Ведучий 2А. Демиденко “Жіноча доля” читає____

(або звучить пісня «Жіноча доля»)

Ведучий 3 Жінка – величне, дивне, ніжне слово.
Тобі вклоняємось сьогодні знову.
Ти – господиня гарна,
Добра, ніжна мати,
Яка не може жити в світі марно,
Все вміє і все хоче знати...

Ведучий 2 Ми любимо тебе, о добра жінко!
Бабуся, мама і сестричка-намистинка,
І вчителька моя, найкраща в світі,
Сьогодні ми тобі даруємо пісні і квіти.

(Звучить пісня «Чорнобривці»)

Ведучий 1 «Всі протилежності сходяться в серці жінки», - сказав Вольтер. Від неї, від її любові та нелюбові залежить дуже багато. Залежить і доля чоловіків.

(Учні виконують жартівливу пісню "Ой там, на товчку, на базарі”)

Ведучий 2 Найкращі квіти хочеться
В цей день принести вам,
Найкращі всі слова.
Щоб більше линуло в житті пісень
І лиш весна в душі цвіла.

Ведучий 1 Легенду про силу материнської любові розповість __________________________________________________________

Учень Був у матері єдиний син – добрий і вродливий. Дуже любила його мати. По краплинці збирала йому росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син і одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Тож боялася мати показуватися невістці на очі, все сиділа в сінях. А потім у клуню переселилася. Але й це не заспокоїло жорстоку молодицю. Каже вона чоловікові: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце». Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо… а не послухаю – піде від мене». Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, синку, роби так, як велить серце». Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце в жар. Спалахнув сучок і тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське… Потім у вогонь покладеш…». Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною і невичерпною була та любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і щасливим, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову сина до грудей. Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати. Пішли вони удвох степами широкими та й стали двома могилами високими. Тож недаремно кажуть у народі, що материнська любов найсвятіша.

(Звучить пісня «Мама рідненька»)

Ведучий 1 О жінко! Загадка одвічна,
Водночас сильна і тендітна.
Тобі присвячували вірші
І почуття свої найкращі.

Ведучий 2 Ти – берегиня свого роду,
За тебе йшли в вогонь і в воду,
Стрілялись на дуелі мужньо,
До тебе прихиляються, коли сутужно.

Ведучий 1 До вашої увагиусмішка П. Глазового "Як Кузьму провчила жінка його мила”

Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає журнали й газети.
А дружина варить, смажить, готує котлети.
Пообідав Кузьма смачно, запалив "Казбека".
— Ну чого ти, — пита жінку, — така недалека?
Тільки в тебе і балачки про борщі й олію,
І ні слова про театри, про драматургію.
А є жінки! Збоку глянеш — ходить, як Аїда.
Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.
Так і сипле: Тіто Гобі, Карузо, Фелліні,
Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні…
А ти яка? Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.
Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.
Давно тебе не бачив я в хорошому платті.
Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.
Ти забула, що є в світі жіночі принади —
Перманенти, манікюри, духи та помади.
Я хотів би бути мужем культурної дами,
А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,
Що побачиш — вишні, сливи, — пхаєш у консерви…
Я не можу, розумієш? Здають уже нерви.
Через добу повернувся наш Кузьма додому.
Зустрічає його жінка в платті голубому.
Очі чорним підведені, на губах помада.
Закрутило Кузьмі в носі від духів "Еллада".
Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,
Ще й коліна не прикриті — такі тепер норми!
Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.
Як французька кінозірка, виставила ноги.
У Кузьми від здивування потилиця змокла.
А дружина запитує: — Ти читав Софокла?
Тобі, може, до вподоби п'єси Евріпіда? —
Сопе Кузьма: — Відчепися! Подавай обідать.
Нащо мені Евріпіди? Нащо їхні п'єси?
— А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,
Що немає шику-блиску, манери негарні.
Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.
Перукар просив, між іншим, щоб прийшла я знову.
Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.
Не було у мене часу возиться з обідом,
Так я тобі й замінила обід Евріпідом.

Ведучий 1 Божа Матiр, Мати-Україна, рідна ненька — це три матерi, що освічують наше життя. В образi Матерi осягаємо розумом своїм рідну вишневу Україну, оспiвану тисячами жіночих материнських сердець. І нарештi, Мати — родовідниця, котра зi своїм молоком, зi своєю журливою колисковою влила в нашi душi прекрасне чуття українського народу.
За них, за цих трьох матерiв, дитяча молитва.

(Виходять учні)

Молитва за маму
Є в мене найкраща у свiтi матуся,
За неї до тебе, Пречиста, молюся.
Молюся устами, молюся серденьком,
До тебе, небесна Ісусова ненько.
Благаю у тебе дрiбними словами
Опiки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб днi їй минали без смутку, без болю.
Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров’я, рукам подай силу.
Щоб вивели дiток у світ той, у люди.
Щоб нами раділа — пишалася всюди.
За це я складаю в молитвi долонi
До тебе, Царице, на сонячнiм тронi.

(Звучить пісня «Присяга трьом матерям»)

Ведучий 1 Весна у природі – це завше як диво,
Так само і жінка буває вродлива,
Буває примхлива, буває зрадлива…
Нехай тільки кожна з Вас буде щаслива.

Ведучий 2 Воістину небесна і земна
Заквітчана і терном і барвінком
Свята і грішна, рідна і чарівна
Повіки будь, благословенна жінко!

Ведучий 2 Жінка буває так на весну схожа:
То тиха й привітна, а то й непогожа.
То скропить сльозою, то сонцем засвітить,
То прагне зими, то порине у літо.

Дата добавления: 2015-08-05