Генеза розвитку офіційно-ділового стилю.

Офіційно-діловий стиль української мови почав формуватися ще за часів Київської Русі. Це була юридично-ділова писемність, яка виникла з потреби закріпити правові відносини в тогочасному суспільстві, врегулювати торговельні й політичні відносини з іншими державами тощо. Мова пам’яток ділової писемності характеризується відсутністю образних засобів, активним вживанням юридичних термінів, побутової лексики і канцелярсько-адміністративних формул, своєрідної фразеології. Їм притаманна стандартизованість, яка виявляється у використанні однотипних синтаксичних конструкцій та сталій будові текстів.

Найдавнішими пам’ятками руської юридично-ділової писемності вважаються договори київських князів з греками 907, 911, 944, і 971 рр., написані руською мовою, “Руська правда”, оригінальний звід світських законів, укладений на основі традиції східнослов’янського звичаєвого права з пережитками язичництва при Ярославові Мудрому, а також руські грамоти, найдавніші з яких датуються початком ХІІ століття.

“У XVI – XVII ст., – стверджує проф. В.В.Німчук, – функціонують офіційно-діловий, літописний та конфесійний стилі української мови; розвиваються полемічний, проповідницько-ораторський, художній і науковий”*. Ділове письмо в Україні-Русі характеризувалось високою і разом з тим самобутньою культурою, заснованою на давній оригінальній традиції складання ділових документів. Тексти ділових пам’яток цього періоду позначені сильним впливом живої розмовної мови, тому що влада прагнула донести свої розпорядження до багатьох верств населення, а отже документи мусили бути точними, лаконічними й зрозумілими.

У часи, коли український народ був позбавлений державності і не мав своїх владних структур, офіційно-діловий стиль функціонував як епістолярій ділового характеру. Норми літературної мови, які виформувалися в художньому стилі, стали добрим підґрунтям для подальшого розвитку офіційно-ділового стилю. Цей стиль активно використовувався в час існування Української Народної Республіки (1918 – 1920 рр.), але, на жаль, законодавча, дипломатична, адміністративно-управлінська мовна спадщина того періоду досі майже не досліджена. В період з 1917 по 1930 рр. видано також ряд словників правничої мови, серед них Ванько Є. Кишеньковий російсько-український правничий словник для адвокатів та урядовців. – К., 1918; Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства. – Полтава, 1918; Леонтович В., Єфимов О. Московсько-український правничий словничок. – К., 1919; Осипів М. Російсько-український словник найпотрібніших у діловодстві слів. – Харків, 1926; Російсько-український словник правничої мови. // За ред. А.Ю.Кримського. – ВУАН, 1926; Підмогильний В., Плужник Є. Російсько-українська фразеологія ділової мови. – К., 1926; Якубські С. і О. Російсько-український словник військової термінології – К., 1928. Велика кількість цих словників свідчить про те, що вперше за два століття в офіційному спілкуванні почала використовуватися українська мова. В УРСР вживання української мови формально не заборонялось, але офіційно-ділове спілкування нею всіляко обмежувалося, допускалось тільки для вигляду, проте ті мовні кліше, специфічна термінологія, синтаксичні структури, композиція ділового тексту, що були характерні ще давній книжній мові, сформувались у стильову парадигму мовних ознак офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. У зв’язку з проголошенням України незалежною самостійною державою, максимально зросла роль офіційно-ділового стилю. Тепер він обслуговує суспільне, громадське і державне життя громадян усієї країни.

Серед книжних стилів офіційно-діловий виділяється своєю відносною стійкістю і замкнутістю. З часом він, звичайно, зазнає деяких змін, викликаних характером самого змісту. Але багато його рис, історично виформувані жанри, специфічна лексика, фразеологія, синтаксичні звороти надають йому в цілому консервативного характеру.

Дата добавления: 2015-08-18