Якщо рятування було вдалим, потерпілий обов`язково, незалежно від самопочуття, мусить бути доставлений до лікарні.

Реанімація

Тяжкі травми чи захворювання можуть призвести до зупинки серця і дихання та смерті людини. Оживлення можливе якщо розпочати ефективне штучне дихання та масаж серця протягом кількох хвилин з моменту зупинки серця, коли людина знаходиться в стані так званої клінічної смерті.

Ознаки клінічної смерті:

Відсутність пульсу на судинах шиї.

Відсутність самостійних дихальних рухів.

Непритомність.

Широкі зіниці.

Що робити?

З`ясувати наявність пульсу на судинах шиї, самостійного дихання, звернути увагу на зіниці потерпілого.

Покласти потерпілого на спину на тверду поверхню (на підлогу); розстебнути (розірвати) одяг, що стискає; бажано розташувати ноги потерпілого в підвищеному положенні

Забезпечити прохідність дихальних шляхів. Для цього треба:

1.Очистити рот від сторонніх тіл, слини, рідини тощо. (Двома пальцями, огбгорнутими в тканину, хустку). При значному надходженні рідини в ротову порожнину зі шлунка – негайно повернути голову потерпілого набік, щоб рідину можна було видалити.

2.Закинути голову назад.

3.Відкрити рот.

4.Вивести нижню щелепу вперед.

Розпочати штучне дихання.

Розпочати масаж серця.

Туристична підготовка

Дуже велику прислугу партизанам при виконуванні їх завдань можуть зробити терен та відповідне вико­ристання пори дня й погоди та вміння достосуватися до довкілля (маскування). Але ці речі треба постійно студіювати і знати. Партизан мусить вміти ходити з відкритими очима, мусить вміти дивитися (обсервувати), бачити (помічати) й запам'ятувати собі бачені речі та використовувати досвід.

Це може комусь на перший погляд видаватися ма­ловажною річчю. Але це дуже важливе, зокрема ж для умов партизанського життя, і воно нераз рішає про успіх партизанських дій та про життя чи смерть окремих людей, а то й цілих відділів.

У нас в загальному на ці справи в минулому не звертано уваги взагалі, або ж дуже мало (через від­сутність туристики в мирних часах)…

Основні елементи партизанської тактики УПА

Про рейди

Рейдом звичайно називають маневрування в запіллі ворога. Тому, що ціла діяльність УПА зводиться до дій у ворожому запіллі, виходило б, що кожний маневр УПА треба б назвати рейдом. Та знаменною прикметою для рейду є оперування у повному відірваній від власних баз, від власного вищого командування. Тим-то в наших повстанських умовинах рейдом будемо називати тільки маневрування в теренах, дотепер не опанованих нашим повстанським рухом, де немає для нас харчових і санітарних баз, де при перемаршах і квартируванні треба приймати окремі заходи обережности. Так, наприклад, перемарш по теренах Білорусії будемо називати рейдом, зате маневр по опанованих нами теренах Західньо-Українських Земель не буде рейдом.

Які ж цілі переслідують рейди наших частин?

В першу чергу це будуть цілі політично-пропагандивні й щойно на другому місці стоятимуть бойові цілі, які є тільки доповненням до політичних завдань. Що воно так, а не інакше, виходить хоч би з того, що революція, яку приходиться здійснювати українському народові, є в першу чергу революцією політичною, сама ж УПА є силою не тільки мілітарною, а політично-мілітарною.

Які військові одиниці найкраще надаються до рейдів?

Це основне залежить від можливостей законспірування своїх рухів перед ворогом чи то від можливостей пробиватися крізь ворожі застави. При більшому насиченні терену ворожими військами треба радше мати на увазі зручне маневрування поміж тими військами, аніж розраховувати на власну пробойову силу... Тим то вважаємо, що в наших умовинах найбільш придатна до рейдів частина — це чота.

Кількістю своєї скорострільної зброї зможе вона, на випадок потреби, вибитися з ворожого оточення, а рівночасно легко їй законспірувати свій рух і місце постою.

