Між київською Руссю та волзькою булгарією

Андрійчук С. Нумізматичне дослідження контактів між Київською Руссю та волзькою Булгарією // Наукові записки. – Випуск 10. – Серія: Історичні науки. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка. – 2007. – 332 с.

НУМІЗМАТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНТАКТІВ

МІЖ КИЇВСЬКОЮ РУССЮ ТА ВОЛЗЬКОЮ БУЛГАРІЄЮ

Станіслав АНДРІЙЧУК (Київ)

У статті автор аналізує концептуальні положення східнослов’янських істориків,

нумізматів, археологів щодо арабо-булгарського монетного срібла в складі європейського

обігу ІХ–ХІ ст.

The conceptual positions of the East-Slavonic historians, numismatists and archeologists on

the Arabic-Bylgarian monetary silver in European currency of the IX–XI centuries are analyzed in

the article.

Дослідження у ХІХ столітті обмежувалось головним чином вивченням знайдених

нумізматичних джерел, оскільки серйозних археологічних розкопок на території Волзької

Булгарії не проводилось. Отже, у той час вивчення контактів Київської Русі та Волзької

Булгарії полягало в аналізі скарбів куфічних монет, які були знайдені на території сучасного

Києва та вздовж торговельного шляху й прилеглих до нього територій. Скарби складалися з

груп монет, що виготовлялись у Волзькій Булгарії та арабських дирхемів, а також прикрас.

а) Нумізматичні дослідження ХІХ ст. – 60-ті роки ХХ ст.

У нумізматичній науці інтерес до вивчення знахідок східних монет з’явився вже давно.

Німецький нумізмат ХVІІІ ст. О. Г. Тихсен уперше довів, що куфічні дирхеми, які знаходять у Європі, з’явилися там завдяки торгівлі населення європейських країн із Сходом у ІХ–Х ст. Для свого часу це була надзвичайно плідна думка, яка спонукала послідовників до топографування знахідок куфічних монет і вивчення ареалу їхнього розповсюдження. [1, 15– 47].

Визначний здобуток у цьому питанні зробив Х. Д. Френ, який виділив групу монет, що

виготовлялися у Булгарії, і разом з куфічними дирхемами влилися у грошовий обіг Русі,

Східної та Західної Європи [2, 20–38]. Окрім того, було складено топографію знахідок

кубічних дирхемів, де було зібрано дані 39-х випадків виявлення цих монет у межах

Російської імперії.

Подальшим кроком на шляху дослідження була праця П.С. Савельєва

„Мухаммеданська нумізматика стосовно російської історії”, яка вийшла 1846 р., де він

умістив поруч із російським перекладом топографії Френа із додатком про нові знахідки

фундаментальну розвідку „Про торгівлю Північного Сходу Європи в епоху заснування і

утвердження Руської держави” [1, 16–47]. Окрім того, дослідник відмічав роль Волзької

Булгарії у розповсюдженні куфічних монет, описував предмети вивезення з території Русі та

Волзької Булгарії.

Слід відзначити дослідження С.М. Шпілевського та його працю „Давні міста та інші

булгаро-татарські пам’ятки у Казанській губернії”, яка вийшла 1877 року. Саме у своїх

дослідженнях автор торкнувся питання економічних зв’язків Волзької Булгарії та Київської

Русі, а особливу увагу приділив грошовій системі.

Вагомий внесок у вивчення скарбів куфічних монет зробив В.Г. Тизенгаузен,

О.К. Марков, які вели роботу із складання топографії скарбів куфічних монет, що надходили

до Русі через Волзьку Булгарію, у тому числі й монет булгарської чеканки та наслідувань

саманидським дирхемам [2, 21–38]. Проте слід зазначити, що створена О.К. Марковим

топографія має ряд недоліків. Насамперед, його дослідження позбавлені ґрунтовної

дослідницької статті і являє собою простий перелік знахідок, занадто стисло описаних, до

якого додана коротка передмова. Головний недолік топографії О.К. Маркова полягає у тому,

що матеріал розміщений за алфавітом губерній. Це заважає сприйняттю цілісної картини

обігу куфічних дирхемів на території тогочасної Російської імперії. Окрім того, у дослідженні

немає хронологічного покажчика і карт, відсутнє узагальнення зібраного матеріалу, і, на

жаль, не була зроблена орієнтовна хронологія надходження кубічного дирхема до Європи.

