Драма «перемудрив»: дійові особи п’єси

У своїх драматургічних творах Панас Мирний висвітлював ті ж самі проблеми, які стали провідними і в його прозі. Готовність людини та суспільства витримати випробування звільненням, позбутися, передусім, моральних пережитків, страху перед свободою – ось основна тематика творів драматурга. Драматургічні твори письменника – це швидше його спроба за допомогою сценічного втілення донести до читача й глядача власні роздуми щодо тієї ситуації, в якій опинилося українське суспільство, продемонструвати власні шляхи виходу з морально-світоглядної кризи.

Створюючи «Перемудрив», автор керувався бажанням піднести українську драматургію до рівня сучасної йому філософської проблематики, дати зразок комедії, яка б не розважала читача, а змусила його замислитися над тими життєвими обставинами, в яких він перебуває. Письменник пристосовував до жанру комедії драму ідей. Філософська концепція, певна ідеологічна доктрина, а не драматургічна інтрига ставала для нього стрижнем твору. Автор сам визначив жанр своєї п’єси як комедію. Але це не була комедія в класичному жанровому розумінні, а той тип гостро сатиричного викривального твору, який дістав назву «висока» або «серйозна» комедія. У давніх поетиках аж до класицизму комедія визначалася як «низький» жанр, на противагу «високому» жанрові – трагедії. Ж.-Б. Мольєр був тим драматургом, який підняв «низький» жанр до високого ідейного й навіть філософського звучання. Так у просторі французького класицизму виник новий внутрішньожанровий тип «високої» комедії. Викриття й засудження шляхом осміяння негативних явищ дійсності вона поєднувала з високою авторською позицією, моральним ідеалом, який утверджувався в зображених картинах життя, будила в глядача не лише прагнення сміятися, але й прагнення думати над причинами негативних явищ і методами їх подолання.

Значна кількість висловлювань героїв з морально-етичних проблем, довгі роздуми-монологи стосовно тих або тих суспільних явищ, конфлікт ідей, статичність, які, власне, й ускладнювали постановку комедії на сцені, внесли у твір значний струмінь публіцистичності, що було характерним для «нової драми». Це поєднує комедію Панаса Мирного з творами таких авторів, як Г. Ібсен, Г. Гауптман, М. Метерлінк, Б. Шоу, А. Чехов. Варто нагадати, що для такого роду творів Б. Шоу дещо пізніше запропонував термін «п’єса-дискусія». В українській літературі цей прийом (дискусії) активно використовували Леся Українка та В. Винниченко. Але це сталося значне пізніше, ніж написання Панасом Мирним комедії «Перемудрив», – аж на початку ХХ ст.

За жанровим різновидом п’єса «Перемудрив» належить до «високої комедії». Це «епізована драма для читання» з такими характерними для цього жанрового утворення ознаками, як млявість сценічної дії, статичність епізодів і мізансцен, запровадження довгих монологів на морально-етичні й філософські теми, багатоплановий показ життя головних героїв, для чого до драматургічного твору вводиться значна кількість другорядних персонажів, основна мета яких – давати характеристику героїв; цій же меті підпорядковані й авторські ремарки.

Сюжет комедії «Перемудрив» побудовано в основному на конфлікті провінціального повіреного – «дряпиги-аблаката» Храпка з його жвласними дітьми – сином Петром, студентом Одеського університету, дочками – Галею та Дунею. Соціальний зміст образу Храпка розкривається також і в сутичках з козачою вдовою Тхорихою та в стосунках із попенком Печерицею, учителем школи. І хоч цей конфлікт, який рухає дію комедії, має на перший погляд нібито побутовий характер, все ж соціальна основа його досить виразна.

Зауважуємо, що у своїй творчості Панас Мирний не вперше звертається до теми викриття шахрайства царських чиновників. Так, у комедії в п’яти діях «Перемудрив» дряпига й здирщик Храпко, головний персонаж п’єси, – людина жорстока, безсердечна, для якої нічого в світі не існує, крім грошей, крім постійного прагнення здобувати їх. Темні махінації, підступність, відверте шахрайство – всіма цими засобами він ніколи не гребує. Відвідувачів він приймає лише тоді, коли пересвідчиться, що в них є гроші, що вони спроможуться з ним добре розрахуватися:

Явдошка. Тату! Он вас люди птаються.

