Основи створення сім’ї та чинники її міцності

Створення сім’ї — одна з найвідповідальніших справ тих, хто прийняв назване рішення. У створенні хорошої сім’ї молоді люди бачать одну з найважливіших умов людського щастя. Тому, перш ніж йти до шлюбу, молоді (та й не тільки молоді) люди повинні добре все продумати, зважити всі „за” і „проти”, оскільки приймається досить серйозне рішення.

Українське законодавство встановлює шлюбний вік для жінки - 17 років, а для чоловіка - 18 років. Як виняток, за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

У Сімейному кодексі вказано також на умови, за яких шлюб неможливий, і молоді люди повинні знати про це. Не допускається укладення шлюбу:

— між особами, серед яких хоча би одна вже знаходиться в іншому шлюбі;

— між ближніми і дальніми родичами (двоюрідними і троюрідними братами і сестрами і т.п.), а також між усиновителями і усиновленими;

— між особами, серед яких хоча би одна визнана судом недієздатною внаслідок якоїсь важкої хвороби, недоумства і т.п.

Ось чому закон вимагає, щоб молоді люди, що вступають у шлюб, були взаємно поінформовані про стан здоров’я один одного.

Це так звані правові основи шлюбу і сім’ї в нашій країні. Проте існують і моральні основи або принципи, яких також слід дотримуватися, щоб не допустити помилки, а потім жалкувати про необдуманий крок. Передусім це принцип добровільності і свободи вибору чоловіка, дружини. Справа в тому, що коли шлюб укладено вільно, за взаємним бажанням і згодою, то вся моральна відповідальність за справи в сім’ї покладається на подружжя. Звичайно, при укладанні шлюбу вони можуть (і повинні) радитися з батьками, родичами, друзями, але вирішувати це питання мають самі. Більше того, коли виникає така необхідність, молодим людям необхідно енергійно відстоювати своє право на щастя. Одночасно не допускається примус до шлюбу.

Досить важливою є підготовленість молодих людей до сімейного життя. Майбутнє подружжя повинно володіти певною самостійністю і соціальною зрілістю: бути підготовленими до праці та виховання дітей, до самообслуговування, мати хоча б елементарну матеріальну базу (самостійну заробітну плату, житло, певну незалежність від батьків). Крім того, у молодих людей, які вирішили створити сім’ю, повинно формуватися у свідомості прагнення жити за принципами добра і злагоди, допомагати один одному в сімейному житті. Зауважимо, що якщо такі якості, як самостійність і відповідальність, не сформовані до шлюбу, то їх поява у подальшому проблематична. Також необхідно усвідомити, що проблеми – невід’ємна частка життя; треба не лякатися їх, а мати бажання енергійно та наполегливо їх долати.

Основні проблеми молодих сімей стосуються житла, засобів існування (грошей), сексуальних стосунків, часу народження та кількості дітей, розподілу влади та грошей у сім’ї, взаємовідносин із сім’ями батьків, поєднання освіти та турботи про сім’ю, характеру сімейного дозвілля та кола друзів, розподілу домашніх обов’язків тощо. Проблематика дотримання національних та релігійних традицій у сучасній сім’ї дуже незначна. Про неї заявили лише 3-5% опитаних.

На думку більшості соціологів, психологів, лікарів найоптимальнішим шлюбним віком для чоловіків є 24-28 років, для жінок — 20-24 роки. У цей період завершується біологічна і формується соціальна зрілість людини, яка здобуває певну професію, а отже, і соціальну самостійність, у неї формуються певні світоглядні та моральні принципи, життєві орієнтири. Згідно статистики, 71% чоловіків одружуються у віці 20-25 років, а 64% дівчат в виходять заміж у віці 19–23 роки. Це свідчить про те, що для України поки що не характерна загальносвітова тенденція до підвищення шлюбного віку. Основною причиною такої специфіки називають утриманські настрої серед молоді.

Найважливішою моральною основою сімейно-шлюбних відносин є взаємна любов. Щонайкраще любов перевіряється часом і відстанню. При цьому почуття повинно поєднуватися з розумом. Сліпе, бездумне почуття, яке призводить до легковажного шлюбу, людська мораль засуджує. Молоді люди, що вступають у шлюб, також повинні добре знати всі переваги і недоліки один одного. Психологи вважають, що переробити, перевиховати свого партнера по шлюбу неможливо; потрібно обирати ту людину, яка подобається ще до одруження.