Великий внесок у вивчення закономірностей обігу східних монет на території Європи

зробив видатний радянський нумізмат Р.Р. Фасмер. Дослідник обґрунтував необхідність

створення нової топографії знахідок монет, виходячи з того, що з моменту виходу роботи

О.К. Маркова стала відомою велика кількість знахідок куфічних дирхемів. Зокрема,

Р.Р. Фасмер відзначив, що особисто йому відомо 750 знахідок у межах колишньої Російської

імперії, тоді як у О. К. Маркова зареєстровано удвоє менша кількість. Ним була дана

періодизація основних етапів розпровсюдження куфічних дирхемів на Русі, монет волзьких

булгар та наслідувань саманидським дирхемам, що виготовлялися ними. Було виділено 4

періоди обігу куфічних монет:

1. 800 – 825 рр. н.е. – майже тільки складаються із аббасидських дирхемів, серед яких

переважають монети африканського карбування.

2. 825 – 905 рр. – більшу кількість монет становлять аббасидські, але вже майже немає

монет, що вийшли із африканських монетних дворів, у скарбах цього періоду помітний

процент становлення дирхеми Тахіридів.

3. 905 – 960 рр. – майже повністю домінують монети Саманидів.

4. 960 – 1012 рр. – поруч із численними саманидськими дирхемами трапляються

значною кількістю монети, Бувейхідів та Зіярідів.

Окрім того, на думку Р.Р. Фасмера обіг дирхемів на території Східної Європи

відбувався не у VІІІ – ХІ ст., а лише в ІХ–Х ст. Своє твердження вчений обґрунтував тією

обставиною, що, як він уважав, скарби з дирхемами, заховані у VІІІ столітті, на той час

виявлені не були, знаходять лише монети VІІІ ст. у скарбах ІХ ст. Далі Фасмер роз’яснюєсвій

погляд таким чином. Велика кількість монет VІІІ ст. у скарбах другої половини ІХ ст.

здебільшого пояснюється зовсім не довготривалістю накопичення, а тим фактом, що при

перших халіфах Аббасидів була випущена така велика кількість монет, що халіфи ІХ ст. не

встигали перекарбовувати величезну масу срібла й допускали до обігу дирхеми VІІІ ст., які на

території сучасної України за Р. Р. Фасмером слід відносити до ІХ ст.

Були зроблені дослідження щодо початку булгарського карбування. Автор звертає увагу

на стихійне монетне карбування булгар, адже відомо, що так звані „варварські” наслідування

куфічним монетам нерідко трапляються серед власне куфічних дирхемів у місцевих скарбах.

Р. Р. Фасмер писав про цю групу монет: ”Так звані варварські наслідування саманидським

дирхемам відомі у великій кількості. Це – дирхеми із викривленими легендами. При цьому

ступінь викривлення може бути дуже різний” [3, 29–40]. І далі: „У нас є прямі вказівки на те,

що деякі, найбільш вдалі наслідування саманидським дирхемам карбувалися волзькими

болгарами. Такі дирхеми з іменем Наср ібн-Ахмера і халіфа Муктадира, карбовані у Булгарі,

на думку Савел’єва, варварський дірхем Насра з Сувару” [3, 40]. Проте Р.Р. Фасмер зазначає:

„Наср у цих містах не міг карбувати монет, бо він цими містами не володів. Не підлягає

сумніву, що це булгарські наслідування. Тут усі легенди виявились саманідськими, змінена

тільки назва міста [3, 43–40]”. Так, Р.Р. Фасмер вважає булгарськими монети з іменем Мікаіла

ібн-Джафара, де ім’я булгарського еміра замінене ім’ям саманидського еміра, але зберігалися

назви монетних дворів Хорасана – Самарканд, Балх, аш-Шаш, Нісабур. Монети Мікаіла ібн-

Джафара, які карбувались у Булгарі, означають завершення оформлення монетного типу

Волзької Булгарії, розквіт якої припадає на період Таліба ібн-Ахмета.

Основні положення Р. Р. Фасмера розвинув у своїх працях В. Л. Янін протягом другої

половини 50–70 х років, що вивчав роль Волзької Булгарії у проникненні куфічного дирхема

на Русь і в Східну Європу. Він відзначив високий науковий рівень теоретичних положень

Фасмера. При цьому уточнив хронологічні рамки й періодизацію побутування куфічних

монет у Східній Європі. Разом з тим В. Л. Яніну довелося переглянути категоричне

твердження Р.Р. Фасмера про те, ніби на території Східної Європи немає скарбів VІІІ ст.

