Аналітичне інтервю

План

1. Визначення аналітичного інтерв’ю. Спільне і відмінне від інформаційного інтерв’ю.

2. Режисура інтерв’ю.

3. Мистецтво задавати питання.

4. Інтерв’ю: люди і обставини.

Література

1. Тертычный А.А. Жанры периодической печати. Учебное пособие. – М.: изд-во Аспект-пресс, 2000.

2. Лукина М. Технология интервью. Учебное пособие. − М.: Аспект-пресс, 2003.

Виклад матеріалу

І. Інтерв’ю − найпоширеніший метод отримання інформації, який застосовується журналістами всього світу. Інтерв’ю також один із найпоширеніших журналістських жанрів. Інтерв’ю − це жанр, покликаний передати позицію, погляд, ставлення, оцінку, коментар ключової особи з приводу події, ситуації, проблеми. Журналіст отримує певні відомості про дійсність від особи, використовуючи метод інтерв’ю. Як відомо, метод інтерв’ю належить не до теоретичних, а до емпіричних методів. Ймовірно, що саме тому і жанр інтерв’ю належить до інформаційних жанрів, які базуються саме на інформації, яку отримують в результаті застосування емпіричних методів дослідження.

При цьому ніби в тіні залишається той факт, що інтерв’ю, як і інші емпіричні методи, застосовується для отримання висхідних даних, які необхідні при підготовці не лише інформаційних виступів, але й аналітичних. Інформація, яку отримують за допомогою інтерв’ю, може бути трансформована і представлена, наприклад, на газетній сторінці у вигляді кореспонденції, звіту, статті. Це означає, що використання цього методу при збиранні інформації, автоматично ще не породжує жанр інтерв’ю. Лише коли у тексті чітко видно «хід» застосування цього методу, він може визначати форму такої публікації як діалогічну.

За наявності такої домінуючої ознаки текст може називатися інтерв’ю. Але те, до якої групи жанрів − інформаційних чи аналітичних, зараховувати конкретне інтерв’ю, залежить уже від змісту тексту, викладеного у формі інтерв’ю. Якщо інформаційне інтерв’ю повідомляє лише про факти, повідомляючи на питання: хто? що? де? коли?, то аналітичне інтерв’ю, крім цього, містить і аналіз фактів, відповідаючи на питання: чому? яким чином? що це означає? Роль автора аналітичного інтерв’ю полягає передусім у тому, що своїми питаннями він спрямовує аналіз, який зазвичай здійснює інтерв’юйований.

З цією метою питання формуються таким чином, щоб вони висвітлювали ключові моменти якоїсь події, явища, процесу, ситуації.

Наприклад, журналіст бере інтерв’ю у міністра надзвичайних ситуацій з приводу трагедії в Дніпропетровську. Журналіст може «запрограмувати» аналітичний характер свого виступу, поставивши питання таким чином:

− Що спричинило аварію? Які цифри, факти, документи можуть підтвердити вашу думку?

− У скільки мільйонів гривень обійдеться бюджету ліквідація наслідків цієї катастрофи?

− Хто за це відповідатиме і як?

− Що робитиме влада для ліквідації наслідків трагедії? Яку допомогу влада надасть потерпілим громадянам міста?

Питання такого типу побудять у співрозмовника бажання викласти свої знання, думки про предмет майбутньої публікації таким чином, що будуть простежуватися причинно-наслідкові зв’язки стосовно події, яка обговорюється, будуть винесені певні оцінки, сформульований прогноз розвитку події, наведені необхідні аргументи на користь викладеної позиції. Таким чином зміст тексту інтерв’ю «збагачується» елементами аналізу дійсності, що і робить його аналітичною публікацією.

Звичайно, можливі такі випадки, коли інтер’вюйований аналізує події, ситуації, процеси, не очікуючи «наводящих» питань. Це часто буває у тому випадку, коли співрозмовник зацікавлений детально, з найменшими подробицями висвітлити предмет розмови, що, звичайно ж, полегшує завдання автора майбутньої аналітичної публікації.

ІІ. Роботу над інтерв’ю можна поділити на три послідовні етапи: підготовка, проведення, закінчення.

Перший етап − визначення завдань інтерв’ю. Це стартова позиція. Від того, наскільки зрозумілі завдання інтерв’ю, залежить успіх всіх наступних кроків. Задумане і запропоноване журналістом чи заплановане редакцією інтерв’ю потрібно «перевірити на міцність», поставивши перед собою декілька питань, відповіді на які допоможуть прояснити поставлені завдання.

