Проблеми, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень.

Встановлення меж адміністративно територіальних утворень як окрема функція управління полягає у встановленні та зміні уповноваженими органами меж адміністративно-територіальних утворень.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають такі адміністративно-територіальні утворення (за ЗКУ - «утворення», за Конституцією України - «одиниці»): Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (ч. 1 ст. 133 Конституції України), причому під термінами «район» і «район у місті» треба розуміти різні за своїм значенням адміністративно-територіальні утворення (Рішення Конституційного Суду № 11-рп/2001 від 13.07.2001791). Від території селища і села як населених пунктів потрібно відрізняти поняття «сільська (селищна) рада» (включає в себе один або кілька населених пунктів, а також територію поза населеними пунктами), існування яких як адміністративно-територіальних одиниць було передбачено Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою УРСР» від 12.03.1981 і які поки-що фактично існують в Україні всупереч положенням Конституції України.

На даний час процедура визначення меж адміністративно-територіальних утворень (одиниць) регламентується насамперед ст. ст.. 173-176 ЗКУ. ЗУ «Про адміністративно-територіальний устрій», який має детально врегулювати відносини щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень, досі не прийнято.

Процедура визначення меж включає в себе (1) розробку відповідного проекту землеустрою, (2) проведення державної землевпорядної експертизи проекту, (3) його затвердження та (4) посвідчення меж.

(1) Розробка проекту землеустрою. У ч. 2 ст. 174 ЗКУ передбачено, що межі районів, селищ, міст, районів у містах встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до «техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів». Як видається, землевпорядним проектом щодо встановлення і зміни земель населених пунктів може бути план земельно-господарського устрою населеного пункту. Декларативні і неконкретні положення щодо проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень передбачені у ст. 46 ЗУ

Слід наголосити, що розробка проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту без розробки генерального плану населеного пункту суперечить законодавству, проте на практиці такі випадки достатньо по-ширені796. Разом із тим, чинне законодавство далеко на завжди вимагає існування техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) розвитку населеного пункту як окремого документу. Відповідно до п. п. 2.1-2.3. ДБН Б. 1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», ТЕО розвитку населеного пункту розробляється у вигляді концепції розвитку міста, селища як стадія розробки генерального плану. ДБН Б.2.4-2-94 «Види, склад, порядок розроблення, погодження та затвердження містобудівної документації для сільських поселень» не передбачає розробки ТЕО розвитку сільських поселень. Таким чином, вважаємо, що необхідною і достатньою підставою для розробки проекту землеустрою повинен бути генеральний план населеного пункту, який у будь-якому випадку містить обґрунтування його розвитку.

Відповідно до Розділу 2 Методичних рекомендацій з розробки проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту, затверджених наказом Держкомзему від 10.07.2008 № 165 (на наш погляд, даний акт не має обов´язкового характеру), «Георозвитку населеного пункту може бути як складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту так і окремим документом і слугує підставою для визначення його площі та межі».

(2) Державна землевпорядна експертиза проекту землеустрою відповідно до ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації»

(3) Затвердження проекту землеустрою.

Компетенція щодо затвердження згаданих проектів розподілена таким чином:

• відповідно до п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції України, п.«г» ст. 6, ч. 1 ст. 174 ЗКУ, визначення меж районів і міст віднесено до компетенції ВРУ. Встановлення і зміна меж здійснюється за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад (ч. 1 ст. 174 ЗК);

• п.«з» ст. 7, п.«ж» ст. 8, п.«д» ст. 10, п.«і» ст. 12, ч. 2 ст. 174 ЗКУ надають повноваження щодо встановлення і зміни меж сіл і селищ Верховній Раді Автономної Республіки Крим, облрадам, та Київській і Севастопольській міськрадам за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Відповідно до п. 41 ч. 1 ст. 26, п. 26 ч. 1 ст. 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення з питань адміністративно-територіального устрою приймаються виключно на пленарних засіданнях. Ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про планування та забудову територій» передбачає можливість підготовки пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів також виконавчими органами відповідних рад. Існують Технічні вказівки по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів, затверджені Держкомземом України 30.10.1991;

Проблема. Конституція України (ст. ст.. 133, 140) та інші акти чинного законодавства не передбачають існування сіл і селищ у складі міста, проте законодавець надав право Київській та Севастопольській міськрадам визначати межі сіл і селищ. Прикладом реалізації цього повноваження було включення Київрадою селища міського типу Пуща-Водиця до системи адміністративно-територіального устрою м. Києва (Рішення Київради № 162/1139 від 30.01.2001 «Про адміністративно-територіальний устрій міста Києва»). Менш ніж через рік Київрада саме з міркувань відсутності у законодавстві вказівки на можливість включення селищ до складу міст прийняла рішення про приєднання селища до Оболонського району міста Києва (Рішення Київради № 72/1506 від 08.11.2001 «Про внесення змін до рішення Київради від 30.01.2001 № 162/1139 «Про адміністративно-територіальний устрій міста Києва» в частині статусу селища міського типу Пуща-Водиця»). Загалом, практика існування одних населених пунктів у межах інших набула в Україні поширення. Так, у 2000 році у адміністративних межах міст районного значення перебувало 1400 селищ та сіл. Така ситуація, зокрема, призводить до колізії компетенції у питанні розпорядження землями, що включені до складу одразу двох населених пунктів.

• межі районів у містах визначаються міською радою (п.«и» ст. 12, ч. З ст. 174 ЗКУ) виключно на пленарних засіданнях (п. 41 ч. 1 ст. 26, п. 26 ч. 1 ст. 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні») за поданням відповідних районних у містах рад (реалізувати дане правило неможливо, якщо поділ на райони запроваджується вперше). Повноваження міських рад визначати межі районів у містах прямо Конституцією України не передбачені, проте випливають із наданих радам ч. 5 ст. 140 Конституції України повноважень щодо «організації управління районами в містах». Таке розуміння наведених норм Конституції України закріплено рішенням Конституційного Суду України у справі про адміністративно-територіальний устрій від 13.07.2001 № 11-рп/2001 (п. 2 резолютивної частини);

• чинне законодавство обходить питання щодо того, який орган уповноважений визначати межі областей та Автономної Республіки Крим. Видається, що із урахуванням положень п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України, за якою територіальний устрій України визначається законами України, на сьогодні визначати межі областей та Автономної Республіки Крим має ВРУ. Слід також враховувати, що визначення меж областей пов´язано зазвичай із визначенням меж районів, що віднесено законодавством саме до компетенції ВРУ (див. вище);

(4) Посвідчення меж.

Механізм посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень на сьогодні є несформованим. Ст. 176 ЗКУ встановлює, що межі адміністративно-територіальних утворень посвічуються.

Дата добавления: 2015-08-09