|
Читайте также: |
| Техніка | Найменування маскув. засобу | Потреба, комплектів |
| Автомобіль типу ГАЗ-66, УАЗ-469 | МКТ | 0,25 |
| Автомобілі типу ЗИЛ-131, УРАЛ | МКТ | 0,5 |
| Радіолокаційна станція | МКС | 2 – 8 |
| МРС | 1 – 2 | |
| ЗРК | МКС | до 22 |
| МРС | до 3 | |
| Пускова установка | МКС | |
| Станція виявлення та цілеуказання | МРС | |
| ТЗМ | МКС | |
| ЗУ-23-2 | МКТ | 0,5 |
| Тягач КрАЗ | МКТ | 1,5 |
| Автомобілі вантажні (на 10 од.) | МКТ |
При маскуванні траншей та ходів сполучення від повітряної розвідки приховуються тільки окремі ділянки, що підводяться до окопів та споруд. Захист ділянок траншей та ходів сполучень здійснюється плоскими масками-перекриттями. Каркаси масок-перекрить виготовляються з жердин та дроту на одному рівні з бруствером. Як маскувальні покриття використовуються гілки, зрізанні рослинності, хмиз, трава, дерен та інші місцеві матеріали в залежності від фону місцевості.
При наявності табельних маскувальних покрить останні розвертаються та укладуються вздовж рову траншеї по укладенних жердинах або дротяному каркасу.
Примкнуті окопи для стрілків, площадки для протитанкових засобів та кулеметів, як правило, маскуються під фон брустверу траншеї. Маску-перекриття при цьому виготовляють з місцевих матеріалів під фон брустверу траншеї.
Винесені окопи, а також споруди для спостереження відкритого типу захищаються масками-перекриттями під фон місцевості, що розташована за межами брустверу траншеї або ходу сполучення.
В зимовий час перекриття траншей, окопчиків та споруд для спостереження присиплюють шаром снігу.
Якщо споруда для спостереження розташована поза траншеєю та не має прихованого ходу сполучення, то така споруда може демаскувати окремі сліди та стежки, що ведуть до нього.
Щоб уникнути цього необхідно:
строго обмежити рух до споруди;
утворені сліди негайно приховувати, а стежки продовжувати до якої-небудь природньої маски або до існуючої дороги з таким розрахунком, щоб у спостережному пункті не утворився тупик.
Маскування споруд для захисту особового складу (бліндажів, сховищ) здійснюється тими ж способами та засобами, які використовуються для приховування споруд для спостереження, траншей та ходів сполучення.
Окопи для танків, бойових машин піхоти та бронетранспортерів повинні розташовуватись на позиціях з використанням маскуючих властивостей місцевості.
Для маскування ОВТ в окопах (сховищах) улаштовуються маски-перекриття з табельних маскувальних комплектів, що розтягуються над окопами (сховищами) та закріплюються по контуру кілками в грунт. Маскувальні покриття знизу підпираються стійками на висоту, що забезпечує вільне переміщення вогневих засобів під утвореною маскою. Перед початком стрільби приводиться в дію шов, який швидко розкривається. Аналогічно маскується ОВТ, що розташована за межами окопу.
У всіх випадках маскування необхідно приховувати сліди руху техніки до окопів. Це досягається шляхом присипки слідів грунтом та снігом, накидкою на них зрізаної рослинності, розчищенням грунту.
Головним способом використання маскуючих властивостей місцевості з метою забезпечення таємності переміщення військ є підготовка маршрутів руху з урахуванням природних масок та полів невидимості, утворенних складками місцевості або місцевими предметами. Перед початком руху техніка може обладнуватись тепловідбиваючими екранами та деформуючими елементами з місцевих матеріалів. Для маскування техніки на маршрутах руху встановлюються наддорожні та придорожні маски.
Захист ОВТ на маршрутах руху від боєприпасів з тепловими головками самонаведення здійснюється встановленням удаваних теплових цілей (кожна ціль складається з чотирьох КФП-1-180) вздовж маршруту, через 40-50 м. При захисті ОВТ, що переправляється по мостам, удавані теплові цілі встановлюються вздовж мосту на півчовнах ДЛ-10 чи інших плавзаходах з тим же інтервалом. При організації та здійсненні маскувальних-заходів командир підрозділу зобов'язаний вміло, з використанням маскуючих властивостей місцевості, вказати місця обладнання позицій та об'єктів, вимагати дотримання особовим складом правил та вимог маскувальної дисципліни, проводити заходи по маскуванню у будь-яких обставинах, постійно, виключати шаблон при організації та виконанні маскувальних робіт.
Інженерні заходи по імітації озброєння та військової техніки.
При підготовці до ведення та веденні оборони загальновійськові підрозділи будуть залучатись до виконання інженерних заходів імітації'.
Головною задачею виконання інженерних заходів імітації є введення противника в оману відносно істинного розташування, складу, боєготовності та наміру військ.
їх проведення має мету:
спотворення (зміна) видових та інших властивостей ОВТ і ВО місцевості, надання їм маскуючих форм або нехарактерного для них вигляду;
відтворення демаскуючих ознак властивих реальним зразка ОВТ, ВО і діям військ, створення сприятливих в інженерному відношенні умов для успішного рішення військами, які залучаються до проведення демонстративних дій, бойових та інших задач.
Інженерні заходи імітації проводяться в точній відповідності з вказівками старшого начальника.
Оскільки позиції військ (опорні пункти, райони оборони і вогневі позиції) призначуються на місцевості, яка дозволяє ефективно застосовувати вогневі засоби, то удавані позиції військ повинні назначатися у відповідності з вищезазниченим, тактично обгрунтовано, з урахуванням характерних особливостей даної місцевості.
Кількість техніки та фортифікаційних споруд, які імітуються на удаваних позиціях, залежить від їх рівня. Чим нижче рівень об'єкта, який імітується, тим вище повинен бути відсоток показу. Так в батальйонних районах оборони він повинен становити 60..70%, а в ротних та взводних опорних пунктах 70..100% від реальної кількості.
Інженерні заходи імітації виконуються за допомогою інженерних засобів, до яких відносяться макети озброєння і техніки військового та промислового виготовлення, радіолокаційні кутикові відбивачі, теплові імітатори. Застосовуються також табельні засоби маскування та місцеві матеріали.
Удавані траншеї і ходи сполучення, удавані споруди для спостереження відкритого типу вириваються на глибину 50-60 см з додержанням реальних розмірів в плані, взимку це досягається розчисткою снігового покриву. Дно удаваних споруд затемнюють місцевими матеріалами (торфом, хвоєю).
На таку саму глибину вириваються удавані окопи та укриття для ОВТ. Бруствер при цьому імітується перевернутим дерном, що знімається з поверхні удаваної споруди, або шаром витягнутого ґрунту, що насипається на траву.
Імітація споруд для захисту особового складу здійснюється шляхом позначення обсипки, що виникає при обладнанні справжньої споруди. Це досягається створенням опуклої маски-перекриття з місцевих матеріалів або перевернутим шаром дерну та присипкою ґрунтом для імітації обваловки. Обладнання удаваних входів в споруду для захисту особового складу проводиться відривання виїмок на глибину 30...40 см з наступною укладкою в них затемнюючи матеріалів.
