко,Я.І. Мовчан)..........................................................................................23

3. Флора України; стан і заходи її збереження (Я.П. Дідух,

П.М. Царенко)..........................................................................................31

4. Фауна України: стан і заходи її збереження (І.В. Загороднюк,

A.M. Полуда, І.Г. Ємельянов)................................................................49

5. Система заходів щодо

охорони фауни...................................................................................49

6. Раритетна фауна............................................................................58

7. CITES та біологічне забруднення...............................................61

8. Фауна на територіях спеціального призначення.......................65

9. Спелеофауни як унікальні складові біорізноманіття...............70

10. Плани дій як система заходів щодо збереження видів............75

11. Заходи щодо охорони мігруючих видів.....................................82

12. Природно-заповідний фонд України: аналіз та заходи

реорганізації (СЮ. Попович).......................................................94

13. Методологія управління екомережею та пов'язаними з нею

територіями ПЗФ (Л.П. Вакаренко, Я.І. Мовчан)..............................123

14. Стан фіторесурсів та основи їх невиснажливого використання..............................................................................141

15. Лісові ресурси України: стан, шляхи переходу на принципи невиснажливого лісокористування, збереження ландшафтного

та біорізноманіття (В.П. Ткач, В.М. Михалків)....................142

16. Стан і основи невиснажливого використання та збереження недеревних рослинних ресурсів (В.М. Мінарченко, Д.В. Дубина)......................................................................................168

17. Державний кадастр рослинного світу (В.М. Мінарченко)..............................................................................193

18. Стратегія збереження та невиснажливого використання

біорізноманіття водно-болотних угідь України (Д.В. Дубина)......200

19. Стан та господарське використання водно-болотних угідь.....................................................................................................202

20. Соціальне значення водно-болотних угідь.............................209

21. Економічна оцінка природних ресурсів водно-болотних угідь....................................................................................................211

22. Інституційні засади збереження та використання

водно-болотних угідь........................................................................212

23. Відновлення степів України: проблеми, інституційні можливості та потреби (Л.П. Вакаренко).................................................................................231

24. Чорнобильська зона відчуження та зона безумовного (обов'язкового) відселення: аналіз стану та пропозиції щодо

збереження біорізноманіття (Л.С. Балашов)...........................245

25. Сучасна роль та потенційні можливості ботанічних садів як осередків збереження та відновлення вразливих компонентів біорізноманіття (Г.М. Музичук)...............................................257

26. Значення зоопарків як осередків відновлення видів, що знаходяться під загрозою зникнення (В.М. Тищенко).....................................................................................................283

27. Заключення (Ю.Р. Шеляг-Сосонко)........................................290

28. Список літератури.....................................................................301

29. Замість післямови (Я.І. Мовчан)..............................................312

РОЛЬ БЮРІЗНОМАНІТТЯ, ЙОГО СТАН ТА ЗАГРОЗИ

Сьогодні у світової спільноти немає важливішої проблеми, ані за своєю значущістю, ані за масштабами, ніж проблема збалансованого розвитку. Точніше кажучи, людині, щоб вижити, достатньо зупинитись на стадії людини вмілої або більш пізньої - людини прямоходячої, зокрема, неандертальської, коли її стосунки з навколишнім середовищем не виходили за межі природних. З розвитком скотарства і підсічного землеробства виникли локальні осередки змін, які в другій половині XX ст. набули вже планетарного значення. Реальні риси цієї загрози були усвідомлені в 70-х роках завдяки діяльності вчених "Римського клубу", які здійснили прогноз глобального впливу економічного розвитку, насамперед промислово розвинених країн, на екологічний стан навколишнього середовища. Усвідомивши це, ООН у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро провела Конференцію з довкілля і розвитку, на якій вперше було проголошено необхідність відмови від існуючого в світі шляху розвитку, яким йшли і продовжують йти цивілізовані країни, накреслено програму дій на XXI ст. щодо досягнення сталої рівноваги між споживанням, населенням та здатністю Землі підтримувати життя та схвалено Конвенцію про біорізноманіття (далі КБР). Це перша цілісна програма дій, яка охоплює всі найважливіші сфери людської діяльності в масштабах всієї планети, соціальні та економічні, екологічні та ресурсні, міжнародні та національні, державні та недержавні органи влади і організації, всі верстви населення. Це єдиний шлях до виживання людської спільноти, альтернативи якому немає, інакше - небуття.

Розуміючи це, ООН у червні 1997 р. скликала спеціальну сесію Генеральної Асамблеї, на якій було прийнято Програму дій з подальшого здійснення порядку денного на XXI ст. У ній підкреслено, що головним завданням сесії є прискорення виконання всіма державами на основі глобального партнерства прийнятих у Ріо-де-Жанейро рішень, спрямованих на справедливе задоволення потреб сучасного і наступних поколінь. Досягнення цієї мети можливе лише на основі інтеграції і збалансованості економічної, екологічної та соціальної складових системи людина - навколишнє середовище. У зв'язку з тим, що головні показники збалансованого розвитку продовжують погіршуватися порівняно з 1992 p., а розвинені країни не виконали рішення ООН щодо виділення допомоги країнам, що розвиваються, 0,7% внутрішнього національного продукту, сесія прийняла ряд заходів, спрямованих на поліпшення стану в секторах народного господарства всіх країн, і зобов'язала їх до наступної сесії в 2002 р. розробити "Національні стратегії збалансованого розвитку" і повністю виконати зобов'язання, прийняті в Ріо-де-Жанейро. Продовження цей процес отримав у вересні 2002 р. в Йоханесбурзі на черговому світовому саміті, який ще раз підтвердив, що на даному витку цивілізації у людини немає більш важливої проблеми, ніж перехід на збалансований розвиток. Було зроблено й наступний крок -утверджено головні завдання людства, які полягають у вирішенні п'яти глобальних проблем, а саме води, енергії, здоров'я, сільського господарства та біорізноманіття.

