Тема 2. Макроекономічна рівновага

Програмні запитання.

1. Сукупний попит та сукупна пропозиція. Модель AD/AS.

2. Класична та кейнсіанська концепції макроекономічної рівноваги.

3. Потенційний та реальний ВВП.

4. Ефективний сукупний попит.

5. Фази економічного циклу‚ відображення їх в моделі AD/AS.

6. Функції споживання‚ збереження та інвестицій.

7. Процентна ставка і врівноваження ринку товарів.

8. Фактори виробництва.

9. Агрегована виробнича функція.

Література: Манків (розділи 3; 9). Мікроекономіка і макроекономіка (Ч.ІІ, теми 4; 2.5; 3.1). Мэнкью (гл. 8 та 3); Макконел‚ Брю (гл. 11); Семюелсон‚ Нордгауз (розд. 5-Б‚ 8).

Самостійна робота: Кейнс; Мизес; Хайек; Фрідман; Хансен; Хаберлер; Бальцерович, Шевчук.

Основні положення теми

Макроекономічна модель „Сукупний попит – сукупна пропозиція” (AD/AS) є базовою для вивчення макроекономічних коливань. З її допомогою можуть бути описані різні варіанти економічної політики. Представлення сукупності всіх цін на окремі товари та послуги через індекси їхньої зміни як зміни загального рівня цін, а також представлення вартості всієї кількості товарів та послуг як обсягу національного продукту називається агрегуванням.

Крива сукупного попиту демонструє функціональну залежність між обсягом національного виробництва (Y), який задовольняє агрегований урівноважений попит домашніх господарств, приватних фірм, державних установ та іноземців і зміною агрегованого рівня цін (P). Графічно (див. малюнок) крива сукупного попиту (AD) має від’ємний нахил.

Така залежність між Y та P обґрунтовується розглядом практичних ситуацій, а також за допомогою рівняння кількісної теорії грошей. Типові практичні ситуації, які аналізуються, розкривають механізм впливу „цінових” факторів сукупного попиту, що отримали цю назву через те, що зміна цін (Р) є ендогенною змінною в моделі, а це означає, що функція сукупного попиту від цієї змінної обумовлює форму кривої AD. Зміщення цієї кривої обумовлюють екзогенні чи „нецінові” фактори.

Нахил кривої AD пояснюється такими ціновими факторами: Ø ефектом відсоткової ставки; Ø ефектом багатства, або реальних грошових залишків; Ø ефектом імпортних закупівель.  

Формулу кривої AD можна також вивести з рівняння кількісної теорії грошей (рівняння обміну):

MV=PY Þ Y=MV/P,

яка чітко вказує на обернену (від’ємну) залежність між Р та Y.

Нецінові фактори сукупного попиту, які зміщують саму криву сукупного попиту, представлені типовими макроекономічними компонентами сукупного попиту (AD=C+I+G+NX):

(С) зміна у споживчих витратах домогосподарств;

(I) зміна в інвестиційних видатках приватних фірм;

(G) зміна у державних видатках;

(NX) зміна у витратах на чистий експорт.

Крива сукупної пропозиції демонструє функціональну залежність обсягів виробляємого продукту (Y) у залежності від змін агрегованого рівня цін (P).

Дана залежність є різною з огляду на тривалість періоду. Розрізняють дві різні криві сукупної пропозиції: довгострокову чи класичну (LRAS) та короткострокову чи кейнсіанську (SRAS). Існує також перехідний відрізок такої кривої від короткострокового довгострокового. Графічно довгострокова крива сукупної пропозиції (LRAS) є вертикаллю, яка проходить через обсяг потенційного ВВП (див. малюнок 2), короткострокова крива сукупної пропозиції (SRAS) є горизонталлю, яка проходить через фіксоване значення Р, віддзеркалюючи переважно негнучкість цін в короткостроковому періоді.

Формула сукупної пропозиції задається як виробнича функція національного продукту (ВВП) від наявних агрегованих ресурсів (факторів) виробництва (капіталу (K), праці (L), технологічних змін (t)): Y = F(K, L, t). Аналіз подій у короткостроковому періоді характеризується тим, що наявні ресурси не змінюються, а у довгостроковому періодівідбувається їх зміна (збільшення, зменшення), що зміщує вертикаль LRAS (відповідно ліворуч чи праворуч).

