Гарантії законності

Гарантії законності - це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється, і в разі порушення, відновлюється законність.

Гарантії законності поділяються на загальносоціальні, тобто такі, що залежать від стану суспільства в цілому чи в окремих його аспектах, вони бувають економічні, політичні, ідеологічні; та спеціальносоціальні, або юридичні.

Юридичні гарантії законності - це передбачені законом спеціальні засоби впровадження, охорони та відновлення законності.

Види юридичних гарантій законності:

1) За найближчими цілями:

- превентивні, або попереджувальні, тобто такі, що спрямовані на запобігання правопорушенням;

- відновлюючі, тобто такі, що спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень;

- каральні, або штрафні, які спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників.

2) За суб'єктами застосування гарантій:

- парламентські;

- президентські;

- судові, прокурорські та ін.

3) За характером юридичної діяльності:

- правотворчі;

- правороз'яснювальні;

- правозастосувальні;

- правореалізаційні.

4) За формою зовнішнього виразу (об'єктивації):

- документальні, які поділяються на нормативно-документальні (гарантії законності, передбачені нормативно-правовими чи правороз'яснювальними актами загального характеру)

- індивідуально-документальні (правозастосувальні акти, покликані забезпечувати, охороняти чи відновлювати законність).

5) Діяльнісні, які поділяються на діяльність певних суб'єктів щодо:

- застосування юридичних норм;

- реалізації юридичних норм.

Під гарантіями законності слід розуміти систему засобів, спосо­бів, прийомів і методів забезпечення законності, що дозволяють без­перешкодно реалізувати правові норми, користуватися суб'єктивни­ми правами і виконувати юридичні обов'язки.

Під гарантіями розуміються як об'єктивні умови існування суспі­льства, так і спеціально вироблені державою і громадськістю засоби, що забезпечують точну реалізацію норм права всіма суб'єктами.

Економічними (матеріальними) гарантіями є насамперед матері­альні умови життя суспільства, серцевину яких складають соціально-економічний устрій суспільства, форми власності, їхнє різноманіття, господарська самостійність суб'єктів.

Соціальні гарантії включають весь комплекс громадських заходів для боротьби з правопорушеннями, відступами від ідеї законності. Це профілактична діяльність з попередження правопорушень, конт­рольна функція громадськості, врахування суспільної думки тощо.

Політичні гарантії - це демократизм державного і суспільного ладу, відбитий у функціонуванні політичної системи в цілому, із вла­стивим демократичному суспільству політичним плюралізмом, ре­альним поділом влади, наявністю правової держави (чи хоча б тенденції до її побудови).

Ідеологічні гарантії полягають у пануванні ідеології, в центрі якої загальнолюдські цінності, на її базі розвиваються духовне життя сус­пільства, ідейне виховання громадян, глибока повага до права як со­ціальної цінності.

Юридичні гарантії виступають як система спеціальних правових засобів зміцнення законності і правопорядку. До спеціальних юри­дичних засобів варто віднести насамперед усі норми права, в яких виражена вимога законності. Правова регламентація суспільних від­носин ставить правоохоронні органи в чіткі правові рамки, позбав­ляє їх можливості діяти, виходячи з інтересів доцільності.

Юридичні гарантії законності поділяються за наступними крите­ріями: 1) за суб'єктами застосування (парламентські, президентські, судові, прокурорські, адміністративні, міжнародно-правові тощо); 2) за видами правових норм (конституційні, галузеві, матеріальні, процесуальні); 3) за характером юридичної діяльності (правотворчі, правозастосовчі, правореалізаційні, правоохоронні).

Крім того, до гарантій законності належать спеціальні засоби ви­явлення правопорушень (прокуратура, органи розслідування тощо); засоби попередження правопорушень (наприклад, митний огляд); засоби припинення правопорушень (затримання, арешт); заходи по захисту та відновленню порушених прав; юридична відповідальність; процесуальні гарантії; правосуддя.