Часом відліку процесу, що розглядається, була Перша всесвітня конференція з питань довкілля, яка відбулася 1972 р. в Стокгольмі. Безпосереднє відношення до збереження довкілля мали і мають також Конвенція про водно-болотні угіддя, які мають міжнародне значення, головним чином, як місця перебування водоплавних птахів (Рамсар, 1971 p.), Конвенція про охорону мігруючих видів тварин (Бонн, 1979 p.), Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природного середовища їх перебування в Європі (Берн, 1979) тощо.

Паралельно з підготовкою КБР йшла підготовка Всеєвропейської стратегії. З цією метою в 1991 р. під Прагою (в Добрашці) було проведено Першу всеєвропейську конференцію міністрів довкілля, на якій було розроблено й узгоджено стратегічні напрямки міжнародного співробітництва з питань захисту довкілля. Друга конференція "Довкілля для Європи" (Люцерн, 1993) схвалила Декларацію про гармонізацію природних та політичних процесів на континенті, забезпечення миру і невиснажливого розвитку, що становить сутність процесу "Довкілля для Європи". Третя конференція (Софія, 1995) стала відліком нового часу, прийнявши "Всеєвропейську стратегію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття". Це принципово нова стратегія, що об'єднує в єдину європейську систему всі ініціативи з біотичного та ландшафтного різноманіття й інтегрує їх із соціальними та екологічними. її прийняли 55 європейських країн. Четверта конференція (Орхус, Данія, 1998) прийняла рішення про зміцнення демократії у вирішенні проблем невиснажливого розвитку. І, нарешті, п'ята конференція відбулася 21-23 травня 2003 р. в Києві. На ній було розглянуто питання забезпечення екологічної безпеки як основи збалансованого розвитку, розширення партнерства Схід -Захід, а також ухвалено Рамкову конвенцію про охорону та невиснажливе управління Карпатами.

Таким чином, ООН ще раз підтвердила необхідність переходу світового співтовариства на принципово новий шлях розвитку без погіршення довкілля. Це побудова практично нового суспільства з новим світоглядом, новими правом, економікою, використанням природних ресурсів і їх розподілом. Це визнання цілісності й неповторності біосфери, її приналежності всім, залежності розвитку націй одна від одної, підпорядкування їх розвитку єдиній планетарній стратегії - збереженню біосфери. Провідна роль в цьому належить біорізноманіттю, що випливає із його біосферної ролі, яка полягає в забезпеченні її функціонування, підтримці екологічного балансу та зменшенні ентропії біосфери, яку людина своєю діяльністю збільшує і тим самим повертає Землю до первинного хаосу. Тому збереження його - це збереження майбутнього людства. Особливе місце серед біорізноманіття займає рослинність (автотрофний блок сфери), яка є першоджерелом існування як самої людини, так і всіх інших функційних рівнів організації біосфери. Ще раз підкреслимо, що ключову роль у цьому процесі відіграє стан рослинного покриву і, насамперед, його екологічна функція, яка стала визначати його економічну та соціальну функції, оскільки сьогодні людина найбільшою мірою виснажила функційні, а не генетичні (генофонд) основи біосфери, оскільки саме рослинність забезпечує існування і функціонування біосфери як незчисленних біогеохімічних проявів життя (Вернадський, 1967), що здійснюються в екосистемах. Саме рослинний покрив забезпечує її постійний склад та стабільність атмосфери через обмін двуокису вуглецю, азоту та кисню. Звідси випливає планетарне значення рослинного покриву, яке полягає в енергетичній, геохімічній, організаційній, еволюційній, інформаційній, економічній, соціальній та етногенній функціях.

Рослинність забезпечує основу кругообігу енергії, речовини та інформації біосфери. В найбільш загальному вигляді все, що вживає і має людина, вона отримує безпосередньо з ресурсів біорізноманіття або вони мають до цього опосередковане відношення. Практично це безліч цінностей, одні з яких споглядаються без шкоди для рослинності, а інші -використовуються, внаслідок чого завдають їй відчутної шкоди. До перших належать духовні, культурні, світоглядні, естетичні, мовні, психологічні, оздоровчі, виховні, освітні, наукові тощо цінності, за якими одні нації, включаючи їх менталітет, відрізняються від інших, що є соціально трансформованим віддзеркаленням особливостей природи, насамперед, рослинності, території її формування, звідси природа - це дзеркало, в якому кожна нація бачить своє відображення. Другі забезпечують фізіологічні процеси людини, в першу чергу, кисень, необхідний для її дихання та їжу, а також речі, які підвищують комфортність життя (житло, одяг, меблі, ліки), сировину для різних галузей господарства, рекреаційні ресурси та безліч інших цінностей.

