Характеристика озер Закарпаття

Озера Закарпаття є унікальними за своїм виникненням та самобутньою красою, гірськими краєвидами. Озера в області є солоні i прісні, а також різні за походженням. Загальна кількість озер Закарпаття – 137, з них лише 32 – постiйнi озера. Найбільше озеро – Синевир (на висоті 989 м, площа 7 га, найбільша глибина 22 м). Льодовиково-каровi озера: Апшинець, Несамовите, Бребенескул, Брескул, Ворожеска, Герашаське, Драгобратське Озерце, Івор, Нижнє. Загатні озера: Солене, Тереблянськi озера. Штучні озера: Чорні озера, Солотвинськi озера. Вулканічні озера: Липчанське, Синє. Переважна більшість озер Закарпаття є прісними, лише в селищі Солотвино є солоні озера.

Найвисокогірніше озеро у Закарпатській області – це Бребенескул.

Бребенескул - озеро льодовикового походження в Рахівському районі Закарпатської області. Лежить між головним хребтом масиву Чорногора і г. Гутин-Томнатик на висоті 1801 м над рівнем моря. Довжина 134 м, ширина 28-44 м, глибина до 2.8 м. Озеро овальної форми. Береги круті, високі, з кам'янистими розсипами. Живиться атмосферними опадами й ґрунтовими водами. Вода чиста, слабомінералізована. Дно підвищується у східному напрямку, на глибині вкрито сірим мулом. Трапляються мікроскопічні ракоподібні. Об'єкт туризма. Найпростіше дістатись до озера можна, спустившись з головного Чорногірського хребта (додаток 1).

Драгобратське озеро - озеро льодовикового походження, знаходиться воно в урочищі Драгобрат (Рахівський район Закарпатської області). Лежить на північному схилі г. Близниця Свидовецького масиву на висоті 1600 м над рівнем моря. Западина має подовжену форму. Озеро неглибоке, довжиною 50 метрів, шириною 20 метрів. Площа, озера 0.1 гектара, глибина до 1.2 м. Берега складаються з морени. Живиться ґрунтовими й атмосферними водами. Вода прозора, слабомінералізована. Дно покрите сірим мулом. Берега заростають осокою. З іхтіофауни трапляються лише мікроскопічні ракоподібні. Об'єкт туризму, найближча турбаза - Драгобрат (додаток 2).

Озеро Івор - невелике озерце, глибиною до 1,5 метрів. Берега поростають осикою. Поповнюється за рахунок поталих вод. Знаходиться у підніжжя гір Близниця й Жандарм, в улоговині між ними. Побачити озеро можна з вершин Жандарм і Близниця, до самого озера можна спуститися по схилах або з боку турбази Драгобрат.

Карпатська казка. Колись жили в Карпатах два брати-близнюки. Як це буває в народних сказаннях, закохалися вони в одну дівчину. Красуня влаштувала братам конкурс: хто принесе першим їй «шовкову косицю» Едельвейс, той і стане її обранцем. Як відомо, ця унікальна квітка зустрічається у важкодоступних місцях - на вершині скель. Щоб зірвати його, треба ризикувати життям. Відповідно до легенди, два брати, побачивши ту саму квітку, видерлись на найближчу скелю й, не втримавшись, зірвалися в прірву. Смерть двох братів і дала назву долині - Драгобрат. Горда гуцулка, побачивши мертвих братів, почала ридати, і сльози її перетворилися у чисте озеро Івор між горами. А місцеві поліціанти, які поспішили на місце події - скам'яніли на підступах до гір і перетворилися в скелі. Так з'явилися скелясті гори Жандарми. Одне слово, дуже смутна й повчальна історія, - така, якими переповнені всі карпатські сказання (додаток 3).

Апшинець (інша назва Трояска) – озеро льодовикового походження у Рахівському районі Закарпатської області. Лежить на північно-східному схилі масиву Свидовець на висоті 1487 м.над рівнем моря. Довжина - 126м., ширина. 100м. площа 1,2 га. Глибина до 3,3м. Улоговина подовженої форми з невисоким мореним валом. Південно-західна частина озера зайнята осоково-сфагновим болотом. Живиться переважно водами струмка, що впадає в західну частину озера. Вода чиста прозора, її температура в червні +10 С +13С. Узимку замерзає. Дно рівне, мулисте, біля берегів трапляються валуни. З рослин розповсюджені: осока, сфагнові мохи, фауна представлена окремими видами мікроскопічних ракоподібних. Апшинець входить до Апшинецького заказника (додаток 4).