Імітацію ОВТ здійснюють шляхом встановлення макетів високого ступеню деталізації, імітацією замаскованої техніки в окопі (укритті) або поза ними.
При імітації замаскованої техніки в окопі зводять удаваний окоп, за допомогою стояків-підпорок над ними улаштовують маску-перекриття з табельного маскувального покриття; в окопі на стояках з висотою 250 см встановлюють радіолокаційні відбивачі (4 шт. на БМП, БТР, танк, автомобіль), а з боку апарелі – теплові імітатори КФП-1-180 (4 шт., на БМП, БТР, танк, автомобіль).
При імітації замаскованої техніки поза окопом (укриттям) необхідно виготовити найпростіший каркас з жердин для нарису контурів зразку, що імітується, над яким розгортають маску перекриття, встановлюють радіолокаційні відбивачі та теплові імітатори КФП-1-180 у тій же пропорції.
В удаваних опорних пунктах взводів, рот та особливо в удаваних вогневих позиціях артилерії, поряд з удаваними, зводяться окопи для реальної техніки та зброї, в яких макети періодично, як правило, в умовах поганої видимості, можуть замінятися бойовою технікою для імітації життєдіяльності об'єкту.
В місцях розташування об'єктів та удаваних споруд обов'язково імітують ознаки життєдіяльності, характерні для даного об'єкту (сліди колісних та гусеничних машин, артилерійський та рушнично-кулеметний вогонь, рух техніки і т.д.).
Польові дороги та колонні шляхи імітуюють багаточисленни проїздом по наміченому маршруті гусеничних та колісних машин.
При обладнанні удаваних об'єктів, командиру підрозділу необхідно враховувати, що збирання та встановлення макетів повинно проводитися в умовах поганої видимості, характер фортифікаційного обладнання удаваних позицій не повинен відрізнятися від реального, терміни обладнання удаваних об'єктів повинні відповідати термінам обладнання реальних, удавані окопи та сховища повинні давати можливість переобладнання їх у справжні, зведення удаваних споруд та загороджень необхідно проводити одночасно із зведенням справжніх.
3. Улаштування інженерних загороджень.
Інженерні загородження в батальйонному районі оборони улаштовуються як інженерними підрозділами, так і силами військ, які обороняються. Силами загальновійськових підрозділів можуть улаштовуватись:
протитанкові мінні поля протяжністю з розрахунку не менше як 1-2 км в батальйонному районі оборони, до 500 м - в ротному опорному пункті, до 200 м - у взводному;
невибухові протитанкові загородження (ескарпи, контрескарпи, протитанкові рови, пакети МПП) протяжністю відповідно до 1000/300/100 м;
протипіхотні загородження (мінно-вибухові та невибухові) з розрахунку максимально можливого перекриття піхотодоступних напрямків.
Загородження улаштовуються в такій послідовності:
в першу чергу - загородження перед позицією бойової охорони та переднім краєм оборони, протитанкові загородження в проміжках між підрозділами, на флангах та в глибині оборони;
в другу чергу - додатково улаштовуються загородження перед переднім краєм, в проміжках між опорними пунктами та на флангах;
в подальшому система інженерних загороджень нарощується.
На позиції бойової охорони та перед переднім краєм оборони загородження утримуються в першому ступіні готовності, тобто в "бойовому" режимі.
Решта загороджень утримується в другому ступіні готовності з метою виключення поразки власних військ. Навколо мінних полів встановлюють огородження, позначаються проходи та об'їзди, детонатори в заряди не вставляються, підривні машинки до проводної мережі не підключаються, загородження та заряди охороняються. Переведення загороджень в 1-шу ступінь готовності проводиться за наказом командира батальйону.
Для організації виконання задач по улаштуванню загороджень, командири підрозділів повинні:
командир батальйону – організувати отримання інженерних боєприпасів, визначити обсяг задач, місця розташування загороджень, сили, що виділяються та порядок їх застосування, терміни виконання задач, а також порядок утримання загороджень та прикриття загороджень вогнем;
командир роти – вказати місця улаштування загороджень, організувати доставку інженерних боєприпасів до місць виконання задач, поставити задачі підрозділам та контролювати їх виконання;
командир взводу – призначити номери розрахунків, провести розбивку, організувати виконання задачі та скласти формуляр мінного поля.
Протитанкові мінні поля загальновійськові підрозділи улаштовують стройовим розрахунком. Рекомендується встановлювати трьохрядні мінні поля з відстанню між рядами 40-60 кроків, між мінами в ряду 6-8 кроків. На місцевості розбивається базисна лінія за 10-15 кроків від останнього ряду мінного поля (ряди нумеруються від противника). Кожний номер розрахунку підносить по три міни. Командир взводу послідовно виводить взвод на кожний ряд мінного поля, де кожний номер розрахунку одноманітно кладе міну (наприклад, біля лівої ноги) та робить 2 кроки в бік. Після розносу мін оберненним ходом міни встановлюються, після чого проводиться наступний захід. Зібранні чеки зариваються біля однієї з мін третього ряду (місце вказується в формулярі).
Протипіхотні мінні поля встановлюються, як правило, із застосуванням переносного комплекту мінування (ПКМ), що являє собою станок для встановлення касет з мінами та лінію управління з підривною машинкою. Після відстрілу мін на відстані до 35 м утворюється "пляма" довжиною 20 м та шириною 10 м. При встановленні смуги мінного поля, відстань між станками приймається 8...9 м.
Найбільш важливі об'єкти (командно-спостережні пункти, вогневі позиції та ін.) прикриваються від диверсійних груп та піхоти противника, що здійснила прорив, застосуванням возимих комплектів протипіхотного мінування ВКПМ-1, ВКПМ-2. Склад комплектів вказано в таблиці 1.
Улаштування невибухових загороджень не потребує спеціально підготовленого особового складу, тому може проводитись в кожному опорному пункті (районі оборони), що займається підрозділами після проведення основних заходів по форт обладнанню.
Таблиця 1
| Склад комплекту | ВКПМ-1 | ВКПМ-2 |
| Сигнальні міни з вибухачами МУВ, кілками та розтяжками МіниОЗМ-72 Міни МОН-50 Капсулі-детонатори КД № 8-А Лінії управління (100м) Пульт управління |
ФАЗА 2 – проводиться для закріплення теоретичних знань практичними діями шляхом виконанням номативів з предмету навчання згідно тематичного розрахунку наступного дня. Під час другої фази по предмету Інженерна підготовка обов’язково відпрацьовуються наступні питання.
ІНЖЕНЕРНІ ЗАГОРОДЖЕННЯ
Загальні відомості
Інженерні загородження створюються з метою нанесення втрат противнику, затримки його просування, створення сприятливих умов своїм військам для поразки його всіма сучасними засобами збройної боротьби. Інженерні загородження улаштовують у всіх видах бою.
За характером впливу на противника і засобів, що застосовуються, інженерні загородження поділяються на: мінно-вибухові, невибухові, електризовані, водні, комбіновані, фальшиві.
За призначенням інженерні загородження поділяються на протитанкові, протипіхотні, протитранспортні, протидесантні і річкові. Вони можуть влаштовуватись на суходолі, водних перешкодах і морському узбережжі.