У КБР підкреслюється, що біорізноманіття є величезною цінністю, оскільки має екологічне, генетичне, соціальне, економічне, наукове, культурне, рекреаційне та естетичне значення і є основою еволюції і систем життєзабезпечення біосфери, а також задоволення потреб зростаючого населення Землі. Отже, без перебільшення можна стверджувати що стан природи території певної нації визначає її духовний та матеріальний стан. На жаль, споживацька ідеологія, ідеологія панування над природою, ідеологія антропоцентризму -людина є центром і найвищою метою Всесвіту - призвели до того, що в гонитві за комфортністю життя людина переступила розумні, дозволені природою норми використання її ресурсів, більшість з яких - земля, чиста вода, рослинний і тваринний світ, кисень тощо для 6 млрд населення нашої планети практично вичерпані. Через розрив функційних зв'язків до кризового стану наблизилась екологічна ємність і самовідновлювана здатність екосистем на більшій частині планети. Сьогодні, під тиском людської діяльності, прискорюваних темпів деградації природного середовища планетарного (глобального) значення набули зміни клімату, спрацювання озонового шару (озонові дірки), кислотні дощі, забруднення Світового океану та континентальних водойм важкими металами, спустелення земель та збіднення біорізноманіття.

Прискореними темпами збіднюється ценотичне різноманіття. У цьому відношенні особливо постраждали ліси - екологічний каркас біосфери. Займаючи близько 28% суші Землі, ліси продукують у 2,5 рази більше біомаси, ніж усі інші типи рослинності, і в 1,5 рази більше, ніж Світовий океан, виробляють до 60% репродукованого кисню, в них мешкають до 80% неописаних видів тварин і 30% рослин. Проте в останнє десятиріччя лише в тропіках ліси щороку вирубуються на площі 20-25 млн га, з них 10 млн га втрачається зовсім (Global Environment..., 1997).

Кризова ситуація складається і з грунтами. В останні десятиріччя щороку континенти втрачають 24 млрд т грунту. За 20 років це стільки, скільки його в орних землях США. Сьогодні в стадії істотної деградації перебуває 10% сільськогосподарських угідь світу. Різного ступеня деградації зазнають 3,6 млрд га - це чверть площі земель планети, або три Європи. За роки цивілізації перетворено в пустелю кількість земель, що дорівнює Європі, на одну людину залишилося лише 1,7 га природної рослинності, не рахуючи пустель.

Одночасно з деградацією і забрудненням земель збільшується і навантаження на них внаслідок прогресуючого зростання населення Земної кулі, чисельність якого в 2050 р. становитиме понад 10 млрд осіб. Валовий продукт зросте з 4195 млрд доларів США в 1950 р. до 95954 млрд в 2050 p., тобто більш як у 22 рази. Первинне використання енергії збільшиться за цей час у 12 разів, води - у 8, продукції сільськогосподарських культур з 1694 млн т в 1990 р. до 3380 млн. т у 2050-му, тваринництва - відповідно з 872 млн т до 2065 млн. т, а загальна площа сільськогосподарських земель - на 42%. Через це площа земель з природною рослинністю зменшиться з 1,8 до 0,8 га на одну особу. Це засвідчує, що резерви природних земель будуть вичерпані, а подальше заповідання їх припиниться. Під загрозою втрати землі, як джерела існування перебувають понад 1 млрд осіб, тобто кожна шоста людина світу (Vulning..., 1998).

Отже, існуючий шлях цивілізованих країн призвів до величезної незбалансованості та диспропорції світового розвитку в усіх основних його напрямках. Охопивши всі сторони людського буття на планеті, цей процес завдає людині безмірних матеріальних і духовних втрат, ставить під загрозу саму можливість подальшого її існування. Звідси випливає, що відмова від існуючого шляху розвитку - єдина можливість виживання людської спільноти.

Біорізноманіття є фундаментом духовного і фізичного здоров'я будь-якої нації і рівень стосунків її з ним є інтегральним показником її духовності. Тому невипадково пік заповідання природних територій у світі припав саме на останні ЗО років, коли світова спільнота усвідомила роль природи і біорізноманіття у житті людини і перейшла до інтенсивної її охорони. На сьогодні у світі заповідні землі І - V категорій МСОП займають 6,5% суші, а VI - VIII категорій 3%. В Європі найвищий відсоток заповідних земель I-V категорій мають Ліхтенштейн - 37,5%; Австрія - 25,3; Німеччина - 24,6; Швейцарія -18,9 та Швеція - 18,2% (Protecting Nature:..., 1994).

