Архітектура і скульптура другої половини ХХ ст. в Україні (50-80 рр.).

У період другої половини ХХ ст. спостерігається масове будівництво житлових, громадських і виробничих споруд за типовими проектами [ІУМ-5, С. 414 - 449]. В Радянському Союзі архітектуру як мистецтво заперечили і віднесли архітектуру до технічних спеціальностей. Швидкими темпами зводили масове некомфортне квартирне житло. У 60-х роках масове житло зводили для того, щоб «у найближчі 10-15 р. ліквідувати нестачу житла для трудящих» (згідно Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про «Розвиток житлового будівництва в СРСР»).

Нові тенденції у будівництві спостерігаються у 1965-1980-х рр.: у великих і середніх містах замість 5-ти поверхових будинків зводять 9-ти, а потім і 12-, 16-, 24-поверхові будинки. Виникли житлові будинки з цегли за індивідуальними проектами та перші експериментальні міські будинки з квартирами у двох рівнях (двоповерхові квартири).

У 1970-1980-х рр. розроблено основні положення розпланування і забудови 441 міста та 915 селищ міського типу. Створено систему містобудівного проектування. Інтенсивне зростання великих міст приводило до виникнення англомерацій (зосередження міст, селищ на певній території; найбільша – Донецько-Макіївська англомерація). Місто Донецьк розвинувся внаслідок злиття кількох десятків шахтарських селищ, котрі раніше були самостійними утвореннями.

Створюючи генплани залежно від місцевих умов у містах Київ, Львів, Полтава, Чернігів, Харків, Суми, Чернівці, Одеса, Луцьк архітектори не планували активної реконструкції центрів, тому ці міста зберегли своє архітектурне обличчя. Натомість у Донецьку, Запоріжжі, Дніпропетровську, Луганську інших містах планували активну реконструкцію центрів. Типи міського житла в УРСР: «гостинки», «хрущовками», «бараки».

Т ипи громадських споруд в період СРСР:

- Освітньо-виховні споруди (дитячі ясла-садки, школа, будинки природи, навчально-виховні комплекси типу інтернати; студмістечка, піонерські табори);

- медичні споруди (медмістечка, лікарні);

- спортивні споруди (стадіони, спортивні комплекси. Приклад: Палац спорту в Києві, 1960 р.);

- культурно-мистецькі споруди (будинки творчих спілок; кіноконцертні зали («Україна» у Харкові; театри, кінотеатри палац культури «Україна» у Києві, 1970р. – розрахований на 3800 глядачів); цирки, музеї). У 1939 р. засновано Івано-Франківський музично-драматичний театр ім. І. Франка на базі мандрівних театрів Галичини.

- відпочинкові споруди (готелі, бази відпочинку, курорти). У 70-х рр. у зв’язку із пожвавленням зарубіжного туризму майже в усіх обласних центрах почали зводитись готельні комплекси (першим готелем міжнародного рівня став «Шахтар» у Донецьку, 1971 р.). У декоруванні інтер’єрів вестибюлів, холів, кафе у готелях застосовують карбування по металу, вітражі з литого кольорового скла, монументальний живопис, керамічні рельєфи, кераміку. У селах й малих містах будували клуби культури, у великих містах – палаци культури. Близькі до клубних – палаци піонерів і школярів.

- торговельні споруди (криті ринки, універмаги, магазини, їдальні);

- транспортні споруди – метрополітени, вокзали (автовокзали, залізничні, річкові; аеропорти – найвідоміший - Аеропорт у Борисполі, 1965 р.);

- адміністративні споруди (палаци одруження, міська, районна і обласна адміністрації);

- промислові споруди: ГЕС, АЕС, електростанції, шахти, заводи, фабрики, комбінати (для приклад, введення ЧАЕС в експлуатацію відбулось у 1971 р.).

Усе різноманіття типів громадських споруд, несхожими між собою за розмірами і функціональними ознаками, покликані задовольняти культурно-побутові потреби людини. Розвиток типології цих споруд викликаний змінами потребу суспільства.

Для визначення стилю архітектури умовно вживають термін «сучасна архітектура».

У містах України скульптори разом з архітекторами створювали меморіали на честь воїнів Великої вітчизняної війни, пам’ятники видатним історичним діячам.

Це передусім меморіальний комплекс у парку Слави у Києві (1957р.; архітектори: Авраам Мілецький, В. Бакланов, Л. Новиков, скульптор Іван Першудчев, обеліск героям Великої Вітчизняної Війни у Новій Каховці Херсонської області (1958 р., архітектор – Юрій Насєдкін), пам’ятник Т. Шевченку в центрі Донецька (1955р. Скульптори: Олексій Олійник, Макар Вронський).

