Кудрявцева С.П., Колос В.В. Міжнародна інформація

Міжнародна інформація

Доступ до інформації в розвинутих країнах Європи, США і Канаді

У більшості Європейських країн парламентарії при ство­ренні законів про доступ до інформації керуються такими міжнародними угодами:

- Стаття 19 Декларації прав людини.

- Стаття 29, п.2 Декларації прав людини.

- Міжнародний пакт про цивільні і політичні права,
прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966,
стаття 19 п.2.

- Європейська конвенція про права людини від
03.09.1953, стаття 10.

- Матеріали Копенгагенскої наради конференції Органі­
зації Безпеки і Співробітництва в Європі щодо людсько­
го виміру. Більш детально питання про доступ до інфор­
мації розкриті в рекомендаціях «Комітету міністрів
Ради Європи» №R (81) «Про доступ до інформації, що

• знаходиться в розпорядженні державних органів».

Основна ідея, яка проходить скрізь усі вище перелічені документи: людина має право за запитом одержати інфор­мацію.

Приклади

Великобританія — єдина країна ЄС, що не має законодав­ства про доступ до офіційної інформації й одна країна, де доз­волена необхідність збереження урядової таємниці. Є закон, що дозволяє одержати дані з державних установ з конкрет­них областей професійної діяльності.

Австрія, Нідерланди, Швеція — у цих країнах дозво­ляється одержати інформацію, що належить урядові.

США, Німеччина — право доступу до інформації закріплене в положеннях нормативних актів, що гарантують вільне вираження думок, свободу преси. У США кожний має право одержати урядову інформацію. У 1966 році був прий­нятий закон про вільний доступ до інформації. У Німеч­чині — тільки засоби масової інформації мають право досту­пу до урядової інформації.

Іспанія — існує право громадян на одержання урядової інформації, крім тих випадків, коли її використання загро­жує безпеці країни.

Норвегія — усі адміністративні документи доступні гро­мадськості за винятком обговорених виключень.

Франція, згідно законодавству, забезпечує доступ до всіх документів.

Канада — кожний має право одержати урядову інфор­мацію. Право доступу до інформації закріплене в положен­нях нормативних актів, що гарантують вільне вираження думок, свободу преси.

Світовий інформаційний ринок

Світовий інформаційний ринок — це головним чином продаж і купівля послуг з використання різних баз даних (БД). До цього ринку можна віднести інформаційні ма­теріалів, що готуються в науково-дослідних інститутах, цен­трах аналізу інформації та інших інформаційних установах. Крім того, в інформаційний ринок можна включити різні за­соби електрозв'язку для автоматизованого пошуку у мереже­вих БД тощо.

Інформаційний ринок США склався у 60-70 роки. Його розвитку значною мірою сприяло те, що у СІЛА традиційно розвинутий приватний сектор. Держава приділяє значну увагу розвитку системи науково-технічної інформації, про що свідчать матеріали Міжнародної конференції з наукової інформації (1958 p.), Національної програми розвитку бібліотечного і інформаційного обслуговування (1970 p.), І і II Конференції Білого дому про бібліотечні і інформаційні служби (1979 p.). З 1977 року конгресом СІЛА було прийня­то більш ніж 300 законодавчих актів з питань інформаційної

ДІЯЛЬНОСТІ.

До кола органів наукової інформації федерального уряду входить біля 2,5 тис. інформаційних центрів і бібліотек. Органи наукової інформації приватного сектору включають інформаційні центри в великих промислових

Кудрявцева С.П., Колос В=В.

Міжнародна інформація

фірмах, електроні бібліотеки і інформаційні фірми, що винятково на комерційних засадах надають різні види інфор­маційного обслуговування. До останніх можна віднести Institute for Scientific Information, Data Resources, Predicast, Mead Data Central, Dialog Information Services.