Дослідник зауважує, що скарб із Старої Ладоги, знайдений 1892 р., слід датувати не початком

ІХ ст., а 80–90-ми роками VІІІ ст. Скарб із Нових Млинів Боденського району Чернігівської

області також був захований наприкінці VІІІ ст. Про невипадковість знахідок цих двох

скарбів VІІІ ст. свідчить і третій східноєвропейський скарб куфічних дирхемів – на

о. Готланді, молодша монета якого має дату 783 р. В. Л. Янін використав „як контрольний

матеріал для перевірки висновку про більш раннє датування деяких скарбів” усі відомі йому

ранні знахідки поодиноких куфічних дирхемів на території Західної та Східної Європи.

Виявилося, що із 37 поодиноких, точно датованих знахідок цих монет, 25 належить до

останньої чверті VІІІ ст. „Вони починають траплятись постійно після 774 р.”, знахідки ж до

774 р. Янін вважає випадковими.

На основі досліджень скарбів й окремих знахідок В. Л. Янін дійшов висновку, що

проникнення куфічного дирхема до Східної Європи почалось у 70 – 80-х роках VІІІ ст.

Учений пропонує уточнену (порівняно із зробленою Р. Р. Фасмером) періодизацію обігу

кубічних монет на території Східної Європи:

І період – кінець VІІІ ст. – 833 р.

ІІ період – 833 – початок Х ст.

ІІІ період – 939 р. – кінець Х ст.

Щодо якісного складу скарбів, то Янін, в основному погоджується з Р.Р. Фасмером

[1, 15–47].

Дослідник за новими матеріалами переглянув питання про початок чеканки булгарських

монет, які надходили разом з куфічними на територію Русі та Східної Європи. Але слід

зауважити, що, на думку М.Ф. Котляра, висновки В.Л. Яніна, зроблені на підставі вивчення

поодиноких знахідок куфічних монет з усієї території Східної і Західної Європи, виявилися

непридатними стосовно території сучасної України. Навпаки, на матеріалі поодиноких

знахідок згаданих монет можна зробити висновок, що проникнення куфічного дірхему в

Східну Європу розпочалося невдовзі після початку його карбування [2, 18–38].

Слід зазначити, що у своїх дослідженнях В. Л. Янін піддав сумніву теоретичні

розрахунки П. Г. Любомирова (який зазначав про превалювальне значення хозарського

шляху в надходженні куфічних монет) щодо переваги хозарського шляху над булгарським,

справедливо зауваживши, що вчений наніс на одну карту всі знахідки куфічних монет, не

подаючи різниці між скарбами початку ІХ та ХІ ст. Янін заявив, що немає матеріальних

доказів (тобто знахідок монет) для твердження, ніби торгівля слов’ян із Халіфатом велася

південним шляхом. Натомість В.Л. Янін виклав власний погляд, згідно з яким „протягом

усього періоду східної торгівлі з кінця VІІІ ст. до початку ХІ ст. єдиними воротами, через які

йшла торгівля Русі із Сходом, фактично був Булгар”. Звідси куфічні монети йшли по Оці до

Києва.

б) Дослідження 70 – 90 рр. ХХ ст.

Подальші нумізматичні дослідження 70 – 80 рр. ХХ ст. проводить радянський нумізмат

В.В. Кропоткін. У своїх дослідженнях він частково не згоден з твердженням В.Я. Яніна, що

„протягом всього періоду східної торгівлі з кінця VІІІ ст. до початку ХІ ст. єдиними воротами,

через які йшла торгівля Русі із Сходом, фактично був Булгар” і зазначає, що, по-перше,

В.Л. Янін порушує основний методологічний принцип свого дослідження: задля

характеристики грошового обігу в Хазарії розглядає усі монети без розподілу на періоди.

Кордони Хозарського каганату з VІІІ ст. і до середини Х ст. не залишалися постійними. По-

друге, В. Л. Янін у своїх дослідженнях не дає пояснення, яким чином куфічні монети

проникали із Середньої Азії та Закавказзя до Середнього Поволжя на територію Волзької

Булгарії, обходячи Ітиль та інші міста Хазарії. По-третє, болгари в ІХ–Х ст. платили данину, і

звільнення болгар від залежності пов’язано тільки з приходом київського князя Святослава на

Волгу 965 року. По-четверте, за останні роки стали відомі нові скарби куфічних монет

початкового періоду обігу дирхема в Східній Європі (28 – Новотроїцьке городище, 818/9 рр.;

29 – Нижні Новосілки, 811/2; 30 – Кремлівське, 812/3 році та інші); численні знахідки куфічних

монет на поселеннях і в могильниках південно-східної частини Східної Європи підтверджують

давнє знайомство хозар з монетами Арабського халіфату [4, 147–150].

