Про що повстанець не повинен ніколи ні з ким говорити? 1 страница

Повстанець ніколи ні з ким не повинен говорити про кіль­кість людей у своєму відділі, стан озброєння (скільки і яких кулеметів, гранатометів, гармат, скільки амуніції до них), який табір має відділ і що возить зі собою, назву відділу, псевда командирів, друзів, звідкіля і куди йде відділ, про кількість вбитих і ранених у боях, про кількість тих, які відстали по дорозі, про внутрішні справи відділу, про загальні йому відомі пляни на майбутнє, про харчування, про своїх командирів, про настрої, про місце таборування, розположення застав, стійок, про зв'язкові хати, до яких заходить відділ, про села, в яких зупинявся, псевда теренових провідників і їх організаційні пости. Одним словом, повстанець ніколи ні з ким не говорить про справи, які в який-небудь спосіб дозволили б ворогові виробити собі погляд про силу відділу, його пляни, тимчасове розташування, тил, зв'язок.

Боєць УПА мусить бути на кожному кроці чуйний і обережний, бо ворог є і діє в лісі і в селі, за кущем і під пільною межею, серед знайомих і добрих старих друзів, вдень і вночі, в погоду і сніговію. Кожен з нас мусить мати на тямці, що за нами постійно слідкують очі і вуха ворожих шпигунів-сексотів. Вони перебрані й закриті, часом дуже чемнмі й великі патріоти, часом, на перший погляд, уникають зустрічі з нами.

Заходячи в село, сам чи з друзями, боєць повинен остерігати себе і їх, щоб часом у розмові з населенням не проговоритися. Говорити можна про все; коли, одначе, заходить розмова на військові теми, то боєць повинен у тій же хвилині розмову перервати. Повстанець ніколи не може впиватися, п'яна людина не контролює своїх слів і по-п'яному все розкаже. Ніколи боєць не повинен говорити про військові справи з дівчиною, бо від дівчини й ворог може легко про них дізнатися. Коли б стрілець випадково попався в руки ворогові, йому не вільно на тортурах зрадити таємниці, бо зрада військової таємниці — це зрада своєму народові.

Про ці основні речі повинен знати кожний боєць УПА. Кожен з нас мусить дбати про її силу та міць та кожним свої вчинком причинятися до перемоги над ненависним ворогом. Нікому не вільно заплямувати почесного імення українського повстанця ні одним нечесним кроком, тим більше — зрадою воєнної таємниці.

Ми, — нащадки славних княжих воїнів, які вміли гідно боротися за свою Батьківщину, мовляв, "краще накласти головами, а не посоромити землі української", нащадки козаків запорожців, що конали на ворожих палях і сміялися ворогові у вічі, — йдемо сьогодні до боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.

Задивлені в героїчні постаті своїх предків, хочемо стати гідними їх спадкоємцями, яких навіть найбільш жорстокі тортури ворога не змусять зрадити таємницю.

В.Л. //Повстанець. Рік II, лютий 1945 р. Видає Українська Повстанча Армія. Ч. 3

Польова стійка

Загаліьні зауваження

Польова стійка (далі п.с.) – обезпечення на постої, складається з трьох людей (провідник і два зірці).

Завдання п.с. – забезпечити відділ на постої!

Обов'язки п. с.: Перш за все стійковий мусить пам'ятати, що життя його друзів, яких він обезпечує, в той час залежне від нього. Він мусить собі виробити почуття відповідальності та пам'ятати, що несумлінна служба на стійці може принести смерть для його друзів і для нього самого.

Тому стійковий під час служби на стійці всю свою увагу, весь свій зір та слух мусить спрямувати перед себе, то значить, у ворожий бік. Сам стійковий повинен бути гордий з того, що має змогу стояти на стійці зі зброєю в руках в обороні Батьківщини.

