Поняття правопорядку

Розуміння права як функціонуючої комунікативної системи пов’язується з виконанням його мети – створення такого суспільного порядку, суб’єкти якого задовольняють власні інтереси шляхом суб’єктивних прав та обов’язків. Суспільний порядок при цьому розуміється як система суспільних відносин, заснована на сукупності соціальних норм як засобів їх упорядкування і розвитку. Він забезпечує соціалізацію людини, наділяючи її можливістю спілкуватися за певними правилами з іншими суб’єктами. Багатоаспектність суспільного порядку обумовлює функціонування у його складі різноманітних типів порядку. Невід’ємною частиною суспільного порядку є правопорядок, який у свою чергу є результатом дії права .[9; 542-543]

Звернемося до етимології слова «правопорядок». Перш за все правопорядок – це порядок, організованість, стійкість. Отже, правопорядок характеризує ступінь упорядкування суспільних відносин, виступає антиподом хаосу, анархії, неорганізованості. [8;505 ]

Правопорядок — частина громадського порядку.

Громадський порядок — це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами.

Отже, правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом. [10; 453-454]

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку .[10;454]

Основні ознаки правопорядку:

v Це результат свідомості, раціональної, вольової діяльності як окремих соціальних суб’єктів, так і держави.

v Засіб забезпечення і результат правової самоорганізації суспільства.

v Правопорядок підтримується і забезпечується державою.

v Він існує у режимі законності.

v Підставою правопорядку є правові норми, вміщені у правові тексти.

v Змістом правопорядку є правомірна поведінка суб’єктів, що використовують надані права та виконують покладені обов’язки.

v Є результатом реалізації правових норм.

v Забезпечує необхідні умови щодо здійснення суб’єктами наданих прав.

v Засновується на своєчасному та усвідомленому виконанні обов’язків.

v Пов'язаний з невідворотністю та відповідальності за правопорушення.

[9;544]

Зміст правопорядку — це система правових і неправових еле­ментів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встанов­ленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей пра­вового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку:

1) матеріальний — система реальних (економічних, політич­них, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх уча­сників — фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктив­ної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою

2) юридичний (державно-правовий) — система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат вста­новлення законності, впорядкованості та врегульованості пра­вових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю дер­жави. [9;455-456]

Суб’єктами охорони правопорядку виступають держава в цілому, державні органи, громадські організації і фізичні особи. Безумовно, можливості фізичної особи і держави в правоохоронній діяльності нерівнозначні, тому що саме держава створює організаційний базис здійснення даної функції – систему правоохоронних органів. Через це державу можна позначити як домінуючого (основного) суб’єкта реалізації функції охорони правопорядку.

Виходячи з того, що правопорядок є комплексною «послугою», надання якої бере на себе в основному держава, можна виділити чотири її компонента:

1) Створення правових норм;

2) Реалізація приписів норм права;

3) Контроль і нагляд за дотриманням норм;

4) Врегулювання правових конфліктів;

Наприклад розглянемо Республіку Білорусь. До суб’єктів здійснення розглянутої функції в Республіці Білорусь варто відносити:

1) Президента Республіки Білорусь;

2) Національні збори Республіки Білорусь (Парламент);

3) Конституційний суд, Верховний суд, Вищий господарський суд;

4) Раду міністрів (Уряд) і республіканські органи державного управління (Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Комітет державної безпеки тощо);

5) Контрольно-наглядові органи (Прокуратура Республіки Білорусь, Комітет державного контролю, Національний банк тощо);

6) Раду безпеки Республіки Білорусь;

7) органи місцевого управління й самоврядування;

8) недержавні формування (добровільні дружини, неурядові правозахисні організації, адвокатура тощо).

Правопорядок є «супутником», чинником і умовою цивілізованого життя людей, і внаслідок суспільно-просторового буття самої людини виникає й усталюється там, де протікає її суспільна життєдіяльність.

«Первинним носієм» правопорядку є окрема людина; кожен суб’єкт права своєю повсякденною, повсякчасною поведінкою «творить» правопорядок, впливає на «загальну картину», стан правопорядку в громадських місцях, на роботі, в селі, місті тощо .[3;26-27]

Структура правопорядку — це єдність і одночасно поділ сис­теми громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, пра­вопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульова­них нормами відповідних галузей права. У структурному відно­шенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права. [11;308]

Елементи структури правопорядку:

Схема № 2.4

Суб’єкти (статичний рівень) (суб’єкти права з їх статусом і компетенцією)	v держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни, які мають права, обов’язки, повноваження,відповідальність, суворо визначені конституцією, іншими правовими актами
Відносини (динамічний рівень) (правові відносини, зв’язки між реалізованими елементами системи права)	v конституційні, фінансові, адміністративні земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульовані нормами певних галузей права
Процедури/процеси (комунікативний рівень) (упорядкованість усіх елементів структури правопорядку за допомогою процесів і процедур)	v процедурно-процесуальні форми здійснення та оформлення зв’язків між різними елементами правової системи, тобто введення багатосторонньої правової регламентації – розпорядку, у межах якого організуються і функціонують громадське суспільство і держава.

Використання категорії «правопорядок» у однині насьогодні суперечить реальному розмаїттю правового впорядкування суспільної життєдіяльності. Правопорядок у кожному суспільстві набуває особливостей рис, які характеризують кожен з них як відмінний від інших, самобутній і відносно

самостійний. Відтак, кожен різновид правопорядку може позначатися власною назвою, конкретизуватися щодо різних просторових, тум порольних чи інших характеристик. Ніхто не заперечуватиме проти використання терміна «правопорядок, у містах Харкові чи Одесі», «правопорядок у трудовому чи навчальному колективі» тощо. Отже, насправді у правовому житті існує множинність різновидів правопорядку (правопорядків), що й дає підстави для використання цього слова як в однині (правопорядок, правопорядку), так і в множині (правопорядки, правопорядків). [3;25]

Отже, правопорядок вміщує в себе не тільки відносини людей у сфері громадянського суспільства, а й організацію власне політичної влади, яка базується на нормах права, тобто державу. На цю властивість правопорядку звертав увагу ще Цицерон, наголошуючи: «Що таке держава, як не загальний правопорядок?». [8;506]

Правопорядок не самоціль, а соціально й історично обумовлений загальний засіб і форма вираження, запровадження організації свободи, а також справедливості в суспільних відносинах

Дата добавления: 2015-08-13