Малюнок 2

SRAS

_ P

Вертикаль довгострокової кривої сукупної пропозиції (LRAS) в цій моделі демонструє, що завдяки гнучкості цін, що є ознакою ефективності функціонування ринкового механізму, економіка буде саморегулюватися таким чином, що завжди буде знаходитися на рівні потенційного ВВП. Тоді обсяг останнього буде виключно залежати тільки від наявних ресурсів (К, L, t). Це називається класичним підходом. Фактори виробництва (ресурси) впливають на зсув вертикалі LRAS і тому вони називаються неціновими факторами сукупної пропозиції. Обсяги ресурсів можуть змінюватися, наприклад, від наступного: зміна цін на ресурси (обернена залежність – збільшення ціни ресурсу зменшує його використання у виробництві), зміна продуктивності факторів у наслідок технологічних змін, державне регулювання використання ресурсів тощо.

Горизонталь короткострокової кривої сукупної пропозиції (SRAS) в цій моделі демонструє, що відсутність гнучкості цін на коротких інтервалах часу чи через інші причини знижує ефективність ринкового механізму розподілу ресурсів, а тому врівноважений обсяг ВВП буде залежати від обсягу сукупного попиту (AD) і тому обсяг ВВП може бути меншим за потенційний, тоді така ситуація характеризується як криза, рецесія. Але може бути і більшим за ВВП, тоді вважається, що економіка перебуває в стані перегріву, який характеризується виникненням інфляційних процесів (інфляційний розрив). Це називається кейнсіанський підхід.

Державна політика, яка спрямована на регуляцію сукупного попиту з метою виходу на рівень потенційного ВВП у короткостроковому періоді, називається стабілізаційною політикою.

Державна політика, як спрямована на збільшення потенційного ВВП (через збільшення виробничих ресурсів країни), називається політикою економічного зростання.

Різкі зміни сукупного попиту і пропозиції (шоки) приводять до відхилення обсягу виробництва і зайнятості від потенційного рівня. З допомогою моделі AD-AS можна оцінити вплив таких шоків на економіку, а також наслідки стабілізаційної політики держави, спрямованої на пом'якшення відповідних коливань та поновлення рівноважного обсягу виробництва і зайнятості на рівні потенційного ВВП.

Зміна середнього рівня цін в економіці (Р) вимірюється за допомогою таких індксів: індекс споживчих цін, індекс цін виробника, дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін вимірюється шляхом порівняння ціни „кошика” визначених товарів і послуг у вибраних періодах для співставлення (за місяць, за рік тощо).

Індекс цін виробника вимірюється через зміну цін виробника на продукцію, обсяги якої можна порівняти у часі.

Дефлятор ВВП вимірюється аналітичним методом, коли намагаються оцінити зміну цін на всі товари і послуги, які віддзеркалюються показником ВВП. Цей показник також можна знайти поділивши номінальний ВВП на реальний ВВП.

Тема 3. МАКРОЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ КРАЇНИ (Семінар 3)

Програмні запитання

1. Модель обігу доходів та витрат.

2. Запаси та потоки‚ вилучення та ін`єкції.

3. Закрита та відкрита економіка.

4. Основні макроекономічні тотожності.

5. Категорія платіжного балансу країни.

6. Класична дихотомія.

Література: Манків (розділи 2; 8-1). Мікроекономіка і макроекономіка (Ч.ІІ, теми 1; 2; 15). Мэнкью (гл. 2‚ стор. 57-83); Макконел‚ Брю (гл. 9‚ стор. 132-153); Семюелсон‚ Нордгауз (розд. 6‚ стор. 134-155);

Самостійна робота: Кейнс; Мизес; Дорнбуш‚ Фішер; Шевчук.

Основні положення теми

Макроекономічний аналіз базується на представленні економіки країни як сукупності трансакцій: актів ринкових угод, в яких є покупець, продавець і продукт (товар чи послуга), що має вартість (ціну), яка відповідно визначає витрати покупця і витрати продавця, а також кількість грошей, яка була задіяна для здійснення цієї трансакції (угоди).

