Препарати гіпофіза

Препарати гормонів передньої частки гіпофіза. 3 пе­редньої частки гіпофіза забійних тварин великої рогатої худоби, овець і свиней одержують для медичного застосування препара­ти: кортикотропін для ін'єкцій, суспензію цинк-кортикотропіну, тиротропін, лактин, адипозин.

Кортикотропін (Corticotropinum) — адренокортикотропний гормон (АКТГ) утворюється в базальних клітинах передньої част­ки гіпофіза. Це поліпептидний гормон, який складається з 39 амінокислот. Його активність визначається біологічним шляхом і виражається в одиницях дії (ОД). Кортикотропін є фізіологіч­ним стимулятором кори надниркових залоз. Він спричиняє поси­лення біосинтезу і виділення в кров кортикостероїдних гормонів, головним чином глюкокортикоїдів (кортизон, кортизол та інші) а також андрогенів. Одночасно зменшується вміст у надниркових залозах аскорбінової кислоти, холестеролу. Між виділенням кор­тикотропіну з передньої частки гіпофіза і концентрацією гормо­нів кори надниркових залоз у крові існує тісний зв'язок.

Найбільш поширений спосіб промислового виробництва гор­монів із гіпофіза розроблений у ВНДІ технології кровозамінних і гормональних препаратів, який полягає в комплексній перероб­ці сировини, коли послідовно виділяють окремі гормони з перед­ньої частки гіпофіза. Технологія виділення адренокортикотроп-них гормонів постійно удосконалюється, особливо на стадіях екстракції, а також очищення від баластових білкових речовин.

Зі свіжозаморожених передніх часток гіпофізів готують фарш, який екстрагують підкисленим ацетоном (1 %-вий розчин HC1 у 90 %-вому ацетоні). Кисла водно-ацетонова витяжка центрифу­гується. У фільтраті знаходяться АКТГ і лактогенний гормон, який осаджуються ацетоном. Концентрація ацетону в суміші досягає 92 %. Ця суміш відстоюється на холоді при температурі від -2 до -5 °С протягом 10—12 год. Одержують кислий ацетонований осад, який відокремлюють, промивають на нутч-фільтрі охолодженим 98 %-вим ацетоном і висушують на повітрі. Кислий ацетонова­ний порошок розчиняють у воді підкисленою кислотою оцтовою, і поступово додають розчин амоніаку до значення pH = 5,0. В ізо-електричній точці осаджується лактогений гормон. Осад відокрем­люють центрифугуванням і використовують для одержання препарату лактину. Після відділення лактогеного гормону до остан­нього додають амонієво-ацетатний буферний розчин (pH = 5,0) і пропускають через колонку, заповнену катіонітом КМ-сефадекс K-25. Після завершення сорбції кортикотропіну на іонообмінній смолі проводять його десорбцію етанольним розчином амонієво-ацетатного буфера. 3 елюату АКТГ осаджують етанолом. Осад ві­докремлюють центрифугуванням, промивають етанолом, ацето­ном і висушують на повітрі. Отримують суспензію АКТГ активністю 70—90 ОД/мг. Стандартизують АКТГ біологічним методом, актив­ність виражають в одиницях дії (ОД). Жмих, який залишився, після одержання АКТГ і лактину збирають і використовують для одержання соматотропного, фолікулостимулювального, лютені-зувального і тиреотропного гормонів.

За більш новими технологічними розробками очищення АКТГ-сирцю здійснюється адсорбцією АКТГ оксицелюлозою із розчину в кислоті оцтовій концентрацією 0,1 моль/л. АКТГ елююють з окси-метилцелюлозою розчином 0,1 моль/л кислоти сульфатної і оса­джують гормон із елюату ацетоном. На цій стадії очищення одер­жують АКТГ з активністю 25 ОД/мг.

Запропоновано очищення шляхом зонального електрофоре­зу на крохмалі, завдяки чому отримують препарат АКТГ із більш високою активністю (75 ОД/мг).

У разі використання хроматографічної колонки зі смолою УКС-50 отримують препарат із ще більшою активністю (100 ОД/мг).

