Читайте также:
|
Зміст
Вступ 4
Тема 1 Поняття інвестицій та інвестиційного менеджменту 5
Тема 2 Управління інвестиційною діяльністю 8
Тема 3 Цінні папери та їх функції 13
Тема 4 Формування фінансового ринку в ринковій економіці 19
Тема 5 Інвестиційне проектування та економічне обґрунтування проекту 30
Тема 6 Оцінка ефективності інвестицій 37
Тема 7 Інвестиційний ризик 47 Завдання для самостійної роботи 56
Список літератури, що рекомендується для вивчення 64
Вступ
Глибокі зміни в господарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності. Як один з найважливіших напрямків розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарювання інвестиційна діяльність дає змогу регулювати розвиток економіки, істотно впливати на підвищення її ефективності.
Розпочата в Україні економічна реформа потребує пожвавлення господарського життя з метою забезпечення економічного зростання держави Досягнути цього можна на основі фінансової стабілізації. Особливо складною є проблема відродження фінансового ринку як само регульованої системи переливу капіталів, системи довгострокових інвестицій.
Активне вторгнення підприємців на фінансовий ринок, активізація інвестиційної діяльності населення, погано обізнаного з об'єктивними закономірностями розвитку фінансового капіталу і ринку, за відсутності досвіду саморегуляції ринку можуть призвести як до великих втрат індивідуальних нагромаджень і заощаджень, так і до кризи ринку загалом.
Тому, дбаючи про становлення цивілізованого ринку, конче потрібно досліджувати об’єктивні властивості фінансового капіталу, ринку інвестицій, розглядати їх стосовно практики розвитку фінансового ринку в Україні. При цьому насамперед треба проаналізувати процеси нагромадження капіталу різними категоріями зберігачів, виявити тенденції секторів ринку.
Матеріали, наведені в методичних вказівках, є стислим викладення основних питань, пов’язаних з обґрунтуванням, плануванням і реалізацією інвестиційних проектів як бази інвестиційної діяльності. Вони спрямовані на практику реального інвестування і мають за мету надання необхідного мінімуму теоретичних знань та практичних навичок майбутнім фахівцям для орієнтації у формуванні економічної доцільності інвестування з метою підвищення ефективності діяльності підприємства.
Тема 1 Поняття інвестицій та інвестиційного менеджменту
В темі “Поняття інвестицій та інвестиційний менеджменту” вивчаються:
– поняття, економічна сутність і форми інвестування;
– валові та чисті інвестиції;
– фактори, що впливають на обсяг інвестицій;
– форми інвестицій за різними факторами.
Методичні вказівки
Термін “ інвестиція” походить від латинського слова invest, що означаєє “вкладати”.
Сучасні інвестиції – це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капіталу повинен бути таким, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних коштів на споживання в поточний період, нагородити за ризик, компенсувати втрати від інфляції в наступний період.
Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Загалом можна вважати, що інвестиційна діяльність –це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.
Інвестор – це суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об’єкт інвестування.
Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.
Об’єктом інвестиційної діяльності є майно різних форм, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково–технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.
Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:
– підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;
– проектні організації та установи;
– фінансові посередники – інвестиційні банки, компанії, фонди;
– органи державного управління, що регулюють функціонування суб’єктів інвестиційної діяльності;
– інфраструктура фондового ринку.
Інвестиції відіграють важливу роль в розвитку і ефективному функціонуванні економіки. Для визначення цієї ролі розглядають два поняття: валові та чисті інвестиції.
Валові – загальний обсяг інвестованих коштів в певному періоді.
Чисті інвестиції – сума валових інвестицій зменшена на суму амортизаційних відрахувань в певному періоді.
Розглядаючи вплив інвестицій на розвиток економіки слід розкрити сутність “мультиплікації” – процес перевищення доходів над обсягом інвестицій.
На обсяг інвестицій впливає багато факторів.
Для прикладу слід розглянути такі як: питома вага витрат на споживання в загальних доходах суб’єктів, очікувана норма прибутку, ставка ссудного відсотка та очікуваний темп інфляції.
З метою обліку, аналізу і планування інвестицій їх класифікують за окремими признаками.
1. За об’єктами вкладень коштів виділяють реальні та фінансові інвестиції.
2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції.
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові.
4. За формами власності – приватні, державні, іноземні та сумісні.
5. За регіональною ознакою – внутрішні та закордонні.
Контрольні питання для перевірки знань теми
1. Що таке інвестиції?
2. У чім полягає економічна сутність інвестицій?
3. Під впливом яких факторів перебуває попит на інвестиції?
4. Класифікація інвестицій за різними ознаками.
5. Сутність, мета і завдання інвестиційного менеджменту.
6. Основні поняття інвестиційної діяльності.
7. Які види майнових та інтелектуальних цінностей можна вкладати в об’єкти підприємницької діяльності.
Тема 2 Управління інвестиційною діяльністю
В темі “Управління інвестиційною діяльністю” вивчаються такі питання:
– державні важелі інвестиційної діяльності;
– грошово – кредитна політика держави та її вплив на інвестиційні умови;
– інструменти грошово – кредитного регулювання;
– вибір інвестиційної стратегії, визначення інвестиційної привабливості окремих сфер діяльності;
– показники фінансового оцінювання підприємства;
– джерела фінансування інвестицій;
– критерії формування інвестиційного портфелю.
Методичні вказівки
У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об’єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово – кредитної політики.
Бюджетні важелі – це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та забезпечення у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. Витрати бюджету є важливим засобом формування сукупного попиту, а через нього – стимулювання інвестицій взагалі.