Якщо ми представимо, що наша макроекономіка складається з однієї трансакції за рік, то очевидно, що у цій економіці - витрати, доходи і обсяг грошової маси, який обслуговував трансакцію, є однаковими. Ці параметри є однаковими не тому, що проводилася відповідна економічна політика, спрямована на досягнення цієї рівності, а є результатом запису того самого обсягу однієї події – трансакції – на рахунок трьох характеристик: доходи, витрати, грошова маса. Тому, якщо трансакція відбулася повністю (товар оцінений, переданий від продавця покупцю і відбулася оплата грошима), то не можуть не існувати ці рівності. У такій якості наведені рівності є тотожностями і називаються основними макроекономічними тотожностями. На цій методологічній базі побудований практично весь макроекономічний аналіз, бо зрозуміло, якщо це вірно для однієї трансакції, то буде вірним і для суми n трансакцій (скільки б їх не було), які у сукупності представляють всю економіку країни.

Ця сукупність трансакцій спочатку представляється як проста модель взаємодії тільки двох груп інституційних агентів: домашніх господарств і фірм. Перші володіють основними факторами виробництва (капітал і праця), які продаються фірмам за доход (відповідно на капітал і на працю). Фірми отримують цей доход, продаючи тим же домогосподарствам вироблену ними за допомогою згаданих факторів виробництва продукцію. Отже доходи фірм прямо залежать від доходів домогосподарств, які вони витрачають на купівлю продукції фірм. Зароблені фірмами доходи виплачуються домогосподарствам як власникам ресурсів фірм. Це є базова модель обігу доходів і витрат ( див. малюнок ).

Економіка країни представляється як замкнута система, де доходи одних економічних агентів одночасно є витратами інших. Тому сумарна величина доходів фірм дорівнює витратам домашніх господарств, так саме як обсяг виробленої і проданої продукції країни дорівнює доходам домашніх господарств.

Проста модель виходить з того, що всі отримані доходи витрачаються домашніми господарствами на споживання. Проте модель демонструє, якщо домогосподарства з певних причин не витратять частку доходів на споживання, то на цю суму зменшиться доход фірм, далі зменшиться доход власників ресурсів цих фірм – домогосподарств, і в наступному циклі рівність сукупних доходів і витрат збережеться, але на нижчому рівні виробництва і споживання. Тому важливо не допускати такої ситуації і вилучені з обігу суми повертати назад в обіг. Ці процеси називаються в теорії вилученнями та ін’єкціями.

Типовими вилученнями є процеси збереження, оподаткування та імпортних закупівель.

Типовими відповідними ін’єкціями є процеси інвестування, державних витрат і експортних закупівель. Якщо загальна сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій, то обіг і величина національного продукту залишається на рівні потенційного ВВП у довгостроковому періоді та на попередньому рівні у короткостроковому періоді. Ринковими регуляторами цих пропорцій виступають відсоткова ставка ( щодо інвестицій ) та обмінний курс національної валюти (щодо компенсації імпорту експортом ). Державна регуляція прямо здійснюється через витрати державного бюджету, але й також через непрямі методи впливу на ринкові регулятори.

На цій теоретичній базі побудована система національних рахунків економіки країни, яка, власне, і виходить з тотожності виробленого і проданого (відбулися трансакції) національного продукту, який складається з вироблених і проданих товарів і послуг.

Реалізована пропозиція товарів і послуг за рік на внутрішньому ринку може бути представленою як сума такого внутрішнього виробництва (Y) та імпорту (M). Ці товари і послуги були куплені: домашніми господарствами – продукти кінцевого приватного споживання вітчизняного виробництва (С), приватними фірмами – інвестиційні товари (I), державою – як кінцеві споживчі товари і послуги, так й інвестиційні товари (G), а також іноземцями за кордоном – експорт (Х). Цю макроекономіку можна представити формулою тотожності с укупні доходи ≡ сукупним витратам:

Y + M ≡ C + I + G + X → Y ≡ C + I + G + (X - M) (1)

З цієї макроекономічної тотожності можна вивести концептуальну формулу платіжного балансу. Для цього спочатку виведемо формулу національних збережень (S), які складаються із суми приватних збережень (S_p) і державних збережень (S_g):

S_p = Y – C – T, S_g = T - G, де T – податки; тоді:

S = (Y – C – T) + (T - G) = Y – C – G (2)

Концептуальну формулу платіжного балансу виводимо шляхом підстановки виразу (2) до тотожності (1):

Y ≡ C + I + G + (X - M) → Y - C - G - I ≡ (X - M) → (S – I) ≡ (X – M) (3)

