Діагностика. Обстеження проводиться амбулаторно.

Обстеження проводиться амбулаторно.

Для оцінки наявності і тяжкості йододефіцитних захворювань використовують рекомендації ВООЗ, які включають дослідження:

◘ Клінічні:

- Анамнез: проживання в ендемічному районі.

- Пальпація щитоподібної залози

◘ Параклінічні:

- УЗД щитоподібної залози

- За необхідністю (вузлові утворення): тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія ЩЗ з

цитологічним дослідженням пунктату, сканування з радіоактивним йодом.

- Гормональні дослідження (рівні вільного Т₃, Т₄, ТТГ в сироватці крові, рівня неонатального ТТГ)

- Визначення екскреції йоду із сечею

Пальпаторне дослідження щитоподібної залози:

Візуально-пальпаторна оцінка ЩЗ включає визначення ступеня збільшення за класифікацією розмірів зоба (ВООЗ, 2001) (Див. підрозділ «Методи діагностики захворювань щитоподібної залози»). Крім того, оцінюється консистенція різних відділів ЩЗ, особливості поверхні, рухливість при ковтанні, характер збільшення (дифузне, вузлове), пульсація судин.

Ультразвукове дослідження ЩЗ дозволяє визначити її об’єм, оцінити розміщення, форму, структуру тканини, ехощільність, наявність вузлів і їх розміри.

Рекомендовані ВООЗ (2003), нормативні показники об’єму щитоподібної залози у дітей в умовах достатнього забезпечення йодом в залежності від віку, статі і площі поверхні тіла представлені в таблицях 1 і 2 (див. підрозділ «Методи діагностики захворювань щитоподібної залози»).

УЗД, сканування з радіоактивним йодом ЩЗ, тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія вузлів з цитологічним дослідженням пунктату дозволяє визначити характер вузлових утворень і лікувальну тактику.

Функціональний стан ЩЗ визначають за рівнями вільного Т₃, та Т₄, ТТГ в сироватці крові.

У новонароджених – оцінка рівня неонатального ТТГ при проведенні скринінгу новонароджених на гіпотиреоз (Див. підрозділ «Методи діагностики захворювань щитоподібної залози»).

Визначення екскреції йоду із сечею:

Вміст йоду в сечі є кількісним показником йодної недостатності. Метод відображує кількість вживання йоду населенням даного регіону і є найбільш вірогідним і специфічним індикатором йодного дефіциту. Застосовується для епідеміологічних досліджень і не відображує забезпеченість йодом конкретної особи.

Для оцінки ступеня вираженості йодного дефіциту використовують медіану (середня варіаційного ряду) йодурії.

Ступінь йодного дефіциту оцінюється відповідно до рекомендацій ВООЗ та міжнародного центру з боротьби із йододефіцитними захворюваннями (табл. 8).

Таблиця 8. Критерії оцінки йодного дефіциту за результатами його медіанного значення в сечі (WHO\NUT 2001)

Медіанне значення рівня йоду в сечі, мкг/л	Споживання йоду	Ступінь йодного дефіциту
< 20	Недостатнє	Тяжкий
20-49	Недостатнє	Середній
50-99	Недостатнє	Легкий
100-199	Достатнє	Оптимальне забезпечення
200-299	Більш ніж достатнє	Ризик гіпотиреозу, спричиненого йодом через 5-10 років після введення йоду у відповідних групах
> 300	Надмірне	Ризик виникнення несприятливих наслідків (викликаний йодом гіпертиреоз, аутоімунні захворювання ЩЗ)

Між екскрецією йоду із сечею і об’ємом ЩЗ існує зворотний зв’язок. Зоб розвивається, коли вміст йоду в сечі нижче 100 мкг/л.

Для оцінки ступеня тяжкості йодного дефіциту в популяції використовують також інші клінічні і лабораторні індикатори з обов’язковим визначенням поширеності зобу в популяції і концентрації йоду в сечі (табл. 9).

В йодозабезпечених регіонах частота зобу не перевищує 5%, показники екскреції йоду із сечею вище 100 мкг/л, частота виявлення рівня ТТГ в крові більше 5 мОД/л у новонароджених не перевищує 3%.

Таблиця 9. Критерії тяжкості зобної ендемії (ВООЗ, 1994)

Дата добавления: 2015-09-03