М еморіальний комплекс у парку Слави у Києві - повна назва – Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941 – 1945 рр.». Основою для будівництва комплексу став творчий задум та ескізний проект відомого скульптора Євгенія Вучетича та архітектора Євгенія Стамо. Роботи виконав авторський колектив скульпторів і архітекторів Києва та Москви: В.Бородай, В.Єлізаров (керівник), І.Іванов, Г.Кислий, І.Мезенцев, Ф.Согоян, М.Фещенко, В.Швецов та інші. Сотні відомих підприємств, науково-дослідних інститутів і установ України та інших республік колишнього СРСР внесли вагомий внесок у його створення.

Площа меморіального комплексу – понад 10 га. До комплексу входять: музей з монумент ом «Батьківщина-мати», головна площа з алеєю міст-героїв та скульптурними композиціями «Форсування Дніпра» й «Передача зброї», галерея героїв фронту і тилу з бронзовими горельєфними композиціями, чаша «Вогонь Слави», виставка бойової техніки й озброєння та окрема споруда з постійно діючими тематичними експозиціями «Трагедія і доблесть Афгану», «На чужих війнах». Для відвідування відкриті літак Лі-2, гелікоптер Мі-24В та реактивний винищувач МіГ-23. Головний експозиційний корпус музею — триповерхова споруда, що є одночасно п'єдесталом для монумент а «Батьківщина-мати».

Характеристика монументу «Батьківщина-мати»:

- Загальна висота монументу з постаментом — 102 метри.

- Висота скульптури «Батьківщина-Мати» (від п'єдесталу до кінчика меча) — 62 метри.

- В одній руці статуя тримає 16-метровий меч вагою в 9 тонн,а в іншій — щит розміром 13 на 8 метрів з гербом СРСР (вагою в 13 тонн).

- Вся споруда — суцільнозварна і важить 450 тонн. Каркас починається на глибині 17,8 метра (від входу в музей). На цю глибину йде бетонний колодязь діаметром 34 метри.

- На щиті «Батьківщина-Мати» є оглядовий майданчик.

- В середині скульптури знаходяться два ліфти: Один з ліфтів піднімається з дев'ятьма зупинками до самої "голови" «Матері-Батьківщини», в якій є люки і технічні майданчики. Можна піднятися в "руку" з щитом і в іншу - з мечем. Там теж є монтажні майданчики. На найвищій точці меча є спеціальний пристрій для гасіння коливань вітрового навантаження.

Автор першого макету «Батьківщина-мати» - Євгеній Вучетич. Після смерті у 1974 році Євгена Вучетича, проект продовжив український скульптор Василь Бородай. Допомагали інші скульптори: Фрид Сагоян і Василь Вінайкін, архітектори Віктор Єлізаров, Георгій Кислий, Микола Фещенко.

У 1981 році – Леонід Брежнєв прибув до Києва на офіційне Відкриття меморіалу «Батьківщина Мати».

Загалом, у 1965- 1990-х рр. створювали меморіали на честь воїнів Радянської армії. Їх споруджували на узвишші і вони ставали помітними архітектурними домінантами.

Етапи розвитку української скульптури у другій половині ХХ ст. [ІУМ-5, С. 578 ]:

1) 1950 - 1960-ті рр. – період відлиги (реставрація модерністських принципів образотворення);

2) 1970-1980 рр. – період застою (пік розвитку соціалістичного мистецтва, протистояння андеґраунду);

3) друга половина 80-х – початок 90-х рр. – явища соц-арту, повернення класицистичних моделей, гіперреалістичні тенденції; впровадження постмодерністських тенденцій творчості.

Найбільш поширені жанри української скульптури повоєнної доби:

1) скульптурні портрети-погруддя вождів і героїв;

2) монументальна скульптура:

- індивідуальні портрети діячів науки, культури, мистецтва

- пам’ятники воєнних і партійних діячів;

- монументальна композиційна скульптура: не персональні пам’ятники і меморіальні ансамблі, присвячені історичним подіям, жертвам війни, ювілейним датам тощо, виконувані групами скульпторів і архітекторів, через що втрачалися індивідуальні прикмети окремих мистців.

Одними з відомих з мистецького погляду вважаються пам’ятники:

1) Пам’ятники Т. Шевченку у Канаді: в Палермо (1951 р., М. Вронського) і у Торонто (1961р. М. Ковтуна);

2) Пам’ятники О. Пушкіну (1962) і М. Лисенку (1965) у Києві О. Ковальова;

3) Пам’ятник Т. Шевченку у Москві (1964; скульптори - М. Грицюк, А. Фуженко, Ю. Синькевич; архітектори - А. Сницарів, Ю. Чеканюк);

4) Пам’ятник І. Франку (1964 р.; перед Львівським Університетом – скульптор В. Борисенко, Е. Мисько, В. Одрехівського і Я. Чайка);

5) Пам’ятник В. Стефанику (1971 р.; перед бібліотекою у Львові – скульптор - В. Сколоздр, архітектор – М. Вендзилович);

6) Пам’ятник Л. Українці у Києві (1973, Г. Кальченко).