Грошово –кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі основні інструменти грошово – кредитного регулювання:
– норми страхових резервів, які зобов’язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частку своїх коштів від активного використання для кредитування і інвестування;
– облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;
– операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.
Ринкова економіка розвивається циклічно: період швидкого зростання й інтенсивного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання – вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у період піднесення та стимулюючи інвестиції перед спадами виробництва.
Інвестиційна стратегія завжди пов’язана з поточним станом підприємства, його діючою технікою, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово – господарською діяльністю. Стратегія дає відповіді на основі питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства:
1. Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?
2. Якщо коригувати, то в яких напрямках?
3. В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?
4. Які це дасть результати через рік, два, три?
5. Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?
Інвестиційною стратегією вважається система вибраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.
Доцільність інвестиційної стратегії визначається такими критеріями:
– узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;
– ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;
– визначеність за термінами досягнення встановленої мети;
– оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;
– узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.
Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:
– важливість галузі – значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпечення внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП, основні споживачі продукції;
– характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольність, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, ставність галузі щодо загального економічного спаду країни;
– рівень державного втручання в розвиток галузі – низький, середній чи великий, податкові пільги, можливість прискореної амортизації;
– соціальна значущість сфери діяльності –кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництва, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;
– фінансові умови роботи галузі – рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.
Інвестиційна привабливість (економічний паспорт) окремого підприємства може мати такий вигляд:
1. Загальна характеристика виробництва: характер технології; наявність сучасного устаткування у тому числі іноземного; екологічна шкідливість виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій.
2. Характеристика технічної бази підприємства; технологія; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення.
3. Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва: експорт; імпорт сировини і матеріалів; зв’язки з іншими підприємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту).
4. Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва.
5. Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень його монопольності.
6. Характеристика дирекції; схеми управління; чисельності персоналу, його структура, заробітна плата.
7. Статутний фонд; власники підприємства; номінальна і ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій.
8. Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції, їх рентабельність.
9. Обсяг прибутку та його використання.
10. Фінанси підприємства: платоспроможність, фінансова стабільність, прибутковість і ділова активність.
11. Показники фінансового оцінювання підприємства (табл. 2.1)
12. Загальний висновок.
Таблиця 2.1 – Показники фінансового оцінювання підприємства
| Показник | Порядок розрахунку | Джерела інформації з бухгалтерського обліку | Оптимальний норматив |
| Коефіцієнт абсолютної ліквідності | Кл= 
| 
| Кл 
|
| Коефіцієнт покриття балансу |  Кп= 
| 
| Кп 
|
Продовження таблиці 2.1
| Рівень прогнозної платежеспроможності | Порівняння величини активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов’язаннями | Підсумок II розділу активу та підсумок II розділу пасиву | А  П
| |
| Коефіцієнт автономії | Ка= 
| 
| Ка 
| |
| Коефіцієнт заборгованості | Кз= 
| 
| К 
| |
| Співвідношення ліквідних і неліквідних активів | 
| 
| Кс
| |
| Коефіцієнт маневреності | Км= 
| 
| Км
| |
| Рентабельність реалізованої продукції | 
| Форма № 2 | Кр 
| |
| Рентабельність усього капіталу | Кк= 
| 
| Кк
| |
| Коефіцієнт оборотності | Ко= 
| 
| Ко згідно з розрахунками | |
Джерелами фінансування інвестицій можуть бути власні кошти (прибуток та амортизаційний фонд), запозичені кошти (позики банків та інших кредитних установ), оренда майна, кошти державного та місцевих бюджетів, а також замучені кошти (акціонування).
Конкретна структура обраної інвестиційної діяльності виражається через поняття інвестиційного портфеля, тобто спеціального набору конкретних інвестиційних проектів, узятих до реалізації.
Інвестиційний портфель інвестор формує виходячи з певних критеріїв:
– прибутковість;
– терміновість досягнення інвестиційних цілей;
– ступеня ризику;
– відповідності проекту фінансовим ресурсам.
Контрольні питання для перевірки знань
1. Методи державного регулювання інвестиційної діяльності та їх сутність.
2. Важелі державного впливу на інвестиційне середовище.
3. Які фактори впливають на вибір інвестиційної стратегії?
4. Як формується інвестиційна стратегія?
5. Охарактеризуйте показники фінансового оцінювання підприємства.
6. Дайте характеристику джерелам формування інвестиційного портфеля.
Тема 3 Цінні папери та їх функції
В темі “Цінні папери та їх функції” вивчаються:
– види цінних паперів, їх призначення, основні опції з цінними паперами;
– ринок фінансових ресурсів і цінних паперів;
– ризик інвестування;
– джерела інформації про об’єкт інвестування та вибір об’єктів інвестування.
Методичні вказівки
Ринок інвестицій постійно потребує мобілізації й розподілу фінансових коштів. Ця функція виконується, в основному, за допомогою цінних паперів.
Цінні папери – це грошові кошти, що засвідчують право володіння грошима, визначають відносини між особою яка їх випустила, та їх власником. Вони передбачають можливість виплати доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також передавання грошових коштів та інших прав, що випливають з цих документів, іншим способом.
Акція – цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним дає його власникові право одержувати частину прибутку у вигляді дивідендів, а також брати участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.
Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість його паперу у передбачений строк з виплатою відсотків.
Казначейські зобов’язання – цінний папір на пред’явника, який засвідчує внесення його власником коштів до бюджету і дає право на одержання встановленого доходу.
Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника одержувати після встановленого строку депозит і відсотки за ним.
Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселеотримувачу).
Мобілізація, розподіл й перерозподіл фінансових ресурсів здійснюється на ринку фінансових ресурсів.