Озеро Несамовите – льодовикового походження у Рахівському районі Закарпатської області. Воно розташоване у великому карі (льодовиковий цирк, впадина) на північно-східних схилах гори Туркул, на висоті 1750 метрів над рівнем моря. Злегка зігнута ванна повторює обрис крутого південно-східного схилу. Довжина озера 88 метрів, ширина — 45, площа 3 тис. кв. метрів. Живиться переважно атмосферними опадами. Взимку замерзає. Дно озера біля південних берегів вкрите валунами, у північній частині поширені піщано-мулисті відклади.

Південний берег кам'янистий: на нього осипаються продукти розпаду скельного схилу. Морена (шар породи, яку зібрав на своєму шляху льодовик) вздовж протилежного берега вкрита субальпійськими травами, тут ростуть гірська сосна, жереп і ялівець. З південного боку дно вкрите великими пласкими валунами, а з північного перекривається сірим ґрунтом. Глибина озера по всій площі коливається в межах 1-1,5 м. Поверхневого стоку Несамовите не має, однак нижче моренного валу витікає декілька струмків.

Озеро лежить на території Говерлянського заповідника. Озеро Несамовите і прилегла до нього територія - це незвичайний, вражаючий куточок альпійської незайманої природи: високі кам’янисті або порослі яскраво-зеленим пухнастим килимом альпійки вершини, глибокі долини, утворені стародавнім льодовиком, переміжні смужками високогірної зеленої вільхи і полянами некошених трав, круті ущелини з випираючими ребрами кам’яних складок, стрічки стежин і веселі потоки з кристально чистою водою.

Місцевість поблизу Несамовитого вражає фантастичними доісторичними формами. У чашкоподібну долину, обмежену дуже крутими і високими берегами, врізаються залишки небачених гігантських стін і розрізають її на три частини. Це голі, дуже гострі і круті стіни - Козли Малі і Козли Великі. На худих хребтах цих Козлів стирчать нарости - гострі списи і башти. З суворим, загрозливим рельєфом гострих і голих скель контрастує весела долина, що вистилає м’яким оксамитовим килимом альпійки і некошених трав. Пейзаж захоплює - заради таких вражень хочеться приходити сюди знову і знову! (додаток 5).

Брецкул – озеро льодовикового походження, знаходиться у Рахівському районі Закарпатської області. Розташоване на південно-східному схилі г. Брецкул масиву Чорногора на висоті 1750 м над рівнем моря. Западина має подовжену форму, довжина її 52 м, ширина 20 м. У зв'язку з інтенсивним заростанням розміри озера зменшилися, сьогодні його довжина становить 37 м, ширина 12-15 м, площа 0.1 гектарів, глибина до 1.2 м. Озеро безстічне, харчується переважно атмосферними опадами. Вода прозора, слабко мінералізована. Дно дорівнює, вкрито темно-сірим мулом. З рослин є осока; із представників фауни - мікроскопічні ракоподібні. Знаходиться в межах Карпатського заповідника (додаток 6).

Озеро Синевір справедливо вважається візитною карткою Карпат. Воно найбільше за площею й одне з найкрасивіших гірських озер України. Синевір ще називають «Морським Оком», «Перлиною Карпат», а ще - «Озером закоханих». Ця крапля моря серед гір - "Морське око"- розташована на висоті 989 метрів. Середня глибина озера - 10-12 метрів, максимальна - 24 метра. Карпатське диво знаходиться у 32 км від закарпатського райцентру Міжгір'я. Шлях лежить уздовж потоку Воловець, серед обривів й ущелин Синевірського перевалу (більше 800 м над рівнем моря). На заході тягнеться гряда Боржавських полонин, до півдня - хребет Овчарський Верх, на південно-сході височіє гора Стримба, а на півночі - гора Каменка. Далеко внизу розсипом перлів лежать дома села Синевіра із блакитною ниткою ріки Тереблі.

