Дзвони Чорнобилю

Мета: Чорнобиль – це вже історія України, тому дітей треба навчати вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою, яка вона є, до того ж формувати загально розвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави; виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.

Оформлення сцени: на заднику емблема вечора – лелеки летять над затемненою кулею, навкруг емблеми віночок з чорною стрічкою, над емблемою напис: “Чорнобиль – скорбота пам’яті людської”. На столику горить свічка. З однієї сторони сцени державний прапор з чорною стрічкою, з іншої – плакат дзвону

Сцена закрита.На екрані демонструється стрічка або слайди про Чорнобильську трагедію.

Звучить запис церковних дзвонів. На сцену виходять ведучі.

Ведучий 1 Стражденна наша земля... Зрита могилами, засіяна кулями, полита кров’ю... І здавалося б на цій, такій мученицькій землі, ніколи не повинно селитися ніяке (бодай навіть найменше) горе, бо вже стільки було того горя, що крізь віки і досі чується відгомін тяжкого людського стогону...

Ведучий 2 Двацять п’ять роки тому, 26 квітня о першій годині 26 хвилин на Четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася катастрофа, яка з острахом сколихнула всю планету. Чорнобиль нагадав цілому світу, що в самому серці Європи живе великий народ. Світ спочатку почув слово “Чорнобиль”, а потім таке незвичне – “Україна”. А для багатовікової історії України – Чорнобиль став ще однією трагедією в хронологї духовного і фізичного знищення нації.

Ведучий 3 Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

Ведучий 4 Світе тихий, краю милий, моя Україно!

За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась?

Чи ти діточок невинних звичаю не вчила?

Молилася...

(Лунає пісня «Молитва».)

Ведучий 1 Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

Ведучий 2 Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.

Виконується пісня „Два кольори”.

Ведучий 3 За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

Ведучий 4 Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненного болю

І тривога палюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою тайну.

Як спинити її – гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на все.

Ведучий 1 Пам'ять болем людським наповнена,

Час з тремтінням вперед іде,

Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,

Входять в душі, серця людей.

(Із запаленими в руках свічками з двох сторін ви­ходять дівчата в білих платтях і чорних шарфах.)

Ведучий 2 Свічка Поминальна1 і свічка Надії.

26 квітня полум'я їхнє в кожному нашому домі

зіллється в одне полум'я — Віри!

(Дівчата стають клином журавлів.)

Ведучий 3 Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук.

За ним незабаром помер на посту його това­риш — Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого й опроміненого, винесли на руках пожежники й лікарі, і він устиг ще простогнати: «Там... Валера...» Утратив сві­домість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільсько­му кладовищі.

Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'яттю...

Ведучий 4 Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.

Ведучий 1 Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;

Ведучий 2 Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;

Ведучий 3 Сержант Микола Васильович Ващук;

Ведучий 4 Сержант Володимир Іванович Тищура;

Ведучий 1 Старший сержант Микола Іванович Тітенок.

Ведучий 2 У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.

(Хвилина мовчання).

Ведучий 3 Вертались в Україну журавлі,

Уже й перелетіли Чорне море,

Старого місця па старій землі

Поміж боліт уже шукають зором,

Аж Прип'ять, прип'ята надійно до землі, —

Урвалась дибки й ринула угору,

І вдарив грім, не з неба — із землі!

І першими упали журавлі,

В стовпах огню вони губили крила

І падали безкрилі...

(Під фортепіанний супровід усі співають пісню “На Чорнобиль журавлі летіли”.)

Ведучий 4 Зруйноване апаратне відділення четвертого енергоблоку. Із тріском палала величезна пло­щина — покриття над машинним залом і допоміж­ним корпусом. Навкруги, разом із вогнем, вирував задушливий дим. Киплячий бітум пропалював взут­тя, одяг, в'їдався у шкіру. Люди слабшали від їдко­го диму, спеки, болю, утрачали силу, знепритомнювали.

Ведучий 1 Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

Ведучий 2 І попелом розкрились села,

І згинуло усе живе,

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка —

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра.

Запала тиша...

Ведучий 3 Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть.

Ведучий 4 Радіаційна днина б’є на сполох

Радіаційні стогнуть небеса

Двадцятий вік – як доля, а не спомин

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне „бути чи не бути” –

Грізно над планетою висить.

На землі у домі вселюдському

Протиріч і негараздів тьма.

Ведучий 1 На атомну станцію в перші дні з усіх куточків України прибули люди, унікальна техніка. За ці дні, тижні, які минули після аварії, була про­ведена велетенська робота, вирішені питання ве­личезної технічної складності, які до Чорнобиля ніхто ніколи у світі не вирішував.

Ведуча 2 Наслідки аварії оцінювалися втратами для народного господарства в сумі понад 10 млрд. карбованців.

Ведучий 3 Площа радіаційного забруднення — це 11 областей із населенням понад 17 млн. осіб. З мли 300 тис. людей постраждали внаслідок аварії. 299 — опромінено. Евакуйовано понад 200 тис. осіб.

Ведучий 4 Евакуація — цей термін воєнного часу жив у пам'яті людей, які спізнали лихоліття часів Великої Вітчизняної, і увірвався в наше сьогоден­ня. Чорнобильський буревій вирвав людей з обжи­тих місць відірвав їхнє коріння, що єднало з рідною землею.

Ведучий 1 Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.

Ведучий 2... йдуть колони, колони, колони...

Розминаються повні – порожні,

Незбагненна процесів болю,

У автобусах тих подорожні

Ідуть наче із долі в недолю

На вокзали, в лікарні, у безвість

Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?

Розтривожено вуликів безліч

Невидимого стишені свідки.

Ведучий 3 І стали ми на землю коліньми,

Прощалися, як з матір'ю, з землею.

У квітні квіти падали грудьми

На сивий попіл спаленого глею.

Дуби беріз востаннє обняли.

Побігли люди... Чи ж дубам побігти?

Жить без людей не стали, не змогли,

Так і посохли, заломивши лікті.

Дорога — чорна нитка поміж нас.

В холоднім серці чи знайдуться сили?

Не виконали «Виїхать!» наказ

Ведучий 4 Хто ж ми, живими поховані,

Блукаючі в хмарах руки,

Чи, може, нові Бетховени,

Що пишуть не чуючи звуків.,

Ведучий 1 - Знаєм, хто ми, чиї діти,

І хто наша мати:

Ми є нарід — Українці!

Україна — Мати!

Ведучий 1 Завжди турбують своїми потребами

Наші онуки й сини.

Просимо, Боже, не тільки за себе ми —

Просим ще більше за них:

Вільного світу і цвіту яскравого

Для молодих поколінь.

Убережи їх від злого й лукавого,

Дай кращу долю. Амінь.

Ведучий 2 Тільки жити - в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу...

І лишилась вірності присяга —

Батьківщині! Матері! Народу!

Ведучий 3 Щоб наша дума і дорога

Єднали глибину і вись, —

Вола Чорнобильська пересторога:

— Людство! Зупинись!

Ведучий 4 Линь же, пісне, могутня, стокрила,

Край простори, як гострий алмаз,

Молоді, молоді у нас крила

І нікому не стримати нас!

(Пісня «Молитва за Україну»)

Дата добавления: 2015-08-05