Пам 'ять: фізіологічні механізми та види

Пам'ять властивість живої матерії, завдяки якій живі організ­ми здатні сприймати зовнішні дії, закріплювати, зберігати і відтворюва­ти одержану інформацію. Пам'ять — це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою низку складних психічних процесів, активне володіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати погрібну інформацію. Абсолютно все, що людина знає, вміє, є наслідком здатності мозку запам'ятовувати й зберігати в пам'я­ті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їх системи. Пам'ять збе­рігає знання, а без знань немислимі мі плідна діяльність, ні успішне на­вчання. Пам'ять включає такі процеси: запам'ятовування, зберігання, забування та використання. Запам'ятовування пов'язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення запам' ятованого. Регулярне використання досвіду в діяль­ності суб'єкта сприяє його збереженню, а невикористання - забуванню.

Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність мозку утво­рювати тимчасові нервові зв'язки, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу, безпосередньо немає. Запам'ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв'язків, забування — на їхньому гальмуванні, відтворення — на їхньому відновленні.

Пам'ять є синтезуючим фактором сенсорних відчуттів. Слух та інші органи чуття не змогли б передавати зв’язну інформацію, якби пам'ять – у результаті збереження інформації – не надавала можливість встановлювати ці зв’язки.

Види пам’яті за характером (змістом) матеріалу, часом його зберігання та механізмом запам’ятовування подані в схемі 9.

Схема 9. Види пам 'яті

Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні й відтворенні люди­ною певних рухів і має велике значення у створенні різних рухових умінь і навичок, засвоєнні усної (рухи голосотвірного апарату) та пись­мової мови.

Образна пам'ять пов'язана з формуванням чутливих образів. В залежності від того, яким аналізатором сприймається об'єкт запам'ято­вування, розрізняють зорову, слухову, нюхову, смакову, дотикову пам'ять.

Емоційна пам'ять пов'язана із запам'ятовуванням та відтворен­ням тих емоцій і почутті, які людина пережила у минулому. Педагогам слід враховувати, що в різні вікові періоди частка емоційної участі в пізнавальній діяльності різна: особливо вона проявляється в учнів се­реднього віку (VI—IX класи). Тому так важливо саме в учнів цієї вікової групи викликати емоції під час пізнавальної діяльності.

Словесно-логічна пам'ять, яка притаманна тільки людям, ба­зується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій. Словесно-логічна пам'ять відрізняється від вищезазначених видів пам'яті тим, що її подразником є слово. Змістом словесно-логічної пам'яті є думки, поняття, судження, умовиводи, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істот­ними зв'язками та відношеннями. Цей вид пам'яті — найважливіший для навчання.

Залежно від часу зберігання матеріалу, пам'ять поділяють на сенсорну, короткочасну і довгочасну.

Сенсорна пам'ять (раніше її називали безпосередньою пам'ят­тю) фіксується в периферичних частинах аналізаторів (у внутрішніх каналах вуха, на сітківці ока, в закінченнях шкірного, нюхового, смако­вого нервів).

На цій основі базується короткочасна пам'ять (раніше її нази­вали оперативною пам'яттю). Короткочасна пам'ять — це запам'я­товування і збереження інформації на короткий час (від кількох секунд), потрібний для виконання завдання. Короткочасна пам'ять утримує і відтворює матеріал, який надходить з сенсорної і довгочасної пам’яті. Короткочасна пам'ять характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і дуже коротким збереженням (20 – 30 сек.)

Довгочасна пам'ять це запам'ятовування і збереження інфор­мації на тривалий час. Саме на довгочасній пам'яті ґрунтуються про­цеси набування та закріплення знань, умінь і а навичок, розрахованих на тривале використання у діяльності людини

Мимовільне запам'ятовування відбувається без спеціально поставленої мети запам'ятати, проходить без вольових зусиль, відбу­вається немовби само собою. Значну роль у мимовільному запам'ято­вуванні відіграє інтерес. Справжній інтерес учня до навчального пред­мету повинен обумовлюватися не зовнішньою цікавістю. Справжній інтерес залежить від змісту навчального матеріалу, коли учні усвідом­люють, що знання, які їм повідомляє вчитель, мають велике пізнаваль­не й практичне значення.

Максимальне використання мимовільної пам'яті створює переду­мови для успішного розвитку довільної пам'яті. Довільне запам'ятовування пов’язане знеобхідністю щось запам'ятати у зв'язку з раніше наміченою метою або коли людина прямо ставить собі завдання: "Це треба запам’ятати!" Необхідність зумовлює цілеспрямований характер запам’ятовування і мобілізує вольові зусилля людини.