Цікаве питання полягає в тому, як і де переважно знайомляться люди, які одружуються? Соціологічне дослідження, яке проводилося у Києві у 1970 р., дало наступні результати:

- через друзів і знайомих – 40%;

- випадково (на вулиці, у транспорті) – 20%;

- під час навчання – 11%;

- знайомі з дитинства – 7%;

- разом працювали – 6%;

- під час відпустки – 3,7%;

- мешкали в одному будинку, гуртожитку – 3,3%;

- через батьків – 2,6%.

Психологи виділяють 3 аспекти сумісності подружж я:

1) Соціальний – соціальні властивості партнерів, зокрема, цінності, потреби, інтереси тощо.

2) Психологічний – риси психіки людини, як то інтелект, темперамент, вольові якості.

3) Антропологічний – фізіологічні властивості людей.

Як висновок, для успішного шлюбу цілком достатньо взаємного кохання і схожості соціальних характеристик партнерів.

Американські та німецькі соціологи також прийшли до подібних висновків, визначивши наступні чинники міцності сім’ї:

- Відсутність суттєвої різниці у рівні освіти, професійному статусі, матеріальних статках, віці; моральних цінностях тощо. Чим більше в подружжя спільного, тим легше їм знайти взаєморозуміння.

- Релігійність подружжя.

- Здоровий спосіб життя.

- Вірність подружніх взаємин.

- Власне житло.

- Наявність дітей, але краще, не через дошлюбну вагітність.

- Підтримка та взаємодопомога, особливо в перші роки спільного життя.

- Позитивна манера спілкування: повага один до одного, похвала і критика перебувають у співвідношенні 5:1.

- Уміння знизити психічні навантаження.

- Виховання у повній сім’ї, де були добрі стосунки між батьками.

- Спадкові психічні фактори позитивного характеру: толерантність, врівноваженість.

- Одруження у зрілому віці (після 21 року).

Зауважимо, що в кожному конкретному випадку сукупність певних чинників може давати різні результати.

4. Характеристика відносин у сім’ї

Традиційно у сім’ї виділяють два типа відносин - між чоловіком і жінкою та між батьками і дітьми. Відносини між чоловіком і жінкою можна розглядати в декількох аспектах: сексу, розподілу праці та питаннями влади в сім’ї, які включають прийняття рішень, розподіл грошей та інших ресурсів.

Секс: Деякі люди ототожнюють поняття кохання і сексу, проте зауважимо, що кохання вище сексу, воно не зводиться лише до статевого задоволення. Це сильне, стабільне і стале почуття, основою якого є довіра до почуттів одне одного, інтересів, захоплень, можливостей, бажання бачити кохану людину задоволеною, створити умови для її розвитку. Кохання базується на довірі до іншої людини. Проте статистика засвідчує, що лише 5% сімей є гармонійними.

У період становлення особистості секс часто грає компенсаторну функцію: допомагає самоствердитись, побороти невпевненість у собі. У ранньому сексі часто проявляється підліткове бажання бути оціненим, витребуваним. Як правило, це відбувається від невміння самоствердитися в більш важливих сферах. Але коли подібну функцію секс продовжує грати і в більш солідному віці, це свідчить про незрілість особистості та існуванні дуже серйозних психологічних проблем. Проявом такої психологічної проблеми може бути порівняння себе і своїх можливості з героями телесеріалів, ток-шоу, з сусідами, друзями чи подругами. З телебачення ми можемо перейняти переважно стереотипи і міфи. Подібні порівняння можуть нашкодити людині навіюваній, можуть породити багато похибок, створити ілюзію, що відсутність збочень свідчить про низьку якість сексу. Зараз так багато говорять про те, що збочення – це норма, що в кінцевому рахунку у багатьох оселилася думка, що ненормально, якщо без збочень. Багато людей акцентують свою увагу на цій потребі, заперечуючи можливість утримання або його корисність у деяких випадках. Зауважимо, що відчуття сексуальної стурбованості виникає не в статевих органах, а в голові. Дуже часто – у пустій і не зайнятій справою. У західному світі прийшли до висновку, що секс із частою зміною партнерів тепер стоїть у списку згубних пристрастей. Ця вада, як і алкоголізм чи азартні ігри, володіє складним механізмом, який робить людину залежною.