Озеро Синевір повниться легендами. Над озером видніються дві високі казкові фігури. Це Синь і Вір, що колись мешкали у цих місцях. Завдяки їхньому коханню, за легендою, і з'явилося озеро. Говорять, що Синню звали графську дочку. Почула дівчина якось у горах сопілку простого пастуха Віра й покохала юнака більше свого життя. Підступний графїї батько був проти кохання молоднечі і наказав своїм слугам убити пастуха, скинувши на нього кам'яну брилу. За легендою саме зі сліз закоханої графської дочки і розлилося озеро Синевир. Тільки посередині озера є невеликий острівець - це вершина могильного каменю пастуха Віра. Цей же острівець озера здобув йому ім'я «Морське око».

Є й другий переказ, щоправда, він не пояснює походження назви озера, але теж повний любовної туги. Напали якось на отару молодого пастуха Івана вовки - і загризли всю череду. Зрозумів пастух - від графа пощади не дочекаєшся, вирішив бігти від неминучої розправи. Простився з улюбленою - і відправився в чужі краї. Тужив вівчар на чужині, щоночі виходив до берега моря вилити свій сум: «Всесильне море, хоч одним оком глянь на мою Верховину, передай уклін землі рідній!» Стихія почула благання пастуха, крізь гори пробилася - і поглинула у своїх водах графа і його слуг. А сама задивилася на горді Карпати й вирішила назавжди в них залишитися чистим морським оком.

Насправді ж озеро утворилося в результаті потужного зрушення, викликаного землетрусом, близько 10 тисяч років тому. На висоті 989 м гірські кам'янисті породи виросли на шляху швидкого струмка, утворивши греблю й повністю перегородивши вузьку долину. Площа поверхні озера - близько 7 га, максимальна глибина - 22 м. Озеро складається із двох ванн - північної, більше глибокої, і південної, розділених підводним кряжем висотою від 1,5 до 11 м. Середня глибина "Морського Ока" - 8,2 м. Обсяг води в Синевірі - близько 400 000 куб. метрів. Спокійне дзеркало води рідко порушує нечастий у захищеної горами улоговині вітерець. Озерна вода відрізняється незвичайним смаком: вона позбавлена хлоридів. Улітку вода прогрівається до 20 градусів, але через слабке переміщення зі збільшенням глибини знижується до 4-5. Цікаво і те, що ніколи, навіть у часи самих буйних паводків, під час танення снігів, озеро не виходить із берегів.

Ліс навколо озера з 1989 року вважається Національним природним парком – і тваринний світ, і рослинність тут унікальні. У Червону книгу занесені 38 видів рослин й 20 видів тварин, що знаходяться у межах Синевира, а у самому озері удосталь водиться форель. Приїхавши сюди, ви потрапите у куточок недоторканої природи, побачите красу високих струнких буків, яким уже кілька сторіч. Тут можна зустріти диких тварин - гірську козулю, оленя. Зустрічається також рись, ведмідь, і багато видів рідких тварин. Чисельність тварин не зменшується, завдяки забороні на полювання й вирубку лісів. У парку можна побачити близько 90 видів рідких і зникаючих рослин, занесених у червону книгу - шафран, пролісок білосніжний. Побувавши тут один раз, хочеться повернутися сюди ще, щоб знову з головою зануритись у прекрасну казку Синевіру (додаток 7).

Озеро Ворожеска розташовано у Рахівському районі на схилі Свидовецького масиву на висоті 1460 метрів над рівнем моря. Складається із двох невеликих водойм. Верхнє озеро має округлу форму (діаметр 95м. площа 0,7 га, глибина до 4,5м). Нижнє озеро, розташоване на 15м. нижче від верхнього, подовженої форми (довжина 76м., ширина 28м. площа близько 0,2 га, глибина до 1,9м.). Вода чиста, прозора; температура влітку до +12С. Дно пологе, замулене. Фауна представлена окремими видами мікроскопічних ракоподібних. Об'єкт туризму.

Легенда. Жили-були у матері двоє синів. Були вони гарні, добрі й сильні. Улітку випасали отари на гірській полонині, а взимку допомагали по господарству біля хати. Один раз зустріли хлопці дуже гарну дівчину. Звали її Марічка, була вона з довгою русявою косою й дуже гарна собою.

Обоє братів її покохали. Що ж тут робити? І вирішили так: хто першим перепливе гірське озерце, що виднілося в ущелині між горами, тому й дістанеться Марічка. Але як тільки вони доплили до середини озера, через гору набігла чорна хмара, і почалася страшна бура. Вода в озері здійнялася, налетіла велика хвиля - і братів затягло на дно, у страшну безодню. Довго чекала їх мати, але не дочекалася, не побачила їх більше й Марічка. А недалеко від того озера, пастухи пасли овець, все це бачили й знали тих хлопців. Спустилися в село й розповіли все матері.