3.2. ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОНЯТЬ „ЗАКОННІСТЬ” І „ПРАВОПОРЯДОК”

Законність і правопорядок взаємозалежні. Відступ від вимог законності, порушення приписань правових норм є зазіханням на правопорядок. Усунення порушення норм права, твердження правопорядку - необхідна умова демократизації суспільства, становлення демократичної правової держави, одним з параметрів якого є законність. Демократія не можлива без законності. Твердження демократії, розширення прав і воль громадян і зміцнення правопорядку й законності взаємозалежні; це єдиний процес, без законності, без правопорядку демократія перетворюється, як відомо, в анархію. Законність є основою нормального життя суспільства, неодмінною умовою й найважливішою передумовою належного його функціонування. Законність і правопорядок припускають такий стан громадського життя, при якому забезпечене верховенство закону, рівність всіх суб'єктів правовідносин перед ним, однакове підпорядкування закону будь-якого учасника суспільних відносин. Принцип законності припускає неухильну фактическою реалізацію передбачених законом прав і воль громадян, недопущення якого б те не було сваволі органів держави й посадових осіб стосовно громадян, а також виконання громадянами своїх обов'язків перед суспільством і державою.

Правопорядок - це стан впорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності. Показником стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їхнє застосування. Тобто, правопорядок можна розглядати, як суму, яка складається з правомірної поведінки кожного окремого суб'єкта правовідносин. І чим менше у суспільстві допускається випадків неправомірної поведінки, тобто вчиняється правопорушень, тим міцнішим є правопорядок.

Найбільшого поширення одержав погляд на правопорядок як на реалізовану законність, як на суспільний порядок, що встановлюєть­ся та охороняється державою на основі чинних норм права та в ре­жимі законності. З цього погляду правопорядок є продуктом дії в суспільстві режиму законності. Від рівня законності залежить рівень правопорядку. Однак подібне трактування здається не зовсім правильним. Дійсно, зазначені явища тісно взаємопов'язані. У формуванні правопорядку законність виступає як основний принцип діяль­ності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопорядок не може скластися як наслідок одного лише цього принципу, навіть і основного.

Тому точніше було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових розпоряджень відповідно до принципу законності. Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність - умова правопорядку. Результатом впливу права на суспільні відносини, підсумком його дії і реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних відносинах, правовий порядок.

Правопорядок - підсумок правового регулювання, його реалізо­вана мета. Міцність правопорядку, його стабільність і непорушність забезпечується не формальною, а реальною законністю. У свою чергу правопорядок обумовлює зміст законотворчої діяльності, право­вий характер законів. Правопорядок є важливою передумовою ефективного функціону­вання всієї системи соціальних відносин. Він є важливим структурним елементом громадського порядку, під яким розуміється правильно налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин.

Правопорядок - це заснована на праві і законності організація правового життя, що відображає якісний фактичний стан суспільних відносин, врегульованих правом.

Особливості правопорядку: це стан упорядкованості правом суспільних відносин; це порядок, передбачений нормами права; правопорядок є результатом втілення в життя правових норм, їх реалізації; правопорядок забезпечується державою, йому притаманні єдність, стабільність. Це - реалізація законності, прав, свобод і обов'язків громадян; підпорядкованість суб'єктів нормам права у їх правових відносинах. Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпечує стабільність громадського життя і соціальний прогрес. Оскільки він визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найважливіші риси і сторони соціально-економічного ладу, систему політичних відносин. Правопорядок можна розглядати як єдність права і влади. Це порядок, при якому правове положення і взаємини всіх суб'єктів суспільного, політичного і державного життя чітко визначені законами і захищені державою.

Правопорядок варто відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища - громадського порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. Однак, на відміну від правопорядку, громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Отже, громадський порядок - це стан урегульованості суспільних відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільного впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок, з другого - стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку.