У сучасному світі змінюється сама природа маскулінності й фемінності. Змінюється мода на тип маскулінності. Нині вже не модний домінуючий „мачо”, йому на зміну прийшов, радше, „м’який”, респектабельний, але демократичний інтелігент-інтелектуал. Вирівнювання соціальних стандартів між жінками і чоловіками означає проникнення практик, які вважалися раніше жіночими, у чоловічу сферу, і навпаки (чоловіки йдуть у декретну відпустку, доглядають за собою – метросексуали). Стирається подвійний стандарт у сексуальній моралі, тобто коли сексуальна поведінка чоловіка і жінки оцінювалася за різними шкалами: донжуанський темперамент заохочувався і толерувався у чоловіків, однак жінка такої поведінки, швидше за все, була б названа повією чи німфоманкою. З погляду потреб у сексі чоловіку і жінці приписувалися різні мотиви створення сім’ї: нібито шлюб - це ціна, яку чоловік платить за секс, а секс – це ціна, яку жінка платить за шлюб. Сьогодні ж це твердження не є таким однозначним.

Розглядаючи питання сексу, ми не можемо обійти увагою питання репродуктивної поведінки подружжя, того, що століттями визначалося як головна функція сексу. Лише в новітню добу (ХХ ст.) про секс почали говорити відкрито (іноді занадто), що призвело до публічного його сприйняття не лише як засобу для народження дітей, але й як елементу особистого задоволення. Одночасно відокремленню сексу від зачаття сприяв винахід контрацептивних засобів. Все це іноді призводить до іншої крайності – гедоністичного трактування сексу, лише з позиції отримання задоволення. Багато сімей, особливо на Заході, відкладають час народження дитини або взагалі не бажають мати дітей. У контексті задоволення, дитина заважає матеріальному комфорту, успішній кар’єрі та цікавому дозвіллю. Необхідно себе обмежувати, чого деякі не бажають.

Кількість дітей визначається самими батьками, проте значний вплив на даний процес мають умови життя суспільства та окремої сім’ї, насамперед фінансово-матеріальні та побутові, а також традиції, що склалися в тій чи іншій країні. При всій важливості матеріально-побутових умов, слід зазначити, що з покращенням життєвого рівня народжуваність автоматично не зростає. Збільшення населення на планеті відбувається за рахунок країн „третього світу”.

Часто регулювання процесів дітонародження здійснюється демографічною політикою держави, яка включає систему соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної для того чи іншого суспільства свідомої демографічної поведінки населення. Вона може діяти у двох протилежних напрямах: на зростання народжуваності (там, де спостерігається її низький рівень) або, навпаки, на її зниження (там, де рівень народжуваності досить високий). З початку 90-х років XX ст. в Україні намітилась тенденція до зменшення населення (чисельність вмираючих перевищила кількість народжуваних). Отже, постає необхідність державного стимулювання народжуваності. Але є і зворотна політика, прикладом якої може бути сучасний Китай, де введені своєрідні санкції щодо кількості народжуваних дітей.

Розподіл праці. Сімейні відносини характеризуються певними подружніми ролями. Історично для жінок домінуючими були дім (домашня робота) та діти (догляд за їх здоров’ям та вихованням), а для чоловіків – робота, тобто роль „годувальника”. Це суттєво впливає на поведінку чоловіків і жінок у життєвих ситуаціях.

Більшість жінок вважають домашню роботу і догляд за дітьми своїми обов’язками, внаслідок чого виконують їх. При цьому жінки все частіше беруть на себе чоловічу роль „годувальника”. Для 80% жінок у нашому суспільстві основним мотивом працевлаштування виступає необхідність додаткового заробітку. Крім цього, оплачувана робота дає жінці впевненість і самостійність. З одного боку, жінка має свої гроші, а з іншого – зростає її статус у суспільстві, враховуючи, що домогосподарка – це непрестижна позиція.

При цьому слід врахувати, що коли виникає конфлікт між двома ролями – професійною і сімейною, то жінка здебільшого обирає другу. Як правило, у більшості жінок незадоволеність життям виникає тоді, коли вони не справляються з домашніми ролями, а в чоловіків – з професійною. Через пріоритет дому в житті жінок, їх вважають ненадійними працівниками. Традиційно вони йдуть у відпустки по вагітності та догляду за дітьми, на лікарняні тощо. Навіть коли жінок звільняють з оплачуваної роботи, вони займаються неоплачуваною домашньою роботою і громадська думка не вважає їх безробітними на противагу від скорочених таким чином чоловіків.