Ринок фінансових ресурсів –це загальне позначення ринків, де виявляється попит і пропозиція на різні платіжні кошти. Структуру ринку фінансових ресурсів схематично ілюструє рис. 3.1.
Рисунок 3.1 – Структура ринку фінансових ресурсів
Кредитний ринок – це загальне позначення ринку, де існують пропозиція і попит на різноманітні платіжні кошти.
Кредитний ризик є механізм, за допомогою якого встановлюються відносини між юридичними особами (підприємствами), які потребують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадянами, які їх можуть надати (позичити) на певних умовах. Він є також одним з головних фінансових джерел для розвитку капітального будівництва.
До головних функцій фінансових ресурсів належать:
– об’єднання дрібних грошових заощаджень населення, державних підприємств, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і створення великих грошових фондів;
– трансформація коштів до позичкового капіталу, що забезпечує зовнішні джерела, фінансування капітальних вкладень сфери матеріального виробництва національної економіки;
– надання позики державним органам і населенню для вирішення найважливіших завдань, наприклад покриття бюджетного дефіциту, фінансування житлового і промислового будівництва тощо.
В країнах з розвинутою ринковою економікою кредитні угоди підтримуються, по-перше, кредитними інструментами (комерційними банками або іншими закладами), що беруть позики і дають гроші в борг, і по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, що забезпечують випуск і рух різноманітних боргових зобов’язань, які реалізуються на ринку цінних паперів. Таким чином, кредитний ринок поділяється на два ринки: грошових ресурсів (готівка грошей) і боргових зобов’язань (інструментів позики).
Валютний ринок – це механізм за допомогою якого встановлюються правові та економічні відносини між споживачами і продавцями валют. Попит на іноземну валюту пов’язаний із залежністю національної економіки від імпорту і зумовлений її конвертованістю (конвертованість – це гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватися на інші валюти).
До інструментів власності належать усі види акцій; до інструментів позики належать передусім облігації, векселі, ощадні сертифікати; до гібридних інструментів – цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій (наприклад, привілейовані акції і конвертовані облігації); до похідних інструментів – варанти, опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери.
Отже ринок інструментів позики як елемент кредитного ринку працює з позиковим капіталом, тоді як ринок інструментів власності – з власним капіталом, тобто з частками (паями) власників у капіталі кампанії.
Ринок цінних паперів охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських і місцевих) позик і позик підприємств, державних казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів і векселів, приватизаційних паперів.
Окрім перелічених цінних паперів, які за економічною прирадою є “фіктивним капіталом першого порядку”, у практиці фондової торгівлі широко використовуються також похідні цінні папери (“фіктивний капітал другого і третього порядку”) – депозитні розписки, варанти, сертифікати інвестиційних фондів і компаній, опціони і ф’ючерси.
Суть інвестиційного ризику полягає у ризику, по-перше, втрати (неодержання) очікуваного доходу і по-друге, втрати вкладеного (інвестованого) капіталу.
Серед факторів, що впливають на ринкову вартість акцій підприємства, можна виокремити, як пов’язані з ним (дивідендна політика і розмір відсоткової ставки), так і незалежні (страйк і біржова спекуляція, зміна цін на золото і нерухомість, оголошення результатів виборів у країні, хвороба президент тощо).
Покупцями фінансових інструментів можуть бути інвестори, спекулянти (арбітражери) або гравці. Інвестор, як правило вкладає гроші на тривалий час і розраховуєє на одержання доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а тому намагається максимально зменшити ризик втрати вкладеного капіталу. Спекулянти (арбітражери) – як правило юридичні особи – торгівці цінними паперами, інвестиційні банки та інші інструменти, що розраховують на одержання доходу внаслідок одноразових угод на різноманітних сегментах ринку. Маючи повну інформацію про стан ринку, вони практично виключають ризик. Гравці ризикують сподіваючись угадати тенденції зміни курсу фінансових інструментів, і збільшують на цьому суму вкладених грошей.
За такої різноманітності формалізованих і неформалізованих факторів та умов коливання ринкових курсів цінних паперів, ризик, у принципі є випадковим процесом. А така випадковість означає, що ніхто не може “перемогти” ризик, за винятком щасливої випадковості або наявності конфіденціальної, важливої для емітента інформації.
Перш ніж вкласти гроші необхідно чітко визначитися, чого ви очікуєте від своїх інвестицій: стабільних, регулярних дивідендів як постійної надбавки до поточного споживання чи збільшення через певний період часу їх вартості з метою подальшої реалізації.
Доходи інвестора можуть бути забезпечені не тільки за рахунок дивідендів, а й за рахунок підвищення ринкової ціни акції на момент її продажу порівняно з моментом придбання. У цьому разі загальний дохід інвестора формується як різниця між виручкою від продажу і затратами при купівлі плюс дивіденди.
Наступним питанням, що підлягає вирішенню – акції яких компаній купувати. Для цього треба навчитися класифікувати акції за ступенем очікуваного ризику і розміром доходності. Майбутні прибутки компанії залежать від компетентності її менеджерів і галузі національної економіки, де вона функціонує. Світова практика засвідчує, що найдохіднішими є акції телефонних корпорацій, корпорацій водо-, газо-, та електропостачання, а також інших комунальних підприємств. Це пояснюється тим, що такі послуги, таких компаній потрібні завжди, компанії працюють стабільно і мають джерела доходів, що добре прогнозуються.
