Створення НОК України та особливості його діяльності.

В умовах так званої “перебудови” і нового піднесення національного відродження (кінець 80-х років) питання про самостійне представництво України на міжнародних змаганнях постало з новою силою. В 1989 році у Львові ефективно діяла ініціативні група за створення Українського національного олімпійського комітету, котра гостро ставила питання про надання українському спорту державницького і національного статусу. Після опублікування на сторінках газети “Львів спортивний” (спец. випуск газети “Ленінська молодь”) статті Євгена Бобка “Чому Україна не бере участі в Олімпійських іграх”, почалася ґрунтовна дискусія, яка з часом перейшла й на шпальти республіканської преси.

В деяких містах розпочався збір підписів за створення незалежного НОК України. В короткий термін лише у Львові спортсменами було зібрано десятки тисяч підписів. Водночас у Києві При Управі Народного Руху України за ініціативою тодішнього голови Республіканської федерації санного спорту Валерія Шутого розпочав діяльність Український національний олімпійський комітет (УНОК). УНОК розгорнув бурхливе листування з міжнародними спортивними організаціями, зокрема з МОКом, домагаючись свого визнання.

І хоч подібне визнання на той час ще було малоймовірним, заходи УНОКу дещо приспішили події в тодішніх владних кабінетах.

Уже в 1990 році відповідними державними органами управління галуззю фізичної культури і спорту України було розроблено перший проект Хартії Олімпійського Комітету України (ОКУ). Цей проект було запропоновано обговорити в регіонах. Проект Хартії був недосконалим, відстав від тодішньої політичної ситуації, яка наближала Україну до незалежності. Ця Хартія ще передбачала повну підлеглість ОКУ НОК СРСР. Завданням ОКУ, згідно з планами авторів проекту, мало бути підготовка спортивних резервів для збірних команд СРСР, а не самостійний виступ на міжнародних змаганнях.

Другий варіант Хартії, який було представлено Генеральній Асамблеї засновників НОК України, суттєво відрізнявся від першого проекту. Цю Хартію було затверджено Асамблеєю засновників НОК України 22 грудня 1990 р. Асамблея того ж дня обрала персональний склад і першого президента НОК України. Ним став дворазовий олімпійський чемпіон з легкої атлетики Валерій Борзов.

Саме з грудня 1990 року розпочалася діяльність НОКу України, хоча до його офіційного визнання МОКом залишалося ще більше року. Офіційне визнання НОК України відбулося 9 березня 1992 року. Відразу після заснування НОК України, було створено Олімпійську Академію України (8 березня 1991 р.).

Процес офіційного олімпійського визнання України супроводжувався входженням Національних спортивних федерацій України в міжнародні федерації і повністю завершився у 1992 році.

Належність України до авторитетних спортивних держав світу було підкреслено членством у МОК президента НОК України, міністра Мінмолодьспорту Валерія Борзова у 1994 році. У 2000 році членом Міжнародного Олімпійського Комітету став ще один видатний український олімпієць - легкоатлет із Донецька Сергій Бубка.

В організаційних та фінансових справах НОКу України, Мінмолодьспорту, федераціям значну допомогу надає створений у діаспорі громадський комітет зі сприяння олімпійській підготовці і виступам спортсменів України. Очолює Комітет діяльна й енергійна Лариса Барабаш Темпл. Спортивні діячі та структури в Україні і в еміграції чи не вперше так дружньо і по діловому вирішують важливі галузеві справи.

Національний Олімпійський Комітет України (НОК України) є неурядовою громадською організацією, яка координує розвиток олімпійського руху в Україні. В своїй діяльності НОК керується законодавством України, Олімпійською хартією Міжнародного олімпійського комітету та власною Хартією. НОК України має виключне право представляти державу на Іграх Олімпіад та зимових Олімпійських іграх, в Міжнародному Олімпійському Комітеті, інших міжнародних олімпійських організаціях. НОК України має також виключне право на використання власної олімпійської символіки. Першим в історії членом МОК для України у 1994 р. було обрано Валерія Борзова, а в 2000 р. членом МОК став ще один відомий український легкоатлет Сергій Бубка.