До протитанкових загороджень належать протитанкові мінні поля, групи мін, окремі протитанкові міни і фугаси, протитанкові рови, ескарпи, контрескарпи, надовби, їжаки, міновані й звичайні завали, зруйновані ділянки доріг, мостів і шляхопроводів.
До протипіхотних загороджень належать протипіхотні мінні поля, групи вибухових пристроїв (мін), міни-пастки, електризовані й дротяні загородження, малопомітні перешкоди, міновані й звичайні завали.
Протитранспортні загородження, зазвичай, складаються із груп і окремих протитранспортних і об’єктних мін, пошкоджених і мінованих ділянок доріг, мостів, шляхопроводів, тунелів й інших штучних споруд на автомобільних дорогах і залізницях.
Протидесантні загородження складаються із протидесантних, протитанкових мін, протипіхотних вибухових пристроїв (мін), мінних полів, груп мін, бетонних і металевих їжаків, надовбів, тетраедрів, які встановлені в місцях можливої висадки противником десанту на узбережжі моря на глибині до 5 м і безпосередньо на березі.
Загородження на водних перешкодах складаються з якірних, річкових та протидесантних мін, протитанкових і протипіхотних мінних полів і груп мін, різних невибухових загороджень, встановлених у воді та на березі в місцях можливого форсування водних перешкод противником і переправи танків в брід та під водою.
Основу інженерних загороджень складають мінно-вибухові загородження (МВЗ). Мінно-вибухові загородження можуть бути керованими та некерованими.
Керовані загородження після їх встановлення можуть утримуватися в бойовому або безпечному стані й переводитися з одного стану в інший по проводах або інших каналах керування, наприклад, по радіо.
До некерованих відносяться загородження, які після їх встановлення в бойове положення не можуть бути переведені в безпечний стан.
Невибухові загородження влаштовуються з різних місцевих матеріалів і конструкцій промислового виготовлення, а також шляхом відривання ровів, ескарпів й інших перешкод.
Комбіновані загородження являють собою різноманітне поєднання мінно-вибухових, невибухових, електризованих загороджень.
Мінним полем (МП) називається ділянка місцевості (акваторії), на якій у певному порядку або безсистемно встановлено міни (вибухові пристрої).
МП влаштовуються з різноманітних мін (вибухових пристроїв) за допомогою загороджувачів, дистанційних систем мінування або вручну.
Мінні поля за своїм призначенням можуть бути: протитанкові, протипіхотні, протидесантні та змішані.
Для улаштування мінно-вибухових загороджень використовують протитанкові, протидесантні, протитранспортні, об’єктні міни та протипіхотні вибухові пристрої (міни).
Міна (вибуховий пристрій) – це інженерний боєприпас, який призначений для встановлення на місцевості (акваторії), з метою ураження особового складу, техніки й інших об’єктів противника. Інженерний боєприпас являє собою заряд вибухової речовини, який конструктивно поєднаний із засобами підривання.
Протитанкові міни та мінні поля
Протитанкові міни призначені для мінування місцевості проти танків та іншої броньованої техніки противника. Вони спрацьовують від дії на них танків, самохідних установок, бронетранспортерів, інших бойових або транспортних машин, та виводять їх з ладу. Протитанкові міни бувають протигусеничними, протиднищевими та протибортовими.
Протигусеничні міни спрацьовують при наїзді на них гусениці танка (колеса автомобіля) й забезпечують руйнування елементів ходової частини машини.
Протиднищеві міни спрацьовують під усією проекцією цілі (танка, БТР, автомобіля) та забезпечують пробивання днища, ураження екіпажу й пошкодження вузлів та агрегатів або руйнування ходової частини.
Протибортові міни спрацьовують при входженні танків або іншої рухомої техніки в зону дії підривника міни та забезпечують пробивання бортової броні, ураження екіпажа, пошкодження вузлів та агрегатів цілі.
Найбільш розповсюдженими протитанковими мінами є міни серії ТМ-62 (табл. 15).
Залежно від пори року, типу ґрунту й наявності часу протитанкові міни можна встановлювати в ґрунт (сніг) з маскуванням або на поверхню ґрунту.
Засоби механізації мінування забезпечують встановлення мін у ґрунт із маскуванням дерном або ґрунтом, у сніг із маскуванням снігом або на поверхню ґрунту й у сніг без маскування.
Таблиця 15
Технічні характеристики основних протитанкових мін
| Показник | ТМ-57 | ТМ-62М | ТМ-62П3 | ТМ-62П | ТМ-72 |
| Тип Матеріал корпуса Маса, кг: заряду ВР міни Розміри, мм: діаметр висота Зусилля, що необхідне для спрацювання, Н Підривник | Протигусеничні фугасні | Протиднищевий | |||
| Сталь 6,5-7 9-9,5 128;110;320 2000-5000 МВЗ-57, МВШ-57 | Сталь 7-7,5 9,5-10 1500-5500 МВЧ-62 | Поліетилен 6,5-7,2 8-8,7 1500-6000 МВП-62М, МВН-80 | Пластмаса 7,5-8 9-11 2000-5000 МВП-62, МВН-80 | Сталь 2,5 МВН-80 |
При встановленні протитанкових мін вручну в ґрунт влітку, для них відривають лунки (рис. 14) у відповідності до їх форми й розмірів.
Рисунок 14 – Встановлення протитанкової міни в ґрунт вручну
з маскуванням дерном:
а – відкопування лунки; б – маскування міни;
1 – обсипання ґрунтом; 2 – маскуючий дерен; 3 – міна
У центрі майданчика, де зрізаний дерн, відривають лунку для міни, міну встановлюють в лунку, з боків обсипають ґрунтом і маскують дерном.
Заборонено встановлювати міни у заглиблення й вибоїни, а також поряд з пеньками та валунами.
Протитанкову міну натискної дії встановлюють у лунку таким чином, щоб кришка міни у твердому ґрунті була на 2-3 см вища, відносно рівня поверхні ґрунту (рис. 15, а).
Взимку міни встановлюють на поверхню ґрунту, а при сніговому покрові більш ніж 25 см на ущільнений шар снігу й маскують шаром пухкого снігу (рис. 15, б).
У болотистих ґрунтах під міну підкладають щит із дощок, жердин або хмизу, розміри яких удвічі-втричі перебільшують діаметр міни (рис. 15, в).
Рисунок 15 – Встановлення протитанкової міни вручну:
а – у твердий ґрунт; б – у сніг з маскуванням; в – у болотистий ґрунт;
1 – маскуючий ґрунт; 2 – міна; 3 – маскуючий шар снігу; 4 – ущільнений шар
снігу; 5 – сніг; 6 – маскуюча дернина; 7 – обсипка ґрунтом; 8 – підкладка
з дощок (жердин, хмизу)
Протитанкові мінні поля (ПТМП) встановлюють, як правило, у три-чотири ряди, а деколи й більше. Основними характеристиками ПТМП є протяжність і глибина мінного поля, відстань між рядами й між мінами у ряду (крок мінування), розхід мін на 1 км мінного поля та ймовірність ураження цілей (танків, БТР, БМП) на МП.