Наразі професійна зайнятість не звільняє жінку від домашніх справ. Робота по дому стала для працюючих жінок своєрідною „другою зміною”. У сім’ях з подвійною кар’єрою чоловіки не виступали проти роботи жінки за умови, що домашня робота і виховання дітей буде виконуватись жінкою. Якщо жінка йде на оплачувану роботу, і навіть заробляє нарівні з чоловіком, це ще не означає, що він буде більше допомагати по дому. У середньому чоловік приділяє дому 10 годин на тиждень, а жінка 50. Отже, хоча чоловіки визнають на словах рівність, їх поведінка суттєво не змінилася.

Подекуди в останній час, лише у західному світі, має місце тенденція, коли чоловіки беруть на себе виконання домашніх сімейних ролей. Частіше допомагають дружинам більш молоді чоловіки з більш високим рівнем освіти. Зокрема, у 70-х рр. ХХ ст. британські чоловіки витрачали на дітей 15 хвилин на добу, зараз – 2 години. У 1981 р. у декретній відпустці знаходилося 445 англійських татусів, а у 2005 р. – 21.000. 79% британських чоловіків погодилися б сидіти вдома з дітьми, якщо того б вимагала робота дружин. Лише 20% чоловіків вважають, що місце дружини – дім. Причина цього – збільшення кількості працюючих матерів. Зокрема, у США співвідношення між працюючими чоловіками і жінками складає 54 і 46%.

Сучасні марксисти взагалі вважають жінок „рабами рабів”, а домашню роботу – роботою по обслуговуванню робочої сили, яка створює ВВП, і внаслідок її неоплачуваного характеру – експлуатацією. До того ж, жінки продукують робочу силу. Отже, суспільство „економить” на безкоштовній роботі жінок по дому, безкоштовній емоційній підтримці та безкоштовному сексуальному задоволенні чоловіків. При цьому слід врахувати, що домашня робота іноді стає джерелом оплачуваної роботи для інших (українські жінки за кордоном, догляд за домом та дітьми заможних українців).

Отже, оплачувана робота для жінки, з одного боку, є позитивним фактором – вона дає їй економічну самостійність та більше прав у сімейних стосунках. Але одночасно вона є джерелом величезного фізичного та психологічного перевантаження жінок, оскільки традиційні сімейні ролі жінки – дім і діти, залишилися за нею.

Питання влади. Статус чоловіка традиційно рахується вищим і його домінування розглядається як норма (жарти про „чоловіків-підкаблучників”, „пиляючих дружин”), яка схвалюється церквою, державою і громадською думкою. Цей статус і право чоловіка приймати рішення обумовлюється передусім економічною роллю „годувальника”. Багато жінок фінансово залежні від чоловіків і це також сприймається як норма. Отже, той, хто більше заробляє, має більше влади в сім’ї. Зауважимо, що коли кар’єрні досягнення жінки, зокрема зарплата, перевищують досягнення чоловіка, у шлюбі можуть виникнути проблеми.

Домінування ще обумовлюється такими чинниками, як сила кохання одного партнера до іншого або міра потреби одного в іншому. Парадокс, але той із подружжя, хто меншою мірою зацікавлений в іншому, часто домінує в шлюбі. Більшість жінок відчувають потребу у коханні та підтримці з боку чоловіка, і як наслідок, займають підлеглу позицію. Іноді до маніпулювання вдаються жінки, використовуючи свої принади, як тілесні, так і емоційні. Жінки агресивніше у вираженні своїх емоцій: де криком, де плачем, вони добиваються того, що чоловік поступається, щоб тільки не зв’язуватися. Згадується прислів’я: „Чоловік - голова, а жінка – шия, куди поверне, туди і буде”.

Ще один парадокс полягає в тому, що жінка постійно домагається лідерства й одночасно втомлюється від нього. Існує закономірність: у сім’ях, де жінка – лідер, вона менше задоволена шлюбом. Структура влади в сім’ї, яка склалася на першому етапі її життєвого циклу, частіше дуже мало змінюється. Одні звикають командувати, інші – підкорятися.