У середовищі львівських скульпторів ХХ ст. мистецтвознавці з-поміж інших виокремлюють Івана Северу – «людину високого таланту, незбагненного характеру, карколомної долі» і його ученицю – Теодозію Бриж.

Іван Севера (1891 – 1971 р.) навчався у різьбярській школі м. Яворова, Львівській художньо-промисловій школі, академіях мистецтв Петрограда, Праги, Риму. Працював на посаді професора скульптури в Київському (1926–1929) та Харківському (1929–1934) художніх інститутах. Жив і працював в Узбекистані, Москві, Берліні, Львові (з 1943 - p. і до кінця життя). Особливо плідною була його діяльність у Львівському державному інституті ужиткового та декоративного мистецтва на посаді завідувача кафедри скульптури. Іван Севера керувався у викладанні скульптури засадами світового монументального мистецтва. На його ранніх роботах помітний вплив західноєвропейських модерністів: «Хвиля» (1921), портретні композиції «Філософ», «Композитор», «Автопортрет» (1924–1925). І. Севера – автор сецесійного скульптурного оздоблення будинку № 50 на вул. Франка у Львові (1911). На основі кубізму виконав «Музику», скульптурну стелу у формі паралелепіпеда. У 1933 р. – створив монументальну за пластичним і технологічним вирішенням композицію «Пацифікація» (1933; Харків, гіпс). Наступними були «Узбецький танок» (1935), погруддя Миколи Коперніка для московського планетарію (1938, бронза), а також погруддя діячів української культури — Івана Франка (Національний музей у Львові), Василя Барвінського, Василя Стефаника та інших. Іван Севера вважається одним із фундаторів модерної школи скульптури у Львові. Відомими творами Севери є «Етюд чоловіка» (гіпс, 1942); «Погруддя Т. Г. Шевченка» (гіпс, 1945); «Іван Франко (гіпс, 1947).

Іван Севера був науковим керівником у виконанні дипломних робіт таких відомих львівських скульпторів, як Теодозія Бриж, Іван Самотос та ін.

Серед непересічних особистостей у галузі скульптури привертає увагу львівська скульпторка, Заслужений художник України - Теодозія Бриж (1929 - 1999).

Навчалась Теодозія Бриж у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва на кафедрі монументальної скульптури; вчилась у Івана Севери. Після закінчення Інституту у 1954 р. жила і працювала у Львові. Її творча майстерня була одним з потужних центрів дисидентського руху шістдесятників тогочасного Львова (у цій майстерні по вул. Мартовича, 5 на сучасному етапі діє Меморіальний музей-майстерня Теодозії Бриж). Тут часто бували Іван Миколайчук та Микола Вінграновський, Алла Горська і Дмитро Павличко, Лесь Танюк, Ліна Костенко ін. творчі особистості України.

Творча спадщина Т. Бриж — різноманітна за своєю тематикою, техніками виконання та жанрами. Загальна чисельність творів – понад двісті скульптур. Частина з них — це пам'ятники, надгробки, меморіальні дошки, декоративно-паркові скульптури.

Історична тематика: Т. Бриж створила пам’ятники Ярославу Мудрому, Анні Ярославні, Юрію Дрогобичу, Петру Рутенському, Тарасу Шевченку, Йосипу Сліпому, надгробні пам’ятники Соломії Крушельницькій, Івану Крип’якевичу, Леопольду Левицькому, Олексі Шатківському. Чільною історичною постаттю у творчому житті Теодозії став Данило Галицький: йому присвячена дипломна робота та загалом близько двох десятків скульптур Данила Галицького Т. Бриж.

Образ жінки у скульптурі Бриж: «На початку творчого життя Теодозія створила ряд героїчних постатей: Освенцим-жінка, Хіросіма-жінка, повсталий Єгипет-жінка, покинута жінка, жінка-Січовий стрілець, жінка-доля. У парковій скульптурі Т. Бриж жінка не така вольова, вона – ніжна і тендітна, закохана. Сидить у характерній позиції, спершись ліктями на коліна поруч із чоловіком, спрямувавши замріяно погляд у даль. Діапазон характерів, настроїв дуже багатий» (Л. Безніско).

