Аналітичний звіт

План

1. Визначення аналітичного звіту. Спільне і відмінне від інформаційного звіту.

2. Різновиди аналітичного звіту.

3. Методика підготовки аналітичного звіту.

Література

Основна:

1. Василенко М.К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Монографія ⁄ Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – С. 185-186.

2. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – Л.: ПАІС, 2004. – С. 168-169.

Додаткова:

3. Тертычный А.А. Аналитические жанры журналистики. − М., 1998.

4. Тертычный А.А. Жанры периодической печати. Учебное пособие. – М.: изд-во Аспект-пресс, 2000.

Виклад матеріалу

І. Звіт як різновид публікацій є одним із найдавніших жанрів журналістики. Передусім це стосується саме того його різновиду, який називається інформаційним звітом. Він тривалий час існував у формі усних повідомлень, доповідей імператорові, царям чи населенню про якісь форуми, засідання парламентів, зборів чи про якісь інші явища. Такий різновид звіту з появою газет перекочував на їхні сторінки (він, наприклад, був опублікований у першій російській газеті − петровських «Відомостях»). Спочатку публікації, які зараз називаються звітами, мали назву «репортаж» (тобто повідомлення), але з часом репортажами стали називати публікації, які схожі на сучасні нариси і репортажі.

У сучасній українській журналістиці домінує аналітична форма звіту. Аналітичний звіт особливої популярності набув у приватних виданнях. Часом за обсягом він нагадує розширену кореспонденцію, але відрізняється від неї принаймні прагненням автора чи редакції загалом дотримуватися загалом документально засвідчених фактів, не проводити широких масштабних порівнянь. Автор аналітичного звіту прагне не тільки переповісти суть того, що сталося, а й зробити власні узагальнення, висновки.

Від інформаційного звіту аналітичний відрізняється більшим чи меншим втручанням автора у хід розповіді, намаганням не просто викласти у хронологічній послідовності інформацію, а й відповідно згрупувати, оцінити і навіть проаналізувати, критично підійти до викладеного. Так, якщо публікації інформаційних жанрів переважно констатують хід зборів, конференцій і т.д., повідомляють, хто виступив, що сказав, тобто відображають зовнішню сторону предмету, то аналітичний звіт «бере» у предмета зовсім інше, а саме відображає внутрішній зв'язок виступів, доповідей.

Автор аналітичного звіту, на відміну від автора інформаційного, може не ставити собі за мету повідомити про всі виступи чи про всіх, хто виступав, але може зосередити свою увагу на деяких із них, найцікавіших з точки зору взаємозв’язку речей з реальними справами.

Відбір може відбуватися, наприклад, на основі тематичної єдності ряду виступів. І у цьому випадку автор отримує можливість розглянути якусь одну сторону актуальної дійсності з позиції різних доповідачів. Він може трактувати, інтерпретувати, пояснювати ці виступи, але це має бути зроблено так, щоб аудиторія змогла легко відрізнити думки самого автора від думок, які прозвучали у виступах учасників форуму, і уявити собі об’єктивну картину того, що відбувалося.

В залежності від ситуації, яка склалася, реальної проблеми, реального процесу, з якими співвідносяться виступи учасників форуму, журналіст може зосередити свою увагу в аналітичному звіті або на поясненні причин якоїсь ситуації, проблеми, процесу, або на оцінці їх актуального стану, або на прогнозі їх розвитку, або на плані, програмі дій у зв’язку з ними. У відповідності з цим журналіст буде звертати увагу або на пояснення, або на пропозиції, які містить виступ і які стосуються проблем, ситуацій, процесів, які обговорюються. Це значною мірою і визначає різновид аналітичного звіту − чи то буде звіт-пояснення, чи звіт-оцінка, чи звіт-програма.