На кінець минулого століття рослинний покрив Землі займав такі площі (млрд га): ліси та рідколісся - 5,7; савана -1,5; пустелі та напівпустелі - 4,2; тундра та високогір'я - 0,8; культивовані землі - 1,7; болота -2,0 і водні екосистеми - 34,1. Як вже підкреслювалося, через знищення, забруднення і розрив функційних зв'язків до кризового стану наблизилась екологічна ємність і самовідновлювальна здатність 65% екосистем планети. Причинами такого стану є:

• демографічні (з 1950 р. населення планети збільшилося більше, ніж у два рази);

• ідеологічні (різні форми непродуманого використання ресурсів, все для людини за будь-яку ціну);

• виробничі (недосконалість форм виробництва, великі втрати ресурсів, забруднення середовища);

• гносеологічні (недостатнє знання законів природи);

• духовні (недостатній рівень моральності, світогляду, виховання);

• генетичні (схильність людини до насолоди життям, марнотратства);

• політичні (боротьба за ресурси, за панування над світом);

• законодавчі (відсутність міжнародних законів і механізмів їх дотримання, відповідних новітній ідеології відносин з природою та концепції сталого розвитку);

• економічні (недосконалість ринкового механізму, його глобалізація);

• соціальні та етнічні (негативні форми відносин, зростання напруження між бідними та багатими).

Отже, існуючий шлях цивілізованих країн веде до величезної незбалансованості та диспропорції світового розвитку в усіх його проявах. На цьому шляху "золотий мільярд" населення розвинутих країн вже досяг платні в 4-5 тис. доларів США на місяць, у той час як чверть населення планети перебуває в жебрацтві, і це співвідношення продовжує збільшуватися. Перші використовують понад 80% світових ресурсів і за останні ЗО років збільшили свою частку світового прибутку з 70 до 88%, а другі зменшили її з 2,3 до 1,4%. Збагачення стає самоціллю і з кожним роком його частка по відношенню до частки, яка необхідна людині для виживання, по-перше, збільшується, а, по-друге, кожна наступна одиниця його коштує природі все дорожче, наслідком чого є збільшення соціального напруження, що набуває глобального і міжетнічного характеру, та згадані екологічні кризи. Отже, на черзі світова політична та економічна кризи.

Тому необхідно переорієнтувати пріоритети з охорони видів (генофонду) на охорону рослинних угруповань (ценофонду) і в більш широкому значенні - на охорону екосистем (екофонду). Саме ці типи організації біорізноманіття мають найбільшу здатність зменшувати ентропію біосфери, яку розвинені, тобто найбільш цивілізовані, технократичні держави постійно збільшують і є головними творцями сучасної екологічної кризи та інших наслідків цивілізації, за що і повинні нести економічну, політичну та правову відповідальність. Хижацьке, тобто таке, що веде до виснаження біоресурсів і порушення екосистем, відношення до природи повинно бути повністю заборонено відповідними міжнародними законами, а заподіянний збиток повністю відшкодовано. Сучасна цивілізація, як і всі попередні, підкреслює В.О.Межжерін (1998), призводить до первинного хаосу і самознищення. Однією з суттєвих причин цього він вважає порушення закону збереження і резервування енергії у фіто- та екосистемах, внаслідок чого вони втрачають здатність переходити на вищий рівень функціонування, спрощуються, зменшують продуктивність, адаптивну здатність, надійність і тим самим збільшують ентропію біосфери. Раніше цей процес мав локальний характер, а на сучасному рівні розвитку людини набув рис глобального, чому, не в останню чергу сприяють ринкові відносини і глобалізація головних сфер людської діяльності, включаючи наркобізнес, тероризм, торгівлю зброєю, відмивання грошей тощо.

Для вирішення глобальної проблеми збереження національного біорізноманіття важливе значення має і визначення існуючих для нього загроз. У статті 7 КБР цю проблему сформульовано таким чином: кожна з Договірних Сторін визначає процеси і категорії діяльності, які мають або здатні справляти значний несприятливий вплив на збереження та невиснажливе використання біорізноманіття.

Загрози і критерії їх виділення набувають все більшого значення для збереження біорізноманіття. Звичайно, залежно від масштабів загрози їх поділяють на планетарні (глобальні), континентальні, національні, регіональні та локальні, тобто на п'ять рівнів, що визначають відповідно і п'ять рівнів значення біорізноманіття та його пріоритетності. До перших належать зміни клімату, що виявляються не лише в підвищенні чи зменшенні температури і відповідно кількості опадів, але і, що особливо небезпечно для біорізноманіття, - збільшення контрастності кліматичних змін та їх амплітуди; збільшення інтенсивності ультрафіолетових променів смуги В; кислотні дощі, забруднення біотопів важкими металами, хімічними сполуками, нафтопродуктами, спустелення Землі, загибель популяцій і втрата біорізноманіття; збільшення населення планети і тиску урбанізації, нестача і забруднення прісної води. У найбільш загальному значенні особливо несприятливими для збереження біорізноманіття в Європі, у тому числі й в Україні, є:

• сільське господарство (призвело до критичного зменшення природних земель, забруднення грунтів, вод та сільськогосподарських продуктів пестицидами, нітратами та іншими шкідливими речовинами, засолення, ерозії та спустелення грунтів; порушення біогеохімічного кругообігу речовин; часткової втрати їх родючості та площі, фрагментації і збіднення різноманіття);

• енергетика і промисловість (особливо важка, хімічна і гірнича -призвели до критичного забруднення біосфери, погіршення умов існування біоти, обмінних процесів екосистем, балансу атмосфери, збільшення кислотності грунтів тощо);

• зростання народонаселення - структура споживання, урбанізація території, комунальне господарство (практично зумовило всі існуючі проблеми у стосунках з довкіллям);

• транспорт (викликає забруднення атмосфери і грунтів важкими металами, гідросфери - нафтопродуктами, фрагментацію і знищення біорізноманіття);

