Болгари в Україні

За даними перепису 1989 року в Україні налічувалось 233,8 тисяч болгар, за переписом 2001 року — 204,6 тисяч. Більшість з них живе у західних районах Одеської і надазовських землях Запорізької областей. Етнічно мішані болгарські села є в Кіровоградській і Миколаївській областях.

На початку 20-х років 18 століття значна частина болгар входила до гусарських полків, сформованих із балканських вихідців, зокрема Сербського полку, який входив до Київського гарнізону. Після успішної участі у війнах з Туреччиною частина їх, переважно офіцери, які прийняли російське підданство, була поселена поблизу Бахмута.

У 1752 році з'явилися компактні поселення болгар у долині річок Вись і Синюха — села Ольшанка, Добре та інші Бобри­нецького повіту Херсонської губернії. Вони входили до складу Бузького козацького війська, так званої Новосербії, а потім військових поселень Північного Причорномор'я.

Після царського маніфесту від 22 липня 1763 року із закликом до чужинців селитися в Росії невелика група болгар осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря і на Чернігівщині. Так звані ніжинські «греки» переважно були болгарами, носіями православної (грецької) релігії. Вперше їх запросив до Ніжина у 1657 році Богдан Хмельницький і надав значні привілеї. У другій половині XVII століття вони утворили колонію — «Ніжинське купець­ке грецьке братство» (засновник Христофор Дмітрієв), в май­бутньому «грецький магістрат», який проіснував до 1873 року.

У кінці XVIII — перших десятиліттях ХІХ століття під час росій­сько-турецьких воєн болгари масами переселялися у Російську імперію, рятуючись від турецьких репресій щодо християнського насе­лення. Вони заснували великі поселення у південній Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, Криму і в передмісті Миколаєва (село Тирнівка). Значна кількість болгар до 90-х років XVIII століття увійшла до Бузького козачого війська і була розселена в околицях Бобринця і Вознесенська.

Інтенсивній колонізації болгар сприяло надання їм коло­ністських прав і різного роду заохочувальних заходів, особливо напередодні російсько-турецької війни 1787—1791 років. У 1809-­1832 роках тільки на півдні Бессарабії було засновано 36 поселень. Переселення в першій полонині ХІХ століття відбулося із різних регіонів Болгарії і охопило кілька етапів:

· з переселенців 1801-­1805 років більшість становили східні фракійці — вихідці із південно-східної Болгарії. Вони поселилися на північ від Одеси (сучасні села Червонознам'янка, Благоєве Іванівського району, Кубанка, Свердлове Комінтернівського району та інші);

· у 1806-­1812 роках переселення відбувалося передусім з північно-східної Болгарії, а також із району східної Стара-Планіни (так звані «туканці», мешканці сіл Нагірне, Владичень, Городнє, Баннівка, Кам'янка та інших) у Прутсько-Дністровському межиріччі;

· най­більш масова хвиля болгарської еміграції 1828—1834 років від­булася за рахунок переселенців із округів Сливен, Ямбол і де­яких районів Фракії.

Дата добавления: 2015-08-05