Протяжність мінного поля по фронту може коливатись від кількох десятків до кількох сотень метрів. Глибина його може бути 60-100 м і більше. Відстані між рядами мін 30-50 м, а між мінами в ряду – 4 або 5,5 м для протигусеничних і 8 або 11 м для протиднищевих мін.
Витрата мін на 1 км мінного поля може складати: протигусеничних – 750-1000 мін; протиднищевих – 350-400 мін.
Віддалення протитанкових МП від переднього краю вибирається з урахуванням ефективності вогню протитанкових засобів і може досягати 300-400 м.
При встановленні мінних полів перед позиціями наших військ найменше віддалення (безпечна відстань) тильного ряду мінного поля від позиції повинно виключати ураження особового складу ударною хвилею чи осколками під час вибуху міни. Для протитанкових мінних полів безпечна відстань повинна бути не меншою ніж 40 м.
Протипіхотні вибухові пристрої та протипіхотні мінні поля
Протипіхотні вибухові пристрої (міни) призначені для мінування місцевості з метою ураження живої сили противника (табл. 16).
Осколкові протипіхотні вибухові пристрої (міни) поділяють на пристрої (міни) кругового та направленого ураження. Під час вибуху вони вражають декілька осіб, які знаходяться в зоні розльоту осколків. Протипіхотні вибухові пристрої (міни), згідно вимог міжнародного гуманітарного права, повинні застосовуватись у керованому варіанті.
У залежності від обстановки, умов місцевості, конструктивних особливостей протипіхотних вибухових пристроїв (мін), їх можна встановлювати в ґрунт, на ґрунт, у сніг або з піднесенням над поверхнею ґрунту (на місцеві предмети).
Таблиця 16
Технічні характеристики протипіхотних вибухових пристроїв (мін)
| Показник | МОН-90 | ПОМЗ-2М | ОЗМ-72 | МОН-50 |
| Тип Матеріал корпуса Маса, кг: заряду ВР вибух. пристрою (міни) Характеристика зони суцільного ураження | Осколковий Пластмаса 6,2 12,1 Ширина 60 м на віддаленні 90 м | Осколковий Чавун 0,075 1,2 Радіус ураження 4 м | Осколковий Сталь 0,66 Радіус ураження 25 м | Осколковий Пластмаса 0,7 Ширина 45/54 м на віддаленні 50/58 м |
Протяжність протипіхотного мінного поля (ППМП) по фронту може складати від декількох десятків до сотень метрів, а глибина – не менше 20 м. ППМП встановлюються у два-чотири ряди (іноді й більше) з відстанню між протипіхотними вибуховими пристроями (мінами) у ряду та між рядами не менш, як два радіуси суцільного ураження.
Розхід мін на 1 км мінного поля може складати від 60 до 300 шт.
Протипіхотні мінні поля повинні бути віддалені від переднього краю на відстані безпечній для о/с, що знаходиться в траншеях переднього краю.
Протидесантні й протитранспортні міни
Протидесантні міни призначені для мінування зони узбережжя морів, річок, озер протидесантних плавзасобів, бойових і транспортних машин противника, що долають водну перешкоду.
Протидесантні міни (табл. 17) поділяють на донні (ПДМ-1М, ПДМ-2) та якірні (ЯРМ, ПДМ-3Я).
Протидесантні міни можна встановлювати на глибині від 1 до 10 м при швидкості течії до 1,5 м/с.
Таблиця 17
Технічні характеристики протидесантних мін
| Показник | ПДМ-1М | ПДМ-2 | ЯРМ | ПДМ-3Я |
| Тип Маса, кг: загальна (з баласт. плитою) ВР (тротил), кг Підривник Зусилля для спрацювання, Н Глибина встановлення, м Вибухостійкість від сусідньої міни, м Стійкість до шторму, балів | Донна, контактна ВПДМ-1М 180 – 260 1,1 – 2 не менше 6 до 5 | Донна, контактна ВПДМ-2 400 – 500 1,5 – 3,8 не менше 8 5-6 | Якірна, контактна ВРМ 6 – 9 1 – 12 не менше 12 – | Якірна, контактна ЭХВ-7 120 – 160 1 – 10 не менше 15 до 6 |
Встановлення донних протидесантних мін проводиться з плаваючих транспортерів і поромів (на яких монтується спеціальне обладнання для мінування), човнів та вручну з берега вбрід. Встановлення якірних мін проводиться з плаваючих транспортерів, поромів і човнів, які обладнані найпростішими пристроями.
Протитранспортні міни (МЗУ, МЗУ-С)призначені для мінування залізниць та автомобільних доріг (табл. 18). Їх також можна застосовувати як об’єктні міни сповільненої дії для руйнування різноманітних військових і промислових споруд після завершення встановленого часу сповільнення.
Таблиця 18
Технічні характеристики протитранспортної міни МЗУ
| Найменування показника | Значення показника |
| Тип Маса, кг: міни підривника ВМЗУ основного заряду Діаметр, мм Висота міни, мм Висота підривника, мм Датчики цілі Час зведення, хв. Час сповільнення, діб Глибина встановлення, м: на автомобільній дорозі на залізниці | Неконтактна, керована вібраційний та магнітний від 10 до 180 від 1 до 60 або без сповільнення 0,2-1 0,5-1,5 |
Протитранспортні міни, як правило, складаються з підривника й основного заряду. Підривник забезпечує спрацьовування міни. Він має детонатор (заряд невеликої маси), який забезпечує передачу детонації основному заряду. Основний заряд забезпечує необхідну дію ураження (руйнування).
Міна МЗУ-С відрізняється від міни МЗУ наявністю самоліквідатора, за допомогою якого переведена у бойове положення міна підривається після закінчення терміну, що встановлений перемикачем “Замедление (самоликвидация) сутки”.
Сигнальні міни призначені для прикриття важливих об’єктів і позицій з метою оповіщення військ про появу противника.
Технічні характеристики сигнальної міни
| Маса, кг | 0,4 |
| Діаметр, мм | |
| Висота (без підривника), мм | |
| Підривник | МУВ, МУВ-2, МУВ-3, МУВ-4 |
| Тривалість дії сигналу, с: звукового світлового | 8 – 10 10 – 12 |
| Висота польоту світлових сигнальних зірок, м | 5 – 25 |
| Кількість зірок, шт. | 12 – 15 |
| Чутність і видимість сигналів, м | до 500 |
| Кількість мін у ящику, шт. |
Способи та засоби розвідки інженерних загороджень
Інженерна розвідка загороджень ведеться з метою добути відомості про загородження противника, визначити місцезнаходження та характер загороджень для організації їх обходу або подолання військами.
Інженерна розвідка повинна встановити:
розміщення загороджень на місцевості, їх характер, протяжність, глибину та межі, ступінь бойової готовності мінних полів;
наявність проходів в загородженнях або можливі шляхи їх обходу;
порядок охорони загороджень їх вогневого прикриття;
основні характеристики загороджень, їх склад, застосовані в них інженерні боєприпаси.
Інженерна розвідка загороджень ведеться:
наземним та повітряним спостереженням (фотографування);
пошуком;
безпосереднім оглядом;
допитом військовополонених та перебіжчиків;
опитуванням місцевих жителів;
вивченням документів, захоплених у противника.