Держава сприяє діяльності НОК України, розвитку його матеріально-технічної бази, надає фінансову підтримку. Проте безпосереднє втручання будь-якого державного чи якогось іншого органу або особи у внутрішні справи НОКу є таким, що суперечать Хартії.

4. Особливості, проблеми та перспективи розвитку спортивного руху в сучасній Україні.

Спортсмени України, не враховуючи різноманітні міжнародні турніри, щороку беруть участь у понад 1 000 офіційних змаганнях. Проте перед українським спортом стоїть ціла низка складних проблем. Сформуємо їх за групами: організаційні, методичні, фінансово-матеріальні, морально-етичні.

Організаційні проблеми пов’язані з тим, що існуюча в нинішній Україні структура спорту майже повністю успадкована від колишнього Радянського Союзу. Ця структура залишається по суті авторитарною, вона зорієнтована значною мірою на переважно державне утримання спорту і вступає у протиріччя з економічними можливостями державного бюджету.

З іншого боку, негайна передача багатьох управлінських функцій громадським організаціям (федераціям) було б необачним кроком з огляду на їх фінансову і організаційну неспроможність. Окрім того, в Україні ще не прийшло нове покоління спортивних організаторів, здатних контактувати з міжнародними спортивним організаціями, входити в їхні організаційні структури, мати особисті надійні зв’язки, необхідні для швидкого вирішення питань в інтересах українського спорту. Навіть на рівні суддівства міжнародних змагань Україна має недостатнє представництво.

В розвитку багатьох видів спорту порушено матеріальну основу, оскільки велика кількість колишніх радянських спортивних баз олімпійської підготовки залишилися поза межами України. Є серйозні проблеми із високоякісним інвентарем, обладнання, спортивною формою тощо.

Значна частина тренерів, що знаходиться нині при керівництві збірними командами України не має достатнього досвіду підготовки спортсменів до чемпіонатів світу і Олімпійських ігор, позаяк раніше займалася лише підготовкою резерву для збірних команд СРСР. До того ж доволі масового характеру набув відплив кваліфікованих фахівців спорту за межі України, де рівень їхньої оплати є значно вищим.

Існує і гостра проблема національного порядку, яка також залишилася Україні від імперії. Національні збірні команди України в етнічному, культурному і мовному плані переважно не є національними. А сам по собі високий рівень спортивних досягнень не обов’язково забезпечує спортові місце в культурі українського етносу і не робить його автоматично чинником національного відродження, якщо з нього вихолощені патріотизм і національна сутність. У цьому також криється одна із найскладніших морально-етичних проблем сучасного українського спорту.

Україна, в силу історичних причин, вступила в добу державотворення, коли національно-культурне піднесення не в однаковій мірі проявляється в різних її регіонах. Успішні виступи українських спортсменів на міжнародній арені впливають позитивно не тільки на світову громадську думку, але й сприяють консолідації й єднанню усієї української нації.

У найближчому майбутньому в галузі фізичного виховання та спорту України потрібно вирішити такі завдання:

· Реформувати систему фізичного виховання і спорту в Україні, фундаментально змінивши стосунки між державним органом управління галуззю і Національним Олімпійським Комітетом; між Федераціями з видів спорту і спортивними клубами; між особою, як суб’єктом фізичної культури і спортивними організаціями. покликаними служити людині.

· Повернути українському спорту національний зміст, бо по справжньому народним і значить масовим, він може бути лише на власному історичному, культурному, мовному і економічному ґрунті.

· Переглянути теорію і практику фізичної культури, виходячи з нових реалій сучасного життя в Україні, з врахуванням державотворчих завдань, які стоять перед фізкультурно-спортивним рухом.

· Поліпшити кадрову ситуацію в спортивних структурах України, залучивши до роботи в них фахівців з відповідним рівнем підготовки і належним рівнем громадської та національної свідомості.

· У процесі перебудови фізкультурно-спортивного руху, зберегти рівень спортивних досягнень, не допустити спаду результативності в різних видах спорту, по можливості утримати або й розширити матеріальну базу.

· Спорт із справи в основному державних структур, має стати психологічно, економічно і організаційно справою всіх і кожного особисто. Зберегти та примножити власне здоров’я і фізичну досконалість може лише свідома, з активною життєвою позицією людина.

5. Роль та місце ЛДІФК в спортивній історії України.

