Поняття юридичних осіб публічного права

Зазначимо, що відносно державних юридичних осіб, які зараз прийнято називати юридичними особами публічного права, глибокі теоретичні дослідження проводив вчений радянського періоду А.В.Венедиктов, а потім - його послідовник та учень С.Н.Братусь. Але тоді державні підприємства й установи мали майно на праві повного господарського відання чи права оперативного управління. Власником, тобто суб’єктом права власності щодо майна державної юридичної особи була держава. Зараз, як відомо, ЦК України взагалі не має такої правової конструкції обмежених речових прав як права повного господарського відання та права оперативного управління. Проте вони збережені в ГК України.

Отже, зараз потрібним є підхід, що дозволяє незважаючи на відсутність права повного господарського відання та права оперативного управління визначити правовий режим майна публічної юридичної особи. Проблема полягає в тому, що майно публічної юридичної особи знаходиться у державній власності. Але водночас, через відсутність права повного господарського відання та оперативного управління, власником цього майна є й державна юридична особа. В розв’язанні цього питання нам бачиться обґрунтованою позиція Ю.К.Толстого, що запропоновує модель “роздільної власності”, за якою держава уособлює верховну власність (dominimum directum), а державна юридична особа – підлеглу власність (dominimum utile).[254] Такий підхід, передусім, дозволяє зберегти принцип єдності державної власності як загальнонародного надбання, який закріплено в Конституції України.

Юридичними особами публічного права є такі, що створюються незалежно від волі приватних осіб й основна діяльність яких зазвичай спрямована на здійснення спеціальних функцій (адміністративних, управлінських), що прямо не передбачає їх участь у цивільному обігу. По суті державав як генеральний суверен делегує їм свої повноваженні у певній фері своїх функцій для здійснення їх з метою забезпечення прав та законних інтересів фізичних осіб, охорони суверенітету на професійній основі на основі чітко визначеної законом компетенції.

Слід визначити, що не всі юридичні особи, що ствоені державою слід віднести до юридичних осіб публічного права. Поряд з цим держава також може створювати юридичні особи приватного права (підприємницьки товариства тощо) – ч. 3 ст. 167 ЦК Україн. В діяльності останніх участь у цивільному обороті займає значне місце.

Юридичні особи публічного права створюються і припиняються виключно у розпорядчому порядку і діють на підставі закону чи спеціального нормативного акту. Керівники таких юридичних осіб призначаються вищестоящим органом. Виключення – виборність деяких посад (голів місцевих рад).

Юридичні особи публічного права фінансуються за рахунок бюджету в межах їх видаткової частини. В той же час для деяких з них не виключена власна господарська діяльність. Відповідно витрачання коштів таких юридичних осіб контролюється Рахунковою палатою України.

Правосуб’єктність юридичних осіб публічного права визначається безпосередньо законом і вони можуть учиняти лише такі дії, які для них вказані в законі. Всі юридичні особи публічного права є носіями компетенції і можуть в її межах приймати владні рішення. Такі повноваження можуть бути власними або делегованими іншим державним органом. Так державна реєстрація юридичних осіб здійснюється на основі де легувальних повноважень органами місцевого самоврядування.

Так, міністерства, відомства, комітети й інші органи влади, яких традиційно відносять до юридичних осіб публічного права, хоч і беруть час від часу участь у цивільних відносинах (укладаючи договори перевезення, підряду тощо), це не є їх основною функцією. Скоріш, участь у цивільних відносинах для таких юридичних осіб – це супровід їх основної, управлінської діяльності. Природно, що діяльність будь-якого міністерства неможлива без стільців, офісної техніки, канцелярських товарів тощо. Все це, природно, набувається за цивільними правочинами.

Важливо підкреслити, що ЦК України визначив загальне правило участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах: вони діють на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Тут слід виділити саме рівноправність, але не підпорядкованість юридичних осіб приватного права юридичним особам приватного права. Дійсно, в адміністративних відносинах приватне підприємство може виконувати різніоманітні приписи юридичних осіб публічного права. Але в цивільних відносинах вони дійсно рівни. Так, не може юридична особа публічного права, що укладає цивільний правочин з юридичною особою приватного права вказувати останньої, який саме вид правочину укладати (не купівлю-продаж, а міну, наприклад) та на яких умовах. Все це узгоджується сторонами на основі взаємного вільного волевиявлення. Якщо одну з сторін умови правочину не влаштовують, вона вправі його не укладати.

Отже, юридичні особи публічного права беруть участь у цивільних відносинах. При цьому щодо цих відносин для юридичні особи публічного права діють ті ж загальні начала й принци цивільного права: рівності, диспозитивності, взаємного співробітництва тощо.

Дата добавления: 2015-08-18