Характеристика конструкції й техніки києво-чернигівських церков

Переглядаючи памятники києво-чернигівського а почасти й волин­ського будівництва, бачимо, що всі вони мали суто-візантійський харак­тер, хоча й не без романських елементів, так у конструкції як і зовніш­нії"! декорації. Будували їх зразу «грецькі» майстри, хоча під тим іменем неслід розуміти греків у етнографічному змислі. Греками були будівни­чі наших перших церков по приналежносте до круга візантійської, тобто грецької, чи пак східньо-римської культури. По національности могли вони бути вірменами, грузинами, македонцями, болгарами, тощо. «Греками» чейже називали польські хроніки українських мистців, що будували й декорували польські костели в XIII—XV ст. на тлі західньо-европейського (романо-готицького) мистецтва мали їхні твори «грецький», тобто візантійський характер.

Впоряд з чужинцями працювали при будівлях нашої великокняжої доби й місцеві архітекти-будівничі. Не було звичаєм того часу підпису­ватися на творах й тому так мало зберіглося до нас імен тих мистців. Всеж таки знаємо про Петра Милоніга, надворного будівничого й приятеля князя Рюрика Ростиславича, що зміцнював фундаменти церкви Видубицького манастиря. Можливо, що він був творцем інших будівель, фундованих князем Рюриком, що то мав «ненаситну любов до будування». Під 1276 р. згадує літопис якогось Олексу, що був «муж хитр» (мистець) і з доручення Володимира Васильковича буду­вав Камянець (Литовський). Посол француського короля Рубрикіс з пол. XIII ст. мав нагоду познайомитися з якимсь молодим україн­ським будівничим. Українських будівничих було куди більше і власне їм завдячуємо конструктивно-декоративні питоменности нашого старо­го будівництва, одо відріжнюють церкви Києва, Чернигова й Волині від їх візантійських зразків.

При всій ріжнородности в подробицях, київо-чернигівські, а почасти і волинські церкви, мали однородний, сталевий характер. Основним їх типом було зєдинення центробанної, круглої чи многокутної будівлі з базилікою. Поземий плян такого типу творив форму грецького, рівнораменного хреста в середині й зближеного до квадрату прямокут­ника зверха.

Центральна баня з круглим або гранчастим, зразу низьким а потім чимраз висшим підбанником, спіралася на чотирьох внутрішних стовбах-пїльонах. Луки сперті на етовбах виповнювалися сферичними трьохкутниками, тобто парусами чи пендантивами, що є важним конструктивним досягненням і характеристикою візантійського будівництва. Питоменністю церковних будівель того часу є стисле підпорядкування зовнішніх форм внутрішній конструкції. Поздовжним навам підповідали полукруглі апсиди від сходу й розчленування головних стін від заходу пілястрами. Пілястри, що були так де­коративним як і конструктивним елементом бокових стін, відпо­відали скількости й розмірам поперечних нав церкви. Крівлі спіралися безпосередно на склепіннях, через що й набірали пливких і спокійних ліній. Обрамування вузьких вікон з полукруглим закінченням творили вставлені одна в одну ніші. Вони теж належали до декорації стін. Вона була скромна й видержана — обмежувалася до вікон, пілястрів й півкольонок. на підбавниках, глухих аркатур і легко виступаючих гзимсів. Різьби, для декорації зовнішних стін у києво-чернигівському будівництві не вживалося. Деяки ціхи романської декорації, як зубчаті фризи або декоративна аркатура, помічуємо на чернигівських церквах.

Характеристична для києво-чернигівських церков була їх б у д і в ляна техніка. Ми вже згадували про деревляну підстілку під фундаментами Десятинної церкви й Спаса на Берестові. Цей спосіб забезпечування фундументів перед осіданнєм, був принесений до нас з країн із камянистою почвою (Балкан, Арменія) і виявився цілком непригожим. Десятинна церква завалилася через те цілком, Спас на. Берестові до половини. Саміж фундаменти, глибокі на 2—3 і пів метра, широкі на метер, укладалися з двох рядів грубих камінюк, що поміж них заливано своєрідний цемент, перемішаний з грузом. Характери­стична теж для кожного з сторічч форма й розмір цегли. Найстарша була дуже тонка й квадратна, згодом уживали грубшої й більше прямо­кутної, як квадратної. Стіни церков укладалися з тонких полос цегли на переміну з грубшими полосами цементу. Київо-чернигівський це­мент, особливого складу був дуже тривкий і тому його вживали більше ніж цегли. Хоч і цегла тих часів була дуже доброї якости: за стільки століть вона не вспіла збутвіти й ще нині дзвонить, мов нова. Тинкувалися зовні тільки полоси цементу, цегла залишалася без тинку, через що церкви були зверха пругасті — жовто-рожеві. Звязувано стіни деревляними та залізними шпугами, а для зменшення тягару бань, кладено в межилучники (паруси) глиняні горшки. В деяких будівлях кладено такі горшки і в стіни, а дехто з дослідників вважає їх голос­никами-резонаторами. Долівки бували з камяних, часом мраморних плит, або з ріжнобарвних, орнаментованих кахлів.

Дата добавления: 2015-08-21