Львівський державний інститут фізичної культури був створений на базі технікуму фізичної культури 1 червня 1946 року розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 7 травня 1946 року за N 5935-р і Постановою Ради Міністрів УРСР та ЦК КП(б) від 1 червня 1946 року за N 1002. Перед створеним інститутом фізичної культури були поставлені завдання:

1. Підготувати висококваліфіковані кадри спеціалістів в першу чергу для Західних областей України;

2. Розробляти наукові проблеми фізичного виховання та надавати науково-методичну допомогу в роботі фізкультурних організацій. На час утворення інститут мав 15 кафедр з контингентом студентів 150 чоловік та з одним факультетом - педагогічним. На 1946/1947 навчальний рік інститут мав слідуючу структуру:

1)канцелярія; 2)навчальна частина; 3)господарська частина, 4)санчастина; 5)бібліотека; 6)бухгалтерія, 7)відділ кадрів; 8)педагогічний факультет

Кафедри:

1)марксизму-ленінізму; 2)іноземних мов; 3)теорії та методики фізичного виховання; 4)історії та організації фізичної культури; 5)лікарського контролю; 6)лікувальної фізичної культури; 7)біохімії та гігієни; 8)боротьби та важкої атлетики; 9)гімнастики, 10)легкої атлетики; 11)лижного спорту; 12)плавання; 13)спортивних ігор; 14)фізіології та хімії; 15)фехтування та боксу

За час існування інституту з 1946 по 1999 роки змін у назві не було. Змінювалося лише його відомче підпорядкування. Від дня заснування і до 10 квітня 1953 року інститут був підпорядкований Комітету у справах фізичної культури та спорту при Раді Міністрів УРСР. З 10 квітня 1953 року інститут знаходився у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я УРСР до квітня 1954 року. З квітня 1954 року до березня 1959 року інститут підпорядковувався Комітету з фізичної культури та спорту при Раді Міністрів УРСР. З 1 березня 1959 до 17 жовтня 1968 року інститут був підпорядкований Раді Союзу спортивних товариств та організацій УРСР. Постановою ЦК та Ради Міністрів СРСР від 17 жовтня 1968 року знову було створено Комітет з фізичної культури та спорту УРСР.

У 1962 році на підставі постанови Президії Ради союзу спортивних товариств та організацій УРСР (від 11 червня 1962 року) кафедри історії та організації фізичної культури і теорії та методики фізичного виховання були об'єднані в одну кафедру – теорії і методики фізичного виховання та історії, організації фізичної культури. Цією постановою також утворена кафедра педагогіки та психології.

З 1969 року кафедра фехтування та сучасного п’ятиборства почала називатися кафедрою "Фехтування, боксу, сучасного п’ятиборства та кульового спорту".

На підставі наказу Голови Комітету з фізичної культури та спорту при Раді Міністрів УРСР від 11 червня 1971 року, з метою покращення якості роботи кафедри лікарського контролю, лікувальної фізичної культури, біохімії та гігієни цю кафедру було розділено на дві кафедри. Таким чином були утворені кафедри:

- спортивної медицини;

- біохімії та гігієни

У 1973/74 навчальному році була створена кафедра організації і управління фізичною культурою та спортом, а в 1974/75 навчальному році на базі кафедри марксизму-ленінізму були утворені дві кафедри:

- історії КПРС;

- філософії та наукового комунізму

Наказом ректора по інституту за № 513 від 8 вересня 1975 року, з метою підвищення рівня науково-дослідної роботи серед студентів, затверджено загальноінститутську Раду з науково-дослідної роботи серед студентів у кількості 11 чоловік.

На підставі рішення Вченої Ради інституту від 7 червня 1975 року, з метою покращення навчального процесу, наказом ректора за № 531 від 15 вересня 1975 року затверджено Раду заочного факультету у кількості 15 чоловік, а також наказом по інституту за № 552 від 27 вересня 1975 року затверджено Раду педагогічного факультету у кількості 15 чоловік. З метою керівництва та координації методичної роботи в інституті, наказом ректора за № 576 від 10 жовтня 1975 року створено Раду інституту з методичної роботи у кількості 9 чоловік. 21 жовтня 1975 року наказом по інституту за № 596 була створена Рада спортивного факультету у кількості 14 чоловік.