Дані про загородження можуть бути отримані з вищого штабу. Розвідка мінно-вибухових загороджень перед переднім краєм оборони противника ведеться інженерно-розвідувальним дозором (ІРД) до складу якого входить одне саперне відділення.
Для виконання завдання відділення може оснащуватися наступними засобами й спорядженням:
| міношукачі | – 5 шт. |
| короткі щупи | – 7 шт. |
| котушки з чорно-білою стрічкою | – 1-2 шт. |
| кінцевики чорно-білої стрічки | – 4 шт. |
| кішки 4-х лапні з мотузкою 30 м | – 1-2 шт. |
| ножиці для різки дроту | – 1 шт. |
| бірки на кожного зі своїм номером | – по 6-10 шт. |
| компас | – 1 шт. |
| прапорці для позначення мін (вибухових пристроїв) | – 10 шт. |
До електричних приладів пошуку мін належать низькочастотні індукційні міношукачі: ИМП, МИВ,ИМП-2 (ПР-507) (табл. 23).
Таблиця 23
Технічні характеристики індукційних міношукачів
| № з/п | Характеристики | ИМП | МИВ | ИМП-2 |
| 1. | Глибина виявлення ПТМ, см | до 40 | до 40 | до 50 |
| 2. | Глибина виявлення ППМ, см | до 8 | до 8 | до 15 |
| 3. | Ширина зони пошуку, см | для ПТМ – 60 для ППМ – 5 | ||
| 4. | Площа, яка перевіряється за 1 год., м2: з положення “стоячи” з положення “лежачи” | до 250 до 100 | 100-120 | |
| 5. | Глибина водоймища, яке обстежується, м | 1,2 | 1,0 | |
| 6. | Мінімальна відстань між працюючими міношукачами, м |
Радіохвильові міношукачі РВМ-2, РВМ-2М (ПР-504А) – призначено для пошуку та виявлення протитанкових мін та протипіхотних пристроїв (мін) з корпусом виготовленим з будь-якого матеріалу (табл. 24).
Таблиця 24
Технічні характеристики радіохвильових міношукачів
| № з/п | Характеристики | РВМ-2 | РВМ-2М |
| 1. | Глибина виявлення мін, встановлених у ґрунт (сніг, воду), см: протитанкових протипіхотних | до 10 до 5 | до 10 до 7 |
| 2. | Ширина зони виявлення мін, встановлених у ґрунт, см: протитанкових протипіхотних | ||
| 3. | Темп пошуку мін, м2/год: з положення “стоячи” з положення “лежачи” | до 140 до 75 | до 150 до 80 |
| 4. | Час розгортання (згортання), хв. | ||
| 5. | Час безперервної роботи з одним комплектом джерел живлення, год. | з елем. 316 не менше 20 з елем. 373 не менше 80 з бат. РЦ83 не менше 150 | |
| 6. | Маса міношукача, кг: у робочому положенні пошукової частини в укладальній валізі | 3,2 1,7 9,5 | 2,9 1,8 7,8 |
| 7. | Розрахунок, чол. |
Про результати розвідки командир ІРД подає донесення, в якому вказує місця розташування виявлених інженерних загороджень противника й основні відомості щодо їх устрою, вогневого прикриття тощо.
Розмінування місцевості
Розмінування проводиться з метою перевірки й очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів, з використанням засобів пошуку мін (вибухових пристроїв), мінних тралів, зарядів розмінування, підривних зарядів та інших засобів.
Завданнями розмінування є:
проведення роз’яснювальної роботи серед населення щодо заходів безпеки і правил поведінки при виявленні вибухонебезпечних предметів;
організація розвідки місцевості, яка підлягає розміновуванню;
пошук і знищення вибухонебезпечних предметів;
планування й організація виконання завдань з пошуку й знищення вибухонебезпечних предметів.
облік і звітність за завданням розмінування.
При виборі районів розташування військ використовуються дані про загородження, які отримуються повітряною та іншими розвідками. До виходу військ в райони розташування вони перевіряються на наявність мін та вибухонебезпечних предметів. Для цього до складу рекогносцировочних груп включаються підрозділи інженерних військ із засобами розвідки загороджень.
Перевірка на наявність мін (вибухових пристроїв) і розмінування районів розташування проводиться інженерно-саперними підрозділами із застосуванням підрозділів родів військ, підрозділи можуть посилюватися танками з мінними тралами, а в окремих випадках можуть застосуватися собаки мінно-пошукової служби.
Розмінуванню підлягає місце розміщення підрозділів та пунктів управління, шляхи підходу до них та дороги, які до них прилягають.
В районах розташування в першу чергу перевірці підлягають: основні дороги та їх об’їзди, райони розгортання пунктів управління, позиційні райони ракетних та зенітно-ракетних частин, в подальшому – решта доріг та окремих ділянок місцевості вздовж доріг, які призначені безпосередньо для розташування підрозділів.
При перевірці місцевості на наявність мін (вибухових пристроїв) можуть застосуватися танки споряджені мінними тралами, ИРМ, дорожні та індивідуальні міношукачі, щупи, КР-И (КР-О), КР-Е, оптичні засоби розвідки.
При перевірці місцевості з обох сторін дороги на наявність мін вручну, кожному відділенню призначається ділянка довжиною та шириною 200 м. Відділення діє двома обслугами у складі три чоловіки кожна. Одна обслуга перевіряє місцевість по один бік дороги, інша – по другий. Обслуги рухаються зиґзаґами, з відстанню між сусідніми точками повороту 40-50 м, здійснюючи перевірку підозрілих місць. Кожен номер перевіряє смугу шириною 2-2,5 м.
Для суцільного розмінування взводу призначається ділянка місцевості розміром (450...540) × (300...360) м, відділенню – розміром (300...360) × (150...180) м. Ділянка відділення розбивається на смуги розміром 50...60 м по фронту та 150...180 м в глибину.
Межі ділянок та смуг позначаються добре видимими знаками. На розмінування однієї смуги призначається один номер обслуги. На лівому (правому) кутку своїх смуг номери обслуг встановлюють особисті покажчики, вказуючи прізвище та номер смуги.
Покажчики зберігаються на встановлених місцях до здавання ділянки командиром відділення командиру взводу.
Всі виявлені боєприпаси за ступенем небезпечності поділяють на дві категорії. До першої належать боєприпаси, які не розірвались, не можуть самі по собі спрацювати та допускають можливість транспортування з відповідністю з правилами перевезення. До другої належать боєприпаси, які не розірвались, але не допускають можливості транспортування їх, тобто чутливі до механічних подразнень, а також боєприпаси з підривниками невідомої конструкції.
Всі виявлені боєприпаси до певного степеня небезпечності відносяться до другої категорії. Їх не можна переміщувати та зсувати з місця.
Ступінь безпеки боєприпасів, що не розірвалися, командир загону визначає особисто, приймаючи рішення про спосіб їх знешкодження та знищення.
Збирання та переміщення вибухонебезпечних предметів з метою їх групового знищення ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.
Подолання мінно-вибухових загороджень
Подолання мінно-вибухових загороджень здійснюється такими способами: обхід (об’їзд) загороджень (окремих мін); пророблення проходів, на ризик.