• виснажливе використання природних ресурсів (наблизило світ до майже повної їх вичерпності);

• вузький спектр виробництва продуктів споживання в сільсь­кому, лісовому і рибному господарствах, що формує дисбаланси;

• туризм та рекреація (зменшують продуктивність біорізнома­ніття, його надійність, спрощують структуру, ущільнюють грунти);

• економіка і політика, що не орієнтовані на відновлення природного середовища та його ресурсів;

• соціальна несправедливість у володінні і використанні ресурсів біорізноманіття, включаючи розподіл прибутків від них;

• правнича і відомча системи, орієнтовані на підтримку виснаж­ливої експлуатації природних біоресурсів (Global Biodiversity..., 1995);

• радіонуклідне забруднення (типово національна загроза).

Як відомо, Україна належить до промислово розвинутих сільськогосподарських держав з однією з найбільших в Європі щільністю населення та розораністю земель і найбільшими масштабами розвитку гірничої, металургійної та хімічної промисловості, а також важкого машинобудування. Внаслідок цього розвиток структури виробництва та його окремих галузей набрав гіпертрофованого і незбалансованого характеру. Інтенсивне використання природних ресурсів, необхідних для розвитку промисловості й сільського господарства, супроводжувався, відповідно, і накопиченням дисбалансів в екологічній сфері, що призвело до надзвичайно важкого екологічного стану, особливо в промислових Придніпровському і Донецькому регіонах і на півдні України, де було розорано 70-80% площі, а забрудненість довкілля в 6,3 рази вища за середню по Україні. Викиди металургійними і хімічними гігантами в атмосферу шкідливих газів, інтенсивна хімізація землеробства, забруднення важкими металами, хімічними сполуками та комунальними відходами річок і озер значно погіршили стан здоров'я населення і зменшили середню тривалість життя порівняно з розвиненими країнами на 8-12 років. На сьогодні Україна має найменшу площу природного біорізноманіття на одну людину (0,35га), її заповідна площа в 2,5 рази менша ніж середня заповідна площа Європи. Лісистість її є також найменшою в Європі (15,6% території), на одну людину припадає лише 0,2га. Для порівняння: Швеція, що досягла одного з найвищих в Європі рівнів життя із значно гіршими, ніж в Україні кліматичними та ґрунтовими умовами, зберегла ліси на 57% території, на одну людину тут припадає 2,7га; Фінляндія - більше ніж на 60% території, де на одну людину припадає 3,8га лісу. Екологічний стан України дуже важкий, гірше якого немає у жодній країні Європи. Досить лише підкреслити, що середня забрудненість України у 6,5 разів вища, ніж середня забрудненість США. Переважна більшість населення користується питною водою, що далеко не відповідає світовим стандартам. Передує Україна в Європі і за іншими негативними показниками: ерозією грунтів, забрудненням довкілля, осушенням боліт, підтопленням грунтів, площею водосховищ, найменшою тривалістю життя, темпами скорочення чисельності нації, незадовільним економічним та соціальним станом населення тощо.

Коротко зупинимося на основних загрозах. За площею ріллі Україна посідає перше місце в Європі - 56% її території, у степових районах і окремих областях Лісостепу ця цифра сягає 75-85%. Має місце знищення невеликих ділянок залишків природної рослинності серед полів. Це веде до спрощення мозаїки ландшафтів і зникнення рефугіумів. Головним чинником дестабілізації екологічного стану і зменшення біорізноманіття є ерозія грунтів, якою охоплено близько 20 млн га, з них середньо і дуже еродованих - 5 млн га. В Донецько-Приазовському і Південноприбережно Кримському регіонах, а також у більшій частині степової зони їх площі сягають 40-60%. Величезних масштабів набуло осушення і зрошування земель та створення водосховищ. Усього було осушено 70% заболочених земель. У зоні зрошення 5% земель заболочені, а 30% перебувають у стадії вторинного засолення. Площа водосховищ становить 811 тис.га, а ставків - 2744 тис. га. Осушення північної частини України - Полісся, де було осушено більше половини площ боліт, створення на Дніпрі каскаду водосховищ площею 700 тис. га призвели до зниження водного горизонту, а отже погіршення умов зростання біорізноманіття на дернових піщаних і супіщаних грунтах, що є найбільш поширеними на Поліссі. Навпаки, переосушення Полісся і створення водосховищ викликало на півдні в Причороморській низовині підтоплення 300 тис. га земель і завдало ще більшої шкоди біорізноманіттю, ніж на Поліссі. Зрозуміло, що поряд з цим було знищено біорізноманіття половини боліт Полісся і практично все біорізноманіття багатих заплавних лук і лісів Дніпра. Особливо великих змін внаслідок розорання, підтоплення, випасання та рекреації зазнало біорізноманіття степів, заповідна площа яких є найменшою порівняно із заповідною площею лісів, лук та водно-болотних угідь.

Одне з перших місць займає Україна і по кількості викидів шкідливих речовин. У цьому відношенні перше місце займає Донецько-Приазовський регіон, де їх кількість сягає від 0,4 до 4 т на 1 га на рік. В Автономній республіці Крим, Луганській, Львівській та Івано-Франківській областях на 1га припадає від 0,1 до 0,4 т на рік.