Храпко. Які люди?

Явдошка. А по чім я знаю!..

Храпко. Багато їх?

Явдошка. Два чоловіки та жінка з дівчинкою.

Храпко. Гм… А не бачила – з грошима чи без грошей?

Явдошка. А Господь їх знає! Хіба вони гроші в зубах держать? (Усміхається).

Храпко (сердито). Дурна ти! В зубах!.. Ще й регоче! Хіба ти не бачиш, що вони щодня швендяють до мене, пороги оббивають? Все підождіть та підождіть – пожданиками годують. А мені що з того? Скажи їм: хто з грошима – хай іде, а хто без грошей – у шию! [Мелешко, с. 78].

У п’єсі змальовано цілий ряд негативних типів людей, разом із якими Храпко робить злочинні справи. Найяскравіший із них – Проноза Передерій:

Передерій. Кажи краще, що твоє сіно та собі забрали.

Препадя. Та так же воно, так.

Храпко. А гроші тобі віддали?

Перепадя. Віддали.

Передерій. (морга на Перепадю; набік). Та цить про гроші (до Храпка). Та тут, бачите, не в грошах сила, а в тім, що владав чоловік, а тепер не дають йому владати…[6, с. 80].

Жадібності Храпка немає меж: «Я ще мало й сказав – 200 рублів. Знаєте ви, яке це діло?.. Сиріт обижати, удовицю обіходити. Воно ж, може, є хто там, над нами, перед котрим прийдеться й одвіт дати…» [9, с. 83]. Недаремно ж молодиця з дівчинкою проклинають його: «Ходімо, дочко. Хіба такого ірода упросиш, хіба його умолиш? Хай жере ненажерливий! Хай їсть, тріскає! І вас, і мене стріскає!.. Бог дасть – подавиться колись!.. Подавиться! Віділлються йому сирітські сльози!».

Не знаходять спільної мови з батьком і дочки:

Храпко. Що ваша наука? Яке ваше вчення? Там теревені правлять – от і учення все! А от як на світі жити, богові молитись, родителів чтити – то про це у вас і спомину немає!

Галя (набік). А, господи! Як сумно з оцим папою [9, с. 95].

У розкритті шахрайства Храпка й Передерія головну роль відіграє Петро – інтелігент-демократ. Саме в образі Петра у творі втілено позитивний естетичний ідеал письменника. Вустами цього персонажа автор викриває деспотизм і лицемірство Храпка:

Петро. Ніхто йому не кланяється; а всякому звісно, що й мужик такий же чоловік, як і пан; що і в його душа така, як і в другого. От тільки йому освіти недостає; про освіту його кращі люди й пильнують.

Храпко. Мужик? Та це падло, що йому і назви не підбереш! Сама поговірка каже, що мужик дурніший ворни, а хитріший од чорта.

Петро. А мужикові, як і кожному, хочеться жити; він же повинен чимсь оберігати своє життя: і туди гнутись, і сюди хилитись, – поневолі почне хитрувати.

Храпко (тремтячи). А щоб я тебе не родив або, родивши, своїми руками задавив, ніж мені від тебе отаке чути! Вон зараз з-перед моїх очей, щоб мої очі тебе не бачили і мої уха твого голосу не чули! [9, с. 97].

У своїй рецензії на комедію «Перемудрив» Б. Грінченко у щасливій розв’язці комедійного сюжету вбачає перемогу автора, важливу позитивну якість твору. Хоча Храпка карає закон, все ж у нього прокинувся голос сумління, правда перемогла: «Що бог, а то й ви простіть. Обіжав я вас, грабував я вас, каюся перед вами. А щоб ви знали, що не лукаво я каюся, то от перед усіма кажу, перд усім світом хвалюся: обділяю я 20 тисяч з свого добра і опреділяю… на поміч бідним, на підмогу немощним… Петро знає краще, що з тими грошима зробити, куди й на що їх повернути» [9, с. 181-182].