Стійковий, виходячи на стійку, мусить знати:

— кличку, умовлені знаки для зв'язку з чатою (як свист, ракета і т. п.);

— число: місце стійки і сусідниіх стійок;

— відтинок зорення;

— на які предмети в терені треба звертати увагу;

— відомості про ворога на свойому відтинку;

— місце чат, (місце ворога);

— власні відділи на передпіллі;

— дорога відвороту в разі наскоку ворога.

Праця п. с. вдень: стійковий мусить на своє місце заходити так, щоб його ніхто не помітив спереду. Місце мусить бути таке, з якого можна добре зорити. Стійковий мусить у терені добре зашитись (замаскуватись) і стояти яких 400-500 м від місця чат.

Місце вибирати десь на горбку чи на дереві, щоб якнай­більше терену засягнути своїм зоренням. Прийшовши на стій­ку, стійковий зорить, починаючи від себе, з-під ніг, так дале­ко, як лише може оком сягнути й відтак очима веде до себе; і так цілий час. При тому цілий час не відвертає уваги від своєї роботи. Всякі відомості про ворога подає своєму командирові умовленими знаками, не оглядаючись назад.

Уночі в закритому терені: стійковий стоїть ближче своєї хати, яких 100-150 м. Уночі користується більше слухом, як зоренням. Стійка стоятиме десь близько доріг чи десь в долині, де на горбок на тлі неба все видно. (Вночі з горбка чи з дерева в долину нічого не видно й не чути.)

Поведінка стійкового

Стійкового на стійці обов'язує тиша. Не вільно йому залишати місце стійки, сходитись із другими стійковими на балачки і т. п. Не вільно заснути, курити, співати чи гомоніти, входити з ким-небудь в якісь розмови, полагоджувати фізіологічні потреби, відкладати, або віддавати кому-небудь кріс, навіть своїм зверхникам, і то найвищим, бо це все відвертає увагу стійкового від праці та зраджує становище стійки, а його зрадити не вільно. Сам стійковий у той час не обезпечує відділу, бо його увага звернена на інше місце.

Коли стійковий на стійці тяжко захворів, нпр. мліє чи діс­тав атаки серця і т. п., він прикликає когось зі своїх друзів, щоб зголосив до командира чат. Якщо біля нього немає нікого близько, а він такий хворий, що не може далі стояти, тоді він одним вистрілом алярмує чату, і йому прийде зміна. Одначе сьогодні, в наших обставинах, де кожний стріл є алярмовим, не треба стріляти, а таки когось покликати умовленим знаком, свистом чи подібним засобом зв'язку.

Стійковий на стійці, обсервуючи свій відтинок терену, му­сить слідкувати, щоб ніхто не підкрався до відпочиваючих відділів. Звичайно, ворог, який хоче заскочити відділ, буде ста­ратися оминути наші п. с. Стійковий готовий у кожний мент до бою. Кріс тримає готовий до вистрілу, багнет (штик) на крісі, гранат загострений.

Якщо якась підозріла людина підходить до стійкового, стій­ковий відразу бере її на ціль і веде до себе та підпускає на яких 20-30 м [на мет гранати]. Сам залягає на становище і стримує прохожого словами — "стій", "кличка!". Крикнути треба так, щоб прохожий почув. Якщо він по одноразовім затриманні не стане, стійковий стріляє. Якщо ж прохожий знає і подає кличку, стійковий голосить: "Дорога вільна" і пускає прохожого. Якщо прохожий не знає клички, тоді стійковий командує "Обернись", "відкинь зброю", "руки вгору" і кладе його "долів". При тім загювідає прохожому, що буде стріляти, якщо він ворухнеться. (Стійковий мусить заглягти на становищі, тому що коли стій­ковий затримав прохожого "стій" той може на нього сипнути вогнем з автоматичної зброї чи кинути на нього гранату).