− Чому ви хочете взяти інтерв’ю? Яких результатів ви хочете досягнути?

− Чому для вирішення цих завдань ви вибрали саме цього співрозмовника?

− Чи цікава ця людина особисто вам?

− Чи цікава ця людина громадськості?

Якщо після відповідей на ці питання у вас не склалося чітке враження про те, заради чого власне, має відбутися інтерв’ю, то бесіда може перетворитися у беззмістовну розмову, від якої стане незручно як вам, так і вашому партнеру.

Завдання інтерв’ю визначаються багатьма чинниками. Це і особливості характеру співрозмовника, і його роль у певній ситуації, і соціально-політичні обставини, які склалися, і масштаб проблем, які пов’язані з героєм, і суспільні стереотипи.

Другий етап підготовки − вивчення об’єкта, збирання досьє на конкретну особу, спроба на основі документів вивчити мотивацію вчинків потенційного респондента.

Вивчення об’єкта (саме об’єкта, бо іноді журналіст до кінця не переконаний, з ким саме йому доведеться зустрітися, яка особа репрезентуватиме точку зору певної організації, події) або вивчення характеру і зв’язків ключової особи починається, як правило, з Інтернету. Це найпоширеніший метод отримання до 70% інформації для інтерв’ю. Менш ефективними є підбір інформації через бібліотеки та пошук інформації в інших ЗМІ.

У політичній журналістиці, у виданнях бізнесового характеру дуже ефективним при підготовці інтерв’ю є збирання чуток, пліток, всілякого роду неперевіреної інформації, в якій, проте, є певна частина реального стану речей.

Третій етап підготовки − найскладніший для початківців, але досить усталений і буденний для професіоналів. Йдеться про призначення зустрічі з відповідним хронометражем, який визначає сам респондент або прес-секретар, коли мова заходить про VIP-персону. Домовитися про зустріч можна по телефону, по електронній пошті чи при безпосередньому контакті. Домовляючись із співрозмовником про зустріч, уникайте слова «інтерв’ю». Потенційний співрозмовник під час переговорів про зустріч може навести безліч причин для відмови (найхарактерніші − недовіра до журналіста, сумніви в репутації видання, недовіра до конкретного видання, якщо з ним пов'язаний невдалий досвід взаємодії чи негативна публікація, втома від журналістів, страх публічного виступу, не зацікавить предмет бесіди, обмеженість в часі). Домовляючись із героєм про зустріч, намагайтесь, залежно від визначених завдань і тої ситуації, яка склалась, переконати його у тому, що інтерв’ю − це можливість: стати відомим, розповісти про себе; вплинути на свідомість людей; висловити свою точку зору, пролити світло на проблему; допомогти іншим людям уникнути помилок.

Домовляючись про зустріч, назначаючи час і місце, дослуховуйтеся до побажань співрозмовника. Від цих обставин залежить, чи комфортно себе почуватиме герой інтерв’ю. Тому найчастіше зустріч призначається на його території й у зручний для нього час. Якщо співрозмовник вагається, запропонуйте приїхати людині в редакцію. Якщо у інтерв’ю подієва причина: інтерв’ю може відбутися там, де цього вимагають обставини.

Безперечно, надзвичайно важливим для української практичної журналістики в жанрі інтерв’ю є вміння адекватно подати себе як незалежного, відповідального, творчого працівника. Наприклад, західний стереотип, коли журналіст приділяє мало уваги зовнішньому вигляду, не приживається в Україні, де респондент підсвідомо обов’язково приділяє увагу, насамперед, елементам зовнішнього іміджу і вже потім змісту запитань.

Коли інтерв’юйер в Україні домовляється про надання інформації через телефон − його особистість і правдивість сигналу неодмінно перевіряються. Тому ефективніше й простіше попрохати рекомендувати себе респонденту комусь із його знайомих.

Так само малоефективно звертатися до респондента з листом, звичайним або у формі електронної пошти. Найчастіше таке послання просто не долає бар’єрів у вигляді секретарів, помічників, а коли це державна установа, лист, як правило, просто губиться при проходженні через інстанції.

