Будівництво Володимира Великого

Першою з церков, що їх збудував Володимир Великий, була деревляна Васильківська. Але безпосередно потім Володимир взявся за будову репрезентаційної Десятинної церкви Богородиці. Під 989 р. занотовує літописець, що Володимир «доручив її Настасієві корсунянинові й приставив служити в ній корсунських попів, та вивінував усім, що взяв у Корсуні: іконами й посудом і хрестами». На основі тієї літописної відомости втерлася у науці думка, що й сама Десятинна церква була простим наслідуванням царгородського Влахернського храму та його корсунської копії, посвяченої празникові Успення Богородиці. Підсилювала цей погляд ще й замітка літописця, мовляв Володимир, будуючи Десятинну церкву «послав і привів май­стрів від греків». Тимчасом найновіші досліди виявили, що за часів Во­лодимира і Ярослава до 1037 р. українська церква не підлягала безпо­середно царгородському патріярхові, але болгарському на півострові Охриді. Відсіля прийшли на Україну перші богослужебні книжки, тут теж слід шукати зразків для найстаршої з відомих церков Києва. М. і одинока на українському грунті кладка фундаментів на деревляній підмостці, що її бачимо в Десятинній церкві, має свій правзір в церкві абобського городища в Болгарії. Тут теж не трудно найти церкви, що підходили б до Десятинної своїм поземним пляном і зверхніми формами.

Збудована Десятинна церква приблизно в 986—998 pp. на місці, де ніби замучено в честь Перуна перших українських христіян Івана і Теодора. Вже за Ярослава Мудрого, після пожежі в 1017 р. церкву обновлювано, а 1240 р. вона, як ми знаємо, завалилася від напору народу, що шукав на її хорах захисту перед татарами. В румовищах простояла Десятинна церква до часів митропол. Могил. В південно-західньому її куті збудував він церкву Миколи, що просто­яла до 1824 р. В 1824 р. розібрано решту румовищ і могилівську надбу­дову, та нехтуючи первісний плян і вигляд церкви, збудовано на її місці ніби візантійський, пятибанний дивогляд. Західню й південну стіну но­вої будівлі опер архітект Стасов на старих володимирових підвалинах, але стару кладку збережених стін знищив безсовісно до тла. Перед тим одначе переведено довкола Десятинної церкви научні досліди, що по­винні були стримати московських варвар від цілковитого знищення тієї дорогоцінної памятки. Тоді то найдено в румовищах церкви останки стінних мозаїк, шматки фрескового розпису й шматок грецького напису на камянних плитах, що їх вмуровано в південну стіну нового будинку. Останки мозаїк і фресків збережено в музею київського університету.

Щойно пізніші досліди архитекта Мілієва, переведені недовго перед світовою війною, усталили первісний плян, а почасти й стилевий харак­тер Десятинної церкви.

Була вона трьохнавна, мала притвір і бокові крила, що творили її опасання. Довга на 45 м. широка на 35 і пів, мала грубі, метрові мури й підвалини в глибині 2—2 і пів метра. Під церквою були пивниці з гробницями. В свому заложенню наближувалася до типу базилічних церков і мабуть не мала центральної бані. В пошукуванні за правзорами Десятинної церкви, находили їх учені в ріжних місцях. Про Болгарію ми вже говорили. Крім того пробувано усталити її схожість з царгородською Базилікою 12 апостолів, з храмами в Некрезі й Мокві на Кавказі, в Корсуні й нарешті в деяких церквах Малої Азії. В кождому разі базилічний плян Десятинної церкви різко відбиває від центробанних заложень пізніших київських церков, що мали в собі куди більше схожости з суто-візантійськими зразками.

Крім пляну найдено при розкопках старої церкви чимало відломків декоративних різьб (кольон, капітелів і різьблених плит) та поливяних і вигадливо орнаментованих плиток, що ними була виложена долівка. На особливу увагу поміж тими плитками заслугують ті, що покриті загадочними знаками, відомими нам з монет Володимира. Одні з дослідників вважали їх монограмами імени Володимира або грець­кого титулу володаря «бізалєвс», але більшість погодилася з тим, що це був родовий герб київських князів. Це й послужило до приняття цього знаку державним гербом Української народньої Республики в 1917 р.

Хоч які були вбогі останки мозаїк Десятинної церкви (усього кількадесять ріжнобарвних, золотих і синіх кубиків) то досконала гладь і точність їхніх розмірів уповноважнили дослідника Айналова висловити думку, що мозаїки Десятинної церкви «були виконані з ве­ликим майстерством і досконалістю, яким не дорівнюють софійські мозаїки». Подібно шматок фрескової розписи, що зображує горішню частину обличчя якогось молодого святця, приводить дослідника Сичева до таких висновків: «Розбіраючи стиль цього шматка, дивуєшся його глибокій старовинності, що переносить нас далеко поза межі візантійської, мистецької культури X сторіччя. Витворюється окреслене вражіння, що творцеві того фреску не були чужі традиції і прийоми енкавстичного малярства (восковими красками), що своєї мистецької освіти набрався він у тому середовищі, в якому ще не затратилися традиції египетсько-геллєністичного портрету. І тут помітні сліди ві­зантійського іконописного ригоризму, але нема ще того трафарету, що запанував у візантійсьській іконописі XI сторіччя». Так чи інакше, і сама архітектура Десятинної церкви і її стінопис, наскільки можемо судити із збереженого фрагменту, не підходять до тогочасного корсунського мистецтва, куди біднішого в своїх технічних досягненнях і оригінальности. Найстарший памятник українського репрезентативного мистецтва станув на найвищому рівні мистецьких творів свого часу.

Дата добавления: 2015-08-21