Проходом в загородженнях називається ділянка місцевості або водного простору (акваторії), яка очищена від загороджень або спеціально залишена вільною від них для пропуску військ через загородження, позначена відповідними знаками і на якій організовано комендантську службу.
До проходів у інженерних загородженнях висуваються такі вимоги:
мінімальна ширина проходу в мінних полях перед переднім краєм оборони противника повинна бути 6...8 м, у глибині оборони – не менше 4 м, для других ешелонів – 10...12 м, у загородженнях на водних перешкодах і морському узбережжі – не менше 40 м;
проходи повинні бути скритими і несподіваними для противника;
межі проходів повинні позначатись стандартними позначками, які добре видно вдень і вночі, розширені проходи огороджуються;
кожному проходу надається свій номер, що вказується на позначках, якими позначені його межі; проходи позначають тими ж номерами, що і шлях, який підходить до них;
вісі проходів, які пророблені в своїх МП, повинні співпадати з осями проходів, що пророблені в МП противника.
В залежності від умов обстановки, існуючих засобів розмінування, характеристик мінних полів, особливостей місцевості, проходи в МП можуть проробляться такими способами: вибуховим; механічним; вручну; комбінованим.
Вибуховий спосіб – це знищення або викидання за межі проходу мін (вибухових пристроїв) контактними (накладними) зарядами або неконтактними зарядами розмінування УЗП-77 з установки розмінування УР-77, зарядом розмінування УЗП-83 з установки розмінування УР-8ЗП, зарядом розмінування ЗРП-2, ДКР-4.
При механічному способі міни (вибухові пристрої) видаляються за межі проходу, приводяться в дію, або знищуються за допомогою мінних тралів.
За допомогою тралу КМТ-7 проходи пророблюють на шляхах руху військ, де встановлені міни (вибухові пристрої) добре видно. При цьому екіпаж танка веде візуальний пошук мін (вибухових пристроїв) по всій ширині проїжджої частини, а механік-водій здійснює їх знищення шляхом наїзду катковими секціями трала.
При відсутності каткових тралів прохід може пророблятися за допомогою ножових тралів типу КМТ-8, КМТ-10. В даному випадку міни (вибухові пристрої) відкидаються ножовими секціями трала за межі проходу. Найбільш ефективним засобом для пророблення проходів являється колійний трал КМТ-7, обладнаний електромагнітною приставкою, яка приводить в дію міни з неконтактними підривниками на відстані. Швидкість тралення збільшується до 8-12 км/год; ширина проходу 4-5 м. Пророблений прохід також перевіряється і позначається.
При наявності в підрозділі, що призначений для пророблення проходу в змішаному мінному полі, танка або БМП з мінним тралом спочатку пророблюється колійний прохід, поширення якого до 6,5 м здійснюється вручну.
Пророблення проходу вручну – це пошук мін (вибухових пристроїв) міношукачами і щупами, вилучення їх з ґрунту кішками й видалення їх за межі проходу або знищення вибуховим способом в період вогневої підготовки. Вручну проходи будуть пророблюватись в тих випадках, коли інші способи застосувати неможливо.
При пророблені проходів в мінних загородженнях вручну, міни (вибухові пристрої), які встановлені в невилучене положення, знищуються шляхом зсування їх з місця встановлення кішками з-за укриття або накладними зарядами.
Протипіхотні вибухові пристрої (міни) з натяжними датчиками цілі відшукуються і приводяться в дію за допомогою кішок, які закидаються на мінне поле і підтягуються до себе номером обслуги з укриття або броньованої машини з відстані 15...25 м. Фугасні міни знищуються за допомогою накладних зарядів ВР масою 200-400 гр.
Взвод на своїй ділянці, в залежності від глибини мінного поля і тривалості темного часу, проробляє за одну ніч до трьох проходів. Згідно нормативів, на пророблення одного проходу глибиною 100 м та шириною 6-8 м перед переднім краєм саперному відділенню необхідно до 4 години.
Комбінований спосіб буде застосовуватись для пророблення проходів в МП великої глибини. Мінні поля великої глибини суттєво знижують можливість використання стандартних зарядів розмінування, так як підривом одного заряду виключається пророблення наскрізного проходу. Для пророблення проходів в таких випадках складно застосовувати існуючі засоби. Таким чином, проходи проробляють комбінуючи різні способи.
Невибухові загородження
За призначенням невибухові загородження поділяють на протитанкові та протипіхотні.
До протитанкових належать протитанкові рови, ескарпи, контр-ескарпи, надовби (дерев’яні, металеві, залізобетонні, кам’яні), бар’єри в лісі з колод, загородження з металевих їжаків, барикади в населених пунктах, снігові вали, ожеледь на гірських крутосхилах, ополонки на водоймах, затоплення місцевості, а також лісові й кам’яні завали та завали в населених пунктах.
Протипіхотні загородження бувають переносні й стаціонарні. Переносні дротяні загородження застосовують найчастіше для швидкого закриття проходів, зруйнованих ділянок загороджень, а також у випадках, коли улаштування інших загороджень ускладнене. До стаціонарних загороджень належать дротяні сітки на високих і низьких кілках, дротяні паркани, дріт внакид, петлі, засіки в лісі, обплетення колючим дротом пеньків, кущів тощо.
Невибухові загородження можна застосовувати окремо або, що є найбільш ефективним, у поєднанні з мінно-вибуховими загородженнями. Для забезпечення пропуску своїх військ у невибухових загородженнях повинні бути залишені проходи, а для швидкого їх закриття передбачені належну кількість засобів (дротяні спіралі, рогатки, їжаки тощо).
Подолання невибухових загороджень здійснюють проходами й переходами, які влаштовують інженерні підрозділи, а також підрозділи родів військ із використанням інженерної техніки, навісного бульдозерного обладнання й вибухових речовин.
Для пророблення проходів у лісових завалах призначають групу розгороджень в складі не менше відділення, посилену шляхопрокладачем БАТ-2 або інженерною машиною розгородження ИМР-2, а також двома-трьома мотопилами. Для прискорення розчищення завалу рекомендується використовувати заряди ВР. Ширина проходу у лісовому завалі повинна бути не менше 4 м.
Для розчищення завалів у населених пунктах залучаються бульдозери й шляхопрокладачі. Напівзруйновані споруди поблизу проходу залишати не можна, їх слід зруйнувати вибуховим або механічним способом. Великі уламки й монолітні елементи дроблять вибухами накладних зарядів масою по 2-5 кг. Якщо завал має велику глибину й висоту, його не розчищають, а роблять через нього прохід, вирівнюючи поверхні і влаштовуючи вхідні та вихідні апарелі. Аналогічно долають завали на гірських дорогах.
Проходи в дротяних загородженнях проробляють танками (окрім малопомітних перешкод), вибуховим способом або вручну ножицями та шанцевим інструментом. Для пророблення проходів у дротяних загородженнях вибуховим способом застосовують подовжені заряди, які укладають під дріт кілків або на дріт. Довжина зарядів повинна бути не менше ширини загородження. У результаті вибуху подовженого заряду масою 4-6 кг у загородженні утворюється прохід шириною 4-5 м.
Дротяні загородження також долають влаштовуючи переходи шляхом накидання на дріт матів з хмизу, соломи, дощок, жердин, одягу. У малопомітних і переносних дротяних загородженнях проходи проробляють розтягуючи окремі ланки за допомогою кішок і гаків, які прикріплені канатами до танків і тягачів.