Навчальна діяльність учнів засвоєння знань, набування вмінь та навичок - спирається переважно на довільне запам'ятовування, що вимагає докладання необхідних вольових зусиль на краще й міцніше запам’ятовування матеріалу, застосовуючи для цього спеціальні прийо­ми і способи запам'ятовування. Систематичне, планомірне, спеціально організоване запам'ятовування із застосуванням раціонально вибраних прийомні називають заучуванням. Процеси запам'ятовування і відтво­рення виступають як спеціальні, мнемічні дії, що виконуються за допомогою мнемічних операцій. Основними та­кими операціями є: 1) включення матеріалу в систему досвіду індивіда; ') пошук і виділення способу організації матеріалу для його наступного відтворення; 3) створення одиниць відтворення на основі встановлення просторово-часових зв'язків між елементами матеріалу. Існує декілька мнемічних засобів запам'ятовування: 1) утворення смислових фраз із початкових букв інформації, що запам'ятовується; 2) інформація розмі­щується в порядку букв алфавіту; 3) ритмізація — переведення інформа­ції у вірші, пісеньки, у рядки, пов'язані певним ритмом;4)римування інформація упорядковується за допомогою рими; 5) ранжування інфор­мація упорядковується згідно якої-небудь шкали оцінок; 6) групування інформація упорядковується за певними ознаками.

Залежно від того, наскільки людина розуміє матеріал, розрізняють механічне і змістовне (логічне) запам'ятовування. Механічне запам’ятовування - це послідовне заучування окремих частин матеріалу без опори на смисловий зв'язок між ними, закріплення матеріалу без розу­міння його смислових зв'язків і логіки побудови. Воно може бути як при мимовільному, так і при довільному запам'ятовуванні. До механічного запам’ятовування учні можуть вдатися у таких випадках: 1) коли вони не можуть зрозуміти зміст виучуваного матеріалу; 2) коли окремі час­тий матеріалу не пов'язані між собою за смислом; 3) коли учитель вимагає знати все точно так, як написано в підручнику. Механічне за­пам'ятовування матеріалу часто призводить до формального засвоєн­ня знань, крім того, вимагає значно більше часу, ніж запам'ятовування змістовне (логічне). У педагогічній пресі висловлюються думки, що механічне запам'ятовування не повинно бути домінуючим у навчально­му процесі. Механічне запам'ятовування в розумному поєднанні із смис­ловим запам'ятовуванням є корисним, бо створює базовий рівень зас­воєння матеріалу, забезпечує знання понять, законів, теорій, концепцій тієї чи іншої науки.

Змістовне (логічне) запам'ятовування — таке запам'ятовуван­ня, що ґрунтується на розумінні матеріалу, що вивчається. Таке запам'я­товування безпосередньо пов'язане з процесами мислення, воно спи­рається на розуміння змісту матеріалу, на усвідомлення тих логічних зв'язків, які існують між його частинами, тому, поряд з мнемічними, цей вид запам'ятовування включає в себе розумові дії. Логічне запам'я­товування розвивається у зв'язку з розвитком мислення і мовлення. Воно в процесі свого розвитку збагачується дедалі складнішими прийомами логічного оброблення матеріалу. Етапи логічного запам'ятовування можна представити у вигляді схеми: усвідомлення мети запам'ятову­вання а розуміння його смислу а аналіз матеріалу а виявлення найваж­ливіших думок а узагальнення а запам'ятовування цього узагальнення. Змістовне (логічне) запам'ятовування вимагає значно меншої кількості повторень, ніж довільне чи мимовільне запам’ятовування його резуль­тати рідко забуваються і краще зберігаються в пам'яті.