Значною загрозою є й концентрація промислових агломерацій, важкої, хімічної та гірничодобувної промисловості, зосередженої переважно в Донецько-Приазовському, Правобережностеповому та Лівобережностеповому регіонах. Саме тут сконцентровано чорну металургію, що споживає більше 30% палива і майже 20% електроенергії та води, що використовує господарство країни. У Криворізькому басейні видобувається майже 90% усієї залізної руди, а в Донецькому - 95% кам'яного вугілля. У цих регіонах зосереджено і більшу частину хімічної промисловості. Тому тут у повітря викидається до 80% усіх оксидів сірки, азоту, вуглецю, що є джерелом кислотних дощів. Разом із транспортом вони є джерелом важких металів.

Негативний вплив транспорту на біорізноманіття, крім викидів, виявляється і у його фрагментації, порушеннях міграції та переміщенні тварин. На автотрасах, особливо на відрізках, які розрізають лісові масиви, звичайним явищем є загибель численних тварин. Крім того, вони є бар'єром для тварин, що переміщуються на великі відстані у пошуках їжі.

Щодо використання біорізноманіття лісів та лук. Як перші, так і другі є довготривалою формою традиційного використання: наслідки збереження їх біорізноманіття збільшується у випадку неоднорідності, мозаїчності ландшафту, коли має місце чергування лісів, лук, боліт, озер тощо. На жаль, існуючі технології їх експлуатації призводять до втрати біорізноманіття і спрощення структури, а отже, зменшення надійності. Орієнтація на суцільні лісосічні рубки, знищення підліску, штучне відновлення призводить до панування монокультур, зубожіння видового складу та змін умов існування, а під час злив або танення снігу -до ерозії грунтів.Зрештою відбувається заміна корінних дубових, дубово-грабових та букових лісів грабом, брезою або осикою. Звичайно, в першу чергу, зникають рідкісні види, занесені до Червоної книги України (1996). На луках має місце така сама тенденція, але під впливом надмірного випасання та їх корінного поліпшення.

Зрозуміло, що внаслідок господарської діяльності суттєво зменшилась і площа біорізноманіття України. Так, у І ст. н.е. в її теперішніх межах проживало 1,5 млн чоловік, які повністю змінили рослинність лише на кількох відсотках території. Тоді ліси займали не менше 50% площі, степи - 35%, болота та плавні - 6%, солонці та солончаки - 4%, луки - 1%. Сьогодні ліси займають менше 15%, луки -9%, болота та плавні - 3% і солончаки - 2%. Можна припустити, що за цей час втрачено не менше 300-400 переважно ендемічних видів рослин і тварин, практично знищено не менше 70% природних екосистем, враховуючи і сильно деградовані під напівприродним біо-різноманіттям. Внаслідок надмірної експлуатації природного біорізноманіття відбувався і продовжує відбуватись процес втрати його біологічної стійкості і витіснення цінних видів вульгарними як у флорі, так і у фауні. Подібно тому, як солов'їв стає все менше, а ворон і горобців все більше. Отже, немає сумнівів, що екосистеми зазнали значно більших втрат, аніж генофонд, і скільки їх втрачено - невідомо.

Іншою загрозою є незбалансована експлуатація біорізноманіття рослин та тварин. Так, за винятком заповідного фонду біорізноманіття, стан його біоресурсів на луках, і особливо в степах, вкрай незадовільний. Останні зазнали надзвичайно великих змін і знищення. На сьогодні, за винятком заповідних ділянок, що складають усього 0,15% площі степів, це сильно деградовані низькопродуктивні степові пасовища із збідненим різноманіттям рослин, представлених переважно стійкими до випасу звичайними видами. У відносно кращому стані перебуває біорізноманіття лісів. До 66% їх площі підпорядковано Державному комітету лісового господарства, а 34% ще 53 відомствам або є приватними. Стан їх значно гірший, ніж перших. Така різновідомча підпорядкованість лісів значно ускладнює проведення єдиної державної політики і контроль за їх станом, а суттєві економічні труднощі, що мають місце в державі, не дозволяють застосовувати сучасні методи ведення лісового господарства на основі сучасної техніки. Суттєвої шкоди лісам завдала і аварія на Чорнобильській АЕС - у зоні радіоактивного забруднення опинилося 3,5 млн га лісів. Зростає і загибель лісів від стихійних лих (злив, обледеніння, пожеж тощо). Наприклад, в 1996 р. загинуло 19 тис. га від пожеж і повеней. У 2000 р. від різкої зміни погодних умов, що викликало обледеніння дерев на півдні Лісостепу від Кіровоградської до Хмельницької областей, знищено повністю або частково 260 тис. га лісу. До втрат біорізноманіття і розвитку ерозійних процесів призводить і фрагментація лісів.