Забезпечення законності й правопорядку в економічній сфері є особливо актуальним. Суб'єктам економічної діяльності представлений великий простір для ініціативи, вибору варіантів поводження, однак реалізуючи свої можливості, вони зобов'язані дотримувати законних інтересів інших економічних суб'єктів, споживачів, суспільства, держави, муніципальних утворень. Очевидно, і законність, і правопорядок протистоять сваволі, порушенню прав і інтересів громадян (організацій). Це підкреслює те, що "законність" і "правопорядок" близькі один одному, вони звичайно в юридичній літературі використовуються в одному ряді.

У будь-якому суспільстві в число осіб, зобов'язаних строго дотримувати закону, входять всі представники поневолених класів і, як правило, значна частина панівного класу, причому відповідна вимога послідовно підтримується примусовою силою держави. Тим самим переважна більшість населень в умовах всіх суспільно-економічних формацій і всіх політичних режимів змушено діяти відповідно до існуючого законодавства. Разом з тим у конкретних історичних умовах, при різних політичних режимах якась частина панівного класу й верхівка державного апарата, маючи право жадати від інших дотримання норм права (чого часто позбавлені народні маси), самі можуть не дотримуватися вимог законності, порушувати правові приписання. Тут можливі різні варіанти, які залежать від політичного режиму, форми правління, рівня культури населення, особливо політичного й правовий, стану правового регулювання й проч. Але це не впливає на кінцеві висновки про те, що законність і правопорядок існують при будь-якому політичному режимі й що їхній конкретний зміст соціально обумовлений і проявляється в нормативній, предметній і суб'єктній сторонах законності.

Право й законність - своєрідні інструменти, що дозволяють вирішувати поставлені завдання й досягати мети. Є законність - є й правопорядок. Ні законності - панують беззаконня, сваволя, анархія. Тому міцність і досконалість правопорядку перебуває в прямої залежності від законності, якості нормотворческого й правореализационного процесів.

Вимоги законності в правореализационном процесі приводять до стійких правовідносин, забезпечуючи правовий порядок. Тому право, правовідносини, правопорядок є результат здійснення законності в її якісних параметрах. Мова йде не про будь-який закон, правовідносини, порядку, а про певні їхні якісні характеристики.

Законність виступає своєрідним правовим засобом у руках державної влади й народу по встановленню й підтримці правопорядку. Це умова його функціонування, що визначає всі істотні характеристики правопорядку як стану громадського життя. Дана властивість чітко проявляє себе в зіставленні з його протилежностями, такими як злочинність, правопорушення, зловживання, протизаконні нормативні й правозастосовні акти, сваволя, беззаконня й т.д.

Таким чином, при аналізі правопорядку важливо виділяти не тільки його основу, форму, структуру, зв'язки й відносини, але й та обставина, що всі ці моменти відповідають певним вимогам, мають якість законності. У цьому полягає одне із принципових відмінностей правопорядку від узаконеної сваволі. Саме правопорядок являє собою ціль правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони й інші нормативні правові акти, здійснюється вдосконалювання законодавства, приймаються заходи щодо зміцнення законності.

Важливо мати через наступні обставини:

- по-перше, не можна домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалювання правового регулювання й забезпечення законності;

- по-друге, зміцнення законності закономірно й неминуче приводить до зміцнення правопорядку;

- конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законності, що, у свою чергу, визначається рядом обставин.

Тривалий час різниця між законністю і правопорядком не проводилась і вони використовувались як рівнозначні поняття, але це неправильно. Законність - це засіб встановлення правопорядку, а правопорядок - результат здійснення права і законності. Міцність і ефективність правопорядку залежить від ступеня втілення вимог законності. Якщо законність виступає як причина, то правопорядок - як наслідок. Законність - це повнота реалізації правових норм, а правопорядок - їх фактичне втілення в життя. Законність - засіб підтримки правопорядку.

Дата добавления: 2015-08-13