Використання БД для інформаційного пошуку в режимі інтерактивного мережевого доступу забезпечується спеціа­лізованими банками даних. Для доступу в ці банки даних використовуються швидкісні мережі передачі даних, переважно Інтернет. Найбільшими національними і транс­національними бібліотечними мережами СІЛА є:

- OCLC (Online Computer Library Center, 1967 p.);

- RLIN (Research Libraries Information Network, 1974 p.);

- WLN (Western Library Network, 1972 p.);

- FEDLIN (Federal Library and Information Network, 1976 p.).
Оцінюючи можливості, що надає світовий інформаційний

рикок, слід зазначити, що організація і використання БД важке завдання, яке не гарантує значних прибутків.

Інформаційний ринок Німеччини. На світовому інфор­маційному ринку електронної інформації доля продукції Німеччини е невеликою порівняно з долею продукції США (54%), Великобританії (17%), Японії (12,5%). Зросло вироб­ництво БД з економіки та бізнесу (6,8% світового виробництва), з науки та техніки (9,7% світового виробництва). Найбільшу частину світового інформаційного ринку (9% у грошовому ви­раженні) Німеччина має в секторі друкованої інформації.

На інформаційному ринку Франції функціонують державні і муніципальні органи науково-технічної інформації (НТІ) (в тому числі інформаційні центри міністерств та відомств); регіональні центри (агенції) науково-технічної інформації; га­лузеві і тематичні підрозділи науково-технічної інформації не­державних науково-дослідницьких інститутів, центрів, науко­вих асоціацій, підрозділи науково-технічної інформації при­ватних фірм та приватні посередницькі фірми. Головними ба­гатогалузевими центрами НТІ Франції є Інститут наукової і технічної інформації (Institut de Г information scientifique et technique — INIST) і Національний інститут промислової влас­ності (Institut national de la propriete industrielle — INPI).

Контрольні питання

1. Визначьте основні складові та функції міжнародної інформації.

2. Вкажіть основні чинники міжнародного інформаційного
простору.

3. Які Ви знаєте типи джерел інформації?

4. Які джерела інформації використовуються для вивчення
діяльності фірми?

5. Охарактеризуйте суть політики формування національ­
ного інформаційного простору.

6. Визначьте основні характеристики правової інформації
та інформаційні ресурси в області правової інформації.

7. В чому полягає міжнародна інформаційна діяльність?

8. Вкажіть документи, які є головними в міжнародніх відносинах.

9. Вкажіть основні напрямки інформаційної безпеки та її
стратегію.

10. Хто є власниками інформації, що захищається?

11. Які є головні умови безпеки інформації?

12. В чому полягає міжнародний аспект захисту інформації?

13. Що таке інформаційний світовий ринок? Наведіть приклади.

Література

1. Беляев А. Методы и средства защиты информации (курс лекций),
Череповецкий филиал Санкт-Петербургского государственного
технического университета, 2000,

(http://www.citf orum.ru/security/belyaev_book/).

2. Гриценко В.И., Вовк М.И., Котова А.Б. Введение в архитектонику
информационного пространства. — К.: Наук, думка, 2003. — 176 с.

3. Доктрина информационной безопасности Российской Федерации, 9 сен­
тября 2000 г. № Пр-1895 (http://w\vw.nbuv.gov.ua/law/00ru-dib.html).

4. Закон України «Про інформацію» http://www.rada.gov.ua

5. Законодавство іноземних держав

http: //www. antitax.ru/lawbase_int. html)

6. Коган О. Теорія інформаційної взаємодії, 1996 рік.

7. Панъшин Б.Н. Концепция формирования информационного
пространства стран-участниц СНГ. — Минск, 1996.

8. Полевой Н.С. Правовая информатика и кибернетика. — М., 1991.

9. Полонская Е. Безопасность сети: то, что должен знать каждый.
(http://www.citf orum.ru/security/articles/inet_secur/index.shtml).

10. Почепцов Г.Г. Теория и практика коммуникации. — М., 1998
11- Правовые ресурсы в Інтернете (http://www.pautina.net/index.html).
12. Соколов А.В. Методы информационной защиты объектов и ком­
пьютерных сетей. — «Полигон», 2000. — 272 с.

Дата добавления: 2015-08-18