Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Українсько-московський договір 1654 р. та його оцінка в історіографії.

Читайте также:
  1. II. Визнання та оцінка необоротних активів та групи вибуття, утримуваних для продажу
  2. II. Визнання та оцінка операцій, платіж за якими здійснюється на основі акцій
  3. III. Визнання та оцінка припиненої діяльності
  4. Акти цивільного законодавства і договір
  5. Аудит і оцінка кредитного портфеля банку
  6. Валютне регулювання та оцінка курсової політики НБУ
  7. Ветеринарно-санітарна оцінка ковбасних виробів

1 жовтня 1653 р. московський Земський собор вирішив гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке прийняти й розпочати війну проти Польщі. У зв’язку з рішенням Земського собору до України було відряджено велике посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р.

Козацька угода складалася з 23 статей від імені гетьмана і Війська Запорозького. Основна ідея цих статей - встановлення таких міждержавних відносин, за яких Україна залишатиметься як внутрішньо, так і зовнішньо самостійною. Саме з цими статями українське посольство прибуло до Москви. Проект документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654 р. Унаслідок тижневих переговорів проект договору з козаками дещо змінили, узгодили 17 статей (Березневі статті), а з шести дуже важливих узгодження відклали на пізніше.

У Березневих статтях ішлося про те, що гетьмана обирає військо і тільки сповіщає про це царський уряд; гетьман і військо можуть налагоджувати відносини з іншими державами, але з Польщею і Туреччиною тільки під контролем царської влади; реєстр визначався у 60 тисяч козаків; про збір коштів на утримання козацького війська та оплату старшині; про збереження прав станів, світських і духовних; про збереження в містах виборного управління і т. д. Богдан Хмельницький фактично зберіг становище незалежного глави держави.

Документи, укладені під час українсько-московських переговорів 1654 р., встановлювали міждержавні взаємини, що не обмежували незалежності України. Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України і Московії у своєрідну конфедерацію Адже договір між двома державами загалом був рівноправним і (за умов дотримання) взаємовигідним. Водночас він був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

В науковій літературі, як відомо, існують різні оцінки укладеного союзу (інкорпорація, унія, васалітет, військовий союз, протекція та ін.). В радянській історіографії, як відомо, з 50-х років утвердилося твердження, що в 1654 році мало місце возз'єднання України з Росією.

На думку сучасних українських істориків М. Брайчевського, О. Апанович, Ю. Мицика, В. Степанкова та ін., таке тлумачення не відображає суті цієї події — воно має, безперечно, не науковий, а насамперед ідеологічно-політичний зміст. Адже "возз'єднання" означає з'єднання складових частин того, що становить собою єдине ціле. В даному випадку мало місце не возз'єднання окремих частин Російської держави чи державних утворень російського народу, а входження на певних умовах до складу Росії держави, створеної іншим, хоча й етнічно близьким народом. Як виявив дослідник доби козацтва Юрій Мицик, особливістю українсько-московського договору було те, що він являв собою групу документів від кожного із станів - ніби окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків.



Загалом же широкий спектр рiзноманiтних оцiнок i характеристик договору, його форми i змiсту, а також його iсторичної квалiфiкацiї, що мiстяться в працях дослiдникiв зводиться до кiлькох основних тлумачень. Такi iсторики, як росiянин В.Мякотiн та українцi М.Грушевський i А.Яковлiв, вважали, що Переяславо-Московський договiр був формою васальної залежностi, за якої сильнiша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українцiв), не втручаючись у її внутрiшнi справи; українцi ж зобов’язувалися сплачувати царевi податки, надавати вiйськову допомогу i т.д. Iнший український iсторик В.Липинський вважає, що договiр 1654 р. був не чим iншим, як лише тимчасовим вiйськовим союзом мiж Московщиною та Україною. Радянськi iсторики в своїх працях обстоювали постулати, якi були сформульованi в спецiальнiй постановi ЦК КПРС («Тези до 300-рiччя возз’єднання України з Росiєю (1654-1954), схваленi ЦК КПРС») i вважалися єдиновiрними. В них, зокрема, зазначалося, що договiр 1654 р. став кульмiнацiйним моментом у вiковому прагненнi українцiв та росiян до возз’єднання i що возз’єднання цих двох народiв було основною метою повстання 1648 р.

Загрузка...

Та як би не квалiфiкувати й не оцiнювати форму вiдносин, якi утворилися внаслiдок переяславських i московських переговорiв, на думку Д.Дорошенка, «не можна забувати одного: що обидвi сторони, й Москва, й Україна, кожна по-своєму розумiли суть цих вiдносин. Згодившись прийняти Україну «пiд велику царську руку», в Москвi з перших же крокiв старалися обернути протекторат у iнкорпорацiю, використовуючи кожне необережне слово в зверненнях гетьмана до московського уряду, щоб зреалiзувати якмога ширше свiй вплив на українське життя. З iншого боку, гетьман i старшина справдi дивилися на протекцiю московського царя, як лише на певну, може навiть i тимчасову комбiнацiю, яка давала змогу нарештi покiнчити тяжку боротьбу за унезалежнення вiд Польщi...»

Значення договору для України історики вбачають у тому, що він: 1) засвідчував відокремлення від Речі Посполитої; 2) служив юридичним визнанням суверенності Української держави і її козацького устрою; 3) підтверджував міжнародний характер довічної влади гетьмана; 4) Створював умови для перемоги над Польщею і завершення об’єднання українських земель у національній державі.


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 623 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Україна напередодні Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.. Причини та характер війни. | Гетьман України Б.Хмельницький: його життя і діяльність. Оцінка його особи в історіографії. | Початок Національно-визвольної війни середини XVII ст.. Перші перемоги козацько-селянських військ під Жовтими Водами і Корсунем. | Розгортання повстанських рухів та створення народної армії (1648 – 1649 рр.). | Розгром польсько-шляхетських військ під Пилявцями восени 1648 р. та визвольний похід Б. Хмельницького в Галичину (1648 р.). | Народні повстання в Галичині в 1648 р. (С.Височан, І. Грабовський та інші). | Формування Української гетьманської держави в середині XVII ст..: територія, органи влади і управління, роль гетьмана. | Зовнішня політика гетьманської адміністрації Б. Хмельницького (1648 - 1657 рр.). | Облога Збаража. Зборівська битва та укладення Зборівського договору. | Хід воєнних дій в Україні у 1652 – 1653 рр. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Україно-російські відносини в ході Національно-визвольної війни середини XVII ст..| Воєнні дії 1654 – 1657 років та їх наслідки.

mybiblioteka.su - 2015-2021 год. (0.007 сек.)