Досить ефективним у розвинутих країнах вважаються вкладення коштів у компанії, доход і прибуток яких вищі за середній рівень, але сума витрат за дивідендами відносно невелика (до 35% прибутку). Така дивідендна політика свідчить про те, що підприємство працює на перспективу, прагне фінансувати наукові та інші дослідження, думає про розширення масштабів виробництва і ринку збуту.
Наступним етапом є вибір конкретної компанії виходячи з оцінки її фінансового стану, прибутковості продукції, динаміки затрат на виробництво, перспективності попиту. Це повинен робити кожен інвестор.
Слід зазначити, що емітент (підприємство, чиї акції випущено) заінтересований у залученні коштів потенційних інвесторів для збільшення програми розвитку виробництва. Ще під час емісії, коли акції тільки з’явилися на ринку, він має переконати майбутніх акціонерів у привабливості вкладання коштів саме в це підприємство, у надійності вкладень і форми.
При виборі об’єкта вкладень основним документом є баланс підприємства, який розкриває зміст трьох найважливіших категорій: активів, зобов’язань продавця, власного (акціонерного) капіталу. Зобов’язання продавця (позичені кошти) та власний (акціонерний) капітал характеризують джерела грошових коштів і відображаються в пасивах балансу. Напрями використання цих коштів формують активи балансу. Основне балансове рівняння пов’язує ці елементи так (рис. 3.1).
= +
=
= +
=
Рисунок 3.1 – Основне балансове рівняння
В основі розміщення статей активів балансу лежить критерій ліквідності.
Контрольні питання для перевірки знань
1. Як класифікуються цінні папери згідно з законодавством України.
2. Дайте характеристику особливостей фінансових ресурсів і цінних паперів.
3. Дайте характеристику ризикам в інвестуванні.
4. Як вибирають об’єкти інвестування.
5. Яку інформацію про фінансовий стан об’єктів використовують інвестори.
Тема 4 Формування фінансового ринку в ринковій економіці
В темі “Формування фінансового ринку в ринковій економіці” розглядаються наступні питання:
– загальне поняття ринку і класифікація ринків;
– фінансовий ринок і класифікація фінансових ринків;
– ринок цінних паперів;
– фінансові інструменти грошового ринку;
– фінансові інструменти ринку інвестицій;
– формування інфраструктури фінансового ринку;
– фінансові посередники.
Методичні вказівки
4.1 Фінансовий ринок у сучасній ринковій економіці є одним з найважливіших елементів загального ринку і має складний синтетичний характер. Ринок можна трактувати у вузькому і широкому значеннях слова. У вузькому значенні слова ринок – це місце, де продаються і купуються товари. Тут безпосередньо зустрічаються продавці, які доставили товари на ринок, і покупці, які мають гроші. Тут внаслідок домовленості встановлюються ціни і кількість товару, який в обмін на гроші одразу переходить з рук продавця в руки (у власність) покупця.
Ринок у широкому значенні слова є системою організації економіки, що виникла внаслідок природного розвитку, еволюції економічних відносин. Іншими словами,ринок–це загальна форма взаємозв’язку суб’єктів, економічної діяльності, за допомогою якої відбувається переливання товарів, робочої сили і капіталів відповідно до змін їх прибутковості в різних точках економічного простору.
Класифікація ринків різноманітна, в залежності від критеріїв які покладені в основу їх класифікації.
Так за цільовим призначенням ринки поділяються на споживчі й інвестиційні, за об’єктами угод–товарів і послуг, робочої сили і капіталів, за типами товарів–споживчих товарів, інвестиційних товарів і особливого товару – грошей, за типами капіталів – грошового капіталу, позичкового, фінансового та фіктивного.
4.2 Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є “нервовим центром” економічного організму. За станом фінансового ринку можна судити про “здоров’я” економіки; впливаючи на фінансовий ринок можна керувати економічною активністю суспільства.
Сучасний фінансовий ринок – це винятково складна структура з великою кількістю учасників, фінансових посередників, які оперують різноманітними фінансовими інструментами і виконують широкий набір функцій з обслуговування і управління економічними процесами. Але це ринок, на якому присутні продавці й покупці товару, але це особливий товар – гроші, надані в користування: тимчасово – у формі позик під зобов’язання, або назавжди – під акції.
За принципом оборотності фінансовий ринок поділяється на ринок боргових зобов’язань і ринок власності.
За характером руху цінних паперів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний.
За формою організації фінансові ринки поділяються на організаційні та розподільні. Прикладом організаційного ринку є біржі, де представники клієнтів – брокери, зустрічаються у торговому залі й складають угоди стосовно купівлі – продажу так званих облікових акцій.
Розподільний ринок (“вуличний”) – це ринок, на якому здійснюється первинний продаж акцій, на “вуличному” ринку обертаються практично всі облігації.
За терміном надання грошей фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів, тобто інвестиційних фондів. На ринку чинників виробництва (праця, земля, капітал) під капіталом розуміють фізичний капітал, а на ринку капіталів – інвестиційні фонди.
На ринку грошей обертаються короткострокові зобов’язання (терміном до 1 року), в основному уряду і банків, а на ринку капіталів – довгострокові зобов’язання, випущені урядом, а також акції та облігації корпорацій.
4.3 Ринок цінних паперів – це частина фінансового ринку. На ньому здійснюється купівля – продаж специфічного товару – цінних паперів. Цінний папір – це своєрідний аналог грошей у вигляді грошового документа, що дає власнику гарантоване право на одержання певної суми грошей, або засвідчує його право майнового володіння у встановленому стосовно зазначеного виду документа порядку.
За природою цінні папери – це боргові зобов’язання організацій, юридичних осіб, що випустили ці грошові або товарні документи, перед особами, які купують такі документи. Зобов’язання передбачають виплату власникам цінних паперів прибутку у вигляді дивідендів, тобто відсотків.