Стійковому на стійці не вільно людей легітимувати, реві­зувати, а тримати їх до зміни або покликати когось з чати. В разі, коли йдуть до командира якісь зв'язкові і просять, щоб стійковий запровадив їх до нього, стійковий не сміє залишити місця стійки, а заводить їх до свого командира чат,

На випадок, коли стійковий затримав прохожого "стій", а прохожий кричить "свій" — стійковий також не сміє його про­пустити, а кладе його на землю. Прохожого треба знати, хіба що він знає кличку, або якщо стійковий знає його особисто. При тому стійковий не сміє відвертати увагу від дальшого Обсервування свого відтинка терену.

Коли стійковий затримав якогось прохожого і його тримає, прохожий може пробувати викупитись у стійкового та обіцяє йому що-небудь; стійковий мусить пам'ятати, що погодитись на таку пропозицію — це найбільший національний злочин. Коли б стійковий відпустив такого типа, то за хвилину пропав би й він, і всі його друзі. Такого злочину стійковий не сміє допуститись. Стійковий не сміє в тому випадку ні з ким вда­ватися в розмову.

В разі, коли надходить більший ворожий відділ, стійковий повідомляє свого командира (чату). Сам залягає на становищі і трьома стрілами (в бік ворога) алярмує своїх. Одначе стійковий сам не сходить з місця стійки. Він, залягши на становищі, разить своїм вогнем ворога так довго, аж поки наш відділ розгорнеться до бою; тоді стійковий вертається визначеною згори дорогою до своїх. Ця дорога мусить бути така, щоб стійковий, вертаючись із місця стійки, не перешкоджав вести вогонь своїм відділам. Крім того, стійковий, відходячи, мусить уважати, щоб наш відділ не взяв стійку за ворога.

Стійковий мусить також глядіти, щоб на стійці не стрілити ненавмисне. У разі, коли стійковий стрілив до якогось прохо­жого, а той відразу впав (зайняв становище), тоді стійковий влучним вогнем старається знищити його.

Зміна стійки

Зміна підходить до стійкового, старий стій­ковий стоїть ще на стійці, не перестає ще зорити, а зорить до того часу, аж новий стійковий вдивиться в поземелля і пізнає його предмети. Коли новий стійковий приглянеться до позе­мелля, тоді старий передає йому стійку. Подає йому все те, що в терені він завважив за час своєї служби, а саме: на які пред­мети й на яке місце треба звернути спеціальну увагу, які рухи на передпіллі, чи проходив хтось з підозрілих людей, звідки й куди, чи чути якісь голоси, шелести чи помітно якісь рухи ї т. п. Коли стійковий голосить новому: "стійку в порядку пере­дав", а новий відповідає: "стійку в порядку прийняв", тоді ста­рий стійковий відходить до своєї чати.

Стійковий, виходячи на стійку, мусить бути готовий 15 хви­лин перед відходом. За той час командир, який випроваджує стійкового, мусить переказати стійковому його завдання і прига­дати всі його обов'язки. Тільки тоді стійковий може відійти.

Андрій Заяць //До зброї. Видає політичний відділ УПА. Рік 1, вересень 1943 р.
Із друкарні Української Повстанчої Армії Ч. 3

Таборовий правильник

Треба виховати дисципліну духа, що виховується обмеженнями

Джон Локк, духовний батько англійських джентельменів
і американського стилю життя

Загальні зауваження

1. Метою Спеціалізованого табору військового пластування “Звитяга” (надалі — табір) є моральна, фізична та розумова підготовка юнаків до виконання ними військового обов’язку перед Українською Державою в лавах Збройних Сил та інших силових структур України.

Завданнями табору є:

– плекати в юнацтва пластовий світогляд та моральну готовність до оборони Вітчизни;

– популяризувати професію військовика як гідний шлях самореалізації особи в суспільстві;

– ширити кращі історичні звичаї українського війська від княжих часів дотепер;

– надати юнакам основні знання і вміння з допризовної військової підготовки;

– плекати провідницькі здібності юнаків шляхом заохочення їх розвитку і удосконалення.

