Старовинні міста Хмельниччини

Загальні відомості

Хмельницька областьрозташована в західній частині України. її площа становить 20,6 тис. кв. км (3.2% території країни).

Область розташована в лісостеповій зоні. На території області 165 річок, які належать до басейнів Дніпра (Горинь, Случ та ін.), Південного Бугу (Бужок, Вовк, Згар, Рів, Іква), Дністра (Збруч, Жванчик, Смотрич).

В області 269 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі 8 пам'яток садово-паркового мистецтва (Антонінський, Голозубинецький, Малієвецький, Михайлівський, Новоселицький Полонського району, Новоселицький Старокостянтинівського району, Полонський, Самчиківський парки). В області розташований Національний природний парк "Подільські Товтри". Природною пам'яткою є Смотрицький каньйон у долині р. Смотрич. Відома печера знаходиться в с. Черче.

До природних рекреаційних ресурсів Хмельниччини належать сприятливі кліматичні умови, мальовничі краєвиди, значні лісові масиви, а також джерела мінеральних вод поблизу Сатанова (маломінералізовані води типу "нафтуся"), в Полонському районі (радонові). Сатанів, розташований у долині р. Збруч, на схилах Товтр, є відомим бальнеологічним курортом. В області діє 27 готелів.

В області налічується 3 заповідники (національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець", державний історико-культурний заповідник у м. Кам'янець-Подільському, державний історико-культурний заповідник "Самчики"), і 9 музеїв із 3 відділами. Серед них - Меджибізький регіональний історико-етнографічний музей-фортеця, меморіальний музей А. Ахматової (с. Слобідка Шелехівська). Загальна кількість пам'яток археології, історії, архітектури, містобудування і монументального мистецтва у Хмельницькій області складає 2015 одиниць. На державному обліку перебуває 387 пам'яток архітектури і містобудування.

Об’єкти природно-заповідного фонду Хмельниччини

На території області розташовано 492 об’єкти природно-заповідного фонду (14,8 % від площі області), які включають в себе:

Національний природний парк “Подільські Товтри”;

Регіональний ландшафтний парк “Мальованка”;

заказники – 156 об’єктів;

пам’ятки природи – 274 об’єкти.;

парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва – 35 об’єктів;

зоопарк;

ботанічний сад загальнодержавного значення;

дендропарки – 3 об’єкти;

заповідні урочища – 20 об’єктів.

Старовинні міста Хмельниччини

На Хмельниччині збережено пам’ятки світового значення. Серед них – унікальні архітектурні комплекси Кам’янець-Подільського історико-архітектурного заповідника.

Високохудожнім пам’ятником є збудована в 1476 році двоповерхова Сутковецька Покровська церква-фортеця. З 1146 року починається історія Меджибізької фортеці, в ХVІ-ХVІІІ ст. – історія Старокостянтинівського, Сатанівського, Ізяславського, Іванецького, Чорнокозинецького замків. Всього на теренах Хмельниччини збереглося 34 замки, 9 з яких датовані періодом ХІІ-ХІV ст. Під охороною держави перебуває 2 916 пам’яток: археології – 227, історії – 2 442, мистецтва – 474.

Хмельницький – центр Хмельницької області. Місто було збудоване як сторожовий сигнальний пункт, призначений оповіщати про появу ворога, вперше згадується в документах у 1431 році. Тоді воно мало назву Плоскирів, бо виникло там, де річка Плоска зливається з Південним Бугом і було обнесене глибоким ровом. І лише в ХVІІ ст. з’являється друга назва – Проскурів. Нелегка йому випала доля: двічі його спалювали дотла, стирали з лиця землі татарські і турецькі орди, душила польська шляхта.

У 1653 році Проскурів став приватним містом князів Замойських. У 1795 році була утворена Подільська губернія у складі Російської імперії. Проскурів став повітовим центром з власним гербом: на блакитному тлі – три навхрест складені стріли.