Іншу частину фінансового ринку становить ринок банківських позик. Комерційні банки, звичайно, видають короткострокові позики (щонайбільше на рік). Випускаючи ж цінні папери, можна одержати гроші навіть на кілька десятиліть (облігації), або взагалі у безстрокове користування (акції). Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки дають посередникам ринку цінних паперів позики для підписки на цінні папери нових випусків, а вони, у свою чергу, продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу в роздріб. У деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.
Частиною ринка цінних паперів можна вважати грошовий ринок, на якому обертаються короткострокові (до року) боргові зобов’язання, переважно казначейські векселі (білети). Цей ринок забезпечує гнучке надходження готівки до скарбниці держави і дає можливість корпораціям та окремим особам одержувати прибуток на їх тимчасово вільні кошти.
Головними фігурами на ринку цінних паперів є брокери та інвестиційні дилери. Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, одержуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер купує цінні папери на своє ім’я і за свій рахунок, щоб потім їх перепродати. Виторг від перепродажу утворює його прибуток.
Посередницькі фірми, які працюють із цінними паперами, не мають єдиної загальної назви. Найчастіше їх називають інвестиційними банками, рідше – інвестиційними дилерами, інвестиційними домами або просто брокерськими фірмами.
4.4 Основними фінансовими інструментами на ринку цінних паперів виступають переважно казначейські білети, комерційні папери, банківські векселі, обігові сертифікати вкладу, резервні вклади.
Казначейські короткостроковізобов’язання держави (казначейські білети) – цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу протягом усього терміну володіння цими білетами. Короткострокові казначейські зобов’язання випускаються терміном на 3 – 6 – 12 місяців на пред’явника. Виплата доходу за короткостроковими зобов’язаннями здійснюється під час погашення зобов’язань через нарахування відсотків до номіналу без щомісячних виплат.
Ощадний сертифікат – письмове свідчення кредитної установи про депонування коштів вкладника, що дає право одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків за ними.
Вексель – цінний папір, що містить зобов’язання фізичної або юридичної особи (векселедавця) про погашення у встановлений строк усього грошового зобов’язання (платежу) у визначеній сумі. Розрізняють векселі прості, переказні, комерційні, банківські та казначейські.
Простий вексель – це боргове зобов’язання, видане позичальником кредитору.
Переказний вексель крім реквізитів у простому векселі, містить письмовий наказ векселетримача про сплату в зазначений строк суми грошей, що фігурує у векселі, третій особі.
Комерційні папери – це короткострокові зобов’язання, що випускаються корпораціями з метою залучення коштів для фінансування поточних операцій (ними можуть бути і комерційні векселі).
Банківський вексель – досить відомий інструмент у США, це чек, що виписується фірмою постачальнику за товар з умовою оплати у визначений строк у майбутньому. Чек має банківську оцінку “ акцентований”, що означає гарантію банку, на який виписано чек, оплатити його.
Обігові сертифікати вкладу широко застосовуються у США з 60-х років. Це документ, випущений комерційним банком, який підтверджує, що клієнт має строковий вклад. Строкові вклади дуже привабливі для банків, але мають низьку ліквідність для клієнтів. Якщо клієнту потрібні гроші, він може продати сертифікат із невеликим дисконтом від суми вкладу будь-коли до закінчення терміну вкладу.
Банківські фонди – це, по суті, резервні вклади комерційних банків у центральному банку. Комерційні банки повинні мати певний рівень резервів, які, звичайно, зберігаються готівкою в себе і у формі вкладу в центральному банку. Рівень резервів комерційних банків суворо контролюється. Якщо резерви, нижчі за норматив, банк зазнає покарання. Разом із тим мати резерви, що значно перевищують нормативні, банк не заінтересований, бо вони не приносять відсотків. Тому банки, у яких не вистачає резервів, купують їх у тих, хто має їх надлишок. Практично, комерційні банки позичають один в одного під відсоток на короткий час зайві резервні вклади в центральному банку.
4.5 Для успішного функціонування ринку капіталу ринкова економіка виробила певні фінансові інструменти. Основні з них – акції, облігації корпорації і місцевої влади, заставний кредит, а також середньо – та довгострокові й казначейські зобов’язання.
Акція – це зареєстроване право володіння частиною майна корпорації, акціонерного товариства, підприємства й одержання частини прибутку. Акції випускаються корпораціями й підприємствами з метою залучення капіталу. Для власника акція – це безстроковий цінний папір, вона не може бути пред’явлена корпорації (підприємству) для повернення грошей, якщо корпорація (підприємство) не ліквідується. Акції корпорації існують доти, поки існує корпорація. Якщо власник акцій незадоволений доходами або йому потрібні гроші, може продати акції на вторинному ринку за ринковою ціною. Існують два основні типи акцій – звичайні та привілейовані.
Звичайні акції крім зазначеного права співволодіння майном і одержання частини прибутку пропорційно до кількості акцій забезпечують їх власнику також право голосу у прийнятті найважливіших рішень і право бути обраним до керівництва корпорації. Доходи за звичайними акціями виплачуються з чистого прибутку, тобто після сплати податків залежно від розміру прибутку у вигляді дивідендів. Розмір дивідендів визначається за залишковим принципом і може істотно коливатися. Крім того, при поділі майна внаслідок ліквідації компаній звичайні акції забезпечуються в останню чергу.
Привілейовані акції (рефакції) дають право на одержання фіксованого (при випуску) дивіденду, що звичайно, обчислюється як відсоток номінальної вартості рефакції, але не дають право голосу. Відсотки по акціям виплачуються незалежно від розподілу прибутку і виплачується з чистого прибутку перед виплатою дивідендів за звичайними акціями.