ІІ. Аналітичний звіт прийнято поділяти на тематичні та проблемні. У тематичному звіті журналіст виділяє із усієї інформації головну тему, яка становить основу, лейтмотив події. Для підготовки тематичного звіту до уваги може братися кілька виступів або навіть один. Це дає можливість вводити в матеріал елементи власного аналізу, додаткові факти, найповніше використовувати особисті враження. Практикується розгляд кількох питань, здебільшого пов’язаних між собою. Висвітлення перебіг подій у тематичному звіті може не відповідати справжньому її розвиткові в часі й максимальній повноті. Така форма звіту більшою мірою суб’єктивна. Адже, починаючи з теми і закінчуючи узагальненнями, − це результат журналістського бачення події. Тематичний звіт якнайповніше відповідає політичним орієнтаціям сучасних видань і є спробою певним чином вплинути на політичні стосунки в інтересах інвестора.

Проблемний звіт у самій своїй основі передбачає порушення проблеми, водночас пропонуючи варіант її вирішення. Подія у проблемному звіті, на відміну від інформаційного, є лише приводом до написання матеріалу. Журналіст бере до уваги лише окремі думки, вислови, судження, почуті й усвідомлені під час перебігу події. Для висвітлення проблеми залучається велика кількість фактів, проводяться паралелі, часто − історичні екскурси, глобальні узагальнення. Аналіз у проблемному звіті виходить, таким чином, за межі опису самої події, але сам факт аналізу сприяє розв’язанню проблеми.

Проблемний звіт через свою полемічну загостреність, критичний елемент є найбільш читабельним серед інших варіантів звіту. Часто використовується у між партійній боротьбі, при з’ясуванні економічних суперечок.

Робота над таким звітом вимагає від автора ширшої ерудиції, здатності до аналітичного мислення й відповідного авторитету.

Бесіда

План

1. Призначення і жанрові особливості бесіди.

2. Бесіда за «круглим столом».

3. Методика підготовки бесіди.

Література

Основна:

1. Тертычный А.А. Жанры периодической печати. Учебное пособие. – М.: изд-во Аспект-пресс, 2000.

2. Карпенко В.О. Журналістика: Основи професіональної комунікації. – К.: Нора-прінт, 2002. – С. 250-252.

Додаткова:

3. Кройчик Л.Е. Система журналистских жанров // Основы творческой деятельности журналиста / Под ред. С. Г. Корконосенко. – СПб., 2000. – С. 125-168.

4. Ученова В.В. Современные тенденции развития журналистских жанров / Вестн. Моск. ун-та. – Сер. 11. Журналистика, 1976. – С. 17-27.

Виклад матеріалу

І. Бесіда важливий аналітичний жанр журналістики, який базується на використанні діалогічного, або «полілогічного» методу отримання інформації. Бесіда широко використовувалась на сторінках преси протягом багатьох років. Старші читачі ще пам’ятають розлогі бесіди на шпальтах таких радянських газет як «Известия», «Литературная газета» та ін. Активно використовується бесіда і на сторінках сучасних українських газет.

Інколи жанр бесіди ототожнюють з жанром інтерв’ю. Не зважаючи на те, що в інтерв’ю і у бесіди є спільні риси ототожнювати їх не можна. Щодо спільних рис, то це передусім двоскладність тексту. Одна його частина «належить» одному учаснику бесіди (інтерв’ю), друга – іншому. І в бесіді і в інтерв’ю відбувається обмін думками, репліками. Але між цими жанрами існує дуже велика різниця. І ця різниця передусім у тій ролі, яка відводиться журналісту-інтерв’юеру і журналісту-співрозмовнику, що сильно впливає на сам зміст текстів інтерв’ю чи бесіди. Якщо в ролі інтерв’юера журналіст може тільки запитувати, а відповідає на них людина, у якої беруть інтерв’ю. саме ця людина і формує основний зміст публікації, її характер (в тому числі, позитивний чи критичний).