Хоча більше грошей заробляється чоловіками, частіше розпоряджаються ними жінки. Найпоширеніша форма розподілу грошей: жінці видається сума на утримання „домашнього господарства”, а чоловік зберігає іншу частину зарплати. Більшість жінок нарівні з чоловіками приймають важливі фінансові рішення, однак лише частина має свої власні накопичення. Як наслідок, поняття „спільні гроші” є міфом, оскільки жінки можуть витрачати гроші лише на дім і дітей, а чоловік може спокійно витрачати гроші у барах або на своє хобі.

Взагалі жінки мають менше доступу до грошей, транспорту, простору і часу, ніж чоловіки, а одружені жінки відчувають на собі „тягар контролю”. Як начальник дає собі більше свободи в поведінці, так і наділений більшою владою подружжя контролює поведінку іншого жорсткіше, ніж своє власне. Проте зазначимо, що у сучасному суспільстві становище жінок змінюється, оскільки оплачувана робота жінок створює можливість досягти рівності.

Традиційна роль, коли жінка вела домашні справи, господарство, народжувала і виховувала дітей, а чоловік був хазяїном, часто одноосібним власником майна і забезпечував економічну самостійність сім'ї, змінилася. Нині переважна більшість жінок бере участь у виробничій діяльності, економічному забезпеченні сім'ї, на рівних правах вирішує загально сімейні питання. Це вплинуло на функціонування сім'ї, на особливості сімейно-шлюбних відносин, сприяло звільненню і розвиткові особистості жінки-матері, рівності подружжя.

Відносини між батьками і дітьми. Близькість цих відносин дуже залежить від культури. Зокрема, у східних культурах сімейні узи більш тісні, тобто грають роль певні аспекти розширеної сім’ї. Американці ж притримуються правила: не треба допомагати дітям, життя яких протікає нормально.

Враховуючи те, що незадовільний стан молодої сім’ї у нас, явище типове, допомога батьків потрібна майже завжди. Деякі дослідники виділяють таку особливість сучасної сім’ї, як сконцентрованість на дитині.

Мати частіше, ніж батько, є для дітей авторитетом. Це обумовлюється вищеописаними соціальними ролями подружжя в сім’ї. Звідси, у випадку розлучення, діти частіше залишаються з матерями. Одночасно, якщо в догляді за дітьми батьки приймають меншу участь, ніж матері, то в процесі соціалізації, батьки і матері роблять рівний внесок.

Коли мова йде про сімейні відносини, неможливо оминути увагою, таке поширене і небезпечним для сім'ї явище, як домашнє насильство - застосування фізичної сили одним із членів родини до іншого або інших. За висловом Е. Гіденса: „Сімейний дім сьогодні - найнебезпечніше місце в усьому суспільстві” Соціологи вказують на такі причини поширення домашнього насильства: поєднання емоційної напруги та персональної інтимності, характерне для сімейного життя; чимало виявів насильства в сім’ї люди толерують, а іноді схвалюють, наприклад, кажуть „Б’є – значить любить”.

Об'єктами насильства передусім стають діти. При цьому, якщо чоловік б’є дітей, то суспільна думка і самі діти часто звинувачують не його, а жінку, яка не змогла захистити. Різновидом насильства щодо дітей стало сексуальне скривдження, яке набуло міжнародного характеру. Воно являє собою сексуальний контакт між дитиною й дорослим, у якому дорослий шукає сексуальної втіхи. Щодо сексуального зловживання в родинах, то найчастіше йдеться про кровозмішення (інцест) між батьком і неповнолітньою дочкою або між вітчимом і пасербицею. Трапляються також зносини дядько-племінниця, брат-сестра, батько-син, мати-дитина. Деякі контакти мають скороминущий характер, інші можуть тривати довше.

Другий розповсюджений вид - це насильство чоловіків над жінками, хоча буває, що й жінки вдаються до домашнього насильства, спрямованого проти малих дітей та проти своїх чоловіків. За даними організації „Міжнародна амністія” 70% жінок в Україні відчувають на собі різні форми насильства і знущань з боку чоловіків, а 18% жінок відчувають регулярні побиття. Насильство в сім’ї поширене в усіх верствах суспільства. В Україні від рук чоловіків щорічно гине 10 тисяч жінок. Серед малолітніх убивць більшість були засуджені за вбивство чоловіків, які знущалися над їхніми матерями. Чим жінка беззахисніша, тим більша вірогідність насилля щодо неї. Тому початок регулярних побоїв часто пов’язаний із вагітністю. Не всі сімейні суперечки переходять у фазу насильства, але воно завжди супроводжується словесним приниженням.

