Культура та освіта.

Культура та освіта будь-якої країни відіграє величезну роль у збереженні її самобутності, унікальності і конкурентоздатності. Високий рівень розвитку громадянської, політичної, естетичної, етичної культури населення дозволяє державі розвиватися на принципах раціональності, толерантності, справедливості, єдності, пошани до прекрасного. Адже саме від поглядів більшості громадян залежить майбутнє нашої країни, де, попри фальсифікації, вибори все ще мають значення і те, як проголосують громадяни, у значній мірі визначає людей, які будуть керувати освітою, підтримувати культуру і визначати порядок денний загалом.

Надзвичайно велике значення має освіта і розвиток правильних цінностей у громадян ще змолоду. Тому, що успіх держави великою мірою залежить від того, чи має суспільство у своїй переважній більшості прихильність до здорових ідей поєднання прогресу і традицій, збереження ідентичності і толерантності, рівності і свободи та ін.. Повинні існувати певні незаперечні речі, національні інтереси і цінності, які б визнавалися усім суспільством та були б точками дотику заради національного консенсусу.

Майбутнє української освіти також залежить від того, чи буде державницьке мислення у тих, хто визначає на даний момент зміст підручників, навчальних програм. Зрештою, від звичайних вчителів, вихователів, викладачів. Чи зможуть вони, попри ту нездорову атмосферу русифікації, банальщини і безпринципності вкласти у голови і серця молоді фундаментальні цінності гуманізму, добра, солідарності, прагнення боротися за своє майбутнє? Бо, як говорив Вінстон Черчилль, жоден політик не має такої влади, яку має шкільний вчитель. Бо лише вони можуть закласти в дитину той підмурок, який може призвести до успіху людини та успіху країни загалом. І саме з шкільної лави починається культура, мораль, успіх і процвітання.

У найближчі 10 років можна прогнозувати повільну модернізації української освіти. Прогресивний закордонний досвід і нечисленні розробки українських педагогів все ж поступово впроваджуються я у життя. Відносно успішно діє система ЗНО. Звичайно, прогрес у освітній галузі залежить від характеру вищого керівництва держави. Очевидно, що нинішня влада не бажає значних змін і прагне зберегти «стабільність», що насправді веде до деградації. Однак, опір такій консервації є. Оновлення еліти може призвести до впровадження більшої автономії ВНЗ, повернення науки в університети, зміни підходів до шкільної та дошкільної освіти. Важливо щоб навчання було тісно пов’язане із майбутньою професією людини. Наша країна виховує прекрасних спеціалістів, геніїв, які, однак, потім їдуть за кордон, бо не бажають присвячувати своє життя боротьбі із абсурдністю багатьох сфер української дійсності та неможливістю реалізувати себе. Наша країна зобов’язана створити здорову атмосферу для можливості спокійної творчої праці громадян. Бо лише у правильному оточення людина може повністю реалізувати себе. Завдання держави не в тому, щоб роздавати робочі місця за квотою після закінчення навчання, а у тому, щоб дати можливість розвиватися бізнесу, творчості, ініціативності. Не пригнічувати талановитих, активних, ініціативних людей, а дати їм поле для діяльності тут, в Україні.

Українська культура також зазнає змін. Тут також все залежить від мислення суспільства і волі еліт. Для того, щоб культура розвивалася, перш за все потрібно відмовитися від «совкових» намагань контролювати цю сферу з боку держави. Втручання офісних клерків і корупціонерів у сферу настільки тонку і особливу, як культура призводить до фальші, штучності, банальності і вбогості. Чи повинна держава фінансувати культуру? Так. На жаль, на даний час культура меценатства в Україні не набула належних масштабів. Часто така благодійність використовується для політичних дивідендів. Прикладів ж культурних проектів, які б були рентабельними, відносно мало. Тому українській культурі потрібен креатив, впроваження нових підходів у менеджменті, розвиток приватних проектів. Допоки ми не маємо належного рівня приватного сектору у культурі, потрібна державна підтримка, але не керівництво різноманітними арт-проектами, дійствами, святами. Архітектуру, живопис, музику, кіно творять люди з унікальним мисленням. Таких людей неможна ставити в рамки бюрократичної системи. Головне в українській культурі – це не ставити рамки і обмеження для ініціативи митців і популяризувати найкращі зразки творчості наших сучасників. Шана до минулого – це добре. Але популяризація сучасних художників, письменників, архітекторів, музикантів може дати нормальний рівень життя цим людям і можливість для присвячення себе творчості, а не пошуку заробітку. Також важливо зусилля можновладців у контролі дотримання авторського права щоб твори мистецтва справді приносили дохід авторам.