Облігації корпорацій – це боргові зобов’язання корпорацій, як випускають облігації з метою залучення позикового капіталу. Випускаються вони під заставу майна або активів. Облігації випускаються під фіксований відсоток на певний строк, після закінчення якого облігація має бути погашена, тобто борг виплачений. Іноді борг виплачується в роздріб. Звичайно, термін дії облігацій корпорації становить 10 – 30 років.
Корпорація – емітент облігації – виплачує відсотки з балансового прибутку, тобто до виплати податків безпосередньо після розрахунків із банками.
Муніципальні облігації – це облігації місцевих органів влади, випущені з метою мобілізації коштів, необхідних для фінансування суспільних проектів: будівництва доріг, мостів, автовокзалів, аеропортів тощо. Відповідно до закону, що існує, наприклад, у США, відсотки за муніципальними облігаціями не оподатковуються. Тому інвестори охоче купують облігації, а муніципальна влада сплачує малий відсоток, що вигідно для обох сторін. Власниками муніципальних облігацій звичайно, є комерційні банки, компанії зі страхування майна і багаті приватні особи.
Казначейські зобов’язання і казначейські облігації уряду. Перші випускаються як середньострокові зобов’язання на строк відповідно до 10 років, другі – на строк від 10 до 30 років. Це високо надійні й високоліквідні ціни цінні папери. Вони є фінансовим інструментом для формування державного боргу. Відсотки за казначейськими цінними паперами оподатковуються. Але інвестори охоче купують їх з огляду на надійність і ліквідність.
Заставний кредит – це, по суті, цільові позики під заставу майна, на купівлю якого вона дається. Традиційно заставний кредит видається під фіксований відсоток і амортизується повністю після закінчення строку кредиту. Звичайно, строк кредиту встановлюється на 20 – 30 років.
4.6 Інфраструктура фінансового ринку – це складова фінансової діяльності ринкової економіки, яка створюється для обслуговування фінансового ринку й забезпечення його нормального функціонування: фондові та валютні біржі, брокерські кампанії, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди.
Фондова біржа – це установа фінансового типу, основними завданнями якої є зосередження в одному місці попиту й пропозиції цінних паперів та інших видів фінансових ресурсів; це форма ринку, на якому здійснюється купівля – продаж цінних паперів.
Біржа, як організаційно оформлена структура має у своєму складі ряд ланок, підрозділів (біржові брокери, маклери). Крім того, у структурі біржі працюють звичайно, довідкові та консультаційні бюро, нотаріуси, які оформляють угоди, та аукціоністи, які координують роботу.
Валютні біржі – це установи, де здійснюється купівля – продаж іноземної валюти і формуються поточні курси валют (валютні котирування) на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.
Брокерські кампанії фірми – це офіційні організації, що займаються посередницькою діяльністю під час укладення угод між покупцями й продавцями різноманітних товарів, валют, цінних паперів та інших цінностей на товарних і фінансових біржах. Вони діють за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату.
Комерційні банки – це фінансові підприємства, які створюються на пайовій та акціонерній основі і здійснюють фінансово – кредитні розрахункові операції за дорученням клієнтів на договірних засадах.
Інвестиційні фонди – це різновиди кредитно –фінансових структурних утворень, що акумулюють кошти приватних інвесторів через емісію власних цінних паперів (зобов’язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Звичайно, вони випускають великий пакет акцій під час створення кампанії, а також набір боргових зобов’язань (облігацій). Залучені кошти вкладають в акції корпорацій.
4.7 Фінансові посередники – це установи, які взаємодіють на фінансовому ринку із суб’єктами господарювання, а також між собою. Вони відіграють важливу роль у переміщенні коштів, акумулюють невеликі, часто короткострокові заощадження численних власників, дають великі суми і на тривалий час тим, кому вони потрібні. Багато посередників мають унікальні риси, але всім їм властиве одне: вони випускають власні зобов’язання. У цьому значенні ні брокери, ні дилери, ні навіть біржі не є фінансовими посередниками.
Фінансові посередники звичайно, поділяються на три великі групи: депозитні, контрактно–ощадні та інвестиційні.
До фінансових посередників депозитного типу належать комерційні банки, ощадно–кредитні асоціації, кредитні спілки, взаємні грошові фонди.
Комерційні банки є найпотужнішими установами депозитного типу, їх, пасиви складаються переважно з поточних вкладів та ощадних рахунків. Активи приблизно рівномірно розподілені між казначейськими зобов’язаннями, муніципальними облігаціями, позиками бізнесу, кредитами споживачами, заставними кредитами, готівкою й резервами. Відповідно до високої рухливості пасивів, активи комерційних банків мають високу ліквідність. Банки – члени резервної системи перебувають під контролем центрального банку.
Ощадні кредитні асоціації – це спеціалізовані фінансові організації, що залучають кошти через відкриття ощадних рахунків і використовують їх для цільових заставних кредитів. Аналогічно функціонують так звані взаємні ощадні банки. Але на відміну від асоціацій вони призначені для дрібних власників.
Кредитні спілки – це відносно невеликі ощадно – кредитні організації, орієнтовані на надання споживчих кредитів. Створюються регіональними організаціями, професійними спілками, тощо. Вони відкривають ощадні рахунки і надають позики своїм членам.