Журналіст-співрозмовник є рівноправним, разом зі своїм партнером по комунікативному процесу, творцем змісту майбутнього тексту. Якщо інтерв’ю притаманне обмін думками у формі питання-відповідь, то під час бесіди відбувається обмін «рівноправними», рівнозначними репліками, роздумами, судженнями. Коли журналіст бере інтерв’ю, він може лише спрямовувати роздуми людини. А те, чи буде зміст публікації справді фактологічним, оціночним чи будь-яким іншим відображенням предмету, що обговорюється, залежить головним чином від відповідей особи, у якої беруть інтерв’ю.

Якби не намагалася ця людина бути об’єктивною, вона у будь-якому випадку буде розглядати предмет обговорення зі своєї позиції, з позиції наявних у неї знань, уявлень, стереотипів. Тому свідомо чи несвідомо вона буде вести мову про ті сторони предмету, які позитивно корелюються з цією позицією, і буде уникати те, що їй суперечить. Другий учасник бесіди також має свою позицію і розмірковує про предмет майбутнього виступу, виходячи саме з неї. Але те, що в бесіді беруть участь два (чи декілька) рівноправних партнери, підвищує можливість об’єктивного висвітлення предмету розмови. Це відбувається тому, що журналіст (чи другі учасники бесіди) можуть знаходитись на своїх особливих позиціях, які будуть орієнтувати його на висвітлення інших аспектів, інших якостей, переваг, недоліків того предмету, що обговорюється.

Таким чином, на відміну від одностороннього «моністичного» висвітлення предмету обговорення в інтерв’ю, під час бесіди виявляється всебічне, поліфонічне бачення предмету обговорення, що, без сумніву, підвищує рівень об’єктивності його висвітлення.

Бесіда як аналітичний жанр може виявитися незамінною у тому випадку, коли предмет, який обговорюється не підлягає моментальному і однозначному тлумаченню, але потребує спокійного, всебічного, глибокого свого розгляду. При цьому чим контрастніші будуть позиції співрозмовників, тим вище буде їх намагання «знайти істину», тим цікавіша може вийти публікація. Дуже важливо, щоб співрозмовники з повагою ставились до точки зору один одного, не намагалися принизити думки і доведення опонента. У цьому випадку бесіда може перетворитися на безрезультатну суперечку.

Жанр бесіди потребує достатньо високої кваліфікації, компетентності журналіста по тих питаннях, які обговорюються під час бесіди. Він не може обмежитися, на відміну від інтерв’юера, лише одними питаннями, які адресовані «джерелу інформації», журналіст має ще продемонструвати відповідне розуміння того предмету, що обговорюється. Журналіст, який організовує бесіду, повинен продумувати перебіг бесіди, щоб з допомогою відповідних аргументів донести до читачів певну ідею, утверджувати в їх свідомості державницьке мислення, високі національні, морально-духовні цінності.

Бесіда найліпше розвивається та сприймається читачами, коли має полемічний характер. Обрана тема бесіди повинна бути актуальною, суспільно значущою, цікавити читачів. Щоб добре реалізувати задум, тобто всебічно розкрити тему, потрібно запрошувати авторитетних, компетентних людей, які здатні вільно висловлювати свої думки, займають патріотично-громадянську позицію, щиро вболівають за долю Української держави.

Один з характерних недоліків багатьох бесід є багатотемність, коли їх автори в одній бесіді намагаються сказати все, що знають, і зачепити одразу багато проблем. Найліпше вдається бесіда тоді, коли журналіст і його співрозмовник викладають свої думки від простого до складного, від відомого до невідомого. Важливою умовою успішного сприймання бесіди є зрозумілість. Вона створюється логікою аргументів і послідовністю висловлювання думок співрозмовників.

Радіобесіда є важливою формою пропаганди, популяризації історичних, духовних, культурних, мистецьких, наукових, економічних та інших цінностей українців. Радіобесіда – жанр, у якому розглядаються, роз’яснюються гуманістичні засади української національної ідеї, актуальні проблеми у політичній, соціальній, економічній, науковій, освітній, культурній та інших сферах життєдіяльності суспільства і держави.