Домашнє насильство ніколи не зникне само по собі, хіба що з повною втратою чоловіком фізичної сили. Фізичним насиллям чоловік фактично карає жінку за свою власну слабкість і потребу у ній. Він відсторонений від неї як від особистості, але при цьому вимогливий до неї, як до „функції”. Насилля, в такому випадку, це останній щабель застосування влади в сім’ї, а не поведінка психічно хворих чоловіків чи „психологічна потреба” деяких жінок. Чоловіки застосовують насилля, коли відчувають, що їх авторитет з різних причин падає.

5. Розлучення, його причини і наслідки

Найскладнішою соціальною проблемою майже у всіх сучасних суспільствах є проблема розлучень. США та Росія займають відповідно перше і друге місця в світі по рівню розлучень, хоча збільшення рівня розлучень спостерігається в усіх країнах світу. У Великій Британії – з 1000 у 1918 р. до 192000 у 1992 р. Навіть 3 з 4 членів королівської родини розлучені або живуть окремо. В Україні протягом року реєструється близько 500 тисяч, в тому числі повторних шлюбів і понад 200 тисяч розлучень. Пік розлучень припадає на перший - четвертий роки подружнього життя. Зокрема, у 2005 р. зареєстровано 332.138 шлюбів і 183.455 розлучень, тобто розійшлись 55% пар. У першій половині 2006 р. розлучилося 80.000 шлюбів.

Соціологи називають низку чинників, які полегшили розлучення і зробили його звичайним явищем:

- у ХХ ст. відбулося спрощення процедури розлучення; до ХХ ст. розлучення були заборонені або дуже утрудненні;

- шлюб менше пов’язаний зі збереженням майнового та соціального статусу у процесі їхньої передачі від покоління до покоління; До ХХ ст. неодружені чоловіки мали нижчий соціальний статус, не мали права голосу, а неодружена жінка могла жити лише в родині батьків.

- жінки стають матеріально менш залежними і шлюб втрачає свої класичні характеристики необхідного економічного партнерства;

- підвищення загального рівня життя, внаслідок чого людям стало значно легше створювати собі окрему домівку;

- розлучення майже перестало нести на собі тавро ганьби та морального осуду;

- поширення тенденції оцінювання шлюбу з поглядів рівнів особистого задоволення, яке він дає.

Причини розлучень можуть бути різними, в залежності від обумовленості. Фактори, які детермінують розлучення, можуть бути економічними: незадоволеність житловими і побутовими умовами, матеріальний розрахунок під час укладення шлюбу, засудження чоловіка або дружини з позбавленням волі на тривалий час, часті відрядження чоловіка (дружини); психологічними: відмінності в потребах, інтересах, цілях, орієнтація подружжя, несхожість характерів, втручання третіх осіб, скупість, грубість, сварливість, необґрунтовані ревнощі, нова любов і зрада; біологічними: пияцтво і алкоголізм одного з членів подружжя, подружня невірність, хвороби, психічне захворювання, дійсна і уявна сексуальна несумісність, нездатність або небажання когось із подружжя мати дітей, велика різниця у віці.

Юридичними приводами, і, відповідно, причинами розлучень у США та Великій Британії є: вихід із сім’ї одного з подружжя, зрада (адюльтер) та жорстоке поводження. Отже, більшість з них пов’язані з нерівністю та дискримінацією в сім’ї. А згідно даних опитування в Росії у 1995 р. називалися наступні причинирозлучень: матеріальні, побутові умови – 55%, пияцтво – 39%, ослаблення цінності сім’ї – 27%, зрада – 19%, психологічна несумісність – 17%, нудьга сімейного життя – 12%, нове кохання – 11%, відсутність дітей – 7%.

Огляд причин розлучення вказує на те, що всередині кожного шлюбу є два досвіди: чоловіка і жінки, які не тотожні. Жінки частіше називали матеріальні труднощі та пияцтво, тобто увага акцентувалася на невиконанні чоловіками своїх соціальних ролей, а чоловіки – нове кохання, психологічну несумісність та нудьгу, що вказувало на внутрішньо особистісну кризу.