Уважаємо, що цінність комедії Панаса Мирного полягає в правдивості й типовості її образів. Те, що образ Храпка глибоко життєвий, підтверджує Б. Грінченко: «Се тип незмірно антипатичний, і дуже він розплодився у нас за останні часи. Хитрий, пронозуватий, грошолюбний, він береться вести по судах чорні позви…»

Цю ж відповідність образу Храпка правді життя відзначив Іван Білик. Даючи глибокий аналіз комедії Мирного, він писав у листі до автора 18 травня 1885 року, що найбільш життєвий тип у п’єсі – це Храпко, старий сутяга, який призвичаївся до нових порядків царської адвокатури. Храпко – жива особа.

Про типовість образу Храпка свідчать і архівні матеріали. В огляді Подільської губернії за 1883 рік вказується, що селяни вороже ставляться до чиновників, цих вірних слуг барської бюрократичної машини. Тут же наводяться й характерні приклади. Писар Кислякської волості, Гайсинського повіту Остапенко весь час бере хабарі, заарештовує невинних людей і примушує їх працювати на своїх власних городах. Уся міська балтська управа винна у зловживаннях подібного ж характеру. В умовах бюрократичних установ самодержавства, сваволі чиновництва і поміщицтва правди не можна було знайти.

Цікавий образ Петра. У згаданому листі Білик називає Петра зразковим хлопцем, людиною без плямочки і задирочки. А Б. Грінченко, критикуючи Івана Нечуя-Левицького за нежиттєвість образу Радюка з повісті «Чорні хмари», відзначає його спільність із образом Петра. «Ті ж вишивані сорочки й широкі штани, – пише рецензент, – з-за котрих виходить суперечка проміж батьком і сином, те ж безпредметне народолюбство…»

Проте ми вважаємо, що саме в комедії «Перемудрив» письменник підняв важливу, новаторську для свого часу проблему «батьків і дітей», зробив спробу змалювати позитивний тип нової людини – інтелігента-народника Петра Храпка, який виступив проти батька – хабарника Василя Храпка.

У комедії «Перемудрив» автор поглибив розгляд ідеї свободи особи в суспільстві. У попередній дилогії Панас Мирний відобразив цю ідею на тлі легендарного історичного матеріалу, а в «Перемудрив» – у сучасному побуті. Тут автор утвердив новий тип комедії, яка була поширена на той час в європейській драматургії. Це «висока» комедія, де конфлікт побудовано не на зіткненні приватних інтересів приватних особистостей, а на зіткненні ідей. Автор, змальовуючи суперечності, що існували в українському суспільстві наприкінці ХІХ ст., подав свої способи їх розв’язання, намітив шляхи, якими повинно рухатись українське суспільство. Цей факт дає підстави висловити припущення про те, що «Перемудрив» слід розглядати як концептуальний твір в єдиному ланцюгу з тенденційними романами «Хмари» і «Над Чорним морем» І. Нечуя-Левицького, «Під тихими вербами» й «Серед темної ночі» Б. Грінченка та ін. Панас Мирний раніше за цих авторів показав народження людини нового типу, подав свій шлях її подальшого розвитку. Майбутнє за Панасом Мирним не за революційним, а за еволюційно-поступовим шляхом розвитку суспільства. Накопичення капіталу, достатку, матеріальних благ повинно відбуватися паралельно із збагаченням духовним, розвитком демократичних свобод. Ані заможність, ані висока посада, якщо її обіймає людина духовно бідна, нечесна, не можуть принести користі ні самій людині, ні суспільству. За своїм ідейно-тематичним змістом цей твір близький до таких комедій, як «Мартин Боруля» (1885), «Сто тисяч» (1889) «Хазяїн» (1900) Івана Карпенка-Карого.

Значна кількість висловлювань героїв з морально-етичних проблем, довгі роздуми-монологи стосовно тих або інших суспільних явищ, конфлікт ідей, статичність, які, власне, й ускладнювали постановку комедії на сцені, внесли у твір значний струмінь публіцистичності, що було характерним для такого явища, як «нова драма». Це поєднує комедію Панаса Мирного з творами таких авторів, як Г. Ібсен, Г. Гауптман, М. Метерлінк, Б. Шоу, А. Чехов. В українській літературі цей прийом активно використовували згодом Леся Українка та В. Винниченко.

За жанровим змістом і формою «Перемудрив» є драмою для читання. Це був жанровий різновид, якого до Панаса Мирного в українській драматургії не існувало.

Дата добавления: 2015-07-26