Наказом Спорткомітету УРСР за № 2134 від 29 грудня 1975 року та наказом по інституту за № 259 від 12 травня 1976 року, з метою підвищення рівня організації навчально-виховної, наукової та спортивної роботи, розділено кафедри:

1. Фехтування, боксу, сучасного п’ятиборства та кульового спорту на:

- фехтування та боксу;

- сучасного п’ятиборства та кульової стрільби

2. Спортивних і рухливих ігор на:

- футболу та гандболу;

- спортивних і рухливих ігор

У відповідності до Постанови Колегії Комітету з фізичної культури та спорту при Раді Міністрів УРСР за № 53 від 18 червня 1976 року в інституті створена група науково-методичного забезпечення збірної команди УРСР з фехтування.

Для покращення організації навчального процесу та керівництва кафедрами, наказом ректора за № 457 від 24 серпня 1976 року реорганізовано кафедри:

1. Теорії і історії фізичного виховання та спорту

2. Організації і управління фізичною культурою та спортом на кафедри:

- теорії і методики фізичного виховання та спорту;

- організації, історії фізичної культури та спорту

З метою покращення роботи бібліотеки з ідейно-політичного виховання студентів наказом ректора за № 13 від 12 січня 1977 року при бібліотеці було створено бібліотечну Раду у кількості 10 чоловік. З метою підвищення якості викладання суспільних дисциплін, наказом ректора по інституту за № 54-р від 14 травня 1979 року організовано Раду кафедр суспільних наук інституту у кількості 5 чоловік.

У 1981 році в зв’язку з переводом спеціалізації "Шахи" з кафедри боротьби та важкої атлетики на кафедру педагогіки та психології, наказом по інституту за № 100-р від 8 вересня 1981 року кафедра педагогіки та психології була перейменована у кафедру педагогіки, психології та шахів. Згідно наказу Спорткомітету УРСР за № 1908 від 23 вересня 1981 року, з метою покращення якості підготовки спеціалістів та удосконалення структури інституту, наказом ректора за № 141-р від 19 листопада 1981 року відбулася реорганізація кафедр гімнастики, стрільби та сучасного п'ятиборства. Таким чином з 1 липня 1982 року почали функціонувати кафедри:

1) спортивної гімнастики;

2) основної гімнастики, комплексу ГТО та стрільби

У 1981 році інституту виповнилося 35 років. Він був одним із провідних фізкультурних вузів країни. В інституті працювали та навчалися представники 11 національностей. Щорічно навчалося 1800 студентів. Великий вклад у підготовку педагогів та спортсменів внесли доктор медичних наук, професор М.А.Джафаров, доктор медичних наук, професор Г.Б.Сафронова, доктор педагогічних наук, професор В.С.Келлер, доктор педагогічних наук А.А.Тер-Ованесян, доктор медичних наук, професор Т.А.Третілова та інші. Інститут пишався своїми випускниками, чемпіонами Світу та Європи. Серед них були: абсолютний чемпіон Світу 1954 року, XV та XVI Олімпійських ігор з гімнастики, заслужений майстер спорту В.Чукарін; рекордсмен Світу, Європи, СРСР зі стрибків у довжину, учасник XVI, XVII, XVIII Олімпійських ігор, заслужений майстер спорту І.Тер-Ованесян; бронзовий призер XVI Олімпійських ігор та першості світу 1955, 1957, 1959, 1961 рр. Є.Череповський; чемпіон СРСР з шахів Ол.Білявський; чемпіон Олімпійський ігор 1980 р.. Світу 1982 р. зі спортивної гімнастики Б.Макуц.

За період 1982-1990 років відбулися деякі зміни. З метою вдосконалення структури інституту та покращення якості підготовки спеціалістів у відповідності з наказом Комітету з фізичної культури та спорту УРСР за № 1308 від 23 вересня 1981 року, наказом ректора по інституту за № 69-р від 19 червня 1982 року, були розформовані з 1 липня 1982 року кафедра гімнастики та кафедра стрільби, сучасного п’ятиборства та утворені:

1) кафедра спортивної гімнастики (із спеціальностями - спортивна гімнастика, художня гімнастика);

2) кафедра основної гімнастики, стрільби та комплексу ГПО (із спеціальностями - гімнастика, акробатика, стрільба кульова, стрільба з луку, багатоборства, комплексу ГПО)

Кафедра плавання перейменована на кафедру водних видів спорту, кафедра лижного спорту на кафедру зимових видів спорту, кафедра управління, історії фізичної культури та спорту на кафедру управління та історії фізичної культури.