Вираз (3) є концептуальною формулою платіжного балансу як макроекономічної категорії, бо має вигляд тотожності. Коли ми будемо розглядати тему відкритої економіки, ми отримаємо з цього виразу формулу платіжного балансу, яка використовується на практиці і вона буде мати трошки інший вигляд. Але форма тотожності дозволяє зрозуміти ключовий її конструкт, що тут мова йде про ту ж саму трансакційну форму представлення макроекономічної реальності, але тепер для сукупності міжнародних трансакцій країни. Ця формула показує: якщо ці трансакції відбулися повністю, то платіжний баланс буде нульовий, а саме - всі міжнародні акти купівлі-продажу (експорт і імпорт) були оплачені повністю: імпорт – іноземною валютою, а експорт – національною валютою країни виробника. Можна сказати, що платіжний баланс з’ясовує джерело валюти для таких трансакцій: звідки резиденти взяли іноземну валюту для оплати імпорту, і звідки іноземці взяли національну валюту для оплати експорту.

З виразу (3) видно, що при рівності експорту і імпорту маємо нульове значення різниці (S – I). Це означає, що імпорт був повністю оплачений з доходів від експорту (іноземці продали свою валюту, щоб купити експорт за національну валюту його виробника, а виручена іноземна валюта повністю пішла на закупку імпорту). Якщо експорт не дорівнює імпорту, то формула платіжного балансу показує джерело, з якого була покрита відповідна нестача валюти – з міжнародних інвестиційних потоків (у країну чи з неї). Якщо інвестицій в країні було більше збережень, то це означає, що різниця виникла за рахунок припливу іноземного капіталу. Якщо обсяг збережень є більшим за внутрішні інвестиції, це означає, що мав місце відтік інвестицій з країни за кордон. Тут важливо пам’ятати, що тотожність віддзеркалює не бажане співвідношення цих рахунків, а фактично існуюче, бо ми описуємо таким чином ту ж саму фактично існуючу сукупність міжнародних трансакцій - їхній обсяг, але записаний двічі: як валютний дохід продавця і як валютний платіж покупця. Тому, якщо всі такі трансакції відбулися повністю наш платіжний баланс не може не зійтися.

Другою основною макроекономічною тотожністю, яка випливає із зазначеного трансакційного представлення економіки країни є рівність грошової маси, що обслуговувала трансакції, і обсягу продукції (товарів і послуг) що реалізувалася цими трансакціями M=Y. З попереднього матеріалу, думаю, є зрозумілою логіка появи і цієї тотожності. В макроекономічному аналізі ця тотожність в основному використовується у такому вигляді:

MV≡PY,

де: M – грошова маса; V – швидкість обігу грошей; P – індекс цін; Y – реальний ВВП.

Саме тому, що це тотожність, можна стверджувати, що при фіксованих значеннях V і Y при збільшенні грошової маси ми отримаємо пропорційне збільшення цін (інфляцію). З цього випливає класичний висновок, який отримав назву «класична дихотомія», про те, що обсяг грошей сам по собі не впливає на розвиток реального сектору, а, навпаки, прямо залежить від нього: який обсяг трансакцій – стільки грошей потрібно економіці. Дихотомія – це роздільність, тобто у нашому випадку це означає, що можна незалежно аналізувати реальний сектор економіки і грошовий. Існує ще такий вислів щодо цього: «Гроші не мають значення». Проте навкруги цієї теоретичної конструкції утворилося також велике дискусійне поле.

Тема 4. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ (Семінар 4)

Програмні запитання

1. Система національних рахунків.

2. Закрита та відкрита економіка.

3. Визначення і структура національного продукту‚ ВНП та ВВП.

4. Рахунки національного продукту.

5. Реальний та номінальний ВВП.

Література: Манків (розділи 2; 8-1). Мікроекономіка і макроекономіка (Ч.ІІ, теми 1; 2; 15). Мэнкью (гл. 2‚ стор. 57-83); Макконел‚ Брю (гл. 9‚ стор. 132-153); Семюелсон‚ Нордгауз (розд. 6‚ стор. 134-155);

Самостійна робота: Кейнс; Дорнбуш‚ Фішер; Шевчук; Система национальных счетов….

Основні положення теми

Наведені далі визначення щодо основних категорій національного рахівництва цитуються з офіційної публікації Держкомстату України.

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів.

Національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно з стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 р. Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п’ять секторів:

нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;

фінансові корпорації – інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки, страхові компанії та ін.);

сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації та державні цільові фонди;

сектор домашніх господарств, що об’єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб–підприємців;

сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг.

У СНР відображається розвиток економіки на різних стадіях процесу відтворення, показується рух товарів і послуг, а також стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).