Перед виходом у рейд чота мусить бути відповідно вивінувана й приготовлена. Одержавши від свого зверхника трасу й завдання рейду, чотовий мусить до цього підготовити відділ як з погляду політичного, так і військового.

Щодо політичної підготовки, то чотовий мусить подбати, щоб при частині був пропагандист, який зможе провадити всю намічену політичну роботу, — для нього відділ є тільки збройною охороною і допомогою. Може ним бути й сам чотовий, якщо він з погляду політичного задовільно вироблена людина. Та краще, щоб до цього була призначена окрема людина, бо чотовий увесь час мусить дбати про військові заходи охорони відділу, а евентуальна політична робота могла б його надмірно переобтяжувати зі шкодою для чисто військової справи частини. До політичної підготовки відділу належить забрання потрібної на призначені терени літератури та переведення короткого політичного інструктажу всієї частини перед вимаршем.

При військовій підготовці чотовий мусить пам'ятати, що до рейду можна брати зі собою тільки людей фізично здорових і загартованих, які зможуть кожного дня робити довші перемарші. Людей треба конче, відповідно до пори року, вивінувати, головно, взуттям і плащами, які служитимуть за прикриття під час сну. Очевидно, взуття можна б виміняти в тих бійців, які залишаються на місці, або заготовити бодай ходаки, личаки тощо. Під час приготування відділу до вимаршу чотовий мусить пам'ятати, що відділу не можна обвантажувати ніякими речами, які не є конче потрібні, бо тоді частина стає отяжілою і нерухливою. До таких найконечніших речей належати буде передусім запасна амуніція і санітарний матеріял. Кількість амуніції залежатиме від часу тривання рейду. Щоб не обтяжувати самого відділу більшою кількістю запасної амуніції, можна її дотранспортувати до терену рейдів і там позакопувати в кількох криївках, з яких потім поповнюватиметься недобір. Якщо йдеться про медичну допомогу, то ясно, що з рейдуючим відділом мусить піти хоч один добрий санітар, який вмів би давати раду при різних пораненнях. Цей санітар бере для відділу необхідну кількість санматеріялу, яким може обслужити всіх поранених. Цей санматеріял можна так само переховувати на терені рейдів у криївках, щоб не обтяжувати ним відділу.

Зброя перед вимаршем мусить бути випробувана й евентуальні її недоліки повинні бути основне усунені.

Ніякий командир не пуститься в незнані терени без карти і компаса. Тому, що карт не все можна дістати, чотовий може зладити сам собі карту бажаних теренів, відрисовуючи її від оригінальної через прозорий папір до карти і копіюючи її до світла. Очевидно, що таким способом не одержується карт зовсім докладних, але при добрій старанності можна дістати карти задовільно докладні для орієнтації в терені.

Щоб якнайменше обтяжувати бійців і тим самим зробити відділ дуже рухливим, добре є для великих теренів (не болотистих, не дуже пересічених ярами і ріками, не гористих) зладити двоколку, на якій транспортується весь надмірний багаж, а також ранених. Замість двоколок можна вживати коней для в'ючення на них вантажів, але тоді коней треба більше, ніж до двоколок. У зимову пору справу транспорту вантажів розв'язують найкраще сани, тягнені кіньми, або й спеціяльно зладжені на широких полозах низькі саночки, які тягнуть самі бійці.

Окремо мусять підготовлятися рейди кінноти, що, побіч різних недогод, мають одну дуже важливу прикмету — рухливість. Кіннотній частині треба передусім основне переглянути коні та пошити (з мішків, напханих сіном) примітивні, але для наших умовин майже зовсім задовільні сідла.

Основним стилем кожного повстанського рейду є його конспіративність, рухливість і заскакування ворога акціями там, де він їх не сподівається.