Якщо біорізноманіття лісів зосереджено головним чином у Карпатах, Гірському Криму, Лісостепу і на Поліссі, то лук - у Карпатах та заплавах річок Полісся і частково Лісостепу. За останні 10 років їх площа скоротилась на 1,5 млн. га і сьогодні їх в 3 - 5 разів менше, ніж у більшості країн Європи. Внаслідок перевипасу їх продуктивність зменшилась у 2 рази по відношенню до природної потенційної можливості. Ще більших втрат зазнало біорізноманіття тваринного світу. За останні ЗО років вилов риби різко зменшився і сьогодні не перевищує 70 тис. т, у той час як у 30-і роки XX ст. лише в Азовському морі становив 160 тис. т. Тенденція зниження вилову риби продовжує зберігатися. У каскаді дніпровських водосховищ він зменшився з 22 до 7-8 тис. т. Має місце також різке зменшення чисельності цінних видів промислових риб і збільшення чисельності малоцінних - хамси, тюльки. Стійка тенденція до виснаження спостерігається серед мисливських тварин, зокрема, лося, благородного оленя. Виснаження ресурсів має місце і у промислових птахів. Не останню роль у цьому відіграє і браконьєрство.

Зазначений стан із збереженням біорізноманіття та його використанням пояснюється такими причинами: по-перше, система господарювання не відповідає сучасним вимогам невиснажливого використання, вона орієнтована лише на споживчу вартість біорізноманіття і не враховує його екологічної та соціальної ролі, а також базується на застарілих методах, технологіях і техніці; по-друге, не дотримуються науково обгрунтовані норми використання, що забезпечують його відновлення і не завдають йому шкоди, і, по-третє, законодавство з цього питання є недосконалим і недієвим, тобто не виконується тими, хто повинен спостерігати за його виконанням і примушувати користувачів дотримуватись існуючих норм. Отже, головною перешкодою переходу на шлях збалансованого розвитку є вади ринкових відносин, які як в Україні, так і в усьому світі, оцінюють ресурси біорізноманіття за витратним або нормативно-рентним принципами. У кращому разі ще враховують, і то лише частково, екологічні збитки. Тому найближчим часом слід очікувати лише подальшого погіршення стану біорізноманіття і екологічної ситуації і не тільки в Україні. Це триватиме до того часу, поки не буде усунено цю ваду.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, здоров'я людини на 50% залежить від умов життя, на 20% - від їх спадковості, на 20% - від стану навколишнього середовища і на 10% - від способу життя. Економічні витрати на лікування хворих лише від забруднення навколишнього середовища сягають астрономічних цифр і в 15-17 розвинених країнах становлять 1,5-3% їхнього внутрішнього валового продукту. В СІЛА на лікування хворих лише від забруднення повітря щорічно витрачається 6 млрд доларів. Ці дані значною мірою пояснюють і причини погіршення здоров'я населення.

Враховуючи всі перелічені загрози, було розраховано інтегральний індекс антропогенного навантаження на біорізноманіття України. Найменшим він виявився для Карпат, Полісся, та відрогів Середньоруської височини, а найбільшим - для Донбасу, степового Придніпров'я, рівнинного Криму та Поділля.

Не дивлячись на розглянуті загрози та значне антропогенне навантаження, Україна, завдяки своєму географічному положенню, ще зберігає надзвичайно багату та різноманітну біоту, яка з півночі на південь на відносно невеликій території утворює чотири зони: широколистяно-лісову, лісостепову, степову і присередземноморську.

Займаючи лише 6% площі всієї Європи, Україна володіє не менше як 35% її видового різноманіття і за цим показником випереджає майже всі європейські країни, лише незначною мірою поступаючись Франції та Італії. Це пояснюється тим, що Україна є перехрестям історично різних міграційних хвиль рослинного і тваринного світу з різних центрів походження, що перекочувались через неї, залишаючи на її поверхні живі пам'ятки цих хвиль. На її території проходять межі трьох зон і двох (центральноєвропейської та східноєвропейської) провінцій, що вказує на її багате біорізноманіття, зокрема, серед 45 європейських країн вона за кількістю видів окремих груп хребетних тварин займає 1-5 місця, а за кількістю збережених глобально вразливих видів Європи -5 місце. Це свідчить про те, що Україна може бути одним з головних резерватів відновлення біорізноманіття Європи, зокрема, зубра, чисельність якого на Україні є найбільшою в світі. За орієнтовними підрахунками кількість видів її біоти становить понад 70 тис. З них флора - понад 25 тис. видів: гриби і слизовики - 14 тис, судинні рослини - 6086, водорості - 4720, лишайники - 1322 і мохоподібні -763. Фауна налічує понад 45 тис. видів, а саме:хребетні - 745, у тому числі ссавці - 198, птахи - 400, плазуни - 21, земноводні - 17 і риби 200; безхребетні - понад 44 тис, у тому числі членистоногі - 3844, з яких понад 35 тис. припадає на комахи, черви - 3350, найпростіші -1800, молюски - 600 тощо.

Незважаючи на суттєві антропогенні зміни, природне чи напівприродне біорізноманіття займає на Україні 29% площі, без водних екосистем, біорізноманіття яких займає дещо більше 3% території. За зайнятою площею (15%) переважає біорізноманіття лісів, в яких зростає 852 облігатних і 222 факультативних видів, що становить відповідно 18,8 і 4,9% від природної флори України - 4550 видів. Помітно більше видів зростає в степах, що займають менше 1% території. Утричі менше видів на луках і болотах і ще менше їх у складі водної, прибережно-водної, галофільної рослинності, на які відповідно припадає 9; 2; 1; 0,5; 1,5% від природної флори. За кількістю ендемічних видів переважають степи, а за кількістю реліктових - ліси і болота.

