Трудовий договір – підстава виникнення трудових правовідносин

Право громадян України на працю реалізується шляхом укладення трудового договору. Трудовий договір – це угода між працівником і роботодавцем. Згідно з цією угодою працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену у цій угоді

з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, передбаченні законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Роботодавцем може бути підприємство, установа організація незалежно від форм власності і підпорядкування, що наділенні правом наймати робочу силу. Роботодавцями можуть бути окремі фізичні особи або група громадян.

Працівниками можуть бути громадяни, які за віком та станом здоров’я можуть виконувати конкретну, визначену трудовим договором роботу.

Праця найважливіша сторона життя будь-якої людини, основа її існування та добробуту. Як процес цілеспрямованої дії на предмети зовнішнього світу, праця лежить в основі будь-якої людської діяльності.

За загальними правилами не дозволяється прийняття до роботи осіб молодше шістнадцяти років. Як виняток із правил, можуть прийматися на роботу тільки особи, які досягли п’ятнадцятирічного віку, але за згодою будь-кого з батьків, особи, що його замінює.

Дозволяється також прийняття на роботу осіб, які досягли чотирнадцятирічного віку, але за таких умов:

а) в цілях підготовки молоді до продуктивної праці;

б) якщо це учні загальноосвітніх шкіл, професійно - технічних і середніх спеціальних навчальних закладів;

в) для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю;

г) якщо робота не порушує процес навчання і виконується у вільний час;

д) якщо є згода одного із батьків або особи, що його замінює.

На деякі види робіт, визначених окремим законодавством можуть прийматися особи, що досягли вісімнадцятирічного віку. Максимальним віком прийняття на роботу за загальним правилом не обмежується. Але в окремих випадках, передбачених законодавством, наприклад, при прийнятті на державну службу, встановлено максимальний вік: для чоловіків 69 і для жінок 55 років.

Укладення трудового договору є підставною виникнення трудових правовідносин між працівником і роботодавцем. Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюється законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Зміст трудового договору складають його умови. Розрізняють умови,які вже встановленні законодавством про працю і не потребують додаткового закріплення у трудовому договорі, і умови, які визначаються сторонами трудового договору.

Трудовий договір відповідно до закону може бути:

а) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

б) на невизначений строк, встановлений за погодженням сторін;

в) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можна визначити на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, умов її використання, інтересів працівника тощо.

В окремих випадках робота може виконуватися не на підставі трудового договору, а на іншій юридичні підставі. Зокрема, важливе виконання роботи, на підставі цивільно-правового договору, що найчастіше зустрічається у практиці, називають «Трудова угода». Трудові угоди, як правило укладаються між організаціями і фахівцями, що не входять до складу цієї організації. Залучення фахівців для виконання певних видів робіт відбувається у тих випадках, коли в організації відсутні фахівці з даної галузі. Відрізнити трудовий договір від договору цивільно-правового можна за такими критеріями: цивільно-правовий договір укладається з приводу результатів праці, а трудовий договір регулює сам процес праці. Сторонами у такому цивільно-правовому договорі виступають замовник і виконавець.

В трудовому договорі сторонами є працівник і роботодавець. Згідно з таким договором громадянин підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку і виконує роботу під керівництвом другої сторони, яка взяла на себе зобов’язання організувати працю, створити належні умови для неї, та має право давати відповідні вказівки щодо послідовності проведення робіт.

46. Конкурс на заміщення вакантної посади як підстава виникнення трудових правовідносин.

Конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців є одним із чотирьох видів процедур вступу на державну службу, поряд з призначенням, зарахуванням і виборами. Він застосовується в 95 відсотках випадків при проведенні заміщення вакантної посади.
Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців публікуються і поширюються через засоби масової інформації не пізніше як за один місяць до проведення конкурсу.
Конкурсний порядок заміщення посад практикується в науково-дослідних установах, театрально-видовищних організаціях. Заміщення посад педагогічних працівників вищих навчальних закладів на конкурсній основі проводиться у випадках, коли іншим шляхом ці посади не можна заповнити.
Але обрання за конкурсом - це ще не укладення трудового договору, а лише підстава для його укладення. Керівник підприємства за наявності процедурних порушень порядку проведення конкурсу може скасувати його результати і призначити новий конкурс.
Досить складні підстави виникнення трудових правовідносин встановлено для керівників обласних державних адміністрацій, що є органами державної виконавчої влади. Відповідно до Указу Президента України від 21 серпня 1995 р., яким затверджено Положення про обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, голова адміністрації призначається Президентом України з особи, яка обрана головою відповідної Ради.
У даному випадку поєднується два складних юридичних фактичних склади: вибори на посаду голови відповідної Ради і акт адміністративного призначення обраної особи головою державної адміністрації. Заступники голови державної адміністрації призначаються актами Президента України за поданням голови адміністрації.
Аналогічний порядок призначення на посаду встановлено і для голови районної державної адміністрації, якого також призначає Президент України з осіб, обраних головами районних Рад.
З розвитком ринкових відносин і появою недержавних навчальних закладів суттєво змінилися й форми реалізації права на працю осіб, які закінчили навчальні заклади. З метою упорядкування системи підготовки фахівців вищими навчальними закладами та їх працевлаштування Кабінет Міністрів України постановою від 22 серпня 1996 р. затвердив Порядок працевлаштування випускників вищихнавчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням. Цей нормативний акт встановив, що вищі навчальні заклади, які здійснюють підготовку фахівців за державним замовленням, готують їх для роботи у державних підприємствах, установах, організаціях. Підготовка фахівців для державного сектору економіки повинна відбуватися на підставі державних контрактів. Особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищих навчальних закладів угоду, відповідно до якої вони зобов`язуються після закінчення навчання відпрацювати у державному секторі не менше трьох років, а в разі відмови повинні у встановленому порядку відшкодувати вартість навчання. Особи, які навчаються за рахунок юридичних (фізичних) осіб, вирішують питання щодо подальшої роботи виключно угодою між собою.
У сфері відносин, пов`язаних з розподілом трудових ресурсів, змінилася форма реалізації права на працю у випускників професійних навчально-виховних закладів. Якщо раніше при виникненні трудових правовідносин з ними головну роль відігравав акт персонального розподілу, то тепер вони працевлаштовуються на підставі угод, як це передбачено п. 23 Положення про професійний навчально-виховний заклад України, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. У разі відсутності таких угод вони забезпечуються роботою згідно зі ст. 197 КЗпП через систему органів працевлаштування, а не за допомогою актів направлення.
Отже, підстави виникнення трудових правовідносин в умовах справжньої правової свободи і незалежності людини, в умовах правової форми суспільних відносин можуть мати договірно-правовий характер.