Щоб рейд був якнайбільше конспіративний, кожен боєць мусить дуже суворо зберігати військову таємницю, пам'ятаючи, що кожне зайве, неконспіративне слово може загубити цілий відділ, а з ним і його особисто. Ні одного слова про місця постою, напрям маршу, озброєння, чисельність відділу, не зраджувати псевд командирів, ні вищих зверхників. Для маскування може відділ з успіхом вживати ворожих військових одягів або виступати під видом дезертирів із червоної армії тощо. Зрозумілою річчю є, що просування частин може відбуватися тільки вночі, а вдень тільки в лісних околицях, де не можна сподіватися зустрічі ані з ворогом, ані з цивільним населенням. Щоб не здемаскувати відділу, місце постою треба вибирати таке, щоб його ніхто не помітив, отже — відокремлені хати, хутори, ліси, дебри й ін. Коли треба заквартирувати в оселях, то першим обов'язком є не випустити нікого з хат, які займе відділ аж до того часу, поки відділ з тих хат не відійде. Ні в якому випадку не можна квартирувати в одній оселі довше, ніж одну добу.

Другою прикметою рейду мусить бути його рухливість. Отже, ніколи не залишатися на місці, все бути в русі. Від кожного місця, де проведено якусь політичну акцію, негайно відбитися хоч би тільки 15 км. Тільки велика рухливість відділу і велика різноманітність у виборі траси маршу та місць постоїв дає забезпеку перед розшифруванням і знищенням частини.

Щоб могти пророблювати намічену політичну роботу, чота мусить з'являтися там, де ворог того не сподівається, і в такий час, щоб ворог не міг перешкодити у виконанні акції. Отже — заскочення ворога. Тут знову різноманітність грає вирішальну ролю. Не вільно робити акцій все на тому самому шляху, щоб ворог на основі траси не міг зорієнтуватися у виборі чергових місць акцій і не приготовив там засідок. Якщо йде про час акцій, то їх найкраще проводити в передвечірніх годинах, щоб зараз потім вибратися з оселі.

Так отже, на кожний рейд складаються такі три основні дії: марш, квартирування і акції.

Марш відділу — це звичайний перемарш із забезпеченням, при чому найголовнішим є вибір траси маршу. Вона не сміє бути прямолінійна, бо таку ворог зараз розшифрує. Треба робити часті викрути вбоки, минати людські оселі, щоб не звернути на себе уваги, старатися вибрати трасу таку, щоб ворог ніяк її не сподівався. Тому, що всі марші, це майже як правило, відбуваються нічною порою, нераз доведеться користуватися місцевими провідниками. Тоді їх не можна відпустити скоріше, як чергового дня вечером, коли вже намічається відхід із місця постою.

Саме місце постою треба вибрати таке, щоб воно давало можливість доброго зорення і відвороту: біля лісів, ярів, ровів і т. п. Заквартируватися найрадше перед світанком, щоб за дня не було вже нічого помітно. Всі стійки мусять бути повністю закриті перед можливим ворожим зоренням. Чота квартирує скупчено в одному або двох суміжних господарствах, в повному бойовому поготівлі. Щойно перед вечером можна злагіднити бойову готовність і дозволити на деякі полегші. Основний харч споживає відділ перед вимаршем, беручи зі собою ще й запас на дорогу, а прийшовши до нового місця постою, може користуватися тільки харчами, які будуть на місці. Ні в якому випадку не вільно над ранком роздобувати харчі в тій оселі, до якої відділ приходить. При роздобуванні харчів пам'ятати про те, що відділ мусить старатися здобувати для себе прихильність населення, отже, треба змагати до справедливого розкладання тягару прохарчування на більшу кількість людей, евентуальне на колгоспи й т. п. Всіх людей, які помітили місце постою відділу, треба негайно придержати і затримати аж до відходу відділу.

А політичні акції відділу — це мітинги, роздавання колгоспного добра, нищення засобів експлуатації народу й т. п. Всі ті акції провадити перед вечером, після чого відділ негайно відмаршовує.

Боїв старається відділ уникати й веде їх тільки виключно для власної оборони. Деколи робить засідку, коли може майже напевно вийти з неї переможно, не втрачаючи, а навпаки, здобуваючи амуніцію.

Якщо відділ має довший час рейдувати в одному терені, то повинен приготовити собі на цьому терені суворо законспіровані, від населення не залежні криївки, які зможуть пераз у важких умовинах послужити за місце постою. Не вільно приготовляти криївок великих: одну для цілого відділу, а найвище одну на десять людей. У криївках приміщується також ранених із санітаром, який опікується раненими. Для них приготовляється задовільні харчові припаси, щоб ранених унезалежнити від населення.