Як виняток, третій етап (підготовчий) відбувається під час знайомства журналіста з респондентом у місцях неформального спілкування: вечірки, клуби, спортзали. Проте матеріальні статки пересічного журналіста в Україні та потенційного респондента подекуди настільки різняться, що зустрічатися їм доводиться досить рідко.

Четвертий етап підготовки − формулювання певних питань, на які журналіст передбачає відповіді респондента. Практика свідчить, що таких питань може бути не більше ніж п’ять. Усі вони мають бути оригінальними, не повторюватися і торкатися однієї певної проблеми чи якогось її аспекту. Як правило, реальним і найбільш ефективним результатом вважаються відповіді респондента на три-чотири запитання. Адже розмова, що починається з конкретної відповіді, за всіма психологічними ознаками має тенденцію «відхилення» від теми. Відповідь респондента, насамперед, якщо він високоосвічена чи творча людина, неодмінно збагачується значним асоціативним рядом, згадками, паралелями. Це, безперечно, позитивний момент, коли йдеться про неспішну бесіду двох компетентних фахівців, знайомих. Проте закони інтерв’ю мають свої жорсткі обмеження, у тому числі й часові параметри. Питання до співрозмовника мають бути однозначно зрозумілими. Питання для інтерв’ю мають бути сформульовані максимально зрозуміло і однозначно. Допускається початок, що передбачає розлогу відповідь: Як на вашу думку…?, Що ви скажете з приводу…? Нас цікавить ваше особисте ставлення до…

Після етапу підготовки, який включає визначення завдань інтерв’ю, попереднє дослідження, призначення зустрічі і розробку стратегії, можна приступати до проведення інтерв’ю. Розлогі, розширені інтерв’ю-діалоги, характерні для часописів радянських часів, відійшли в минуле. Сучасне інтерв’ю потребує максимального напруження журналістської уваги, здібності й вміння моментально переключатися з теми на тему, враховуючи перебіг розмови, настрій респондента, його внутрішню дисциплінованість і прагматизм. Останній багато в чому залежить від культурного і освітнього рівня респондента. Результативність інтерв’ю залежить, зрештою, і від врахування журналістом індивідуальних характеристик співрозмовника.

В процесі прийняття інформації від респондента, журналісту слід враховувати ступінь певної несвободи (як його власної, так і респондента), яка передбачає певну скутість, обмеженість, внутрішню само цензуру, що існує незалежно від соціально-економічного устрою суспільства. Навіть − наявності в ньому демократичних інститутів.

Привітання. Від того, в якому руслі, офіційному чи неофіційному, почнеться розмова, залежать її тактика і кінцеві результати. Стилістичні рівні спілкування: офіційний, напівофіційний, неофіційний, фамільярний (враховувати вік і соціальне положення).

Преамбула інтерв’ю. (Добрий день! Дуже приємно з вами познайомитися. Яка сьогодні чудова погода. Як ваші справи?) Преамбула недоцільна на прес-конференціях і під час проведення подієвого інтерв’ю, під час спілкування з людиною, яка поспішає. Зустріч з депутатом, вчителем.

По реакції співрозмовника у перші хвилини спілкування уважний журналіст відразу визначить психологічний стан свого героя:

− Який у нього настрій?

− Чи має він час на розмову?

− Чи виявляє зацікавленість до розмови?

− Буде він відверто спілкуватися чи має намір приховувати і дозувати інформацію?

Мета преамбули − встановити контакт між журналістом і співрозмовником, знайти «спільну мову».

Основні правила преамбули:

− На початку розмови потрібно максимально прибрати всі можливі бар’єри спілкування, але преамбула не має бути тривалою. Якщо ваш співрозмовник виявляє найменші ознаки того, що він поспішає відразу переходьте до теми інтерв’ю.

− Дотримуйтесь нейтральних, приємних співрозмовнику тем. Предмет розмови не має торкатися таких потенційно провокаційних тем, як політичні погляди, доходи, міжнаціональні стосунки, релігійні переконання.

− Знайти точки перетину інтересів: спільні захоплення, спільні знайомі.

− Не фокусуйте розмову на власній персоні, а намагайтесь якомога більше дізнатись про співрозмовника.

− Виявляйте інтерес до навколишньої обстановки, але уникайте критичних зауважень і порад.

− Зняти напругу допомагає сміх.