У 1807 році в Проскурові було 2 020 мешканців, а в 1879 році, коли в ньому мешкало вже 4 247 чоловік, Проскурів було віднесено до розряду міст. У 1822 році в місті сталася велика пожежа. Вона знищила майже всі матеріальні цінності та будівлі Проскурова. У 1870 році завершено будівництво залізниці Жмеринка-Проскурів-Волочиськ, що значно пожвавило економічне життя міста. До кінця ХІХ ст. кількість промислових підприємств збільшилася вдесятеро.

У 1954 році місто Проскурів на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією перейменували на Хмельницький і було створено Хмельницьку область замість існуючої тоді Кам’янець-Подільської. Ця назва міста пов’язана з ім’ям героя визвольної боротьби українського народу за свою незалежність Богдана Хмельницького.

Нині загальна площа міста становить 5329 га, а населення – 237 тисяч чоловік. Хмельницький – центр області, що особливо приваблива для туризму та оздоровлення. Адже на території Хмельниччини знаходяться унікальні старовинні центри давньої культури України, фортеці та архітектурні пам’ятки яких можуть здивувати відвідувачів та зачарувати тихою подільською красою і величною атмосферою давнини.

Білогір’я – до 1946 року – Ляхівці. Стара назва – етнічного походження (ляхами в цих краях називали поляків), а сучасна – від того, що навколо лежать оголені поклади крейди (білі гори).

Віньківці – краєзнавець І.В.Гарнага виводить цю назву з імені Вінько, яке могло постати від канонізованого імені Веніамін, і висловлює припущення, що поселення заснував або володів ним якийсь Вінько. Суфікс – івці дає підставу гадати, що засновником був не сам Вінько, а його нащадки, яких звали віньківцями.

Волочиськ – вперше як село Волочище згадується 1463 року. Назва походить від слова волочити, тобто, „тягти волоком”. Тут лежав торговельний шлях. Щоб перебратися через річку та її заболочені береги, купцям, наприклад, доводилося волочити свої вантажі.

Городок – перша письмова згадка належить до 1392 року, коли литовський князь Ф.Коріатович передав його шляхтичеві Бедриху. Звідси й назва Бедрихів-Городок. З кінця ХV ст. належало магнатам Новодворським і називалося Новодвором. Після зруйнування його татарами 1550 р. відбудоване поселення називали Городком.

Деражня – вперше згадується в історичних джерелах на початку ХVІ ст. Є в тих джерелах відомості, що село заснували вихідці з Кальної Держані. Слово деражня – давньоруського походження й означає „місце первинного обробітку деревини”.

Дунаївці – в давніх актах воно називалося Дунайгородом, а з початку ХVІІІ ст. – Дунаївцями. В основі назви дунай лежить корінь дана, дуна, дон, що означає „вода”, „річка”. В українських народних думах та історичних піснях слово дунай часто трапляється в значеннях „вода”, „водозбір”, „розлив води”. Існує припущення про походження назви від прізвища Дунай, яке могли мати учасники дунайських походів.

Ізяслав – назва відбиває давнє ім’я людини Ізяслав. Одні вважають, що місто заснував 987 року князь Володимир Святославович і віддав синові Ізяславу. В.А.Никонов гадає, що це був Ізяслав Ярославович, а М.К.Каргер, який проводив археологічні розкопки в цих місцях, припускає, що місто заснував онук Ізяслава Ярославовича князь Ізяслав Мстиславович у другій половині ХІІ ст. Детальніше про історію міста Ізяслава можна дізнатися із набору пам’яток “Сім чудес Хмельниччини”, вміщеного на сторінці сайту “Наші видання”.

Кам’янець-Подільський – вперше згадується у вірменських літописах 1062 року. Першу частину назви міста пов’язують з характером грунту в цій місцевості. Дехто міркує, що назва вказує на зв’язок міста з островом, де є скелясті кам’янисті береги річки Смотрич. Друга частина назви походить від слова діл, низ і вказує на місцевість, що є нижчою в порівнянні з Прикарпатськими підвищеннями. Детальніше про історію міста Кам’янця-Подільського можна дізнатися із набору пам’яток “Сім чудес Хмельниччини”, вміщеного на сторінці сайту “Наші видання”.