Від рішучости, підприємливости й помисловости командира, від витривалости й завзяття бійців залежатиме успіх чи провал рейду. Без сумніву, рейд — справа нелегка, є він мистецтвом у партизанському ділі. Тим-то командири та бійці, що провели успішні рейди, справедливо користаються вояцькою пошаною, вони здобувають для себе і своїх частин безсмертну вояцьку славу.

Чагар (Роман Шухевич)
//Повстанець. Рік II, березень 1945 р. Видає Українська Повстанча Армія. Ч. 4

Розшук (забезпечення відділу в марші)

Розшук — це забезпечення відділу в марші. Він складається звичайно з трьох людей (командира і двох козаків).

Завдання розшуків: перешукати поземелля та забезпечити дорогу нашим маршуючим відділам, а також унеможливлю­вати ворогові заскочення цих відділів.

Розізнаємо такі розшуки: — чолові (забезпечують відділ спереду);

— бічні (забезпечують відділ збоку);

— тилові (забезпечують відділ у тилах).

Розшуки йдуть звичайно на зорову віддаль від маршуючого відділу в бойовій готовості. Кріси несуть у руках готові до пострілу, багнет на крісі, гранати відбезпечені, протигази в бойовій готовості.

Розшуки не сміють іти разом, їм треба розійтись на таку віддаль, щоб могти порозуміватись між собою півголосом або шепотом (30-50 м).

Командир розшуку йде по середині між обома розшуками, тримаючи зоровий зв'язок зі своїм зверхником. Крім того, перед кожною відправою розшуків, командир відділу повинен дати розшукам умовні знаки та напрямок маршу і місце збірки на випадок, коли б відділ у полі розбігся. Розшуки забезпе­чують самі себе зоренням, використовуючи поземелля.

У відкритому терені: розшуки йдуть у віддалі 400-500 м від відділу. Всякі предмети в терені розшуки мусять старанно розглянути. Розшуки йдуть стрибками, це означає, що вони переходять від одного пункту до другого, де зупиняються, над­слухують, приглядаються до поземелля, перешукують його. Розшукові не можна залишити жодного місця, не перешу­кавши його, наприклад: кущі, ліски, яри, забудування і т.д. У таких місцях, звичайно, сидить ворожий секрет, спостерігач чи засідка, що може розшуки пропустити, але зате вдарити на головний відділ. Відділ, що йде за розшуками, певний у тому, що вони старанно терен перешукують і загрози поки що жодної немає. Тому розшуки мусять виконувати своє завдання солідно. Командир ввесь час повинен мати розшуки в свому полі зору, при цій умові вони зможуть забезпечити відділ. Коли розшуки бачать перед собою якісь підозрілі речі в терені, мусять підходити до них бігом і перешукати їх, поки відділ наблизиться до них. Коли відділ наблизився, розшуки від­ходять далі.

Маршуючи дорогою чи сошами, розшуки йдуть ровами (канавами, рівчаками), один правим, а другий — лівим боком. Якщо дорога веде глибоким яром, де є високий берег так, що не можна бачити, що діється вгорі, розшуки обов'язково йдуть берегом. Командир розшуку може йти дорогою.

Поведінка в лісі: до лісу розшуки мусять підходити обе­режно, але бігцем, щоб якнайскоріше досягти узлісся. Увій­шовши в ліс, розшуки мусять перешукати узлісся на 150-200 м ширини та підождати поки в ліс увійде відділ. Підождати треба тому, щоб розшуки в лісі не втратили зв'язку з від­ділами; якщо відділ ще далеко від лісу, а розшуки пішли далі, то ворог має час підсунутись з глибини лісу на те місце, куди буде проходити відділ. У лісі відаль розшуків од відділу зменшена. Треба звертати увагу на дерева, кожний кущ, ярок і самому ховатися поза деревами. Не йти дорогами, а поміж деревами за кілька метрів від дороги. Докладно перешукати узгір'я, але самому не проходити верхами горбів, щоб не викрити себе перед ворогом. Дотримувати тишу. Йдучи лісом, час-від-часу треба зупинить і прислухатися. Уникати в лісі галявин, а якщо треба проходити галявиною, то мусимо на­самперед з-за дерев розглянути добре галявину, а потім стриб­ками перебігти її, перешукати ліс за галявиною та підождати на відділ, що проходитиме нею. У гущавині чи в підшитому лісі вважати на дотримування зв'язку з відділом. Йдучи, не ступати цілою стопою на сухе гілля, бо воно тріщить під ногами і виявляє розшук. Виходячи з лісу, розшуки йдуть як­найскоріше вперед, щоб розшукати та забезпечити якнайбіль­ше шляху, що ним проходитиме відділ.

