Гейдельберзький гурток романтиків

Q-i:

fa початку XIX ст. ієнський гурток розпав--ся, що означало' також завершення першо­го етапу розвитку німецької романтичної літератури, пов'язаного з "універсальним романтизмом". Один за од­ним сходять зі сцени його провідні діячі: у 1801 р. помирає Новаліс, в 1806 р. остаточно обривається свідоме життя і творчість Гельдерліна, а Ф. Шлегель поступово перехо­дить на інші світоглядні й естетичні позиції. В цей же час, в 1805-1806 pp., заявляє про себе гейдельберзький гурток романтиків, який знаменував початок нового етапу розви­тку німецького романтизму, позначеного іншими світо­глядними й естетико-художніми орієнтаціями.

На цьому етапі провідною в німецькій романтичній літературі стає течія народно-фольклорного романтизму, яка давала найбільш адекватну відповідь на виклик нової історичної доби. На той час Німеччина майже повністю підпала під владу й контроль наполеонівської Франції, в країні піднімалася хвиля патріотичного й визвольного ру­ху, і в цих умовах особливої цінності в літературі набуває національна, народно-фольклорна традиція, за відрод­ження якої й беруться гейдельберзькі романтики. Фоль­клор стає для них субстанцією народного життя, істинно національною традицією поетичного мислення і мовлення,

в яку вони прагнуть вдихнути нове життя. Ієнцям був притаманний універсалізм і в тому розумінні, що вони були спрямовані передусім на вселюдські інтереси й проб­леми, суто німецькі інтереси й справи посідали у них порівняно скромне місце, гейдельбержці ж повністю на них зосереджуються. Ієнські романтики були філософами або ж людьми, що тяжіли до філософії, гейдельберзькі романтики були передусім філологами, знавцями націо­нальної давнини, міфології, фольклору, нарешті — народ­ної мови.

Останні надають німецькій романтичній поезії і зага­лом літературі іншого змісту, іншого характеру й спряму­вання. Відбувся важливий перелом у її розвитку, який по-різному оцінюється в науковій літературі. Чимало до­слідників оцінювали його як зниження німецького роман­тизму, навіть як початок його занепаду. "Поширення і занепад романтики" — так називається друга книга Р. Гух про німецький романтизм, причому в ній "поши­рення" і "занепад" — процеси не стадіальні, а паралельні. На цьому етапі, вважає дослідниця, німецька література "захопилася селянською сопілкою і, як зачарована, пішла за нею", але, "відсторонившись від культури, вона неспо­дівано для себе втратила творчу духовну силу, і їй, зре­штою, нічого не лишилося, як дудіти на сопілці". Але це надто однобічна оцінка "гейдельберзької романтики". Справедливіше те, що тут були, порівняно з "ієнською романтикою", безперечні втрати — в інтелектуальному багатстві й широті, змістовій наповненості, філософічності, та були й певні набутки, німецька романтична поезія "ставала простішою, національнішою, задушевнішою, ро­билася доступнішою почуттям ширшого кола людей..."!.

Гейдельберзький романтизм голосно заявив про себе публікацією збірника німецьких народних пісень "Чарів­ний ріг хлопця" (1806-1808), здійсненою А. фон Арнімом і К. Брентано. Цей збірник став значною подією не тільки фольклористики, а й літератури, і викликав у Німеччині найширший резонанс. Схвальну оцінку дав йому Гете, який заявив у своїй рецензії, що "ця книга має бути у кожному домі", а її видавці заслуговують на вінок хвали своїх співвітчизників. Згодом Гейне захоплено писав, що в цій книзі "зібрані найчарівніші квіти німецького духу", що в цих піснях "б'ється серце німецького народу. В них

История немецкой литературы. Т. III. М., 1966. С. 152.

62

Німецький романтизм

Німецький романтизм

розкривається вся його похмура веселість, весь його пус­тотливий розум. Тут гримить німецький гнів, тут свище німецька насмішка, тут цілує німецька любов". Щоправда, в хорі схвалення чулися й інші голоси, наприклад, Гегель знаходив у народних піснях "нерозвинений внутрішній світ" і "варварську простакуватість".

Основу збірника складають народні пісні, зібрані Ар-німом і Брентано під час їхніх мандрів по Рейнській об­ласті та інших німецьких землях. Але водночас до збірника потрапили духовні пісні доби Реформації і поезії із старовинної німецької літератури. На той час фолькло­ристика як наукова галузь перебувала ще в зародковому стані, і Арнім та Брентано досить вільно підходили до свого завдання. Проявляється це не тільки у відборі ма­теріалу, айв публікації пісень. Видавці нерідко піддавали їх "доробці", прагнучи повніше й виразніше розкрити їх­ню "душу" й поетичну чарівність. Особливо грішив цим Брентано, тоді як Арнім схильний був дотримуватися строгіших норм публікації народної поезії.