Мати побігла до того озера, упала на коліна й, заламавши руки, плакала й кричала: - Озеро, озеро! Чому ти таке вороже до мене, навіщо моїх синів-близнюків погубило?! "Вороже...вороже...", - підхопив вітер. І зашелестіли ліси вище озера. З тих пор те озеро й почали називати Ворожеска (додаток 8).

Озірце (ін. назва – Дике озеро) - озеро завального походження в Міжгірському районі Закарпатської області. Лежить на північно-східному схилі г. Гропа на висоті близько 1000 м над рівнем моря., серед ялинового лісу. Площа озера 1.2 гектарів, максимальна глибина 9.5 м.

Живлення переважно ґрунтове, з озера випливає невеликий струмок. Вода темно-коричнева, слабомінералізована. Температура її влітку не перевищує +15°. Узимку замерзає. Відбувається заболочування водойми. В озері розводять форель.Лежить у межах природного національного парку Синевір. Підйом на озеро починається від Музею лісу й сплаву, що є унікальним, і проходить маркірованою туристичною стежкою (додаток 9).

Озеро Герешаска (ін. назви - Вишнє-Герашаска, Догяска) льодовикового походження у Рахівському районі Закарпатської області. Лежить на південно-західному схилі г. Догяска (1764 м) масиву Свидовець на висоті 1577 м. над рівнем моря. Довжина 125 м, ширина 110 м, площа 1.2 га, глибина до 1.2 м. Живиться переважно сніговими водами. Улоговина має форму неправильного прямокутника, обмежена широким моренним валом. Північні береги заросли осокою. Температура води низька (у червні +10°, +11°), проте влітку за сталої теплої погоди прогрівається. Водоростей мало, з фауни найпоширеніші мікроскопічні ракоподібні. Є туристичним об`єктом. (додаток 10).

Нижнє у Рахівському районі. Знаходиться на масиві Чорногора, на висоті 1515м над р.м. Довжина 70 м, ширина 29 м, глибина до 2 м. Береги переважно круті, крім низьких південних та північних ділянок, що заболочуються. Живиться за рахунок поверхневого стоку. Вода озера прозора, буруватого кольору. Взимку замерзає.

Липовецьке у Хустському районі. Лежить на північно-східному схилі гірського масиву Тупий, вище с. Липча, у западині на висоті 700 м над р. м. Довжина 45 м, ширина 43 м. Береги низькі, подекуди вкриті чагарниками. Живиться переважно підземними водами. З озера витікає невеликий потік (басейн р. Ріки), який живить каскад ставків. Вода в озері прісна, чиста. Взимку замерзає. Водорості поширені мало.

Синє у Мукачівському районі. Лежить на південно-західних схилах гірського масиву Синяк на висоті 600 м над р.м. на північ від с.Синяк. Береги торф'янисті, заросли очеретом. Живиться водами сірчаного джерела. Вода чиста, прозора. Надходження в озеро води з сірководнем перешкоджає розвитку органічного життя.

Солоні озера Закарпаття манять відпочивальників з усієї України. Вони знаходяться в межах селищах Солотвина Тячівського району. Селище Солотвино розкинулось на правому березі річки Тиса, у передгір’ї Карпат між гірськими хребтами Салаван та Магура на висоті 200-300 м. над рівнем моря (додаток 11).

Історія виникнення соляних озер починається у 1902 році. Тоді одна з соляних шахт провалилася на 20 метрів, утворивши заповнений водою котлован. Так з’явилося озеро Кунігунда. З часом утворилися й інші озера. Кунігунда – головне з озер, які знаходяться в урочищі “Затон”. Посередині його – острівець. Кунігунда наповнене цілющою водою з вмістом солі до 200 г/л та підвищеною концентрацією іонів брому. Берег і дно його вкриті лікувальними грязями чорного кольору. Протягом року температура води у котловані не опускається нижче 17 градусів. Окрім цього, у Солотвино є й інші озера – з прісною, солоною та йодованою водою.

Сюди приїжджають люди з усієї України та зарубіжжя. Адже тут є дивовижні солоні озера, не поступаються своїми лікувальними властивостями грязям Мертвого моря

Дата добавления: 2015-07-24