Поведінка розшуків у селі чи в місті: входячи в село (місто) чи в якусь іншу оселю, треба бути обережним. Перешукати край оселі, здобути в людей відомості про ворога та обережно посуватися вперед. Ідучи вулицями, звертати увагу на те, що діється навкруги, на дахах, на вікнах у будинках та інші речі. Розшук, що йде правим боком вулиці, дивиться пильно лі­воруч, а лівий — праворуч. Підозрілих людей, або таких, що втікають від маршуючого відділу, розшук затримує і віддає свому командирові. З оселі вирушають розшуки також бігцем, щоб якнайшвидше відбитися від села та обняти якнайбільше терену своїм зоренням.

У гористому терені: на горбовини розшуки виходять дуже швидко, біжучи; вийшовши на горбовину, один розшук іде лі­воруч, а другий праворуч яких п'ятдесят метрів здовж дороги (роблять т. зв. петлю). Таким чином вони перешукують гор­бовину. Коли розшуки закінчили перешукування, тоді відділ виходить собі безпечно на горбовину. Якщо розшуки не вий­шли на горбовину й не перешукали її, відділ не може пере­суватися далі тому, що в такому терені може бути дуже часто ворожа засідка; їй легко обстріляти відділ і втекти. Проходячи горбовину треба схилитись, щоб нас ніхто не помітив, а вод­ночас — дивитися вперед та на боки.

Проходити через залізниці, соші, перехрестя доріг розшуки мусять ще обережніше. У закритому терені чи вночі треба йти помалу. Кожних 100 м зупинитись, прилягти до землі і прис­лухатись. У відкритому терені чи вдень можна йти скоріше. Також і тут розшуки не йдуть дорогою, лише сходять з неї і йдуть яких 30-50 м від дороги. Командир розшуку весь час йде дорогою і, зорячи за обома розшуками, тримає зв'язок зі своїм відділом. Коли так розшуки дійдуть до соші чи залізниці, тоді стають, зупиняються і розглядаються праворуч, ліворуч і пе­ред собою, опісля перестрибують через сошу чи залізницю і йдуть понад дорогою; на віддалі 500 м від соші чи залізниці вони можуть знову зійти на свою дорогу. Розшук мусить пам'ятати, що на сошах, залізницях, перехрестях доріг ворог дуже часто робить засідки.

Перехід через річку: до річки розшуки підходять так, як і до соші, перешукують берег і стараються переправитись. Якщо є брід, один розшук переходить і перешукує другий берег. Стрільці залягають на становищі, готові до оборони свого друга, а після перешукання ідуть за ним. Якщо немає броду чи човна (або якщо не має змоги збудувати моста чи сплавів) тоді розшуки перепливають річку. Звичайно при переході річок треба мати шнур, щоб скоро притягати козаків з їх вантажами.

Перехід через мости: розшуки переходять бігцем, перегля­даючи добре міст та перешукуючи кругом його терен.

У багнистому терені: розшуки все тримаються якихось кущиків, горбків чи трави і т.п., бо грунт в такому місті твер­діший, у такому терені треба йти поволі, не бігти, а коли зус­трінеться таке місце, де земля вгинається і ноги грузнуть, роз­шук мусить залягти, щоб своїм тягарем тіла захопити якнай­більшу поверхню терену. Таке місце треба покинути та шукати переходу десь інше, а якщо небагато такого терену, можна старатись пройти його плазом.