Продовжуючи дослідження торговельних зв’язків Волзької Булгарії у Х ст.

В.В. Кропоткін видає 1970 року статтю „Торговельні зв’язки Волзької Булгарії Х ст. за

нумізматичними даними”, де робиться аналіз письмових джерел щодо торговельних операцій

між Булгаром та Києвом. Так, В.В. Кропоткін згоджується з твердженням Х.М. Френа, що

правителі Волзької Булгарії карбували також варварські наслідування саманидським

дирхемам, які доволі часто трапляються в східноєвропейських скарбах куфічних монет Х –

ХІІ ст. Далі автор продовжує розробляти це твердження, вказуючи на те, що вивчення скарбів

куфічних монет, які були знайдені в Середньому Поволжі, доводить думку Х. М. Френа.

Окрім того, автор уважає, що монети болгарського карбування з іменами місцевих правителів

трапляються в Східній Європі порівняно рідко, але вивчення їхнього ареалу та способів

розповсюдження дає цінні матеріали про торгівлю Волзької Булгарії. Автор дає

характеристику напрямкам торгівлі Булгарії із зовнішнім світом та аналізує скарби куфічних

монет на цих напрямках. Так, аналізуючи письмові джерела, а саме відомості арабських

географів Ібн-Русте та Ал-Бакрі, автор звертає увагу на те, що Волзька Булгарія вела

інтенсивну торгівлю з Хозарським каганатом та сусідніми давньоруськими областями –

Верхнім Поволжям та Володимиро-Суздальською землею. У басейні Оки та Клязьми

булгарські монети знайдені у відомому скарбі куфічних монет у м. Муромі, у Муромську та

Малишевському могильнику, у скарбах біля с. Борки на лівому березі р. Оки і у скарбі с.

Білий Омут Московської області. Рідко монети проникали в басейн верхнього Дону. При

розкопках А. Д. Пряхіна на Малому Боришевському городищі Хохольського району

Воронезької області 1966 року знайдено скарб куфічних монет, який складався з 106

дирхемів, серед них одна монета Волзької Булгарії. Молодша монета в скарбі була карбована

315 р. Х. (927/8 р.). Два болгарських наслідування саманидським дирхемам знайдені 1869

року при будівництві залізниці Тамбов-Саратів за 12 верст від м. Тамбова [5, 38–62].

З Придоння і басейну Оки та Клязьми куфічні монети проникали у Подесення, Посем’я,

та СереднєПодніпров’я. Дослідник аналізує письмове джерело арабського мандрівника

ХІІ ст. Абу-Хаміда ал-Гарнті, який повідомляє, що з Булгара він направлявся по слов’янській

річці (Нахр ас-Сакаліба) у землю слов’ян та відвідав одне з руських міст, яке він називав

„Медіант ас-Сакаліба” (слов’янське місто) чи Гуркуман. На думку дослідників, ця річка –

Ока, місто Київ, проте А. П. Новосельцев вважає, що річкою можна вважати Верхню Волгу, а

під Гуркуманом може приховуватися спотворена назва одного з міст Верхньої Русі. У цьому

питанні В. В. Кропоткін уважає, що важко уявити, щоб арабський мандрівник ХІІ ст. не знав

добре відому в арабській літературі назву Києва (Куяба), а назвав його Гуркуманом чи

слов’янським містом.

Окським шляхом булгарські монети проникали в землі сіверян, радимичів і тиверців. У

скарбі куфічних монет, знайденому 1910 року в с. Береза Дмитрієвського повіту Курської

губернії, знайдено 696 дирхемів та 827 уламків, у тому числі 2 уламки болгарських монет

еміра Бармана та 7 наслідувань саманидським монетам. Скарб був закопаний у 50-ті роки Х

ст. При розкопках Б. А. Рибакова в Любечі Чернігівської області, 1958 року знайдено

наслідування саманидському дирхему з іменем болгарського царя Мікаіла ібн Джафара,

викарбуване у Волзькій Булгарії у 20-х роках Х ст. Монета має вушко і отвір для

привішування. Різьбяр скопіював з аналогічного саманидського дирхему рік і місце

карбування – Нісабур, 308 р. х. (920/21) [6, 116–118].