− Комплімент мають бути помірними, правдивими (Я поділяю ваші погляди стосовно… Признаюся, що не очікувала від вас такого сміливого вчинку…. Ваш виступ у парламенті отримав значний суспільний резонанс…, а не Зустріч з вами − для мене дуже велика честь, Я велика шанувальниця вашого таланту. Краще сказати: «Ваша остання робота справила на мене велике враження, я хотіла б детальніше про це поговорити).

Стратегія і тактика інтерв’ю. це все бажано продумати завчасно, паралельно чи після складання запитань. До стратегічних завдань інтерв’ю належить створення певних умов комунікації, які сприяють досягненню завдань інтерв’юйера при найповнішій віддачі інтерв’юйованого.

«Підібрати ключик» Щоб відбувся контакт двох сторін необхідно щоб співпали їх коди спілкування (соціальний: код поколінь, соціальних прошарків; мовний). «Міцні горішки» − офіційні особи та їх представники: прес-секретарі, чиновники з відділів по зв’язках з громадськістю. Наполегливий журналіст підводить співрозмовника до тих відповідей, які його цікавлять не поспішаючи, обережно, впевнено.

Вибір амплуа. Журналісти розробляють стратегію розмови за допомогою своїх рольових функцій. Одна група експертів зі сфери інтерв’ю каже, що треба бути природним і що будь-яке вибране амплуа може нашкодити справі. Інша − навпаки, вважають, що правильно підібране амплуа − запорука професійного успіху. Більшість журналістів поєднують обидва принципи − і «натуральний», і «рольовий». Вони, як правило, ведуть себе природно, але одягають різні маски, якщо цього вимагають обставини. В розмові з людиною, чиї погляди ви не поділяєте, краще дотримуватися нейтралітету. Це зовсім не означає, що журналіст має «поддакивать» людині з фашистськими чи расистськими переконаннями, виправдовувати вбивцю. Навпаки, його позиція має бути зрозуміла, але без емоцій, а просто як відмінна точка зору.

Логіка, хронологія чи імпровізація. Велике значення відіграє правильно підібрана послідовність питань, які журналіст задає співрозмовнику. Всі журналістські історії можна поділити на 3 групи: в основі першої лежать події, другої − предмети суспільного обговорення, третьої − особистість співрозмовника. Їх концептуальна різниця полягає в тому, що історії першої групи розгортаються за законами часу, а принцип їх подачі − хронологічний; другої − за законами розуму, і в них принципового значення набуває логіка, слідування за її законами, співставлення оцінок і доведень, причин і наслідків; історії третьої групи, пов’язані з «людським фактором», розгортаються в інтуїтивно-імпровізаційному руслі. Звичайно, бувають історії змішаного типу, коли подія, наприклад, розглядалась не тільки як послідовність якихось сюжетів, але й як ланцюжок причинно-наслідкових зв’язків.

Хронологічний принцип реалізується, якщо журналіста цікавить, як розгорталась у часі історія, свідком чи очевидцем якої був його співрозмовник. Логічний − коли предметами обговорення є суспільна проблема, конфлікт інтересів чи ситуації, пов’язані з драмами людських взаємостосунків. Імпровізація найбільше підходить, коли у центрі уваги журналіста знаходиться людський характер, з його психологічними особливостями і неповторною індивідуальністю.

Закінчення інтерв’ю. Основні правила:

− Закінчувати у точно визначений час. Лише сам співрозмовник може його продовжити. Найкращий варіант: «На жаль наш час спливає. Дозвольте, я задам ще одне питання»

− Співрозмовник може, сам того не помічаючи, посилати вам знаки того, що час завершувати розмову (нервовість, суєтливість, односкладні відповіді).

− Перегляньте свої записи.

− Поцікавтесь, чи ваш співрозмовник не хоче щось додати.

− Нагадайте про документи, листи, фотографії, які згадувались в інтерв’ю.

− Прощаючись, обговоріть можливість подзвонити чи раз зайти, щоб уточнити деталі і дрібниці.

− Інтерв’ю бажано завершувати на позитивній ноті.

Питання − найважливіша складова інтерв’ю.

Повнота і об’єктивність отриманої інформації залежить від таких факторів:

− Від того, як сформульоване питання і на що акцентується увага.

− Вміння поставити питання так, щоб на нього отримати пряму, повну і об’єктивну відповідь.

− Повага до співрозмовника.