Стадія виробництва характеризується показниками випуску, проміжного споживання, валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).

Випуск – це вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць – резидентів у звітному періоді.

Проміжне споживання містить витрати на товари та послуги, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб.

Валова додана вартість (ВДВ) розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними.

У національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи оцінки. Для економіки в цілому результати вимірюються випуском товарів і послуг та валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах, для секторів і видів економічної діяльності – випуском в основних цінах і валовою доданою вартістю.

- Валовий внутрішній продукт (ВВП) на стадії виробництва визначається як різниця між випуском у ринкових цінах та проміжним споживанням у цінах покупців або як сума валових доданих вартостей видів економічної діяльності і податків на продукти за виключенням субсидій на продукти.

Податки на продукти включають податки, величина яких безпосередньо залежить від кількості чи вартості товарів і послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею – резидентом.

Субсидії на продукти – це відшкодування з державного бюджету підприємствам у порядку державного регулювання цін на сільськогосподарську та іншу продукцію, для покриття поточних збитків підприємств, поліпшення їх фінансового становища шляхом поповнення оборотних коштів або компенсації окремих витрат.

- Стадія утворення доходу на рівні ВВП характеризується такими показниками: оплатою праці найманих працівників, податками та субсидіями на виробництво та імпорт (на рівні ВДВ – іншими податками та субсидіями, пов’язаними з виробництвом) та валовим (чистим) прибутком.

Оплата праці найманих працівників – це винагорода в грошовій або натуральній формі, яка має бути виплачена роботодавцем найманому працівникові за роботу, виконану ним у звітному періоді, незалежно від того, є цей працівник резидентом чи нерезидентом. Оплата праці обчислюється на підставі нарахованих сум і містить фактичні та умовні внески на соціальне страхування.

Податки на виробництво та імпорт включають податки на продукти та інші податки, пов’язані з виробництвом, а субсидії на виробництво та імпорт – субсидії на продукти та інші субсидії, пов’язані з виробництвом.

Інші податки, пов’язані з виробництвом, включають платежі підприємств і організацій до державного та місцевих бюджетів, державних цільових фондів у зв’язку з використанням ресурсів та одержанням дозволів на специфічні види діяльності.

До інших субсидій, пов’язаних з виробництвом, належать ті, що надаються для здійснення певної економічної та соціальної політики щодо використання ресурсів.

Валовий (чистий) прибуток – показник, що характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства мають у результаті виробництва. Для сектору домашніх господарств це змішаний доход. Чистий прибуток визначається шляхом виключення з валового прибутку споживання основного капіталу.

- На стадії використання ВВП розраховується як сума кінцевого споживання товарів і послуг, валового нагромадження, сальдо експорту-імпорту товарів і послуг.

Кінцеве споживання товарів і послуг складається з витрат домашніх господарств на власне кінцеве споживання, витрат державних закладів для задоволення індивідуальних та колективних потреб суспільства, а також витрат на індивідуальне кінцеве споживання некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Валове нагромадження розраховується як сума валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів та придбання за виключенням вибуття цінностей.

Сальдо експорту-імпорту товарів і послуг визначається як різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.

- Валовий регіональний продукт (ВРП) – оцінюється як сума валових доданих вартостей регіону.

Статистичні дані щодо наведених категорій національних рахунків України за 2005 рік наведено нижче (поточні ціни, млрд. грн.):

Валовий внутрішній продукт	424,7
Склад валового внутрішнього продукту
1. За виробничим методом
1.1. Випуск	964,9
1.2. Проміжне споживання	592,8
1.3. Валова додана вартість	372,1
1.4. Чисті податки на продукти	52,7
2. За розподільчим методом
2.1. Оплата праці найманих працівників	199,8
2.2. Чисті податки на виробництво та імпорт	57,3
2.3. Валовий прибуток, змішаний доход	167,7
3. За методом кінцевого використання
3.1. Кінцеві споживчі витрати	326,9
в тому числі:
домашніх господарств (C)	244,6
сектору загального державного управління (G)	82,3
3.2. Валове нагромадження (І)	94,2
в тому числі:
валове нагромадження основного капіталу	93,4
зміна запасів матеріальних оборотних коштів	0,6
придбання за виключенням вибуття цінностей	0,2
3.3. Експорт товарів та послуг (X)	227,3
3.4. Імпорт товарів та послуг (M)	-223,6

У таблиці представлено три методики підрахунку ВВП:

При розрахунку ВВП за виробничим методом визначається сумарна вартість, яка додається кожною фірмою чи галуззю при виробництві товарів і послуг. Для того, щоб уникнути подвійного рахунку, ВВП оцінюють як вартість кінцевих товарів і послуг, що далі не використовуються як сировина чи комплектуючі для подальшого виробництва (проміжне споживання).

