Перекладне письменство

Славні, своїм мистецьким вивінуванням рукописи «Збірника Свя­тослава» й «Остромирового Євангелія» є рівночасно памятниками тої первісної, староболгарської мови, що найшла собі до нас доступ разом з поширенням христіянства. Пізніші рукописи не виявляють уже тієї чистоти старо-болгарської мови — чимраз частіші примішки україн­ської, народньої мови, як теж транскрипція й вимова поодиноких букв та звуків, придають їй особливий, український характер.

Церковний характер староукраїнської культури взагалі перева­жував і в нашому старому письменстві. Євангелія, книги старого Заповіту, Псалтирі, в самих текстах і з поясненнями (т. зв. толкові) та «паремійники» (уривки з книг старозавітних пророків) були плодом наших старих книжників-перекладчиків і переписувачів-каліграфів;

вони теж виповнювали церковні, шкільні й приватні книгозбірні. Улюбленими були теж твори отців церкви — Івана Золотоустого, Василя Великого, Григорія Богослова, Єфрима Сирина, Теодора Студита, Івана Дамаскина, Івана Ліствичника. Перекладено їх і перепи­сувано в цілости, або в уривках, що з них складалися збірники й антольогії. Твори Івана Золотоустого були відомі в нас у збірниках, як Маргарит, Златоструй, Златоуст, тощо. Антольогіями уривків з писань отців церкви були — славні «Збірники» кн. Святослава, Ізмарагди, минеї, прольоги й патерики. Збірники, прозвані «пчолами» мали міша­ний, церковно світський характер. Збірники, як «Ш естоднев» слу­жили нашим прадідам, за компендії відомостей про повстання світу тоді, як «Ф і з і о л ь о г» старався прояснити таємниці життя-буття звіринного царства. І одні й другі не мали нічого спільного з справж­ньою наукою, як і популярна в нас «X ристіянська топогра­фія» Кузьми Індикопльова. В тих збірниках представлено таємниці творіння й життя на землі та саму землю з суто-христіянського ста­новища, всупереч науковим досягненням старогрецьких учених. Під тим оглядом не тільки візантійська, але й західньоевропейська, се­редньовічна «наука» була різким поворотом у нетрі фантастичних казок і забобонів.

З історичних підручників були в нас поширені всякого роду палєї, хроніки й хронографи,

«П алеї» були в нас «історичні», що обіймали історію Старого Заповіту з ріжними апокрифічними додатками та поясненнями, а були й палєї з особливими, здебільше полемічними завданнями. Такою була «Палєя толковая на юдеї». В ній маємо гостру полеміку старих книж­ників з жидівством і магометанстом.

З поширених на старій Україні «хронік» згадаємо твори Івана Малали, Георгія Амартоля, патріярха Нікифора, Константина Манасії й інших. Збірки таких хронік, що в них розказано минуле нібито всіх народів землі від створення світу, звалися «хронографами».

Уява й жадоба знаття наших предків, незаспокоєна книгами Старого й Нового Заповіту, створила собі цілу літературу апокрифів, тобто незгідних з церковною наукою оповідань про життя-буття прародичів людськости, пророків, святих, Христа й Богородиці. Старо­завітні апокрифи оповідали нашим предкам про створення світа, по­дробиці життя Адама й Еви в раю, про хрестне дерево, про праведного Еноха, Ноя, Авраама, Заповіт дванацяти патріярхів, Мойсея, Давида й особливо про Соломона. Новозавітні апокрифи обіймали «євангелія» Якова, Хоми й Нікодима, оповідали про боротьбу Христа з сатаною, про розмову Адама з Лазарем у пеклі, видіння апостола Павла; про дванацять пятниць, тощо. Улюбленими героями апокрифічних опові­дань були святий Юрій та Теодор Тирон. «Откровения Методія Патарського» розгортало перед уявою наших прадідів історію світу від його створення до... «Страшного Суду» і т. д.

Зразу, апокрифічна література толєрувалася церковними єрархами, але коли вона почала загрожувати церкві всякими єресями, піднявся хрестоносний похід на апокрифи. Повстають списки «отречених книг», їх -нищать, а переписувачів переслідують; та це тільки поширює популярність та вплив апокрифів на літературу а навіть богослужбу (акафисти). Доповненням апокрифів були книги з ворожбами, як «Громник», «Колядник», «Про часи добрі і злі», всякі «астрольогії», «звіздочетці», «сонники», «чарівники» й «волховники». Як апокрифи, так і ворожбитські книги поширювалися проти волі й бажання духовен­ства, й перетривали до наших днів. Людина, що не находила відповіди на цілу низку питань життя і смерти в Святому Письмі, шукала її в отих книгах, надиханих вибуялою фантастикою й поетичним чаром.

З далекого Сходу, через Візантію та Болгарію, прийшли до нас перші зразки белетристики, тобто зовсім уже світських повістей та оповідань про далекі краї, незнані народи, подорожні пригоди й героїв з світу глухої старовини та фантазії.

Особливо поширена була в нас повість «Олександрі я». її героєм був Олександр Македонський, але... охрещений. Його далекі походи й геройські подвиги заплоднювали уяву письменників і пере­писувачів, були духовою поживою широких кол читачів.

Поруч «Олександрі ї» поширюються в нас такі ніби-історичні оповідання, як «П ро троянську війну» і «П р и т ч а п р о князі в», що були далеким відгомоном Гомерової «Іліяди». Боротьбі з сараценами посвячена поема «Д є в г є н і є в о д і я н і є» тоді, як «О повідання про вавилонське царство» та «П р о білий клобук» мали на меті прославити Візантію, як наслідницю Вавилону, а царгородського патріярха, як переємника Петрового пре­столу.

Чаром східніх мотивів овіяні такі повісти, як жидівська — «П р о Соломона царя і К и т о в р а с а» та арабська — «П р о царя Синагрип у». Вони натикані східніми притчами, прислівями та афо­ризмами. Зпід неба Індій прийшла до нас збірка повчаючих оповідань п. з. «С т є ф а н і т і І х н і л а т» (по індійськи зветься та збірка «Панчатантра», тобто пятикнижжя, по арабськи «Каміла і Дімна» тобто «Щирий і Лукавий»). Життєпис Будди прийшов до нас у формі аскетичного оповідання «Про Варлаама і Йоасаф а». Малюн­ком раю на землі, тобто держави, що в ній люди не знают біди ні горя, було фантастичне оповідання «Про індійське царство».

Всі ті повісти східнього й грецького походження, перекладалися в нас, перероблювалися й переписували, раз ураз пристосовуючись до способу думання, засобів знаття й естетичних уподобань наших предків. Зерно грецької науки чи індійської фільософії, було тут обмо­тане в основу христіякської моралі та середньовічної невіжі й забобону. Воно теж було посівом під оригінальну, літературну творчість старої України.

Дата добавления: 2015-08-21