Податкова система України, її структура.

Податкова система України – це сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом порядку.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

До загальнодержавних податків належать (ст. 9 ПКУ):

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. екологічний податок;

6. рентна плата;

7. мито.

Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених ПКУ, забороняється.

До місцевих податків належать (ст. 10 ПКУ):

1. податок на майно;

2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

2. туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених Податковим кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

12. Державні цільові фонди, їх суть, необхідність, класифікація

Державні цільові фонди є складовою фінансової системи України та важливим елементом державних фінансів. Це поняття використовується в двох аспектах. По – перше, це фонди грошових коштів, які формуються в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом сплати юридичними та фізичними особами обов‘язкових внесків та інших надходжень, а також використання коштів на фінансування державних економічних та соціальних програм. По – друге, це орган державної виконавчої влади, яким надано право розпоряджатися коштами цільового призначення.

Основним централізованим фондом грошових коштів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом з тим у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гарантованого фінансового забезпечення. До таких потреб належать: надання певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання інших непередба­чуваних подій. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.

За матеріальним змістом державні цільові фонди характеризуються такими ознаками:

- цільове призначення коштів фондів, яке регламентується законодавчими актами;

- регулювання зі сторони держави джерел доходів, їх ставок, порядку нарахування та сплати;

- встановлення розмірів окремих виплат та їх корегування відповідно до поточної економічної та соціальної ситуації;

- перерозподіл коштів всередині кожної системи.

Спільним для бюджетів та спеціальних фондів є чітка регламентація порядку формування доходів та використання коштів. Джерела формування доходів, їх розміри визначаються в залежності від характеру та обсягу завдань, для реалізації яких створюються фонди. На їх розмір впливають: стан економіки, фінансові можливості суб‘єктів господарювання, соціальна ситуація.

Джерелами формування доходів фонду можуть бути:

- обов‘язкові внески, збори та платежі;

- цільові надходження з бюджету;

- доходи від розміщення тимчасово вільних коштів;

- кредити;

- добровільні внески та пожертвування юридичних, фізичних осіб.

Джерела формування доходів фонду можуть мати як постійний, так і тимчасовий характер.

Напрями витрачання коштів фондів визначаються за їх призначенням, конкретними економічними умовами та програмами, які реалізуються.

Цільові фонди поділяються на дві групи. Першу становлять постійні фонди, створення яких пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Так, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У зв’язку з цим окремо створюються спеціальні фонди для гарантованого забезпечення цих видатків. Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються у разі конкретної необхідності і після вирішення проблеми закриваються.

В залежності від цільового призначення державні фонди поділяють на: економічні, соціальні, науково-дослідні, страхові, кредитні, військові.

В Україні переважають соціальні фонди, до яких відносять цільові страхові фонди з:

- пенсійного страхування (Пенсійний фонд України);

- страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, медичного страхування (Фонд соціального страхування України);

- страхування на випадок безробіття (Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття).

Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями.

Цільові страхові фонди не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.

В залежності від рівня управління фонди бувають:

1) державні;

2) регіональні.

Роль державних цільових фондів проявляється у можливості:

- впливати на економічні процеси через фінансування та кредитування підприємств;

- визначати пріоритетні напрями розвитку національної економіки з надання позик;

- забезпечувати природоохоронні заходи за рахунок встановлення платежів та штрафів;

- гарантувати соціальний захист громадян у формі пенсій, допомог, соціальних виплат;

- забезпечувати фінансування соціальних послуг, що надаються окремим категоріям громадян тощо.

Важливість державних цільових фондів полягає також у тому, що вони можуть виступати інвесторами та учасниками фінансового ринку. Фонди містять резерви, а тому вільні кошти можуть вкладати у цінні папери. Доходи від інвестицій є додатковим джерелом надходжень.

Державні цільові фонди є важливим фінансовим важелем, який застосовується при реалізації загальнодержавних соціальних та економічних програм.

Дата добавления: 2015-08-18