Інженерне обладнання та маскування позицій.
Загальні положення
Фортифікаційне обладнання районів, позицій та рубежів, що займають підрозділи, а також їх пунктів управління полягає у зведенні різного типу споруд з метою підвищення ефективності застосування всіх видів зброї, захисту особового складу, озброєння і техніки від сучасних засобів поразки противника. Фортифікаційне обладнання здійснюється з максимальним використанням захисних маскувальних властивостей місцевості, місцевих будівельних матеріалів, інженерної техніки, вибухових речовин та збірно-розбірних споруд.
Польові фортифікаційні споруди класифікуються за призначенням, ступенем захисту від засобів ураження, за конструкцією, за способом зведення, матеріалами, що застосовуються.
За призначенням вони поділяються на споруди для ведення вогню; для спостереження та управління вогнем; для захисту особового складу; для пунктів управління; для медичних пунктів і польових шпиталів; для захисту техніки та матеріальних засобів.
За конструкцією фортифікаційні споруди можуть бути відкритого та закритого типів. Відкриті споруди: окопи, траншеї та ходи сполучення, щілини, укриття для техніки та матеріальних засобів – це, як правило, котловани або рови із земляним насипом (бруствером) з одного або декількох боків. Закриті споруди, на відміну від відкритих, як правило, мають замкнуту конструкцію по всьому контуру та закритий вхід.
За ступенем захисту закриті споруди поділяються на класи захисту.
За умов зведення закриті споруди поділяються на споруди польового та довготривалого типів (польові та довготривалі) споруди.
За розташуванням відносно поверхні землі й способом зведення закриті фортифікаційні споруди поділяються на наземні (обсипні), котловинні та підземні.
За матеріалами, що застосовуються,– земляні, дерево-земляні, кам’яні, залізобетонні, металеві, тканинні, пластмасові.
Зводяться фортифікаційні споруди у послідовності, що забезпечує постійну готовність військ до ведення бою.
Вибір та інженерне обладнання позицій
Сержанти особисто організовують фортифікаційне обладнання та маскування в розташуванні відділення, обслуги, екіпажу та керують виконанням цього завдання. Кожна позиція вибирається з урахуванням захисних і маскувальних властивостей місцевості на рубежі, попереду якого має місце найбільша кількість природних протитанкових перешкод, що ускладнюють розгортання і просування противника в ході атаки. Рубіж повинен забезпечувати умови для спостереження і ведення вогню перед переднім краєм, на флангах опорних пунктів, в проміжках між ними і в тилу. Один з елементів позиції відділення – окоп на відділення.
Окоп на відділення – це рів (траншея) довжиною до 100 м, який обладнаний для ведення огню зі штатної зброї. З метою забезпечення постійної готовності до бою, влаштування окопу на відділення починається з відривання одиночних окопів, які в подальшому з’єднуються траншеєю. Окоп на відділення влаштовується в декілька етапів.
Для ведення вогню, спостереження та захисту від різних засобів ураження особовий склад підрозділів в першу чергу влаштовує одиночніокопи для стрільби лежачи (рис. 17) та стоячи (рис. 18) з автоматів, кулеметів, ручних протитанкових гранатометів.
Рисунок 17 – Окоп для стрільби з автомата лежачи: об’єм вийнятого ґрунту – 0,3 м3.
На улаштування окопу піхотною лопатою необхідно 0,5 люд.-год.
Місце для окопу необхідно вибирати так, щоб мати достатній огляд та обстріл в заданому секторі й не бути помітним для противника.
Бруствер слід робити пологим, щоб він був якнайбільш не- помітнішим для противника; його ущільнюють (вдаряючи лопатою) та маскують дерном, травою або гіллям. Бійницю для стрільби влаштовують з сектором обстрілу не більше 60 градусів. У боковому схилі окопу обладнують нішу для боєприпасів. Окоп для двох стрільців влаштовують з двома секторами обстрілу та двома нішами для боєприпасів. Для захисту особового складу від проникаючої радіації в окопах обладнуються ніші з перекриттям з місцевих матеріалів (жердин, дощок, фашин), які обсипаються шаром ґрунту товщиною не менше 60 см.
На другому етапі одиночні окопи з’єднують між собою траншеєю глибиною на 50-60 см, шириною дна 40-50 см, в окоп на відділення довжиною по фронту до 100 м. В окопі обладнують окопчики, бійниці та площадки для стрілецької зброї.
На третьому етапі траншею відривають глибиною 110-150 см, а також обладнують перекриту щілину (бліндаж) та відривають окопи для БМП (БТР) на основній і запасній позиціях, а також відривають та облаштовують хід сполучення з тилом.
Одиночні окопи з’єднують між собою траншеєю в окоп на відділення (рис. 19) довжиною по фронту до 100 м.
Рисунок 19 – Окоп на відділення:
1 – окоп для стрілка; 2 – окоп для кулемета; 3 – окоп для гранатомета; 4 – окоп
для двох стрілків; 5 – бійниця; 6 – запасна площадка для кулемета; 7 – запасний окопчик для гранатомета; 8 – запасна бійниця для стрілка; 9 – перекрита щілина (бліндаж); 10 – окоп для БМП на основній вогневій позиції; 11 – окоп для БМП
на запасній вогневій позиції; 12 – можливій хід сполучення; 13 – відхоже місце
Час на улаштування окопу силами відділення – 10-12 годин
В окопі обладнують окопчики, бійниці та площадки для стрілецької зброї, перекриту щілину (бліндаж) та ніші для боєприпасів, відривають окопи для БМП (БТР) на основній і запасній позиціях, а також відривають та облаштовують хід сполучення з тилом.
Траншея призначається для ведення вогню, спостереження, прихованого розташування підрозділу і маневру в ході бою. Вона обладнується бійницями, окопчиками для стрілків, площадками для кулеметів та окопчиками інших вогневих засобів, а також укриттями для особового складу.
Траншея основного профілю глибиною 110 см допускає ведення вогню зі стрілецької зброї стоячи на дні рову.
На окремих ділянках при наявності часу траншею заглиблюють до повного профілю – 150 см.
Траншеї (ходи сполучення) відривають землерийними машинами (рис. 20) або вручну (рис. 21). Вони влаштовуються ломаного креслення у плані з довжиною фасів (прямолінійних ділянок) 40-50 м у разі відривання траншейною машиною та 20-30 м у разі відривання вручну.
Рисунок 20 – Профілі траншей (ходів сполучення), що відриваються ПЗМ-2:
а – основний. Об’єм вийнятого ґрунту з 100 м траншеї – 77 м3. На улаштування
100 м траншеї необхідно 0,7 маш.-год.; б – основний в мерзлих ґрунтах.
Об’єм вийнятого ґрунту з 100 м траншеї – 72 м3. На улаштування
100 м траншеї необхідно 2,8 маш.-год.
Рисунок 21 – Основний профіль траншей та ходів сполучення,
що відриваються вручну.
Об’єм вийнятого ґрунту з 1 м траншеї 0,8 м3. На улаштування
1 м траншеї необхідно 0,8 люд.-год.