Та попри все те Арнім і Брентано досягли поставленої мети, вони опублікували збірник, який справді розкривав "душу німецького народу", його життя й моральні цінно­сті, його ментальність і емоційний світ. До збірника ввій­шли пісні, що виникли в різних суспільних верствах та групах і відображали їхнє життя, почуття й переживання. В ньому був вірно схоплений і виразно переданий націо­нальний і місцевий колорит, що було кроком уперед по­рівняно з раннім романтизмом. Видавці в цілому зберегли ті якості народної поезії, які особливо цінувалися роман­тиками молодшого покоління: її емоційну наснаженість і безпосередність, її "природну інтонацію", простоту поети­чного вислову й мелодійність. Все це й забезпечило збір­никові величезний успіх і перетворило його на важливу віху не стільки в становленні фольклористики, скільки в розвитку романтичної літератури. Він справді дав йому нове спрямування..

Слід тут зазначити, що хвиля захоплення фольклором, піднята "Чарівним рогом хлопця", через певний час наб­рала в Німеччині інтернаціонального характеру. Цей інте­рес поширюється насамперед на слов'янський фольклор, найбагатший в Європі. В 1825 р. Тальфі (Тереза Якоб) публікує збірник перекладів сербських народних пісень, який теж привернув загальну увагу й став примітним явищем не тільки в розвитку фольклористики, а й літе-

ратури. Ним відкривається період посиленого перекладан­ня слов'янського фольклору в Німеччині та інших країнах Заходу і його використання в літературі. На цій хвилі виникає інтерес і до української народної поезії, розпо­чинаються її переклади на німецьку мову, що в 30-40-х роках набирає значного розмаху. Тут найпримітніші яви­ща — збірник В. Вальдбрюля "Слов'янська балалайка", де вміщено переклади дев'яносто дев'яти українських народ­них пісень, і особливо збірник "Поетична Україна" пізньо­го романтика Ф. Боденштедта, який мав розголос у Ні­меччині та поза її межами й отримав високу оцінку кри­тики.

Активну роль у розвитку німецького романтизму віді­грали Я. і В. Грімми, які теж входили до гейдельберзького гуртка. Ці видатні вчені-філологи були також фольклори­стами, вони допомагали Арніму й Брентано в збиранні народних пісень, а згодом підготували й видали знамени­тий збірник "Дитячих і сімейних казок" (1812-1814). На відміну від видавців "Чарівного рогу хлопця", вони не допускали вільного поводження з фольклорними пам'ят­ками і публікували науково вивірені тексти, прагнучи зберегти своєрідність народної фантазії і мови. Вони ви­дали також пам'ятки німецької середньовічної літерату­ри — поезію майстерзінгерів, епічні поеми "Сад троянд" і "Бідний Генріх", тваринний епос "Райнеке-лис", написали дослідження "Германські героїчні сказання". Слід ще тут згадати книгу Я. Грімма "Германська міфологія", яка за­початкувала міфологічну школу в філологічних науках. Загалом же праці й публікації братів Грімм відіграли неабияку роль у розвитку німецького романтизму, в його ствердженні на шляху, відмінному від того, яким ішли ієнські романтики, в його вкоріненні в німецькій старови­ні, в національній духовній і літературній традиції.

Таким чином, у діяльності гейдельбержців знайшла завершене втілення одна з провідних тенденцій роман­тизму, яка започаткувалася ще в преромантизмі. Вони не тільки звертаються до національних джерел і вито­ків літератури, а й вважають їх органічним грунтом і базою творчості. Щоправда, вже ієнські романтики багато говорили про національне в літературі й культурі, але в це поняття вони не вкладали власне національного змісту: національне у них означало скоріше новоєвропейське, се­редньовічне, християнсько-німецьке на противагу антич­ному, класичному, греко-латинському. І лише у гейдель-

Німецький романтизм

Німецький романтизм

бержців вперше з'являється поняття "національного" як властивого лише німецькому народові, як глибинно само­бутнього в етнічному значенні.

Відповідно у них виникає свідоме прагнення творити мистецтво, що виходить із національних витоків та основ і відзначається яскравою національною своєрідністю. На цьому шляху вони досягли неабияких успіхів і збагатили національну літературу. Та водночас слід підкреслити, що в цьому романтизмі були закладені й інші тенденції, які не можна визнати позитивними. Так, вже у деяких гей-дельбержців звернення до національно-самобутнього суп­роводжувалося протиставленням його всьому чужо­земному, ідеалізацією патріархально-консервативних рис німецького народного життя й свідомості, спробами побу­дови на цій основі національно-консервативних утопій.. Подібні тенденції, слід сказати, проявлялися не лише на німецькому грунті, скоріше вони були загальноєвропей­ським явищем. Наприклад, дещо пізніше з усією виразні­стю проявилися вони у російських слов'янофілів.

Дата добавления: 2015-08-21