Чоловік обирає партнерку, яка відповідає його сьогоденному ідеалу. А ідеали змінюються. Наприклад, в 20 років для одруження достатньо того, щоб дівчина була симпатична і весела. А після тридцяти чоловіку необхідно відчуття власної значимості, і він переважно шукає його серед молодих дівчат, які ще не мають життєвого досвіду і сприймають його з „широко відкритими очами”. Зрозуміло, що ровесниці на таке вже не здатні. Таке явище називають „криза середнього віку”. Його наслідками можуть бути зрада, залишення сім’ї, а також розлучення. Підсилюючим фактором цієї кризи може виступати матеріальний статус чоловіка. Чим він вищий, тим кращою „ціллю” є чоловік. Науково доведено, що у тяжкі часи люди міцніше тиснуться один до одного, шукають психологічну опору в сім’ї і рідше розлучаються. Як тільки стає легше, з’являються „зайві гроші”, підвищується самовпевненість. У середовищі „нових” стало вже традицією або заводити собі „утриманок”, або нову дружину. Це свідчить про те, що не лише бідність, але й багатство може обумовити розлучення. Процент розлучень серед бідних – 36%, заможних – 47%, багатих – 61%. Взагалі, попри жарти про „затаскування до вівтаря”, чоловікам шлюб подобається більше і вони мають з нього більшу вигоду. Медицина давно довела, що одружені чоловіки мають краще здоров’я і живуть довше, ніж одинокі.

Щодо жінок, то вони більше незадоволені шлюбом, ніж чоловіки, хоча й одночасно більше миряться з багатьма речами, зокрема, зі зрадами та насильством. Тому ініціатором розлучень у 60 – 80 % виступають жінки. Основний аргумент жінки – „розлюбила”, хоча причини можуть бути більш глибокими. Якщо врахувати економічні труднощі, які стоять після розлучення, то така поведінка жінки викликає подив. Отже, чоловіку вигідно використовувати через шлюб жіночі соціальні ролі, але при цьому він не виконує багато тих соціальних ролей, які шлюб покладає на нього. До ХХ ст., коли законодавство не дозволяло жінкам ініціювати розлучення (у Великій Британії до 1882 р.) та їх економічне становище виступало перепоною до самостійного життя, більшість жінок мирилися з даною ситуацією. Але коли ці чинники відійшли у минуле, жінка стала формально рівноправною, вона підвищила вимоги до соціальних ролей чоловіка у сім’ї, і як наслідок, збільшилася кількість розлучень.

Деякі вчені вказують, що розлучення не звертало б на себе стільки уваги, якби не торкалося проблеми дітей, так як ^ 60% пар, які розлучаються, мають дітей. Діти частіше залишаються з матерями, а батькам призначають аліменти, що відповідає соціальним ролям. Наразі у багатьох дітей виникають проблеми з соціалізацією. Особистість людини формується з раннього дитинства. І якщо в дитинстві дитина була позбавлена тепла батьківського кохання, вона може вирости морально неповноцінною. Нерідко такі люди бувають наполегливими і працелюбними, але при цьому – холодними і жорсткими, або просто нещасними. Але загалом освітні перспективи у цих дітей не суттєво відрізняються від дітей із повних сімей, оскільки найбільше впливає на освітній рівень дітей фінансовий базис сім’ї, а не її повнота чи здібності дитини.

При всьому вищесказаному, не треба розуміти розлучення лише з негативного боку, як віддзеркалення нещастя. Воно є, можливо, невдалим, але останнім засобом подолання багаторічного конфлікту, неприязні між подружжям, приниження, стресу, насилля. Для одних розлучення перетворюється в серйозну життєву кризу, викликає важкий стрес, для інших – це звільнення, початок змін на краще. Деякі підлітки, батьки яких розлучилися, говорили, що вони перенесли розлучення легше, ніж передуючі йому конфлікти.

Сьогодні серед вчених починає переважати думка, що розлучення не заперечує інститут шлюбу. Воно заперечує певний тип відношень в шлюбі – відношень, побудованих на нелюбові подружжя, авторитарному придушенні одного іншим, приниженні особистої гідності та нерівності статей. Розлучення грає фундаментальну роль в житті суспільства – воно символізує свободу особистості. Без нього шлюб іноді перетворюється на примусове співжиття.

Шлюб у розвинутих суспільствах перетворився на ризиковане підприємство. Шанси, що він закінчиться розлученням, складають 50/50, а вірогідність розлучення після повторного шлюбу досягає 60%. Тим не менш 90% американців вступають у шлюб. Заборонити шлюби неможливо, але необхідно більш свідомо підходити до вибору партнера, і, коли вибір буде зроблено, прикласти зусилля до виховання один одного. Шлюб міцний лише тоді, коли кожен день люди працюють над його зміцненням.