Окремої уваги заслуговує серія образів драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Це три серії скульптур із 12 міфологічних персонажів казкового світу письменниці. Лукаш і Мавка, Потерчата, Русалка, Той, що греблі рве, Куць, Марище… Художниця втілила у них усю витонченість пластичного моделювання об’єму, ліризм символіки, надзвичайну життєрадісність, яка виявляється у виразах облич і гнучких лініях тіл, без детального пророблення. Краса форм, динаміка жестів, гармонія мас справляють емоційне враження. Із творчості Лесі Українки Т. Бриж захоплював образ Мавки (Лукаш не цікавив скульпторку у такій мірі як Мавку, оскільки зрадив довіру та любов).

Свідченням зміни сутності меморіальної скульптури є надгробний пам’ятник Соломії Крушельницькій. Т. Бриж зобразила міфологічного персонажа Орфея з лірою — у її вирішенні Т. Бриж стає сучасною. Споріднену концепцію демонструє пам’ятник на могилі львівського історика Івана Крип’якевича, що за формою нагадує оборонну вежу із зображенням давньоруського воїна, що, опершись на щит, стоїть на захисті своєї землі. У такий спосіб Т. Бриж хотіла передати значення творчості І. Крип’якевича, який своєю працею стояв на захисті української державності.

Винятково важливими для відображення особливостей творчості Теодозії Бриж були твори, пов’язані з образами Старого і Нового Заповітів, зокрема фігури старозавітного пророка Ісаї. Образ замисленого Ісаї вирізняється своєю інтровертністю і лаконічністю форми. Теодозія Бриж працювала із автентичними першоджерелами — книгою пророка Ісаї канону Старого Заповіту), більшість пророцтв Ісаї стосувалася «Невірності Ізраїля Господеві», приходу Месії і есхатологічних видінь. Очікування Месії очевидно стало основною передумовою появи вказаної серії і до певної міри досягло свого апогею у монументальному образі Христа.

Кілька плідних років Теодозія Бриж присвятила садово-парковій скульптурі, об’єднаній темою «Двоє». Скульптурам Теодозії Бриж притаманні пластика, витонченість та легкість. Теодозія Бриж однією з перших в Україні стала на шлях сучасного світового мистецтва у 1960-х роках.

Відомі українські скульптори ХХ ст.: Яків Ражба, Борис Довгань, Інна Коломієць, Ольга Рапай-Маркіш, Іван Гончар, Василь Свіда, Андрій Сухорський, Василь Бородай, Борис Климушко, Василь Вінайкін, Іван Самотос, Іван Севера, Еммануїл Мисько, Яків Чайка, Михайло Лисенко, Михайло Грицюк, Валентин Зноба, Юлій Синькевич, Євген Вутетич ін.

Керівники СРСР:

Володимир Ленін ( 1918 - 1924), Олексій Риков (1924 - 1930), В’ячеслав Скрябін-Молотов (1930 - 1941), Йосиф Сталін (керівні посади з 1922 - 1934; найвища керівна посада – 1934 - 1953), Микита Хрущов (1953 - 1964), Леонід Брежнєв (1966 - 1982), Юрій Андропов (1983 - 1984), Костянтин Черненко (1984 - 1985), Михайло Горбачов (1985 – 1991; перший і останній президент СРСР (1990-1991 р.)).

Рекомендована література:

1) Історія українського мистецтва: У 5-ти т.: Т.5/ НАН України. ІМФЕ ім. М. Т. Рильського; голов. ред. Г. Скрипник. – К., 2007. – Т.5: Мистецтво ХХ століття. – 1048 с.

2) Безніско Леся. "Ця жінка творила для людей" (про Теодозію Бриж) / Леся Безніско // http://vgolos.com.ua/articles/lesya_beznisko_pro_teodoziyu_bryzh_quottsya_zhinka_tvoryla_dlya_lyudeyquot_107877.html.

3) Гріщенко О. Теодозія Бриж: штрихи до творчого портрета / Олена Гріщенко // file:///C:/Users/User/Downloads/NaZo_2013_5_18%20(2).pdf.

4) Ігнатенко Ольга. Вплив мистецького середовища повоєнного Львова на формування сучасної творчості скульптора Івана Самотоса / Ольга Ігнатенко // http://nz.ethnology.lviv.ua/archiv/2012-4/16.pdf.

5) Севера Іван Васильович [Електронний ресурс] / Академія. Час. Особистості // Режим доступу до джерела: http://www.logos.biz.ua/proj/lnam/online/lnam--19.pdf.

Монумент «Батьківщина-мати» (встановлений 1981 р).

Меморіал «Великої Вітчизняної Війни 1941 – 1945 рр.» (Київ): Фрагмент скульптурної галереї героїв фронту і тилу. Композиція «Прикордонники»

Головна площа Меморіалу «Великої Вітчизняної Війни 1941 – 1945 рр.» зі скульптурною композицією «Форсування Дніпра» та чашею «Вогонь Слави» (Київ).

Дата добавления: 2015-08-03