При розрахунку ВВП за розподільчим методом (за доходами) визначається сума всіх факторних доходів, тобто доходів отриманих учасниками виробництва: заробітна плата, рента, відсотки тощо, а також два специфічних види доходів, які включаються до ціни, але не розподіляються серед факторів виробництва, - це амортизаційні відрахування та непрямі податки на продукцію.

При розрахунку ВВП за методом кінцевого використання (за витратами) визначають витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП (споживають товари і послуги): домогосподарств (С - кінцеве споживання), приватних фірм (I - інвестиційні товари), держави (G), а також іноземців, що експортують продукцію, за мінусом витрат, які пішли за кордон для купівлі імпорту (чистий експорт (X_n) дорівнює експорту (Х) мінус імпорт (M)). У підсумку маємо обсяг вартості всіх товарів і послуг, які споживаються у суспільстві за певний період часу (як правило розрахунок ведуть у річному вимірі):

ВВП = C + I + G + X_n

З показника ВВП можна перейти до декілька інших важливих макроекономічних показників, зокрема -

Чистий внутрішній продукт (ЧВП):

ЧВП = ВВП – амортизація

ЧВП -показує прирощення вартості багатства країни за відповідний проміжок часу. На показник ВВП в країні збільшилась вартість сумарних благ, а на величину амортизації вона зменшилась, бо це вартість активів, яка вилучена через фізичне чи моральне старіння.

Національний дохід (НД):

НД = ВВП - амортизація – непрямі податки на продукцію

НД – віддзеркалює вартість доходів, які отриманів процесі виробництва продукції факторами такого виробництва (власниками бізнесу чи найманими працівниками). Вартість амортизації та непрямих податків на продукцію не утворюються і не належить факторам виробництва як їхній дохід, хоча є специфічною доданою вартістю, яка утворюється ринковою ціною продукції.

Особистий дохід – вираховується шляхом вилучення з НД різних платежів, на які зменшується факторний доход: внески соцстраху, податок на прибуток, нерозподілений прибуток корпорацій, і додавання суми трансферних платежів і чистих процентних платежів.

Дохід у розпорядженні – особистий дохід мінус подоходний та інші податки з громадян. Це дохід, який у домогосподарствах іде на споживання і заощадження.

Тема 5. МОДЕЛЬ ВРІВНОВАЖЕННЯ ТОВАРНОГО ТА ГРОШОВОГО РИНКІВ(Семінар 5)

Програмні запитання

1. Кейнсіанські моделі макроекономіки: доходи-витрати, IS/LM, Мандела- Флемінга (визначення).

2. Модель “доходи-витрати” (кейнсіанський хрест).

3. Мультиплікатори: державних витрат‚ податковий‚ збалансованого бюджету.

4. Розриви безробіття (рецесійний) та інфляції, шляхи їх подолання засобами фіскальної політики.

5. Рівновага на товарному ринку та крива IS.

6. Рівновага на грошовому ринку та крива LM.

Література: Манків (розділ 10). Мікроекономіка і макроекономіка (Ч.ІІ, теми 5; 8). Мэнкью (гл. 9‚ 10); Макконел‚ Брю (гл. 12‚ гл. 13‚ стор. 219-230); Семюелсон‚ Нордгауз (р. 7‚ 9-А)

Самостійна робота: Кейнс; Хансен; Дорнбуш, Фишер; Шевчук; Стігліц.

Основні положення теми

Моделі “доходи-витрати” (кейнсіанський хрест) та IS/LM відносяться до кейнсіанських моделей, головною ознакою яких є визнання сукупного попиту головним фактором впливу на фактичний національний продукт (ВВП) при фіксованих (незмінних) цінах.

Якщо розглядати ситуацію тільки на ринку товарів і послуг та представити функцію сукупного попиту як функцію планових витрат, що залежать від однієї ендогенної змінної – доходу, то фактичний обсяг врівноваженого ВВП можна знайти, прирівнявши доходи і витрати. Це і буде модель “доходи-витрати” (кейнсіанський хрест).