11.4. ПРЕПАРАТИ 3 НАДНИРКОВОЇ ЗАЛОЗИ

Надниркові залози великої рогатої худоби служать сировиною для одержання адреналіну і кортикостероїдів. Після забою великої рогатої худоби надниркові залози видаляють не­гайно протягом першої півгодини, заморожують або консервують, оскільки адреналін як похідний пірокатехіну швидко окиснюєть-ся у водному розчині. Розроблено технологію комплексної пере­робки надниркових залоз із метою виділення біологічно-актив­них речовин різної будови.

Надниркові залози здрібнюють у м'ясорубці з нержавіючої сталі або з емалевим покриттям усередині. Фарш змішують із сухим льодом і залишають на 36 год при температурі -2 °С. Цим дося­гається інтенсифікація процесу екстракції. Екстрагування прово­дять підкисленим спиртом 3 рази. Витяжки об'єднують, спирт відганяють під вакуумом. Водний залишок упарюють до 1/15 по­чаткового об'єму при температурі не вище 40 °С. Кубовий зали­шок змішують із трьома частинами охолодженого ацетону і за­лишають на 20 год при температурі 0—5 °С. Осад, що випав, відокремлюють і відкидають. 3 рідини, яка залишилася, відганя­ють ацетон під вакуумом. Водну витяжку ще раз (другий) відсто­юють на холоду (5—10 °С). Витяжку відокремлюють від залиш­ку, а залишок промивають 50 %-вим спиртом. Ці спиртові змиви, а також змиви з куба після відгону спирту (див. вище), об'єдну­ють і під вакуумом відганяють спирт. Водний залишок фільтру­ють, фільтрат оброблюють охолодженим ацетоном. Осад відкида­ють, а водний розчин концентрують під вакуумом і з'єднують з основною витяжкою. Цю витяжку охолоджують і 3—4 рази екстрагують дихлоретаном із розрахунку 3 л дихлоретану на 10 л витяжки. У дихлоретан переходять кортикостероїди, а у водній фазі залишається основна маса адреналіну.

Дихлоретанові витяжки з кортикостероїдами збовтують із не­великою кількістю води, після чого суміш поміщають на 10— 12 год у холодильну камеру при температурі від -10 до -15 °С. Водний шар, що відділився, містить деяку кількість адреналіну, замерзає у вигляді шкірки, яка добре відокремлюється від дихлор-етанової витяжки. Дихлоретанову витяжку випарюють під ваку­умом до повного видалення дихлоретану. Залишок розчиняють у 70 %-вому спирті і залишають при 0 °С на 10—12 год. Спиртову рідину фільтрують через папір і 3—4 рази обробляють петролей­ним етером. 3 очищеного спиртового розчину під вакуумом вида­ляють спирт, а залишок (сиропоподібну масу) розчиняють в ізотонічному розчині натрію хлориду і консервують 10 % етило­вого спирту. Цією самою рідиною розводять розчин із розрахунку одержання 1 л із 25 кг надниркових залоз свиней і з 40 кг наднир-

кових залоз великої рогатої худоби. Після цього розчин доводять до pH = 4,2...4,5 і останній раз витримують при температурі 2— 5 °С. Після стандартизації фільтрують через бактеріальний фільтр і з дотриманням правил асептики заповнюють ампули.

Адреналін одержують із водної витяжки, відділеної від дихлор­етану після виморожування, яку підлужують 25 % -вим розчином амоніаку до значення pH = 9,2. Випадає адреналін-основа. Для повноти його осадження рідину відстоюють протягом доби при температурі 10—12 °С. Вистояну рідину фільтрують через воронку Бюхнера, в якій збираються кристали адреналіну. їх промивають міцним спиртом, а потім ефіром. Отриманий адреналін-сирець для подальшого очищення розчиняють у воді, підкисленій кислотою хлороводневою. Осад, що утворився, відфільтровують і промива­ють послідовно: водою, спиртом, ефіром.

Випускають у вигляді адреналіну гідрохлориду та адреналіну гідротартрату.

Адреналіну гідрохлорид (Adrenalini hidrochloridum). Білий або трохи рожевий кристалічний порошок. Чистий і підсушений ад­реналін розчиняють у розчині 0,01 моль/л кислоти хлороводне-вої у співвідношенні 1: 1000, консервують хлоробутанолом і нат­рію бісульфітом; pH = 3,0...3,5. В асептичних умовах проводять стерильну фільтрацію. Заповнюють звичайно або в ампули в стру­мені інертного газу, або в склянки з оранжевого скла.