Польові споруди для розташування військ
Польові споруди (житлові, господарські, медичні) улаштовують під час нетривалого розташування військ поза населеними пунктами. Вони є елементом інженерного обладнання районів, що займають частини і підрозділи, та призначені для створення сприятливих умов роботи штабам, для відпочинку, захисту від холоду, спеки й негоди, побутового обслуговування, збереження та відновлення боєздатності особового складу, догляду за пораненими.
Польові споруди зводять силами підрозділів поблизу доріг й джерел води з дотриманням вимог роззосередження, маскування, пожежної безпеки, санітарної гігієни, охорони, оборони. Збудовані споруди обкопують канавками для відводу води.
Люди в польових спорудах можуть розміщуватися на підлозі, нарах, похідних ліжках. Поранені та хворі можуть розміщуватися на санітарних ношах. У випадках розміщення людей на підлозі, по можливості, необхідно її утеплювати гілками дерев, соломою, очеретом.
Для розміщення однієї людини необхідно:
у наметах на нарах або на підлозі – 1,2-1,5 м2;
у землянках на нарах – 1,6-2,2 м2;
у наметах на похідних ліжках – 2,5 м2.
Польові споруди улаштовують з інвентарного майна (наметів) або місцевих матеріалів.
Намети з інвентарного майна розрізняють за призначенням і за конструкцією. За призначенням намети можуть бути похідними, табірними, уніфікованими. За конструкцією розрізняють намети некаркасні (встановлюються й розтягуються за допомогою стояків, кілків й відтяжок) й каркасні (натягуються на дерев’яний або металевий каркас). Похідні намети можуть улаштовуватися з комплектів солдатських плащ-наметів або із спеціальних комплектів.
Комплект солдатського плащ-намету складається з полотнища, розбірного напівстояка, шнуркової мотузки й двох приколювачів металевого й дерев’яного. З такого комплекту улаштовуються похідні намети на одну та на шість осіб. Полотнища можуть також використовуватися для покриття заслонів і куренів, завішування входів, а також як матрацні мішки.
Похідний намет на одну людину (рис. 29) улаштовують з одного комплекту солдатського плащ-намету. Полотнище плащ-намету підпирають з одного боку стояком з відтяжкою і прикріплюють у всіх кутах приколювачами.
Похідний намет на шість чоловік (рис. 30) улаштовується з шести комплектів солдатського плащ-намету.
Намет зводиться у такій послідовності:
двома мотузками зшиваются чотири полотнища двоскатної частини намету, складені трикутником інші два полотнища прошнуровують до них по торцям утворюючи намет; полотнища з боку вхідного торця виконують відкидними, шляхом пришнуровування тільки однієї її кромки;
зшитий намет піднімають на три зібрані стояки й крайні з них закріплюють відтяжками;
намет розтягують й прив’язують кінцями шнуркових мотузок до приколювачів.
Комплект намету табірного солдатського місткістю 10 чоловік складається з намету, середнього стояка, чотирьох кутових стояків, чотирьох мотузкових відтяжок, чотирьох кілків і 30 дерев’яних приколишів, що виготовляються на місці. Маса комплекту 33 кг. Розміри намету 4,07×4,07 м.
До польових споруд з місцевих матеріалів належать заслони, курені, будівлі з льоду й снігу, спрощені та збірні землянки.
Заслони являють собою вертикальні або похилисті стінки. Влаштовуються вони з підручних матеріалів. В якості заслонів можуть використовуватись плетені огорожі, забори, снігові вали. Напівкруглий вертикальний плетений заслон з вогнищем всередині улаштовують забивкою по колу через 1 м кілків висотою 1,2 – 1,5 м й діаметром 6 – 8 см. Кілки з’єднують пов’язями у два ряди з прутів чи джгутів хмизу або очерету. Із зовнішнього боку роблять одежу з соломи, очерету.
Заслони-навіси влаштовуються однобічними та двобічними (рис. 31) на відділення чи взвод, з розрахунку 0,5 м на чоловіка. Заслони влаштовуються біля дерев чи на козлах і покриваються гілками, очеретом, соломою, брезентом, наметовими полотнищами. В середині вкладається підстилка з цього ж матеріалу.
Рисунок 31 – Заслони-навіси:
а – однобічний. 6 чоловік встановлюють за 2-3 год. Матеріал: жердини (l =4 м) –
10 шт.; хмиз та гілки для плетіння – 1,5 м3; хвоя-лапник – 3 м3; дріт – 2 кг;
б – двобічний. 6 чоловік встановлюють за 6-8 год. Матеріал: жердини (l =6 м) – 2 шт.; жердини (l =4 м) – 32 шт.; хмиз та гілки для плетіння – 5 м3;
хвоя-лапник – 8 м3; дріт – 4 кг
Курінь улаштовується з жердин, гілок і хмизу. Вони бувають двосхильні й конусні.
Для улаштування двохскатного куреня на відділення (рис. 32) на розчищеному майданчику відриваються дві паралельні канавки довжиною по 5 м на відстані 5 м одна від одної. Після цього зв’язуються з жердин (d=5-6 см) дві прямокутні рами 4,5×3 м, які встановлюють під нахилом у відриті канавки таким чином, щоб верхні кінці жердин утворювали конус. Канавки засипають землею і на конус укладається жердина, що закріплюється з рамами дротом.
|
Покрівля куреня робиться з гілок чи соломи, а торці закривають плетеною стіною (в одному з торців залишають вхідний проліт, який закривається плащ-наметом). Місця для відпочинку викладаються соломою, дрібними гілками. За необхідності влаштовуються нари.
Взимку улаштовують укриття зі снігу. Всередині них може підтримуватися температура 2-30С. Найбільш простим в улаштуванні укриттям є снігова нора на 2-3 чоловіки, яку відривають у сніговому заметі або викладають з грудок щільного снігу.
Снігові хатини улаштовують з щільного снігу, який нарізається у вигляді блоків завширшки 25 – 50 см й довжиною 50 – 90 см. Блоки вкладаються за спіраллю з нахилом всередину, утворюючи купол. В хатині можна розводити вогнище, улаштувавши в її верхів’ї отвір для випуску диму.
Землянки у лаштовують на відділення і взвод: двосхильними – на рівнинній місцевості й односхильними – на косогорі.
Для улаштування двосхильної землянки на відділення (рис. 33) відривають котлован і одягають його стінки. По боках котловану укладаються опорні колоди та лежні, а всередині встановлюються стояки й на них закріплюють прогін.
|
По прогону і лежнях через 90 см укладаються стропила, а поверх них суцільний ряд жердин. Торці стін вище рівня землі закладаються жердинами. Вхідний тамбур влаштовується з двома дверима. На боці протилежному тамбуру влаштовують вікно. По покриттю з жердин настеляють гілки чи солому, а поверх настилу укладається шар м’ятої глини й ґрунту товщиною 30-40 см. В середині землянки обладнуються нари шириною 180 см, довжиною з розрахунку 0,6 м на чоловіка.
Для опалення землянок застосовуються табельні печі чи печі з підручних матеріалів. З метою пожежної безпеки печі розміщуються не ближче 25 см від частин землянки, що можуть спалахнути.
Дата добавления: 2015-08-13; просмотров: 1235 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ | | | МАСКУВАННЯ |