Класична (адміністративна) школа управління

Батьком її вважається французький підприємець і інженер А.Файоль, який створив першу цілісну кла-

сичну школу управління і сформулював її основні принципи і функції. Послідовники Г.Емерсон, Л.Гюлик,

Л.Урвік, Дж.Муні, К.Адамецький, А.Рейлі, Ч.Бернард прагнули знайти універсальні принципи управління, за допомогою яких можна досягти успіху організації. Розробка цих принципів велася в двох напрямках:

– розробка раціональної структури організації – розбивкою організації на підрозділи і структурні групи;

– організація управління людьми – бюрократична система управління, яка будується на чітко визначених правилах поведінки, обов’язках, регламентації праці аж до вичерпного опису окремих управлінських операцій.

А.Файоль розглядав організацію в цілому, а не окремі напрямки її діяльності, і дійшов висновку, що будь-яка організація здійснює функції планування, організації, координації, мотивації і контролю. Він став основоположником процесного підходу до управління організацією, розглядаючи управління не як ряд самостійних операцій, а як серію повторюваних взаємозалежних дій, послідовно і безупинно виконуючих названі п’ять функцій.

У своїй роботі “Загальне і промислове управління” (1916 р.) А.Файоль сформулював 14 принципів адміністративного управління, що гарантують успішну діяльність підприємства і не втратили своєї актуальності до наших днів: – поділ праці; мета; – влада; – дисципліна; – єдність розпорядництва (єдиноначальність);– єдність керівництва;– винагорода персоналу; – централізація; – ієрархія; – порядок; – справедливість; – сталість складу персоналу; – ініціатива всіх, поєднана з ініціативою керівництва; – єднання персоналу, корпоративний дух.

Значний внесок у розвиток класичної школи зробив Г.Емерсон, який у своїй знаменитій роботі

“Дванадцять принципів продуктивності” (1911 р.) сформулював 12 принципів раціонального управління, які застосовують у всіх сферах.

ШКОЛА “РУХ ЗА ГУМАННІ ВІДНОСИНИ”

Школа людських відносин виникла як реакція на недооцінку всіма розглянутими вище школами

соціально-психологічних і емоційних потреб людини в процесі виробництва і управління. Рух за гуманізацію відносин виробництва і управління зародився у відповідь на нездатність повністю зрозуміти людський фактор як основний елемент ефективної організації.

Творець школи – американський соціолог і психолог Е.Мейо. В ході численних експериментів у м. Хот-

торні (біля Чикаго) він дійшов висновку, що головний вплив на продуктивність праці роблять не умови праці самі по собі, а увага до персоналу.

Е.Мейо довів, що продуктивність праці значною мірою залежить від приязних стосунків між робітниками і менеджерами в процесі праці. Основне завдання менеджера він бачив у створенні дружніх взаємин у колективі та довіри до робітників. Іншими словами, продуктивність праці робітників підвищується не стільки через підвищення рівня заробітної плати, скільки через поліпшення взаємин між керівником і підлеглими, підвищення задоволеності своєю роботою і поліпшення відносин у колективі.

Внесок у становлення школи зробив німецький психолог Г.Мюнстенберг, який сформулював принципи,

відповідно до яких підбираються керівники. Спираючись на те, що менеджер повинен керувати не машинами, а насамперед людьми, він довів важливість гуманізації процесу управління.

Послідовник Е.Мейо Д.Мак-Грегор підкреслював, що деспотичний режим, який звичайно встановлюєть-

ся на підприємствах їхнім керівництвом, вичерпав себе. Людям подобається працювати вільно, вони хочуть виявляти свою кмітливість, хочуть бути хазяями на своєму робочому місці.

Істотний внесок у розвиток школи зробили Ф.Герцберг, Р.Блейк, К.Арджиріс, а також М.Фоллет, яка роз-

робила теорію лідерства. М.Фоллет довела доцільність відкритого спілкування з підлеглими та запропонувала трактування менеджменту як “мистецтва досягати результатів за допомогою дій інших” шляхом гармонічних стосунків менеджера з персоналом.

Відповідно до теорії цієї школи найважливішою задачею менеджера є формування спаяного колективу,

створення в ньому сприятливого мікроклімату, турбота про підлеглих, допомога їм у вирішенні проблем, у тому числі й особистих.

Уперше працівник визнаний соціальним фактором, а головним стимулом, що підвищує продуктивність

праці, є включення робітників в управління підприємством, у систему його цілей.

Визнання ролі психологічного фактора в підвищенні продуктивності праці знайшло відображення у ви-

словлюванні Г.Форда: “Якби ми навчилися розв’язувати психологічні конфлікти в процесі праці, тоді я в найближчі десять років зміг би знизити собівартість своїх автомобілів більше, ніж я зміг це зробити за останні п’ятнадцять років технологічними методами”.

Дата добавления: 2015-07-26