Висновок. Стан національної безпеки держави, в тому числі її оборонної складової,

Стан національної безпеки держави, в тому числі її оборонної складової,

визначається насамперед економічними чинниками, що засвідчено у численних наукових працях та офіційних документах. Такі погляди остаточно сформувалися саме у ХХ столітті. Значною мірою це стало результатом теоретичного осмислення причин виникнення, досвіду та уроків Першої світової війни, сам характер якої надзвичайно актуалізував питання економічних чинників національної безпеки.

Однією із характерних ознак кінця ХХ століття є глобалізація багатьох сфер життя людської спільноти, у тому числі економіки. У цих нових історичних умовах вплив економічних чинників на стан глобальної, регіональної чи національної безпеки лише посилюється. Дана тенденція наочно проглядається, наприклад, у такому документі, як «Стратегія національної безпеки США для нового століття». Втім, ці процеси мають досить суперечливий характер. Зокрема, в рамках міжнародних організацій безпеки країнам-учасницям досі не вдалося виробити узгоджених підходів до забезпечення власної економічної безпеки.

Окремі наслідки глобалізації економіки поки що не сприяють подоланню існуючих у світі суперечностей між державами та геополітичними центрами сили. У найближчі 20 років прогнозується безумовне лідерство США, «силові» можливості якого характеризуються ВВП майже у 9 трлн. дол. та воєнною міццю, більшою ніж у 10 найрозвинутіших країн світу разом узятих. Це переконливо свідчить про те, що оборонний потенціал держави визначається ефективністю її економіки.

Світовий досвід вирішення цих проблем сьогодні вельми актуальний для України як такий, що допоможе скоригувати промислову політику і структурну перебудову з метою використання потенціалу вітчизняного ВПК в інтересах економічного зростання і посилення обороноздатності та економічної безпеки держави. Потенціал українського військово-промислового комплексу складають понад 14% від 55 тис. оборонних підприємств, НДІ та КБ колишнього СРСР. Кількість працюючих у ньому перевищує 1,5 млн. чоловік. Є підприємства ВПК, що мають перспективи на світових ринках товарів та послуг (ВО «Південний машинобудівний завод», ДКБ «Південне», ВО «Харттрон», ВО «Радіоприлад», ВО «Мотор-січ», АНТК ім. Антонова тощо).

Вирішенню проблем ВПК як однієї з точок економічного зростання приділяє постійну увагу керівництво держави. Зокрема, напрямки усування структурних диспропорцій, посилення інноваційної складової, тощо, визначені в урядовій програмі «Україна-2020», розробленої за дорученням Президента України.

Спрямованість цих заходів відображає притаманну розвинутим країнам тенденцію до подолання відокремленості оборонної галузі від інших сфер економіки та до її виходу у конкурентний сектор світового господарства. Переконливим прикладом є участь України в успішному міжнародному проекті «SeaLaunch».

Сьогодні потрібно враховувати ряд чинників, які у майбутньому впливатимуть на ситуацію у військово-промисловому комплексі багатьох країн.

Є певні підстави очікувати підвищення внутрішнього та зовнішнього попиту на продукцію ВПК (це ілюструється даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI)). Серед причин, які дають підстави очікувати зростання попиту на продукцію ВПК – підвищення рівня глобальної нестабільності, характерне для останнього десятиліття двадцятого сторіччя та початку нового тисячоліття. Це стимулює активний пошук шляхів укріплення політичних механізмів та інститутів регіональної і глобальної безпеки. Водночас спостерігається прагнення багатьох держав посилити свій оборонний, або ж військовий потенціал.

Іншим із чинників, що впливатимуть у майбутньому на стан ВПК, є зростання в оборонних бюджетах частки на фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, яке, за деякими спостереженнями, супроводжувало в провідних країнах світу процес помітного зниження загальних воєнних витрат у 90-ті роки. У цьому контексті питання ефективної бюджетної політики, особливо для постсоціалістичних країн, вимагають переосмислення та нових підходів.

Таким чином може стимулюватися інноваційна складова економіки та економічне зростання взагалі. Характерним у цьому плані є приклад США, де проблема збалансування федерального бюджету не вирішувалася за рахунок зменшення фінансування по статті «Наука, космос, технології» у «воєнній групі» бюджетних видатків. Все наведене в цьому розділі ще раз переконує нас в тому, що наведені в попередніх пунктах шляхи розв'язку проблем України, пов'язаних з ВПК є перспективними для України навіть в контексті тенденцій світової економіки.

В 1995-1996 рр., виконавши умови договору "Старт-1", який передбачав масштабні ліквідаційні заходи стосовно ядерної зброї в Україні, наша держава не просто виконала міжнародні зобов'язання, а й набула іншої військово-політичної якості: відбулася складна i болісна трансформація невеликої, але надмілітаризованої країни, збройні сили якої не могли не становити загрози світовому співтовариству, на країну, зорієнтовану на розв'язання проблеми власної безпеки комплексом заходів, серед яких військова модель гарантування безпеки держави, суспільства i особистості розглядається лише у поєднанні з іншими невійськовими варіантами досягнення стану безпеки. Мілітократична концепція організації суспільства змінилася на демократичну.

Суспільство "готовності до війни" поступово стало набирати рис суспільства "стримування війни", що, з огляду на сприятливу ситуацію у взаєминах майже з усіма довколишніми державами, створює необхідні зовнiшньо- i внутрiшньополiтичнi умови для подолання соціально-економічної кризи в Україні.

Відсутність продуманої i економічно обґрунтованої військово-технічної політики в Україні ставить під сумнів спроможність нашої держави вплинути на розвиток передових військових технологій.

Але все ж таки, не дивлячись на катастрофічно складне положення, в якому знаходиться вся економіка України, в тому числі – її ВПК, ми маємо надію, котрі пов'язані перш за все з реалізацією тих реальних можливостей, які має наша країна і які ще не до кінця розграбовано і знищено. Більшість критичних технологій, які мав СРСР, опановано спеціалістами ВПК України. Тому просування продукції на світовий ринок зброї та повна їх підтримка – обов'язок держави, яких буде сплачено в повній мірі і який буде сприяти відродженню України. Мабуть, розуміння цього вже є. В березні 1999 року Україна в третій раз брала участь в міжнародній виставці озброєнь "Айдекс-99", яка проходила в столиці ОАЕ Абу-Дабі, окрім нас там представляли свою військову продукцію ще 42 країни і біля 800 фірм-виробників озброєнь. Сьогодні Україна має біля 170 контрактів з 50 держав світу. До тридцяти відсотків контрактів стосується послуг військового і спеціального характеру. Чи це не свідоцтво сформованого "напряму головного удару" для виходу країни з затяжного економічної кризи, можливий шлях задля збереження наявного науково-технічного потенціалу української економіки.

Дата добавления: 2015-09-03