Питання поділяють на 2 великі категорії: відкриті і закриті. Перші мають загальний характер, відповіді на них не обмежені ні формою, ні змістом. Відкриті питання більш демократичні. Відкриті питання надають співрозмовнику право вибирати, що відповідати, які розставити акценти і додати деталі (Пане міністре, як ви можете спрогнозувати стан ринку цінних паперів наступного року; Пане професоре, у чому ви вбачаєте основний результат вашого експерименту).

Переваги відкритих питань:

− Ні в чому не обмежують співрозмовника;

− Надають можливість добровільно передати інформацію, вільно говорити про свої почуття, коментувати події.

− Спрямовують людину на роздуми, аналіз своїх вчинків, стимулюють народження думок, які, можливо, раніше йому не спадали на думку;

− Ставлять журналіста перед необхідністю уважно слухати і спостерігати.

Недоліки відкритих запитань:

− Можуть спровокувати довгу відповідь;

− Здатні збентежити співрозмовника, який не звик відповідати на загальні запитання;

− Можуть викликати незрозумілу відповідь.

− Часто необхідно задавати уточнюючі питання, перебиваючи співрозмовника, що може його образити.

Відкриті запитання найпривабливіший інструмент для отримання вільних, яскравих, ні в чому не обмежених відповідей. Задаючи відкриті питання, варто враховувати інтелектуальні можливості співрозмовника, його емоційний стан.

Закриті питання потребують стверджувальної чи заперечної відповіді (Пане депутате, ви проголосуєте за продовження мораторію на продаж землі).

Різновиди запитань.

Уточнюючі − бажано задавати після незрозумілої чи двозначної відповіді на основне запитання. Якщо після такої відповіді не спробувати розставити всі крапки над «і», можна допуститись найголовнішої професійної помилки журналіста − робити допущення, висувати здогади у зв’язку з нестачею чи спотворенням інформації.

Форми уточнюючих запитань: 1) перефразувати сказане співрозмовником, якщо його відповідь незрозуміла (Вибачте, я вас вірно зрозуміла, пане …, вашого заступника звинувачують у хабарництві, Мені здається, у тому що сталося ви звинувачуєте уряд країни. Це так?) 2) попросити приклад для ілюстрації чи пояснити сказане (Наведіть, будь ласка, приклад того, як працює ваша служба, Щось я вас не зовсім розумію. Поясніть, будь-ласка, ще раз). 3) попросіть додаткову інформацію чи дані (Ви стверджуєте, що наша економіка зростає. Чи не могли би ви навести конкретні цифри? Пане мере, ви кажете, що демографічна ситуація в місті покращилась. У вас є статистичні дані на цей рахунок?)

Розвиваючі − доцільні, коли дана відповідь на питання є дуже короткою, непоширеною і вона потребує подальшого розвитку. Варіанти використання: 1) у питанні, як луна, використовується попередній вислів героя (Чому сказали, що немає сенсу висувати свою кандидатуру. Чому?) 2) в питанні виражається інтерес до почуттів героя (Що ви відчули, коли було проголошено результати голосування?) Питання «Що ви відчули?» не використовувати для висвітлення трагічних випадків, катастроф, стихійних лих, особливо, при спілкуванні з потерпілими, з їхніми родичами. 3) для розвитку розмови співрозмовнику пропонується розширити тему (Пане міністре, ви стверджуєте, що врятувати людей не було жодного шансу. Але, як передали інформаційні агентства, іноземні рятувальники були готові приступити до визволення людей буквально наступного дня).

Контрольні питання − задаються у тому випадку, коли у журналіста немає об’єктивних підтверджень того, що було сказане співрозмовником. При цьому в нього немає можливості пере провірити інформацію, звернувшись до об’єктивних джерел.

Кількісні питання − використовуються для з’ясування кількісних характеристик об’єкта чи події, яка цікавить (Скільки у нашій країні зареєстровано наркоманів?).

Гіпотетичні питання − особлива питальна форма, коли журналіст хоче отримати відповідь на питання, що відбудеться, якщо здійсниться те, про що йде мова. Варто задавати вченим-футурологам або експертам, які займаються прогнозами. (Пане директоре, спробуйте уявити майбутнє вашого заводу, якщо уряд виділить кошти на його реконструкцію. Пане професоре, що буде, якщо озонова дірка вдвічі збільшиться?).

Проективні − допомагають глибше зрозуміти характер співрозмовника, визначити його внутрішній потенціал.

Дата добавления: 2015-08-03