Проаналізувавши нумізматичний матеріал, В. В. Кропоткін приходить до висновків, що

наведений вище короткий перелік знахідок болгарських монет у Східній Європі свідчить про

те, що в південних районах Київської Русі булгарські дирхеми трапляються доволі рідко

(Алчедар, Любеч, Береза, Мала Боршево). Основна маса куфічних монет з Середнього

Поволжя, за твердженням дослідника, направлялася окським шляхом у землі в’ятичів,

кривичів та радимичів. Нумізматичні дані свідчать про те, що торгівельні зв’язки Середнього

Подніпров’я, Побужжя та Подністорв’я з Хозарією та Волзькою Булгарією встановлюються

не у VІІІ ст., як уважає ряд дослідників, а не раніше початку Х ст. У середині Х століття

приплив куфічних монет у південні райони Київської Русі помітно скорочується, що свідчить

про те, що окський шлях, який пов’язував Волзьку Булгарію та Середнє Подніпров’я,

функціонував порівняно короткий проміжок часу й не відігравав вагомої ролі. Натомість В.

В. Кропоткін, спираючись на нумізматичні матеріали, уважає, що в Х ст. основним

торговельним шляхом, який пов’язував Волзьку Булгарію з Київською Руссю, є шлях по

Волзі та Клязьмі. Окрім того, дослідник зазначає, що припинення карбування булгарських

монет у середині 70-х років Х ст. приблизно збігається зі змінами основних торгівельних

шляхів у Східній Європі та посиленням припливу західноєвропейських монет на Русь. Тому

цей факт не може змінити уявлення про велике значення окського та верхньоволзького

торговельних шляхів [4, 149–150].

Подальше вивчення монет булгарського карбування проводилося В.В. Кропоткіним

протягом 80-х років. І основна увага була звернена на питання укладання зведень про знахідки

монет булгарського карбування на території Східної Європи та Прибалтики. Було залучено 101

пункт знахідок булгарських монет, які поділяються на 85 скарбів та 16 окремих

місцезнаходжень. Дослідник відзначає, що в південні райони Київської Русі монети

булгарського карбування проникають доволі рідко. В.В. Кропоткін підтверджує, що основна

маса булгарських монет із Середнього Поволжя направлялася окським шляхом у землі в’ятичів,

кривичів та радимичів. По Волзі та Клязьмі монети Волзької Булгарії проникали у Тверську,

Новгородську та Псковську землі, до Білорусії та Прибалтики. Учений визначив відповідність

карбування монет за правління булгарських правителів [5, 38–62].

Подальше нумізматичне дослідження контактів між Київською Руссю та Волзькою

Булгарією проводить В. М. Зоценко, який у своїх працях звертає увагу на вилучення Волзької

траси як транзитної у забезпеченні києво-східних зв’язків початкового періоду (друга

половина VІІІ – перша Х ст.), що підтверджується різницею у якісному складі дирхемів І та ІІ

періодів їхнього нажходження, що були в обігу в Східній Європі. На думку автора, постійний

приплив арабського монетного срібла до Південної зони східноєвропейських історико-

економічних контактів відзначається з 50-х рр. VІІІ ст., що майже на два десятиліття

випереджує північні землі Русі та їхніх сусідів. Основна маса дирхемів другої половини VІІІ –

поч. Х ст. знайдена у Південній зоні. Вони були карбовані на монетних дворах середніх та

східних Халіфатів, що також відрізняє ці монети від тих, які були в обігу на сусідніх

північних територіях, враховуючи і Поволжя, де переважало в цей час західнохаліфатське

карбування. Топографія українських скарбів та поодиноких знахідок арабської монети

вказаного часу дає змогу припустити, що вона надходила сюди через Хозарію – Доно-

Дніпровською системою шляхів сполучення. Зазначені відмінності в монетному обігу

охоплюють більш широку територію, ніж Русь. Вони охоплюють також Хозарію та Волзьку

Булгарію. Південно-східноевропейське коло І та ІІ періодів обігу дирхема містило в собі

регіони сучасних Подніпровської та Понеманської Білорусії з виходом на Південно-Східну

Прибалтику, у той час як північ Східної Прибалтики входила в коло обігу Волзької Булгарії

та Північної русі, функціонування якого забезпечувалося Волзько-Балтійським транзитом [7,

48–54].