Взаємні грошові фонди – це організації, що випускають “акції”, які по суті, є вкладами з виплачуваними відсотками. На ці вклади клієнти можуть виписувати чеки. Сума, що виставляється в чеку, і розмір вкладу мають відповідати певним обмеженням. Взаємні грошові фонди залучають кошти від тисяч вкладників і використовують фонди на придбання дохідних цінних паперів (сертифікатів вкладів, казначейських білетів і комерційних паперів).
До фінансових посередників контрактно–ощадного типу належать компанії страхування життя й майна різноманітні пенсійні фонди.
Взаємні фонди – це компанії, що залучають кошти за рахунок випуску акцій і продажу їх, населенню. Виручені кошти - взаємні фонди вкладають у придбання акцій корпорацій бізнесу, забезпечуючи з огляду на високий професіоналізм своїх працівників широку диверсифікацію активів компанії і низьку вартість обслуговування операцій. На відміну від звичайних корпорацій взаємні фонди скуповують випущені ними акції на вимогу власників. Тому їх акції по суті є паями учасників, а самі вони називаються фондами.
Інвестиційними компанії закритого типу дещо відрізняються від взаємних фондів. Вони звичайно випускають великий пакет акцій під час утворення компанії, а, крім того – набір боргових зобов’язань (облігацій). Залучені кошти, інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій.
Траст–фонди історично створювались з метою управління за дорученням майном і цінними паперами окремих осіб або організацій. Оскільки довірителі часто є недосвідченими в тонкощах фінансового бізнесу, вони укладають контрактну угоду з траст–компанією, якій доручать управляти своїми активами за життя довірителів і на користь спадкоємців після їх, смерті. Нині траст–компанії управляють не тільки активами підприємств і безприбуткових організацій, а й цінними паперами корпорацій. Траст–компанії можуть управляти добродійними й пенсійними фондами. траст–фондами керують звичайно, трастові відділи комерційних банків, що дає можливість банкам активно займатися не тільки кредитною, а й інвестиційною діяльністю.
Контрольні питання для перевірки знань теми
1. Які риси, характерні для сучасного ринку?
2. Що таке сучасний фінансовий ринок?
3. Які критерії покладено в основу класифікації фінансових ринків?
4. Назвіть види цінних паперів та охарактеризуйте їх.
5. Охарактеризуйте основні інструменти грошового ринку з погляду їх, значущості.
6. Назвіть основні джерела фінансування інвестицій.
7. Розкрийте зміст складових інфраструктури ринку.
8. Охарактеризуйте групи фінансових посередників та їх функції.
Тема 5 Інвестиційне проектування та економічне обґрунтування проекту [16]
В темі “Інвестиційне проектування та економічне обґрунтування проекту” вивчаються:
– поняття інвестиційного проекту та його склад;
– етапи здійснення інвестиційного проекту;
– способи реалізації інвестиційного проекту;
– джерела інвестування інвестиційного проекту та їх оцінки;
– економічне проектування інвестиційного проекту.
Методичні вказівки
Рішення про здійснення інвестицій приймається на базі інвестиційного проекту, незалежно від того, існує він у матеріальній формі чи тільки в уяві інвестора, інвестиційний проект — це викладення цілей та особливостей конкретного інвестування й обґрунтування його доцільності. Рівень конкретності та проробленості проекту залежить від бажання інвестора та існуючих у країні певних правил і умов.
Надалі під інвестиційним проектом будемо розуміти письмовий документ, де викладені ціль, методи реалізації, опис об'єкта інвестування, фінансова доцільність інвестиції. Він потрібен як для власних цілей інвестора, так і для знайомства з намірами інвестора всіх можливих зацікавлених сторін: партнерів, банків, майбутніх споживачів.
Інвестпроект має типовий зміст, що поділяється на розділи. Можливий склад розділів та орієнтовні форми табличних матеріалів наводяться нижче.
Опис інвестпроекту
Короткий опис (резюме)
До 4 сторінок стислого конкретного викладу суті проекту (мета, обсяг інвестиційних витрат, технологія виробництва, доходи, окупність, ефективність, характер продукції, реальність збуту).
Інші розділи інвестпроекту розглядають його під відповідним кутом зору.
Продукція:
опис товарів (чи послуг), що мають вироблятися; їх відмінність від типової продукції, що є на ринку;
· характеристика якості продукції, обґрунтування конкурентоспроможності;
· умови гарантійного обслуговування продукції;
· умови (патент, авторські права) технічної захищеності продукції:
Ринок та організація збуту продукції:
· обґрунтування прогнозної ціни продукції чи послуг;
· обсяги можливої реалізації продукції;
· споживачі продукції (юридичні та фізичні особи);
· зіставлення з продукцією конкурентів на ринку;
· аналіз конкурентного середовища (фірми-виробники, якість продукції, ціни, потенційний обсяг ринку);
· стратегія маркетингової діяльності (організація реклами, витрати на рекламу, ціноутворення, можливості стимулювання продажу, формування іміджу продукції! фірми в цілому).
Виробничий план (обсяг та структура виробництва товарів та послуг):
· номенклатура продукції та послуг;
· обсяг продаж;
· календарний графік виробництва (по місяцях)на наступні 2 – 3 роки (табл. розробляється
· забезпеченість виробництва матеріально-технічними ресурсами (номенклатура, кількість, ціна, загальні витрати, постачальники, можливість отримання, договори на постачання) – табл. 5.2;
· система контролю якості продукції;
· місця та умови зберігання матеріально-технічних ресурсів;
· умови зберігання готової продукції;
· навантаження на зовнішнє середовище, засоби утилізації відходів, витрати на дотримання вимог щодо впливу на зовнішнє середовище.