47. 47. Зміст трудового договору.

Змістом трудового договору є його умови. Їх можна підрозділити на дві групи:

• умови трудового договору, встановлені централізованим законодавством або в локальному порядку;

• умови, встановлені угодою сторін в межах, передбачених чинним законодавством.

Умови, встановлені законодавством, поширюються на працівника тоді, коли він приступив до виконання своїх трудових обов'язків.

Умови, встановлені сторонами, можна розділити на 2 групи:

—обов'язкові (основні, необхідні) умови, без яких трудовий договір не може бути укладено;

—додаткові (факультативні, необов'язкові) умови, трудо­вий договір може бути укладено і без них.

До необхідних умов трудового договору належать:

• місце роботи;

• трудова функція;

• строк трудового договору та час початку роботи;

• заробітна плата.

Під місцем роботи необхідно розуміти підприємство, установу, організацію де буде працювати працівник. Місцезнаходження кожного підприємства, установи, організації чітко визначаються на плані певного населеного пункту чи адміністративно- територіальної одиниці, а також на місцевості. Важливе значення для визначення меж місця роботи (особливо коли йдеться про випадки встановлення присутності працівника на роботі) має юридичне закріплення в локальних нормативних актах системи контролю явки працівників на роботу (пропускний режим). Бо система об'єктивного контролю явки працівників на роботу може не співпадати з межами підприємства. У деяких випадках в договорі конкретизується структурний підрозділ: відділ, цех, дільниця або інший підрозділ, в якому працюватиме працівник. Особливо це важливо коли структурні підрозділи підприємства, установи, організації, які виконують однакові або близькі за змістом функції територіально роз'єднані. Практичне значення ця конкретизація має для прийняття роботодавцем правомірних рішень щодо переведень і переміщень працівників. Від місця роботи слід відрізняти робоче місце, тобто дільницю виробничої площі, оснащену засобами виробництва (обладнанням, інструментами, приладами тощо), за допомогою яких працівник виконує свою трудову функцію. Ці поняття мають принципове значення, оскільки трудове законодавство України оперує як одним, так й іншим. Наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП визначає прогул, у тому числі, й як відсутність працівника на роботі більше 3 годин протягом робочого дня без поважних причин. А п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП зобов'язує роботодавця до початку роботи за укладеним трудовим договором визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Трудова функція визначається професією, спеціальністю, кваліфікацією або посадою працівника. Професія — це родовий або галузевий розподіл праці (лікар, інженер, вчитель тощо). Спеціальність — це більш вузька сфера професіональної діяльності в межах конкретно!' професії (вчитель географії, інженер-конструктор, лікар-хірург тощо). Кваліфікація — це рівень теоретичних знань та практичних вмінь і навичок за відповідною професією або спеціальністю, який відповідає певному тариф­ному розряду, класу, категорії, науковому ступеню або вченому званню (слюсар-інструментальник VI розряду, лікар вищої категорії, кандидат технічних наук, професор). Посада — це первинна структурна одиниця розподілу праці службовців на підприємстві, в установі чи організації, яка визначає їх організаційно-правове становище із закріпленням певного кола повноважень, обов'язків та визначенням міри відповідальності особи, яка її обіймає.

Строк трудового договору визначається сторонами з урахуванням вимог трудового законодавства та дії у трудовому праві України принципу стабільності трудових відносин. У разі укладання трудового договору та з метою уникнення непорозумінь його сторони повинні чітко висловити свою позицію щодо часу з якого працівник приступав до виконання своєї трудової функції. Якщо такої чіткої домовленості не було, то працівник приступав до виконання своїх трудових обов'язків на наступний день після підписання або укладання угоди.

Питання оплати праці працівників визначається в основному законодавством та локальними нормативними актами. Про заробітну плату як обов'язкову умову трудового договору можна говорити тоді коли сторонами визначається її конкретний розмір (наприклад, коли йдеться про умови контракту). Крім того, ця умова обговорюється працівником із роботодавцем й тоді коли є максимальні і мінімальні розміри посадового окладу. Однак розміри переважної більшості заохочувальних виплат встановлюються роботодавцем самостійно або за погодженням із профспілкою.

Додаткові умови трудового договору:

• умова про випробування при прийнятті на роботу;

• умова про професійну підготовку безпосередньо на виробництві;

• умова про суміщення професії і посад;

• умова про розширення зон обслуговування;

• умова про надання житлової площі;

48. Загальний порядок прийому на роботу.

Дата добавления: 2015-08-09