Красилів – вперше згадується 1444 року. Найдавніша назва – Красне. За переказами, вона відбила красиву мальовничу місцевість, де осіли перші поселенці. Присвійний суфікс ів вказує на походження назви від прізвища Красило.

Летичів – вперше згадується в літописі ХІІІ ст. За переказами, початкова назва – Ліщин. Воно розкинулося на лівому березі річки Вовк, де росла ліщина. Після того, як поселення татари зруйнували, мешканці переселилися на правий берег, назвавши нове поселення Летичевом.

Меджибіж – вперше згадується 1146 року. Лежить на кам’янистому підвищенні, де Бужок впадає в Південний Буг. Залежно від такого місця й появилася назва Меджибіж.Детальніше про історію міста Меджибожа можна дізнатися із набору пам’яток “Сім чудес Хмельниччини”, вміщеного на сторінці сайту “Наші видання”.

Нова Ушиця – до 1829 року Літнівці, які вперше згадуються в королівській грамоті за 1439 рік.

Полонне – відоме з ХІІ ст. За однією гіпотезою, назва походить від слова полон і нагадує звичай заселяти країну полоненими. В.А.Никонов убачає наявність тієї самої основи, що в слові полонина зі значенням „луг”. Найвірогідніше пов’язувати назву зі словом полонь – „чисте безлісне місце, луг, сіножать”.

Славута – виникло біля 1634 року. Спочатку називалося Славутина, згодом – Славута. За В.І.Далем, славутина, славутин – це „гарна мальовнича місцевість”. Справді, місто Славута, що лежить біля повноводної річки Гориня серед зеленого бору, – одне з найкрасивіших на Хмельниччині.

Стара Синява – виникло на початку ХVІ ст., коли воєвода Микола Синявський одержав ці землі від короля й на місці поселення, назва якого не збереглася, утворив свою резиденцію Синява. Після татарської навали мешканці переселилися на нове місце, заснувавши поселення під такою ж назвою. Частина втікачів повернулася на старе місце, відбудувала там село й назвала його Нова Синява.

Старокостянтинів – заснував 1561 року на місці села Колишенець воєвода, волинський князь Костянтин Острозький. Названо за іменем Костянтинів. Назву Старокостянтинів дано на відміну від заснованого тим же князем Нового Костянтинова. Детальніше про історію міста Старокостянтинова можна дізнатися із набору пам’яток “Сім чудес Хмельниччини”, вміщеного на сторінці сайту “Наші видання”.

Теофіполь – первісна назва Білий камінь виникла в зв’язку з крейдяним стрімчаком над річкою. Під іменем Камінь вперше згадується 1420 року. Пізніше згадується як Човганський Камінь, а далі – Човган. Виявляється, що ця назва походить з тюркських мов і є співзвучною з іменем Чингиз-хан. 1740 року власниця містечка княгиня Теофілія Яблонська дала йому назву Теофіполь („Місто Теофілії”).

Чемерівці – вперше згадується 1565 року. За однією версією, в основі назви лежить прізвище типу Емер, Чемерка; друга пов’язує назву з рослиною чемериця; третя – зі словом чемерка („різновид верхнього одягу”); нарешті, дехто виводить назву від найменування кіммерійці (найдавніший народ, відомий на нашій території).

Шепетівка – назва, гадають походить від прізвища першого поселенця. Народний переказ пов’язує топонім із джерелами мінеральної води, яка з шепотом, шумом витікала з тріщин у граніті.

Ярмолинці – перша згадка про містечко в історичних джерелах датується 1400 роком. У 1445 році тут була побудована з дерева фортеця, біля якої виникло поселення. В середині ХV століття воно було переведене в категорію містечок. Ярмолинці – типова для Хмельниччини назва поселення. Переважна більшість цих топонімів походить від імені засновників (чи перших жителів поселень. Ярмолай – староукраїнською мовою Єрмолай) – календарне ім’я, запозичене із старогрецької мови, означає „вісник народу”.

Дата добавления: 2015-09-03