Персонал та соціально-трудові питання:
· організаційна схема управління підприємством, перелік усіх підрозділів та характер взаємодії технологічної або інформаційно-функціональної);
· керівники, їхня службова характеристика та об'єктивні дані;
· штатний розклад, посадові обов'язки, вимоги до кваліфікації, спеціальності працівників, розподіл відповідальності;
· посадовий оклад або прогнозний рівень, заробітної плати (табл. 5.3);
· потреба в навчанні персоналу, періодичність та обсяги витрат на підвищення кваліфікації працівників;
· умови стимулювання праці, особливо керівних працівників усіх рівнів.
Організаційний план (опис питань, пов'язаних із реалізацією інвестицій):
· обсяги та структура інвестиційних витрат (табл. 5.4); кошторис витрат;
· технічна база підприємства, приміщення, технологія виробництва; джерела фінансування інвестицій;
· обсяг та структура основних фондів (табл. 5.5);
· юридична форма підприємства, форма власності на основні фонди;
· витрати на виробництво (табл. 5.6);
· очікувані у прогнозному періоді обсяги реалізації продукції та послуг (табл. 5.7);
· обсяги доходів та витрат підприємства (табл. 5.8);
· підприємства
· обсяги та напрями використання прибутку (табл. 5.9);
· порядок фінансування та обсяги позик, потрібних для реалізації проекту;
· терміни та графік повернення позик;
· пропозиції щодо умов можливої угоди на отримання необхідної позики й порядок розрахунків за фінансовими зобов'язаннями,
Оцінка ризику та заходи зі страхування:
· опис проблем, що можуть виникнути під час реалізації проекту і вплинути на очікувану прибутковість проекту;
· аналіз залежності результатів інвестування від окремих факторів, що враховані під час розрахунку ефективності проекту;
· наслідків
· оцінка ефективності інвестицій в умовах можливого найбільш сприятливого та несприятливого розвитку подій, розподіл імовірностей успішного здійснення інвестиційних намірів інвесторів, побудова інтервалів та меж задовільного розвитку запроектованих подій.
Таблиця 5.1 – Обсяг виробництва
| Номенклатура продукції | Одиниця виміру | Обсяг виробництва | |||
| I кв. | II кв. | III кв. | IV кв. | ||
Таблиця 5.2 – Забезпеченість матеріальними ресурсами
| Номенклатура потрібних матеріальних ресурсів | Одиниця виміру | Місячна потреба | Підприємство-постачальник | Очікувана ціна | Вартість витрат на місячну програму |
Таблиця 5.3 – Персонал
| Підрозділ | Посада | Спеціальність | Кількість | Заробітна плата | |
| на місяць | на рік | ||||
Таблиця 5.4 – Інвестиційні витрати
| Напрями витрат | Обсяги витрат | ||||
| Всього | в т. ч. за періодами | ||||
| I | II | III | IV | ||
| Проектні роботи | |||||
| Будівельні роботи | |||||
| Машини та обладнання | |||||
| Монтажні та пусконалагоджувальні роботи | |||||
| Навчання персоналу | |||||
| Товарно-матеріальні запаси | |||||
| Оборотні кошти | |||||
| З а г а л о м |
Таблиця 5.5 – Основні фонди
| Види основних фондів | Кількість одиниць | Вартість 1 одиниці | Вартість загальна | Норма амортизації | Амортизація і нарахування (річні) |
| Будівлі | |||||
| Споруди | |||||
| Машини | |||||
| Обладнання | |||||
| Всього |
Таблиця 5.6 – Витрати на виробництво товарів та послуг
| Елементи витрат | Витрати | |||
| I кв. | II кв. | III кв. | IV кв. | |
| 1. Сировина | ||||
| 2. Матеріали основні та допоміжні | ||||
| 3. Покупні та комплектуючі вироби | ||||
| 4. Паливо | ||||
| 5. Енергія | ||||
| 6.Заробітна плата | ||||
| 7. Нарахування на заробітну плату | ||||
| 8. Амортизація основних фондів | ||||
| 9. Витрати на поточний ремонт основних фондів | ||||
| 10. Загальні витрати підприємства | ||||
| в т. ч. транспортні | ||||
| рекламні | ||||
| утримання адміністрації | ||||
| Загалом |
Таблиця 5.7 – Надходження від реалізації продукції
| Номенклатура | Одиниці виміру | Обсяг реалізації | |||||||||||
| I кв. | II кв. | III кв. | IV кв. | ||||||||||
| Кількість | Ціна | Вартість загальна | Кількість | Ціна | Вартість загальна | Кількість | Ціна | Вартість загальна | Кількість | Ціна | Вартість загальна | ||
| Продукція А | |||||||||||||
| Продукція Б | |||||||||||||
| Продукція В |
Таблиця 5.8 – Очікувані фінансові потоки*
| Показники | Перший рік | |||
| I кв | II кв. | III кв. | IV кв. | |
| 1. Надходження | ||||
| 1.1. Реалізація продукції та послуг | ||||
| 1.2. Власні кошти на початок періоду | ||||
| 1.3.Позичені кошти | ||||
| 2. Витрати | ||||
| 2.1. Витрати на виробництво | ||||
| 2.2. Податки | ||||
| 2.3. Фінансові зобов’язання: повернення позик виплата %позики | ||||
| 2.4. Інвестиції |
Продовження таблиці 5.8
| 3. Наявність власних коштів (наростаючим підсумком) | ||||
| 4. Заборгованість з повернення отриманих позик (за станом на початок періоду) |
*Розрахунок ведеться по стовпцях зверху вниз та зліва праворуч.
Таблиця 5.9 – Обсяг та структура використання прибутку
Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 134 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Характерні напрямки розвитку автомобільної електроніки………….196 | | | Методичні вказівки |