Вікові особливості розвитку дітей по-різному проявляються в їхньо­му індивідуальному формуванні їхніх здібностей. Діти запам'ятовують навчальний матеріал по-різному й різними способами. Одні найкраще запам'ятовують малюнок, предмети, звуки, барви. Це представники наочно-образного типу пам'яті. Розрізняють підтипи наочно-образної пам'яті залежно від ступеня участі основних аналізаторів у процесі за­пам'ятовування: зоровий, слуховий, тактильний, нюховий, смаковий, ру­ховий (моторний) і змішаний (зорово-слуховий, зорово-руховий, слухо­во-руховий). Інші учні краще запам'ятовують думки і словесні формулювання, поняття. Це представники словесно-логічного типу пам'яті. Словесно-логічна пам'ять нерозривно зв'язана з мисленням та мовою, розвивається разом з розвитком їх змісту, є провідною в засвоєнні знань учнями у процесі навчальної діяльності. Словесно-логічна пам'ять фор­мується у процесі прижиттєвого розвитку на основі образної, тобто об­разна пам'ять — це вихідний етап у розвитку людини. Ці два типи па­м'яті взаємодіють між собою, доповнюють один одного, причому про­відне місце, як правило, все більше займає пам'ять словесно-логічна. Це, проте, не означає, що образна пам'ять стає другорядною як,па­м'ять "нижчого" виду. Вона продовжує відігравати дуже важливу роль і часто посідає значне місце в діяльності людини. Крім того, "чисті" типи пам'яті трапляються дуже рідко. Найпоширенішим є змішаний (ком­бінований) тип пам'яті, при якому учні однаково добре запам'ятовують і наочно-образний, і словесно-логічний, абстрактний матеріал. Отже, типи пам'яті залежать від вправляння аналізаторів, задіяних у навчальну діяльність учня. Це дає можливість спиратися, з одною боку, на сильніші сторони пам'яті, з другого розвивати слабкі сторони пам'яті й тим самим добиватися гармонійного розвитку цього важливого психічного процесу. Таким чином, під час організації навчання необхідно враховува­ти індивідуальні особливості пам'яті кожної дитини, що склалися у про­цесі її життя, але не менш важливо розвивати усі потрібні якості пам'яті.

Процес, зворотний запам'ятовуванню, називається забуванням. Для довгочасної пам'яті властива така закономірність забування: забу­вається все непотрібне, другорядне, що не повторюється індивідом. Тому для зменшення забування необхідно: 1) розуміння, осмислення інфор­мації; 2) повторення інформації у перші дні після заучування (краще це робити так: у перший день — 2-3 повторення (через 15-20 хвилин, че­рез 8-9 годин), на другий день — 1-2 повторення, на сьомий день — 1 повторення, а потім одне повторення з інтервалом у 7-10 днів); 3) застосування засвоєних знань на практиці.

Отже, пізнання механізмів пам'яті учнів, властивостей їх пам'яті, які визначають їхню здатність до навчання, основні взаємопов'язані про­цеси пам'яті (запам'ятовування інформації, збереження та пригадування

її, коли це буде необхідно), має особливо важливе значення для педа­гогів, оскільки вони покликані забезпечувати успіхи у навчанні й вихо­ванні школярів.

5. Емоції. Фізіологічний механізм емоцій

Емоції — це суб'єктивний стан людини, що виникає у відповідь на дію внутрішніх чи зовнішніх подразників і проявляється в формі пере­живань. Усі емоції поділяють на позитивні (радість, задоволення, любов та ін.) і негативні (гнів, страх, жах та ін.).

Природа емоцій умовно-рефлекторна. У формуванні емоційної по­ведінки людини і тварин важлива роль належить згір'ю і лімбічній сис­темі, до якої відносять нервові утворення головного мозку, розташовані на медіальному (серединному) боці півкуль, біля верхнього відділу стовбура мозку: поперекову закрутку, яка переходить у гіпокампову закрутку, область гіпокампа, зубчасту фасцію, склепіння і мигдалеподібне тіло.

Під час подразнення електричним струмом підзгір'я і мигдалепо­дібного тіла або видалення поперекової закрутки у тварин спостерігаєть­ся реакція лютості, агресивної поведінки. Під час руйнування мигдале­подібного тіла у людини знижується емоційна активність гину страху, гніву, лютості.

Позитивні емоції підвищують силу життєвих процесів: дихання стає глибоким, пульс рівнішим, минає втома. Виявом позитивних емоцій є посмішка, сміх.

Емоції супроводяться активізацією нервової системи і появою в крові біологічно активних речовин, що впливають на діяльність органів дихання, травлення, кровообігу, тощо. Одна з таких речовин — адре­налін — гормон надниркових залоз. Фізіологічне значення реакцій, що супроводять емоції—мобілізація сил організму для успішної діяльності або захисту. Виникнення реакцій, що супроводять емоції, пов'язані з функціонуванням великих півкуль головного мозку, особливо кори скро­невої і лобової частки та відділів проміжного мозку.

Отже, біологічне значення емоцій виявляється в миттєвій оцінці змін середовища та мобілізації енергетичних ресурсів організму, необ­хідних для відповідних дій.

---

Дата добавления: 2015-07-18