На землях природно-заповідного фонду зберігається близько 75% всього біотичного різноманіття України. Найвищий відсоток його заповідності припадає на західні та північно-західні області України, де збереглися ще значні площі природної рослинності і де він становить від 5 до 14%, найменший - у центральних та південних, дуже розораних областях - менше 3%. На жаль, ще не всі біогеографічні області забезпечені заповідниками і національними природними парками. З метою виправлення цієї помилки і збільшення відсотка заповідності, а також виходячи з основних положень КБР, Рамсарської, Бернської та Боннської конвенцій і Панєвропейської стратегії збереження біотичного та ландшафтного різноманіття розроблено і затверджено перспективну мережу природно-заповідного фонду України до 2015 р. Це збільшить площу заповідного біорізноманіття на 2,1 млн га. Головну увагу приділено охороні найбільш уразливих місць оселення, зокрема, водно-болотних, літоральних, водних, таких, що мають міжнародне значення; видів та угруповань, що зазнають найбільшої загрози зникнення; об'єктів культурної та природної спадщини тощо.

В Україні необхідно найближчим часом завершити інвентариза­цію національного надбання, нашої спадщини - багатого біорізно­маніття, яким природа щедро наділила її і за яким вона випереджає країни Центральної та Східної Європи - Польщу, Румунію, Молдову, Білорусь тощо. Завдяки своєму географічному положенню Україна займає стратегічну позицію щодо багатства біорізноманіття. Як вже зазначалося вище, вона є перехрестям видів географічно різних центрів походження й історично різних міграційних хвиль, що залишили на її території свої унікальні пам'ятники від присередземноморської вічнозеленої рослинності узбережжя Гірського Криму до тайгових боліт з тундровими видами Полісся, від центральноазіатських степів, вже відсутніх західніше, до зовсім інших центральноєвропейських степів на Поділлі. Унікальними пам'ятками природи на Україні є Сиваші та Товтровий кряж. Європейське значення мають букові праліси Українських Карпат та ялівцю високого Гірського Криму, найбільші за площею в Європі. Значною мірою це стосується і галофільної рослинності Азово-чорноморського узбережжя та реліктових масивів дубових лісів Лісостепу тощо.

Вся природна національна спадщина України піддається значному антропогенному тиску внаслідок надмірної експлуатації, забруднення промисловими викидами, розорювання, ерозії і засолення грунтів, підтоплення та переосушення земель, забруднення радіонуклідами тощо. У цьому відношенні природні регіони України надзвичайно нерівноцінні. Найбільшої розораності, засолення та підтоплення зазнають Лівобережний та Правобережний степові регіони, найбільшим забрудненням, кількістю населення та транспортних магістралей відзначаються Донецький та Придніпровський, Запорізько-Дніпродзержинський регіони тощо. Для них перехід на збалансований розвиток набуває особливої актуальності; найменшою зміненістю і найбільшою збалансованістю біорізноманіття відзначаються Гірський Крим та Карпати.

Але попри всі перелічені загрози найголовнішою, в тому числі і для людини, є вона сама. Пояснення цього парадоксу криється в її психіці - особливої форми життєдіяльності, пов'язаної з відображенням дійсності людиною через відчуття, її душею, під якою розуміється сукупність тісно пов'язаних з організмом психічних явищ, зокрема, почуттів, прагнень, намірів, бажань тощо. Найпростіші форми психіки притаманні й менш організованим, ніж людина, представникам тваринного світу. Принципово важливим є те, що останні існують за природними законами. Вищою формою психіки є свідомість, яка підпорядкована соціальним законам і вже не обмежується законами природи. Інакше кажучи, весь психічний апарат людини поділений на дві частини - свідому і несвідому (інстинкти), центрами яких відповідно є кора і підкірка головного мозку. Причому несвідома частина за обсягом виконуваної роботи і силою впливу перевищує в багато разів свідому. Ця подвійність і дала можливість С.П. Капіце (1999) дійти висновку про те, що інформаційна взаємодія, пов'язана з мовою і свідомістю як суспільним явищем, визначає розвиток світової спільноти як єдиного цілого на всьому її шляху і сьогодні цей розвиток залежить в значній мірі від внутрішнього стану людини, а не зовнішнього оточення. З розвитком суспільства свідоме і підсвідоме вступають у все більше протиріччя. Розум є благословенням людини, але і її прокляттям. Саме розум зробив людину людиною, але він же підніс її над природою і дав спроможність знищувати її. Але в той же час втративши єдність з природою, він ще не винайшов нового засобу існування без неї. Інстинкти лібідо, бажання, насолоди призвели до комфортності життя, а розум забезпечив людині можливості цього за рахунок природи: еволюція - це втрата свого первісного дому -природи і неспроможності повернутися до нього. Подвійність та незбалансованість психіки призвели в першому акті людської трагедії до звільнення від законів природи, а в останньому - призведуть до екологічної, політичної та економічної катастрофи і, що цілком ймовірно, - самознищення. Саме ці особливості в психіці людини вба­чали видатні психоаналітики XX ст. 3. Фрейд (1997) та Е. Фромм (1998). Тому зараз ми перед складним, але життєво важливим вибором подальшого шляху. Ще шанс є.

Дата добавления: 2015-08-21