Собор Успення Пресвятої Богородиці

Ансамбль православної Успенської церкви (Руська, 5/7) – архітектурний шедевр українського ренесансу, пам’ятка європейського і світового значення. Храм Успіня Пресвятої Богородиці – центр українського духовного життя впродовж усієї середньовічної історії Львова, символ страждань і піднесень українців, свідчення їхнього незламного духу і прагнення до самоствердження.

Церква ще має назву Волоської, бо будувалися на кошти волоських, або молдавських правителів. Фундаторами храму, окрім цього, ще були українські гетьмани, російські і польські королі. Ансамбль церкви складається з вежі Корнякта, каплиці Трьох Святителів і власне самої Успенської церкви. 66-метрову вежу, яка нагадує стрункі ренесансні кампаніли Венеції, збудували у 1572-1578 роках за проектом італійського архітектора Петра з Барбони на кошти найбагатшого львівського купця Костянтина Корнякта. Найвища у місті вежа виконувала також і оборонну функцію: власне з неї захисник міста 1704 року поцілив з лука капелюха шведського короля Карла XII. Після турецької облоги 1672 року, коли верх вежі пошкодили внаслідок артобстрілу, архітектор Бебер добудував ще один четвертий ярус і до ренесансної композиції додав бароковий шолом з чотирма химерними пірамідами.

Незадовго до завершення будівництва на вежі підвісили відлитий на замовлення Костянтина Корнякта найбільший на той час у Галичині (діаметром 2 м) дзвін, названий «Кирилом».

З приводу цього дзвону розгорівся конфлікт між братством і його сусідами – монахами домініканцями. Останні в скаргах до короля та міського магістрату закидали братчикам, що їхні дзвони за розмірами перевищують усі існуючі в Польській державі. Осуд з їхньої сторони викликали, зрештою, не тільки розміри, а й звук, що «заважає слухати проповідь у костелі». Та незважаючи на всі незгоди, «Кирило» скоро став виконувати функції головного дзвона міста, в який дзвонили під час тривоги, пожеж, стихійних лих тощо.

У приміщеннях вежі тривалий час зберігалася бібліотека братства, що славилась як одна з найбагатших в Україні. На жаль, ця бібліотека згоріла під час пожежі 1779 р

Усіх, хто вперше потрапляє на подвір’я церкви, пройшовши через старовинні кам’яні склепіння вхідної брами, охоплює почуття реальної причетності до минулих епох. Тут розташована Каплиця Трьох Святителів, будівництво якої львівський архітектор Андрій Підлісний на гроші того ж Костянтина Корнякта завершив 1591 року. Тут в класичну архітектурну композицію європейського ренесансу органічно вплетено риси українського зодчества з багатим кам’яним різьбленням.

Ми з Вами пройдемо до Успенської церкви та оглянемо її інтер’єр. Храм складається з трьох просторових об’ємів – бабинця, головної нави та вівтаря. Згідно з канонами українського культового будівництва, центральна нава розділена колонами на три частини. У центральній частині чотири тосканські колони підтримують купол, декорований розетами з штучного мармуру

Каплиця була настільки довершеним витвором, що надихнула українську громаду на будівництво нової церкви, фактичним праобразом якої й стала. Для спорудження нової церкви запросили найзнаменитішого львівського архітектора Павла Римлянина. Після його смерті будівництво 1629 року завершив будівничий Амброзій Прихильний. Художню цінність Успенської церкви у 20-х роках минулого століття поповнили виконані у стилі модерн вітражі Петра Холодного «Київська Русь», «Галицька Русь» та «Фундатори Успенської церкви». Вітражі унікальні не тільки своєю філігранною технікою виконання, образністю та кольорами, але й незвичною для храмів історичною тематикою. У крипті Успенського храму поховані найвизначніші діячі Ставропігійського братства, яке було центром культурного і духовного життя львівських українців.

Дата добавления: 2015-08-03