Адреналіну гідротартрат (Adrenalini hydrotartras). Білий або білий із сіруватим відтінком кристалічний порошок. Легко змі­нюється під дією світла і кисню повітря. Добре розчинний у воді, у спирті. Водні розчини адреналіну гідрохлориду (pH = 3,0...4,0) більш стійкі, ніж спиртові розчини. Стерилізують при 100 °С 15 хв.

За дією адреналін гідротартрат не відрізняється від адреналі­ну гідрохлориду.

Застосовують як місцеве судинозвужувальне, при простій формі глаукоми.

Випускають адреналін гідрохлорид у флаконах по 10 мл 0,1 %-вий розчин для зовнішнього застосування і в ампулах по 1 мл 0,1 %-вий розчин для ін'єкцій; адреналіну гідротартрат в ампулах по 1 мл 0,18 %-вий розчин для ін'єкцій і у флаконах по 10 мл 0,18 %-вий розчин для зовнішнього застосування.

Зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці.

Кора надниркових залоз людини виробляє велику кількість стероїдних гормонів, які називаються кортикостероїдами. Вони є похідними прегнану і за хімічною будовою можуть бути поділе­ні на 11-дезоксистероїди, 11-оксистероїди і 17-оксистероїди.

Основними представниками першої підгрупи є альдостерон і дезоксикортикостерону ацетат. Ці гормони впливають на обмін електролітів і води в організмі.

До представників другої підгрупи (природних) глюкокортико-стероїдів належать кортизол (гідрокортизон) і кортизон, які активно впливають на вуглеводний і білковий обмін. Вони також сприяють накопиченню глікогену в печінці, підвищують вміст цукру в крові, спричиняють збільшення виділення азоту із сечею. Глюкокортикостероїди виявляють протизапальну, десенсибілізу-вальну і протиалергійну дію.

Кіркову частину надниркових залоз здрібнюють і екстрагують ефіром, далі гормони переводять у спирт, а потім в ізотонічний розчин натрію хлориду. Одержують кортин.

Кортин (Cortinum) — водний розчин очищеного екстрагента кори надниркових залоз. Препарат має біологічні властивості гор­монів кори надниркових залоз (регулювання мінерального, білко­вого і вуглеводного обміну).

Застосовується при лікуванні хвороби Аддисона, загальної адинамії.

Випускають в ампулах по 1 мл, активністю 10 ОД в 1 мл.

Кортизону ацетат (Cortisoni acetas). Білий порошок, практич­но нерозчинний у воді, малорозчинний у спирті.

Призначають усередину або внутрішньом'язово (у вигляді су­спензії) за наявності показань до застосування глюкокортикосте-роїдів. Усередину звичайно застосовують у перші дні лікування по 0,1—0,2 г на добу (у 3—4 прийоми), потім дозу поступово змен­шують до мінімальної, достатньої для підтримки терапевтичного ефекту. Курсова доза при ревматизмі складає 3—4 г, внутрішньо-м'язово вводять по 0,025—0,05 г 1 раз на добу або два рази з пе­рервою у 8— 12 год.

Гідрокортизон (Hydrocortisonum). За своєю дією на організм близький до кортизону, але трохи активніший. Дози при прийманні всередину і введенні в м'язи складають 2/3 дози кортизону.

У медичній практиці застосовують: гідрокортизон, гідрокор­тизону ацетат, гідрокортизону сукцинат.

Гідрокортизон (вільний спирт) використовується в основному для виготовлення лікарських форм: гідрокортизону ацетат (Hyd-rocortisoni acetas) — зовнішньо застосовують у вигляді 1 %-вої мазі при алергічних захворюваннях шкіри; мікрокристалічна суспензія гідрокортизону, яку вводять внутрішньосиновіально по 5—25 мг; суспензія гідрокортизону ацетату 2,5%-вого для ін'єкцій (Suspensio Hydrocortisoni acetati 2,5 % pro injectionibus) в ампулах по 2 мл і готують 0,5 %-ву очну мазь (Unguentum hydrocortisoni acetatis 0,5 %); мазь гідрокортизонова 1 %-ва (Unguentum hydrocortisoni 1 %); мазь «Кортикоміцетин» (Unguentum «Corti-comycetinum»). Мазі застосовують при запальних і алергічних захворюваннях шкіри, у тому числі ускладнених мікробною фло­рою, чутливою до лівоміцетину.

