Персонал і його структура

Тема. Основи кадрового менеджменту

План

Персонал і його структура.

Організація набору кадрів.

Управління процесом адаптації.

Атестація персоналу та її види.

5. Етапи та планування ділової кар’єри. Розвиток персоналу.

Способи вивільнення персоналу.

Персонал і його структура

Кадри – це основний штатний склад робітників організації (за виключенням керівництва), які виконують різноманітні виробничо-господарські функції. В сукупності з нештатними співробітниками вони складають її персонал.

Чисельність кадрів визначається характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, ступенем їх механізації, автоматизації, комп’ютеризації. Ці фактори задають її нормативну (планову) величину, яку на практиці майже ніколи не вдається забезпечити. Тому кадри більш об’єктивно характеризуються обліковою (фактичною) чисельністю, тобто кількістю співробітників, які офіційно працюють в організації на даний момент.

Кадри знаходяться в постійному русі внаслідок прийому на роботу одних співробітників і звільнення інших. Процес їх оновлення називається змінністю, або оборотом. Виділяють оборот кадрів по прийому і оборот по звільненню. В залежності від причин останній буває необхідним і надлишковим (надлишковий оборот – це плинність кадрів).

Необхідний оборот по вибуттю (звільненню) має під собою об’єктивні причини: стан здоров’я робітників; вимоги законодавства (наприклад, військова служба); природні моменти (стан здоров’я, вік), а тому неминучий. Його можна передбачити, спрогнозувати і навіть достатньо точно розрахувати (ухід в армію або на пенсію).

Плинність кадрів пов’язана із суб’єктивними причинами (звільнення за власним бажанням, звільнення за порушення трудової дисципліни). Зазвичай вона характерна для молодих співробітників, і після декількох років роботи знижується суттєво (вважають, що нормальна плинність складає до 5% на рік).

В результаті обороту кадрів формується їх структура, яка являє собою сукупність груп співробітників за різними ознаками. Так, за характером трудових функцій виділяють робітників і службовців.

Робітники безпосередньо створюють матеріальні блага або надають послуги виробничого характеру. До їх складу відносяться основні і допоміжні робітники. Основні зайняття в технологічних процесах, які змінюють форму, структуру, якості, просторий стан предметів праці, в результаті чого створюються матеріальні продукти або послуги. Допоміжні зайняті в ремонтних, інструментальних, транспортних, складських підрозділах.

До робітників відносять і молодший обслуговуючий персонал, який зайнятий наданням послуг, не пов’язаних з основною діяльністю послуг – двірники, кур’єри, прибиральники невиробничих приміщень, водії персональних автомобілів керівників і автобусів, що розвозять співробітників.

Службовці здійснюють організацію діяльності людей, управління виробництвом, адміністративно-господарські, фінансово-бухгалтерські, постачальницькі, юридичні, дослідницькі та інші функції. Вони відносяться до осіб, зайнятих переважно розумовою, інтелектуальною працею і поділяють їх теж на декілька груп.

Перш за все, це: керівники та їх замісники, головні спеціалісти, які здійснюють функції загального управління. В сукупності вони створюють адміністрацію, до складу якої також включають окремих осіб, які не відносяться до керівництва і виконують допоміжні управлінські функції, наприклад, співробітники кадрових служб.

Другою, більш багаточисельною підгрупою службовців є спеціалісти різного профілю. Вони зайняті створенням і втіленням у виробництво нових знань і знань взагалі у формі теоретичних і прикладних розробок, а також розробок варіантів рішення окремих виробничих і управлінських проблем, вибір і прийняття яких входе до компетенції керівників. Це економісти, інженерно-технічні робітники та їх помічники.

В залежності від рівня підготовки розрізняють спеціалістів вищої і середньої кваліфікації. Перші здійснюють керівництво виробничо-технічними і творчими процесами, другі є виконавцями.

Третю підгрупу складають інші робітники, які відносяться до службовців. Вони здійснюють підготовку і оформлення документів, облік, контроль, господарське обслуговування. Мова йде, наприклад, про касирів, комендантів, діловодів тощо.

Основою при віднесенні людей до певної групи є посада, яку вони займають і яка характеризується сукупністю прав, обов’язків і відповідальністю робітника, трудовими функціями, які він виконує, правовим положенням. Займання певної посади потребує від людей володіння відповідною професією і кваліфікації.

Професія – це комплекс спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, які людина отримала в результаті спеціальної підготовки і досвіду роботи в даній сфері. Наприклад, мова йде про професію менеджера, юриста, економіста, лікаря.

В межах кожної професії виділяють спеціальності, що пов’язані з виконанням більш вузького кола функцій. Так, спеціальностями в рамках професії лікаря є терапевт, лор, хірург тощо.

Досвід і практика пов’язують навички, знання і вміння в єдине ціле, формуючи кваліфікацію, тобто ступень професійної підготовки, необхідну для виконання даних трудових функцій. Розрізняють кваліфікацію роботи і кваліфікацію робітника. Перша надана сукупністю вимог до того, хто її повинен виконувати; друга – сукупністю набутих людиною професійних якостей (здібностей).

Крім професійно-кваліфікаційної структури важливу роль в управлінні кадрами відіграє освітня структура, вік, а також стаж роботи (в тому числі на даному підприємстві).

Дата добавления: 2015-07-24