Загальна характеристика Цивільного Уложення Німеччини 1896р. та юридична конструкція власності за Цивільним Кодексом

За змістом своїм німецький ЦК став одним із зразкових буржуазних кодексів. Він охоплює всі основні буржуазні інститути, властиві буржуазному праву.

У першій книзі кодексу (Загальної частини), що складається з семи розділів (§1-240), викладено, насамперед, статус осіб (фізичних і юридичних). Найбільше увагу приділено німецьким законодавством юридичним особам (товариствам і установам), їм присвячено більш 60 параграфів. Інша численна група розпоряджень (80 параграфів) присвячена питанням, пов'язаним із юридичними угодами (дієздатність, волевиявлення, види угод, представництво і т.п.). До іншим питань Загальної частини, відносяться такі, які стосуються вчення про речі і про так звані матеріальні терміни та про терміни давності. Особливий інтерес представляють останні приписи цієї книги кодексу: про права самозахисту і самодопомоги.

У другій книзі кодексу (також сім розділів, § 241-853) містяться норми зобов'язального права. Це - характерний момент. Традиційний порядок цивільно-правових у норм порушено. Зобов”язальне право поставлено в кодексі раніше права речового, що означає, що зросло значення капіталістичного обороту, перед інтересами якого відходять традиційні інститути права власності й володіння, ще панівні у Кодексі Наполеона. У цій книзі викладаються як загальні зобов'язання з договорів (їх виникнення, утримання, виконання і т.п.), так і окремі договори, традиційні (купівля, позика, товариство та ін.) і нові (найми робочої сили, гра, парі, наказ та ін.). У цій книзі регулюються важливі в соціальному сенсі норми про так звані недозволені дії (§ 823-853).

Лише в третю книгу кодексу включено речове право (дев'ять розділів, § 854-1296). Крім інститутів права власності, володіння, тут докладно регламентуються так звані службовості (сервітути, обтяження) різноманітні форми застави рухомості і нерухомості (іпотека). Вони склали основну частину, розпоряджень третьої книги (приблизно 2/3). В цій книзі кодексу найповніше представлені застарілі (профеодальні) інститути німецького права (право переважної купівлі §1094-1104; поземельні обтяження §1105-1112). Ці інститути норми наочно свідчать про соціальну силу німецького юнкерства, вирвавшого у буржуазії важливі поступки в аграрної області.

Четверта книга кодексу має за своїм змістом норми шлюбно-сімейного права (три розділи, § 1297-1921). Книга відкривається розділом про цивільний шлюб. Тут викладено правила, присвячені умовам вступу до шлюбу, особистим і майновим відносинам подружжя, а також умовам розірвання шлюбу. З інших розділів книжки варто виділити інститут батьківської влади і юридичне становище дітей (законних і незаконних), опіку.

Нарешті остання п'ята книга кодексу присвячена спадковому праву (дев'ять розділів, § 1922-2385). У ній регламентуються два основних порядки наслідування (за законом, і за заповітом); юридичне становище спадкоємця; особливий договір про успадкування і правила обов'язкової частки так званих необхідних спадкоємців. Разом із основним текстом Кодексу був прийнятий і набув чинності особливий Ввідний закон. Цей досить великий юридичний акт, налічує 218 статей.

Право власності представляє один із найважливіших інститутів приватного права. Будучи центральним інститутом речового права, право власності виявилося в БГБ(початкові букви німецької назви кодексу –BurgerlichesGesetzbuch– (BGB)на наступному за зобов”язальним правом місці (в книзі кодексу). Проте, як свідчать норми німецького ЦК, традиційна характеристика цього інституту істотних змін не зазнала. Упорядники остаточного проекту усенімецького ЦК, всіляко уникаючи наукових дефініцій, не дали, суворо кажучи, поняття права власності. Вони обрали традиційний шлях конструювання права власності з допомогою опису змісту власності. Раніше аналогічнимчином вчинив французький законодавець, перерахувавши у відомій статті 544 Кодексу Наполеона основні правомочності власника (користування і розпорядження). Німецький законодавець обрав інший підхід. Пропозиція про включення в текст кодексу звичайного переліку правомочностей, які входять у утримання власності, було рішуче відхилено комісією з підготовки ЦК на підставі, що «...власність не є сумою окремих повноважень». Загальна норма, яка характеризує в БГБ право власності, одержала тому таку редакцію: «Власник речі може, наскільки тому не перешкоджають закон чи права третіх осіб, поводитись з річчю на свій розсуд і виключати інших від впливу на неї» (§ 908).

Дата добавления: 2015-07-26