Отже, надія на те, що українська культура іосвіта відродиться, є. Ці сфер повільно модернізовуються попри певне ігнорування з боку влади. Україна має чимало мистецьких талантів, які можуть залишитися тут, коли матимуть належні умови для творчості. Україна має прекрасних вчителів, вихователів, викладачів, які могли б працювати ефективніше, якби були більш забезпеченими і мала час для грутновної творчої праці. Реформування у цих сферах потрібне. Однак, воно можливе лише при якісному оновленні політичної еліти, яка б мала всіляко сприяти розвитку культури та освіти.

Зовнішня політика

Цю сферу я виділив в окремий розділ, бо Україна перебуває на роздоріжжі, на кордоні цивілізацій, і від того, яку ж стороу ми оберемо залежить і економіка, і культура, і освіта, і стан країни загалом. Митний союз чи ЄС? Або ж власний шлях? Останнім часом дуже багато експертів, політиків, звичаних громадян задають собі таке питання. Проблема зовнішньополітичного вектору України є однією з тих, які фактично на даний час розколюють країну.

Не варто вдаватися в цифри і панічно рахувати економічну ефективніст від ожного з таких сорюзів. Перед нашою країною стоїть скоріше ментальний вибір. Чого у нас більше? Європи чи Азії? Чи готові ми бути європейцями: відповідати за свої дії самостійно, прибирати сміття, дбати про еконогію, самовіддано і багато працювати, бути активними та ініціативними і не боятися влади, рне відноситися до посадовців як до певних володарів? Чи ми хочемо остаточно перейняти східну культуру, до того ж він не найкращого її представника (Росії): бути пасивними, відноситись до посадовців як підданці, терпіти свавілля, задовольнятися низьким рівнем життя, звинувачувати у всьому інших, схилятися до ірраціональності?

Я є прихильником інтеграції до ЄС. Але такий процес буде дуже скаланим уроком для України. І, на мою думку, 10 років на такий процес не вистачить. Євроінтеграція не повинна бути своєрідним фетишем для України, однак складно знайти кращий стимул для розвитку. Люди недооцінюють того, як впливає оточення для розвиок як окремої людини, так і держави. І нам потрібне прогресив оточення.

Можна прогнозувати, що вибір України буде поступово зсуватися на користь ЄС. Митний союз на чолі з Росією є відвертою профанацією із намагання оформити втручання Росії у внутрішні справи Казахстану і Білорусі. Українській кримінально-олігархічній еліті господар не потрбіний. Наші чиновники і товстосуми бажають самостійно розкрадати країну. Зважаючи на те, що, на мою думку, найближчим часом еліта оновиться і стане більш розсудливою, посилення інтеграції з Росіює не убде носити масштабного характеру. На даний час перед україною стоїть завдання втілити в життя Угоду про асоціацію із ЄС, що стане вагомим кроком у західному напрямку.

Ми застраховані від поглинання Росією просто тому, що нинішні українські можновладці просто нездатні до свідомої і послідовної зовнішньої політики. Для цього потібно бачити стратегірчу лінію розвитку держави і бачити державні інтереси україни у інтеграції із РФ. А наші керманичі стратегічної лінії наразі не бавчать і бачити не можуть. Вони мислят іншими категоріями. Категоріями феодала, що утримує свій маєток.

Велику роль у зовнішньополітичному курсі країни відграє і думка пересічних громадян. Саме той факт, що прихильність громадян до західного і східного нпрмяку зближення є приблизно рівною, стримує кервіництво держави від надто різких кроків у той чи інший напрямок.

Для того щоб інтегруватися др. ЄС, ми повинні навчитися жити інакше. Це відбудеться не за

Дата добавления: 2015-07-26