Головне у радіобесіді – широке теоретичне і практичне узагальнення на основі популярного, чітко визначеного роздумування, розмислення, співвідношення певних фактів, явищ, поглядів про ту чи іншу проблему. Поняття «бесіда» містить у собі живу, невимушену розмову зі слухачами, таку форму спілкування, коли у виступаючого встановлюється тісний психологічний контакт з аудиторією.

Своєрідність радіо бесіди полягає, по-перше, у тому, що співбесідники фізично не присутні в одному місці, а відділені один від одного простором. По-друге, у процесі радіобесідування один із співбесідників – автор, який знаходиться перед мікрофоном, звертається з «діалогічними» монологом до радіослухача, який уявляться активним учасником цього двобічного контакту.

Телебесіда – специфічний телевізійний аналітичний жанр, який являє собою діалогічну форму спілкування. Широко представлена в програмах. Присвячується темам, які являють широку суспільну зацікавленість: політичні, економічні, соціальні, морально-етичні і т.д. Часто перетворюється в дискусію. Журналіст, який бере участь у такій програмі, це вже не інтерв’юер, а модератор. Він і співрозмовник, і організатор бесіди. Він як гостинний господар, який слідкує за тим, щоб всі гості мали змогу висловитись.

Наявність конфлікту, зіткнення різних точок зору, розвиток думки, а в результаті – вирішення конфлікту шляхом вибору найбільш переконливих аргументів. Актуальність проблематики, цікавість обумовлюють дійсність і популярність таких передач.

ІІ. Бесіда за «круглим столом» всебічно висвітлює широкомасштабні, суспільно значущі події, явища, проблеми. Її учасники висловлюють свої (можуть бути різні) погляди на проблему, що спричинює широкий резонанс, привертає увагу громадськості, спонукає читачів діяти. Щоб залучити учасників бесіди за «круглим столом» до активної розмови, журналіст формулює проблему, ставить перед нами завдання щодо її обговорення, окреслює перебіг бесіди і тільки після цього починається обговорення.

Дискусійність, психологічна напруженість бесіди за «круглим столом» активізують увагу читачів. Правильність, повнота, чіткість висловлювань оцінюється не лише журналістом, а й іншими учасниками бесіди за «круглим столом», які доповнюють своїх партнерів, допомагають їм у формуванні думок, виробленні певної позиції, висновків. Бесіда за «круглим столом», де всі учасники мають дону точку зору, менше приваблюють читачів. Їх зацікавлюють бесіди, які носять дискусійний характер.

ІІІ. Складність роботи над бесідою полягає в тому, що у ній домінує думка, логічно-абстрактне мислення. Під час бесіди здійснюється такий розумовий процес її учасників, що читачі на підставі тих чи інших уже наявних знань здобувають нові знання від учасників бесіди. Процес мислення охоплює не лише аналіз та синтез, а й порівняння, узагальнення та абстрагування.

Бесіда буває вдалою лише тоді, коли в ній розглядається одна основна, наскрізна тема. Взаємозв’язок подій нерідко викликає спокусу показати цю широку взаємозалежність. Але тут журналіста підстерігає небезпека багатотемності, а, отже, поверхової, поспішливої, побіжної розмови про все потроху. У бесіді доцільно послідовно розглядати нові факти і явища. Кожний новий термін, який може бути невідомий читачеві, треба пояснювати з допомогою понять, які йому вже відомі. Допускається мінімальне використання цифр за умови їх порівняння.

Під час підготовки бесіди журналіст разом із співрозмовником(це повинна бути авторитетна людина, яка не лише знає, що сказати, а й знає, як сказати, щоб зацікавити читачів) визначає тематичну спрямованість бесіди, її обсяг, день, годину. Далі основний тягар лягає на журналіста: він розробляє тему, обдумує логіку викладу матеріалу. Адже бесіда повинна бути не лише актуальною, а й оригінальною, насиченою позитивною енергією. Готуватись повинен і співбесідник.

Готуючись до бесіди за «круглим столом» журналіст повинен налагодити психологічний контакт зі своїми співрозмовниками.

Дата добавления: 2015-08-03