Іконопис

Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис, що живе й розвивається вже понад тисячу років. Без нього неможливо уявити україн­ське образотворче мистецтво. Ікони бу­ли першими творами станкового живо­пису" в Україні. Проте ікона - це не просто картина. Це предмет релігійно­го культу, перед яким віруюча людина молиться Icy су Христу, Богоматері,, святим. Ікона - своєрідний місток, за допомогою якого здійснюється зв'язок між світом земним, фізичним і потой­бічним, духовним.

Які особливості відрізняють іконо­пис від монументального живопису? У настінних розписах, завдяки великим площинам стін, можна було роз­горнути великі композиції, ікона ж об­межена порівняно невеликим форма­том дошки. Тому художникові найчастіше доводилося зосереджуватися на зображенні одного образу. Якщо над настінними розписами працювало ба­гато художників, то ікона — індивіду­альний витвір окремого майстра.

За свідченням літописів, перші іко­ни потрапили до Києва з Криму. Коли за велінням князя Володимира у місті в 989 — 996 pp. було зведено Десятинну церкву, всі необхідні для богослужіння предмети привезли з Корсуня (Херсонеса). Можливо, саме серед них була чудотворна ікона Холмської Богомате­рі - найдавніша християнська святиня української землі (нині ця ікона з дивовижною історією зберігається в Луцькому краєзнавчому музеї). Приво­зили ікони й пізніше, здебільшого з Ві­зантії. Найвідомішою з них є чудотвор­ний образ Вишгородської (Володимирської) Богоматері, що знаходився в резиденції київських князів у Вишгороді. Звідти під час одного зі своїх спустошливих набігів на Київську зем­лю її вивіз владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський.

Давньоруські майстри, які упро­довж короткого часу досконало опану­вали мистецтво іконопису, ніколи не копіювали візантійські зразки. Вони вливали в них живий творчий стру­мінь. Київ став головним центром іко­нопису не лише України-Русі, а й усього східного слов'янства.

Ікон доби Київської Русі збереглося дуже мало. Кожна з них є шедевром високодуховного мистецтва всесвітньо­го значення. На превеликий жаль, ни­ні більшість із них знаходиться за ме­жами України - переважно у Москві та Санкт-Петербурзі.

Українські вчені довели, що всі іко­ни цього періоду написано в Києві, а в північні руські князівства вони потра­пили свого часу різними шляхами. Наприклад, багато ікон та інших цінностей було вивезено після розгрому міста монголо-татарами.

Стиль виконання київських ікон на­гадує мозаїки та фрески. Усі вони ве­ликі за розміром, що також споріднює їх з монументальним мистецтвом. Не­мов зі стін Софійського собору зійшли постаті Діви Марії та архангела Гавриїла на відомій іконі «Благовіщення», що зберігається в Третьяковській гале­реї у Москві. На ній зображено одну з найголовніших подій євангельської іс­торії: момент, коли архангел сповіщає Марії «благу вість» про те, що в неї має народитися Божий син.

Композиція цього живописного ше­девру побудована на зіставленні двох фігур - архангела і Діви Марії, обер­нених одне до одного. Марія, схилив­ши голову у бік Гавриїла, ніби уважно дослухається до його слів. Права рука архангела простягнена до Марії, а пильний погляд його величезних очей прикутий до її обличчя. Цей взаємо-с 11 римований рух зосереджує увагу на композиційному і водночас змістовому

центрі ікони - руці архангела, витон­чені пальці якої немовби застигли в благословляючому жесті. Бездоганні пропорції постатей окреслені легкими, плавними лініями. Особливо прекрас­ний архангел Гавриїл. М'яка світло­тінь підкреслює ніжність його вродливого обличчя. Пасма золотавого волос­ся, вишуканий рисунок крил, складки одягу ніби утворюють своєрідний ор­намент. Анонімному авторові ікони вдалося створити образ воістину не­земної краси. Колорит ікони благород­ний і водночас вишуканий. Барви одя­гу Діви Марії, яка традиційно вдягне­на у синій хітон та пурпуровий мафорій, більш земні, насичені. На противагу їм відтінки жовтої, брунатної, червоної, зеленої барв, якими написа­ний ангел, легкі, прозорі та світлонос­ні. Об'єднує їх золотаве тло, яке під­креслює божественний зміст зображу­ваної події.

Не менш чудові ікони «Богоматір Велика Панагія» пензля славнозвісно­го Алімпія, «Ангел - золоте волосся», «Спас Нерукотворний», «Успіння Богородиці», «Дмитро Солунський», «Святий Микола», «Святий Георгій» та ін.

Центральне місце в давньорусько­му живопису посідав образ людини: Ісуса Христа, Богоматері, святих. У людській подобі зображували та­кож ангелів. Це були образи, сповне­ні духовної краси. Для того щоб під­креслити це, було вироблено особли­ву художню мову. Зазвичай фігури на іконах мають видовжені пропорції, тонкі ритмічні складки одягу роблять їх ніби невагомими. Однак найбільше значення давні художники, прагнучи максимально передати стан душі, приділяли обличчю. Вони зображува­ли його з підкреслено високим чолом, великими очима, маленькими вуста­ми, тонким носом. Реальний триви­мірний простір змінило абстрактне, переважно золотаве, тло. Можна ска­зати, що мистецтво іконопису постало на традиціях античної художньої культури, творчо переосмислених та пристосованих до християнського ві­ровчення.

Дата добавления: 2015-08-21