Планові витрати – це сума, яку домогосподарства, фірми та уряд планують витратити на купівлю товарів і послуг. Функція планових витрат описує залежність між доходами і сукупними витратами для всіх гіпотетичних станів економіки – врівноважених і неврівноважених. Саме це передається терміном „планові”. Але для ринкової економіки ми вважаємо (разом з Кейнсом), що економіка завжди знаходиться в стані макроекономічної рівноваги, тому для фактичного ВВП завжди є вірним рівність доходів і витрат (а не тільки для стану потенційного ВВП). Графічно сукупність всіх можливих таких фактичних станів макроекономічної рівноваги можна представити лінією з нахилом 45º в координатах „доходи – витрати” (див. малюнок). Лінія функції планових витрат пересікає на графіку лінію з нахилом 45º в точці, яка відповідає рівності доходів і витрат (Y=E). Такий графік має назву „Кейнсіанський хрест”.

Всі точки перетину (на малюнку - це А) відповідають стану макроекономічної рівноваги, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції, доходи дорівнюють витратам. В закритій економіці ознакою макроекономічної рівноваги також є рівність обсягів збережень та інвестицій (I=S).

Фактичний рівноважний ВВП (Y₀) у короткостроковому періоді (кейнсіанський підхід) може бути меншим чи більшим за потенційний ВВП (Y*). Відповідно такі стани отримали назви – рецесійний та інфляційний розриви. Рецесійний розрив ще також називають розривом безробіття, тому що у цьому випадку фактична норма безробіття перевищує природну норму (повну зайнятість). В моделі „кейнсіанський хрест” ці категорії мають також конкретний числовий вираз:

рецесійний розрив – величина, на яку треба збільшити сукупний попит (витрати), щоби збільшити рівноважний ВВП до рівня потенційного ВВП чи до повної зайнятості.

інфляційний розрив - величина, на яку треба зменшити сукупний попит (витрати), щоби зменшити рівноважний ВВП до рівня потенційного ВВП чи до повної зайнятості.

Нахил лініїфункції планових витратобумовлюється значенням коефіцієнту граничної схильності до споживання MPC (marginal propensity to consume), який визначає частку приросту витрат на споживання у разі приросту величини доходу у розпорядженні.

де

MPC - гранична схильність до споживання; DC та DY - приріст споживання та доходу.

Враховуючи, що дохід розпадається на споживання і заощадження (Y=C+S), можна задати також коефіцієнт граничної схильності до заощаджень MPS (marginal propensity to save), який визначає частку приросту заощаджень у разі приросту величини доходу у розпорядженні.

де

DS та DY - приріст заощаджень і доходу.

Зрозуміло, що MPC+MPS=1

У функції споживання С=а+b(Y-T), коефіцієнт b = MPC.

Мультиплікатор державних витрат – коефіцієнт збільшення (зменшення) рівноважного ВВП (D Y) від збільшення (зменшення) державних витрат (D G).

D Y = DG×M_g,

де M_g – мультиплікатор державних витрат.

M_g = , де b – гранична схильність до споживання.

Податковий мультиплікатор - коефіцієнт збільшення (зменшення) рівноважного ВВП (D Y) від збільшення (зменшення) автономних податків (DT ).

D Y = DT×M_T,

де M _T – податковий мультиплікатор.

M _T = ,

Мультиплікатор збалансованого бюджету -коефіцієнт збільшення (зменшення) рівноважного ВВП (D Y) від одночасного збільшення на ту саму величину: автономних податків (DT ) тадержавних витрат (D G). Мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці, тобто у цьому випадку ВВП (D Y) зросте на цю ж саму величину.

Крива IS – це геометричне місце точок, що характеризують всі комбінації рівноважного ВВП (Y) на товарних ринках та відповідних до них відсоткових ставок грошового ринку (r), що можуть означати одночасне врівноваження товарних і грошового ринків. Всі точки кривої IS означають рівність інвестицій та збереження (I=S).

Крива LM – це геометричне місце точок, що характеризують всі комбінації рівноважних відсоткових ставок грошового ринку (r) та відповідних до них значень ВВП (Y) на товарних ринках, що може означати одночасне врівноваження грошового та товарних ринків. Всі точки кривої LM відповідають рівності попиту і пропозиції грошей. Термін LM це (Liquidity = Money Supply).

---

Дата добавления: 2015-07-26