12 травня 1985 року відповідності з наказом МВ ССО СРСР від 10 грудня 1984 року за № 793, наказом Комітету з фізичної культури та спорту при Раді Міністрів УРСР за № 725 від 8 травня 1985 року, наказом по інституту за № 53-р від 12 травня 1985 було відкрито аспірантуру. У 1985/86 навчальному році спортивний факультет був перейменований на тренерський.

Згідно наказу Держкомспорту УРСР за № 1126 від 23 липня 1987 року з 1 вересня 1987 року кафедра історії КПРС та політекономії, кафедра філософії та наукового комунізму були об’єднані у кафедру марксизму-ленінізму. З введенням в дію нових навчальних планів наказом по інституту за № 69-р від 31 липня 1989 року кафедра теорії фізичної культури та спорту реорганізована у кафедру теорії, методики фізичної культури та спорту.

Активні процеси перебудови вищої школи в умовах поглиблення економічної та політичної незалежності України, зміна соціальної орієнтації в галузі фізичної культури та спорту, висунули необхідність змінити діючу структуру інституту. У відповідності з рішенням інституту від 28 вересня 1990 року, наказом по інституту за № 76-р від 5 жовтня 1990 року замість кафедри марксизму-ленінізму були створені кафедри:

- соціальних наук;

- історії культури

Кафедра теорії, методики фізичної культури та спорту реорганізована у кафедри:

- теорії фізичної культури;

- методики та організації фізичної культури

Кафедра управління, історії фізичної культури у кафедру управління та економіки фізичної культури.

Кафедра фізіології та кафедра анатомії, біомеханіки та спортивної метрології були об’єднані у кафедру фізіології та анатомії.

Згідно Ухвали Львівської міської Ради народних депутатів від 30 жовтня 1990 року "Про стан виконання Закону УРСР "про мови в Українській РСР" був виданий наказ по інституту за № 103-р від 26 грудня 1990 року про переведення діловодства ЛДІФК з 1 січня 1991 року на українську мову.

У 1996 році ЛДІФК виповнилося 50 років. Він є єдиним в Західній Україні вищим навчальним закладом фізкультурного профілю. За 50-літню історію діяльності інститут підготував більше 1200 фахівців. Понад 200 випускників носять титули чемпіонів Олімпійських ігор, переможців та призерів чемпіонатів Світу та Європи. Серед найтитулованіших: Віктор Чукарін та Богдан Макуц (спортивна гімнастика); Ігор Тер-Ованесян і Юрій Кутенко (легка атлетика); Ол.Білявський та В.Іванчук (шахи); С.Гладишева та Х.Підгрушна (гірські лижі); В.Станкович (фехтування); М.Сливинський (гребля); Р.Зауличний (бокс) та інші.

В останні роки інститут тісно співпрацює у рамках навчально-методичного комплексу з Івано-Франківським коледжем фізичного виховання та Львівським вищим училищем фізичної культури.

В 2000 році в інституті відкрито магістратуру.

Термін навчання: спортивний та педагогічний факультети - 4 роки;

факультет заочного навчання - 5 років

Напрям професійного спрямування: "Фізичне виховання і спорт"

Спеціальності:

- фізичне виховання;

- олімпійський та професійний спорт;

- фізична реабілітація

Обсяг ліцензованого набору: на денну форму навчання - 310 осіб;

на заочну форму навчання - 60 осіб

Кількість навчальних дисциплін - 27

Основні навчальні курси:

"Теорія і методика фізичного виховання";

"Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів";

"Медико-біологічні основи фізичного виховання"

Число викладачів інституту - 210 (серед них 11 професорів, 80 доцентів).

Основна тематика наукових досліджень: теорія і методика підготовки спортсменів в окремих видах спорту; особливості фізичного виховання різних груп населення; історія і соціологія спорту; математичне моделювання в спорті; фізична реабілітація.

Дата добавления: 2015-08-21