6. Тенденції розвитку сучасної сім’ї

Перебуваючи у тісному взаємозв'язку із соціальним організмом, будучи його невід'ємного частиною, сім'я неминуче реагує на будь-які позитивні й негативні зміни у всій соціальній системі, підпадаючи під її вплив. Водночас вона сама впливає на її функціонування і розвиток. У сучасному світі для розвитку сім’ї характерні певні тенденції, але їх основна суть була підмічена ще у ХІХ ст. німецьким філософом Ф. Ніцше, якому належать слова: „Коли чоловік і жінка стануть рівноправними, сім’я загине”. У більшості країн світу до ХХ ст. жінка була економічно залежною від чоловіка та не мала права ініціювати розлучення. У ХХ ст. жінки поступово отримують рівні права з чоловіками, і як наслідок, - ослаблення сімейного інституту.

Буде некоректним поділяти тенденції сучасної сім’ї на позитивні та негативні, оскільки між ними існує глибокий взаємозв’язок:

- Збільшення кількості жінок на оплачуваній роботі і зростання їх економічної незалежності. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, понад половину оплачуваної робочої сили складають жінки.

- Утворення двох центрів життя – праці і дому. Раніше професійна діяльність і домашнє господарство складали одне ціле, і були сконцентровані в межах однієї сім’ї.

- Можливість вільно обирати собі партнера, а також ініціювати розлучення та вступати у новий шлюб. Раніше в багатьох випадках рішення приймали батьки, тепер основною створення сім’ї для більшості людей виступає любов. Меркантильні інтереси не є домінуючими.

- Зміцнення принципу рівності (егалітарності) в сімейних стосунках, зокрема у розподілі прав і обов’язків.

- Домінування нуклеарної сім’ї. Нині в Україні такі сім'ї складають 75% від загальної кількості.

- Збільшення кількості міських сімей внаслідок урбанізації. За даними перепису 2001 р. в Україні налічується понад 17 млн. сімей, з яких понад 11 млн. - у міських поселеннях і майже 6 млн. - у сільській місцевості.

- Збільшення кількості розлучень, і як наслідок, неповних сімей і повторних шлюбів. В Україні практично кожен другий шлюб розпадається.

- Збільшення кількості неповних сімей, а отже, самотніх людей. В Україні понад 2 млн. таких сімей, у 90% неповна сім’я – це жінка з дітьми.

- Збільшення кількості сімей, заснованих на повторних шлюбах, у яких традиційно присутні діти від інших шлюбів.

- Зміна поглядів на сексуальну мораль - сексуальна революція (пропаганда через ЗМІ дошлюбних і позашлюбних статевих зносин як норми життя, зміна суспільних цінностей щодо сексуальної поведінки, послаблення соціального контролю, зростання анонімності сексуальної поведінки, зростання кількості абортів та дошлюбної вагітності тощо).

- Збільшення незареєстрованих відношень (співжиття) та дітей, народжених поза шлюбом.

- Збільшення самотніх людей дітородного віку, багато з яких ніколи не були у шлюбі. 33% жінок у Москві, 36% - у Лондоні, 38% – у Парижі, 40% - у Нью-Йорку є неодруженими, з яких половина ніколи не була у шлюбі. Як свідчать дослідження сексологів, кількість неодружених жінок, які „добирають секс” – за наявності постійного партнера, за останні 30 років збільшилося вдвічі і складає 40%.

- Відкладання часу вступу у шлюб та народження першої дитини. Здебільшого це стосується країн Заходу, зокрема у Великій Британії середній вік народження першої дитини зріс з 24 років (1971) до 27 років (1991).

- Зменшення кількості дітей у сім’ї. В Україні частка сімей з однією дитиною становить 30,4%, з двома 49,3%, з трьома -7,4%, багатодітних - 2,9%. Середній показник кількості дітей у сім’ї в Україні складає 1,2 (для порівняння, у Великій Британії – 1,8).

- Збільшення бездітних сімей. В Україні 10% бездітних сімей, переважно з фізіологічних причини. У країнах Заходу домінують культурні та економічні причини, зокрема у Великій Британії переважають сім’ї без дітей: 28 проти 24%.

- Розширення прав дітей.

- Посилення домашнього насильства і сексуального скривдження дітей.

---

Дата добавления: 2015-08-13