Уночі розшуки працюють так, як і вдень, але віддаль між ними мусить бути зменшена. Треба дотримуватися суворої ти­ші. Речі всі на собі треба сильно зв'язати, прикріпити до себе, щоб нічого не брящало. Уникати незатінених місць: дороги, піску і т.п., йти по траві чи полем, не виходити на горби, бо на тлі неба з долини їх дуже добре видно; коли ж треба конче пройти, тоді слід низько зігнутися, пригнутися до землі і пов­зти. У лісі треба зважати, щоб не згубити зв'язку. У багнис­тому терені дивитись, щоб не попасти на багно і не загрузнути. Уночі, у відкритому терені треба що 200 м, а в закритому те­рені що 100 м зупинитись, прилягати до землі і прислухатись, чи не чути яких звуків у терені. Під час туману розшуки пра­цюють так, як і вночі.

Відомості про ворога подають розшуки свому командирові умовленими знаками або рукою, крісом чи посланцем. Зус­трівшись з ворогом, розшуки спокійно залягають на становище і спрямовують свій вогонь на ворога, не перериваючи його, вогню тобто, аж поки відділ не розгорнеться до бою.

У кожному терені і в кожну пору дня розшуки мусять маскуватись. Короткозорі або з поганим слухом не можуть виконувати праці розшуків. Розшуки мусять пам'ятати, що не вони встановляють темп маршу, а головний відділ, І тому мусять повсякчасно тримати зв'язок з тилами.

В разі, якщо відділ затримався, розшуки виконують обо­в'язки польової стійки. Якщо відділ має обрати якесь місце для постою, розшуки старанно розшукують те місце. Якщо розшуки не перешукали його, відділ не може там зупинятися. Якщо після перешуку відділ зупинився на місці постою, то до того як він отабориться і виставить польові стійки, ці обо­в'язки виконують розшуки.

Розшуки звичайно йдуть без шоломів, бо шолом перешкод­жає слухати. Також польовий виряд вони повинні залишити при відділі, бо він утруднює марш.

Праця розшуків дуже тяжка тому, що розшуки в кожному терені інакше працюють. Розшуки мусять пам'ятати, що зав­жди і в кожному місці чатує на них ворог. Одначе вони мусять іти рішуче вперед, без страху і без вагання.

Андрій Заєць //До зброї. Видає політичний відділ УПА. Рік 1, листопад 1943 р.
Із друкарні Української Повстанчої Армії Ч. 5

Рекомендована література

1. Черныш И. В. Энциклопедия выживания. – Москва, Айрис-прес, 2002. – 432 с.: ил. + цв. вклейка 48 с.

2. Питер Дарман. Учебник выживания в эксремальных ситуациях (опыт специальных подразделений мира).– Москва, ООО Изд-во Яуза, Формула-Пресс, 2001. – 352 с.

3. Стилевелл А. Техника выживания в эксремальных условиях / Александр Стилвелл. – Пер. с англ. Н григорьевой. – Москва, ФАИР-ПРЕСС, 2001. – 352 с.: ил. – (Спецназ).

4. Тарас А. С., Заруцкий Ф. Д. Подготовка разведчика: система спецназа ГРУ. – Минск, Харвест; Москва, ООО “Издательство АСТ”, 2000. – 608 с. – “Командос”.

5. Миллер Д. Выживание по методам САС: Практическое руководство /Под общ. ред. А. Е. Тараса. – Минск, Харвест; Москва, ООО “Издательство АСТ”, 2000. – 448 с. – “Командос”.

6. Пластування для хлопців. Друге укр. вид. – Авт. пер. О. Кульчицький. – Івано-Франківськ, Лілея-НВ, 1999. – 300 с.

7. Тисовський Олександр. Життя в Пласті. Посібник для українського пластового юнацтва. Четверте видання. Торонто, 1997. – 550 с.

Основним стилем кожного повстанського рейду є його конспіративність, рухливість і заскакування ворога акціями там, де він їх не сподівається. Роман Шухевич

Молодь кожного народу мусить бути готова до збройної оборони рідної землі. Олександр Тисовський

Дата добавления: 2015-07-18