Гідрокортизону гемісукцинат (Hydrocortisoni hemisuccinas). Випускається для ін'єкцій у вигляді натрієвої солі в ліофілізова-ній формі. Препарат застосовують у разі гострої недостатності надниркових залоз, при бронхоастматичному статусі, для ліку­вання шоку при інфаркті міокарда, для лікування тиреотоксич-ного кризу.

Випускають в ампулах по 5 мл, які містять по 0,025 г препа­рату або по 10 мл із 0,1 г препарату.

Преднізон (Prednisonum). Випускається звичайно у вигляді преднізону ацетату (Prednisoni acetas). За характером дії і пока­заннями до застосування близький до кортизону, але в 3—5 разів активніший і менше впливає на мінеральний обмін. Випускаєть­ся у вигляді таблеток по 0,0011 і 0,0056 г.

Преднізолон (Prednisolonum). Це дигідрований аналог гідро­кортизону. За своєю дією і активністю близький до преднізону. Застосовують при ревматизмі, інфекційному неспецифічному по­ліартриті, бронхіальній астмі, при гострій лімфатичній і мієлоїд­ній лейкемії та інших показаннях до застосування глюкокорти-котероїдів.

Таблетки випускають із вмістом 0,001 і 0,005 г преднізолону.

Преднізолонгемісукцинат (Prednisolonhemisuccinas). Випуска­ється в ліофілізованому вигляді в ампулах по 0,025 г. Показання до застосування такі ж самі, як для преднізолону. Застосовують внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Вміст ампули розчиня­ють у 5 мл води для ін'єкцій, попередньо підігрітій до 35—37 °С.

Для місцевого застосування при шкірних захворюваннях ви­пускають мазь преднізолонову 0,5 %-ву (5 г мазі в тюбиках із вмістом преднізолону 25 мг). Застосовують при запальних і алер­гічних захворюваннях шкіри немікробної етиології. Спосіб засто­сування і протипоказання такі ж самі, як для мазі гідрокортизо-нової.

Метилпреднізолон (Methylprednisolonum). Це аналог предні­золону. За своєю активністю близький до преднізону і преднізо­лону, але не має мінералокортикоїдної активності, що забезпечує краще перенесення препарату.

Випускається в таблетках по 0,004 г і в розчинній формі (у ви­гляді натрію сукцинату) — сухий порошок в ампулах по 0,002 і 0,04 г для дорослих і по 0,008 г для дітей (із докладанням ампу­ли з розчинником — водою для ін'єкцій).

Дексаметазон (Dexamethasonum). Характерною рисою хіміч­ної будови дексаметазону є наявність у його молекулі атома фто­ру. За своєю дією на організм близький до інших глюкокортико-стероїдів, але більш активний, виявляє сильну протизапальну і протиалергійну дію. За ефективністю 0,5 мг дексаметазону від­повідають приблизно 3,5 мг преднізолону або 17,5 мг кортизону,

таким чином, він у 7 разів активніший від преднізолону та у 35 разів активніший від кортизону.

Показання до застосування в основному такі ж самий, як і для інших аналогічних препаратів: ревматоїдний артрит, дерматози, лімфогранулематоз, невротичний синдром. Добова доза для доро­слих дорівнює 0,002—0,003 г.

Випускають у таблетках по 0,0005 г.

Зберігають у сухому, захищеному від світла місці.

Для застосування в офтальмологічній практиці за кордоном випускають очні краплі: дексаметазону 0,1 %-ва очна суспензія (у флаконах по 10 мл); офтан-дексаметазон, який містить в 1 мл 1 мг (0,1 %) дексаметазону 2?-фосфату.

Ці краплі застосовують при кератитах, іритах, а також для зменшення запальних явищ після очних операцій, травм.

Очно-вушні краплі «Дексона» («Dexona») містять 0,1 %-вий розчин дексаметазону натрію фосфату і 0,5 %-вий розчин неомі-цину сульфату. Випускають у флакон-крапельницях по 5 мл.

Застосовують при кератитах, блефаритах, запаленні середньо­го вуха та ін.

Синафлан (Synaflanum). Білий із кремовим відтінком крис­талічний порошок, практично нерозчинний у воді, розчинний у спирті. Близький за будовою до преднізолону, дексаметазону, але містить у молекулі два атоми флуору — у положенні С₆ і С₉. Є активною основою мазі синафлану, аналогічною до активної осно­ви і лікувального ефекту мазі «Синалар».