У своїх дослідженнях В. М. Зоценко звертає увагу й на те, що велика залежність від

Каганату Волзько-Окського межиріччя у ІХ ст. виявлена і у складі куфічних монет названого

регіону. Тут зафіксовано 6 скарбів ІІ періоду обігу дирхему в Східній Європі, п’ять з яких

(Сарське городище, 820-х р.; Угодичі 813 р.; Углич, 829; Тимерово, 865 р.) у своєму складі

мають в основному монети середніх та східних Халіфатів. Автор робить висновок, що

перераховані нумізматичні комплекси формувалися за рахунок функціонування Південно-

східноевропейського кола монетного обігу, незважаючи на їхню належність до

місцезнаходжень басейну р. Волги. Не заперечує проникнення арабської монети в окремі

райони Поволжя зі сторони Дону і А.Е. Леонтьєв [8, 47–52]. Дослідник підкреслює

переважання дирхемів Середніх та Східних провінцій Арабської держави у складі

нумізматичних комплексів 2-ої пол. VІІІ–ІХ ст. саме в південно-східноєвропейському колі

монетного обігу, пов’язаного з транзитом по Доно-Дніпро-Балтійській системі шляхів

сполучення. Північно-східноевропейський обіг знає ці монети лише за окремими скарбами.

В. М. Зоценко звертає також увагу й на монети булгарського карбування в складі одного

з київських скарбів дирхемів початку Х ст., знайденого 1851 р., та наслідувань саманидським

монетам. Присутність останніх, на думку автора, уможливлює датувати його 20 – 30 рр. Х ст.,

тобто часами перших булгарських емісій, тоді як основний масив скарбу за часом молодшого

карбування датується 906 – 907 рр. і повністю характеризується якісними рисами ІІ періоду

обігу дирхема в Середньому Подніпров’ї та Подонні.

Відкриттям Дніпро-Волзької транзитної магістралі були створені умови для

вирівнювання рівнів східних зв’язків Київської Русі. З цього самого часу вони стають дійсно

загальноруськими, що, на думку дослідника, демонструє однорідність складів

східноєвропейських скарбів ІІІ періоду їхнього обігу. Розподіл східноєвропейського

монетного обігу на два кола („хазарський” та „булгарський”), спираючись на комплекси 50 –

70-х рр. Х ст., втрачає свій історичний зміст [7, 47–51].

Вивчаючи нумізматичні дослідження контактів між Київською Руссю та Волзькою

Булгарією, можна дійти висновку, що це питання розглядалося лише в контексті загальних

торговельно-економічних зв’язків Східної Європи в кінці І тис. – поч. ІІ тис. Особливо це

відчутно у дослідженні радянських нумізматів 20 – 70 рр. ХХ ст. І лише з 80 років ХХ ст.

цьому питанню починають приділяти більш серйозну увагу й розглядають його в контексті

контактів між Київською Руссю та Волзькою Булгарією. На жаль, досі немає

узагальнювальної нумізматичної праці з цієї важливої та складної проблеми, і тому необхідні

подальші дослідження цього питання.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. – К., 1971. – С. 15 – 47.

2. Валеев Р.М. Торговые связи Волжской Булгарии и Руси в домонгольский период (Х – ХІІІ вв.)

//Волжская Булгария и Русь. – Казань, 1986. – С. 20 – 38.

3. Фасмер Р.Р. „О монетах волжских болгар Х века // ИОАИЭ. – Т. ХХХІІІ. – Вып. І. – Казань, 1926. –

с. 29 – 40.

4. Кропоткин В.В. Торговые связи Волжской Болгарии в Х в. по нумизматическим данным // Древние

славнее и их соседи. – М.: Наука, 1970. – С. 146 – 150.

5. Кропоткин В.В. Булгарские монеты Х века на территории древней Руси и Прибалтики // Волжская

Булгария и Русь. – Казань, 1986. – С. 38 – 62.

6. Кропоткин В.В. О топографии кладов куфических монет ІХ в. в Восточной Европе //Древняя Русь и

славяне. – М., 1978. – С. 111 – 118.

7. Зоценко В.Н. Волжская система путей сообщений в истории Южной Руси // Путь из Булгара в Киев. –

Казань, 1992. – С. 47 – 54.

8. Зоценко В.Н. Об особенностях обращения восточной монеты в Среднем Поднепровье // Прибалтика и

ее соседи в период раннего средневековья. – Таллин, 1983.

Дата добавления: 2015-08-21