Мазь синафлану 0,025 %-ва (Unguentum Synaflani 0,025 %). Мазь світло-жовтого кольору. Застосовують при місцевих запаль­них захворюваннях шкіри і слизових оболонок, екземі, псоріазі тощо.

Випускається в алюмінієвих тубах по 10 мл або 15 г.

Зберігають у сухому прохолодному місці.

Ферменти входять до складу всіх клітин і тканин живих організмів і регулюють хід процесів, що лежать в основі життєдіяльності організму. Різноманітність цих процесів свідчить про існування великої кількості ферментів. Нині відомо близько 2000 ферментів, біля 100 із них отримано в кристалічному стані.

Як і всі білки, ферменти є високомолекулярними сполуками з молекулярною масою від 10 000 до 1 000 000. Вони мають нестій­ку структуру, дуже чутливі до змін pH середовища і температури. Для кожного ферменту існує оптимум значення pH, при якому шви­дкість реакції, яку вони каталізують, максимальна. Так активність трипсину має оптимум при pH = 7,8, панкреатичної амілази — при pH = 6,7...7,2. Відхилення значення pH у той чи інший бік призво­дить до зниження швидкості ферментативної реакції. Ферменти, оптимальна дія яких знаходиться в нейтральному або лужному се­редовищі, цілком інактивуються кислим вмістом шлунка.

Оптимальне значення температури для більшості ферментів — 20—40 °С. Підвищена температура до 40—50 °С, як правило, при­зводить до падіння ферментативної активності, а іноді й до цілко­витої денатурації білків.

Згідно із сучасною класифікацією всі ферменти поділяють на шість основних класів за типом реакції, яку вони каталізують:

1. Оксидоредуктази.

2. Трансферази.

3. Гідролази.

4. Ліази.

5. Ізомерази.

6. Лігази (синтетази).

Більшість ферментів, які випускає промисловість, у тому чис­лі й для охорони здоров'я, належить до класу гідролаз.

Розрізняють ферменти:

— прості білки, які при гідролізі утворюють тільки амінокис­лоти;

— ферменти-протеїни, що використовуються як лікарська
і діагностична сировина (пепсин, трипсин, папаїн, уреаза та ін.).

Складні ферменти, як правило, мають простетичну групу (ко­фермент) небілкової природи, зв'язану білком різним ступенем міцності. Роль коферментів у загальному механізмі біокаталізу настільки важлива, що їх слід розглядати як окрему групу БАР із різними механізмами дії.

Оскільки дуже важко одержати ферменти в гомогенному ста­ні, а існуючі препарати містять, крім основної, і супутні ензима­тичні активності, склалася практика класифікувати промислові ферменти за основним, переважаючим компонентом:

— амілотичні;

— ліполітичні;

— целюлозолітичні;

— протеолітичні та ін.

Найбільш розвинута ферментативна промисловість у США, Японії, Великій Британії, Німеччині, Данії, Нідерландах і Фран­ції. Щорічний приріст обсягів виробництва ферментів за останні 25 років складав від 5 до 15 %.

У вітчизняній біотехнічній практиці існує певна система на­йменування ферментативних препаратів, яка відображає основ­ний фермент, джерело його одержання і ступінь очищення. На­йменування конкретного препарату складається зі скороченої назви мікроорганізму-продуцента і закінчення -ін. Наприклад, амілолі-тичні ферментативні препарати, одержувані з культур мікроорга­нізмів Aspergiillus oryzae і Bacillus subtillis, називають відповід­но: амілориз-ін (амілоризін) і аміл-о-субтил-ш (амілосубтилін). Далі йде індекс, який позначає спосіб вирощування мікроорганізму і ступінь очищення ферментів від супутніх речовин. У разі поверх­невого способу культивування за назвою ставлять — П, а в разі глибинного — Г.

Для промислового виробництва лікарських препаратів станов­лять інтерес доступні сировинні джерела, що містять ферменти в таких кількостях, які забезпечують високий вихід і значну ак­тивність препарату. В основному одержують ферменти із сирови­ни тваринного і рослинного походження, а також за допомогою мікроорганізмів.

Дата добавления: 2015-07-18