2. Гаслом табору є клич: “Перемога або смерть!”

3. Відзнака табору — давньоукраїнський рівносторонній хрест, виконаний в стилі руської плетінки. Хрест символізує тяглість української військової традиції.

4. На таборі діє відмінна від пластової українська традиція військового назовництва.

5. Легенда табору: “1944 рік, захід України щойно окупований більшовицькою Москвою, Українська Повстанча Армія веде безкомпромісну боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу”.

Учасники і взаємовідносини між ними

1. Участь в таборі беруть заприсяжені пластуни, які в таборі поділяються на три ступені:

– стрільці (учасники/ці від 14 до 16 років);

– підстаршина (розвідувачі/чки та скоби/вірлиці у віці від 16 до 18 років);

– старшина (старшопластуни прихильники/ці, старші пластуни/ки та пластуни сеньйори/ки).

2. За своїм посадовим становищем і ступенем одні учасники табору по відношеню до інших можуть бути провідниками або підзвітними. Провідниками є:

– старшина для підстаршини і стрільців;

– підстаршина для стрільців.

3. Провідники, яким учасники підзвітні хоча б тимчасово, є їх прямими провідниками. Найближчий до підзвітного прямий провідник є його безпосереднім провідником.

4. Провідником, у випадку коли учасники не підпорядковуються один одному, і їхні взаємовідносини не були визначені прямим провідником, є вищий з них за посадою, а у випадку однакових посад, старший за віком.

5. Накази віддаються, як правило, в порядку підзвітності. За крайньої потреби вищий провідник може віддати наказ підзвітному, минаючи його безпосереднього провідника, про що повідомляє безпосередньому провіднику підзвітного чи наказує підзвітному особисто доповісти своєму безпосередньому провіднику.

6. Наказ має бути сформульований виразно, не допускати подвійного тлумачення й не викликати сумнівів у підзвітного.

7. Підзвітний отримавши наказ, відповідає — “Так є” і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно зрозуміли відданий наказ, провідник може вимагати від підзвітного, який його одержав, коротко передати зміст, а той — за потреби, звернутись до провідника з проханням уточнити наказ.

Структура

1. Учасники табору об’єднуються в таких відділах:

– рій (3-15 стрільців) на чолі з ройовим та його заступником з числа підстаршини чи стрільців;

– чота (2-4 рої) на чолі з чотовим та його заступником з числа підстаршини;

– сотня (2 чоти) на чолі з сотником із числа старшини та осавулом, писарем, обозним тощо з числа підстаршини;

– курінь (2 сотні) на чолі із курінним отаманом, хорунжим, осавулом, писарем, суддею, обозним тощо з числа старшини.

2. На таборі відбувається зміна обов’язків підстаршини та стрільців.

Обов’язки та права учасника

1. Учасник табору зобов’язаний:

– робити тільки те, що визначено проводом;

– дотримуватись окреслених проводом правил безпеки;

– для відлучення з місця розташування свого відділу отримати дозвіл прямого провідника з числа старшини;

– у всіх справах до проводу звертатись через безпосереднього провідника;

– при виконанні наказу, коли інший вищий провідник видасть новий наказ, який перечить першому, доповісти про це провіднику, що видав другий наказ та у випадку його підтвердження виконати останній;

– якнайшвидше подавати звіт провіднику, що видав наказ і безпосередньому провіднику;

– розмовляти літературною українською мовою;

– користуватись виключно своїм таборовим псевдом, звертатися до інших учасників через слово “Друже” і називати їх також за псевдами;

– суворо дотримуватись пластової таємниці (приховувати: своє та своїх знайомих ім’я, прізвище, місце проживання тощо; програму табору, доручення та інші отримані відомості);

– непомітно і якнайбільше дізнатись про інших учасників;

– постійно підтримувати природну чистоту в місцях свого перебування;

– суворо дотримуватись звукового, димового і світлового маскування;

– негайно зголошувати усі свої захворювання, знайдені в таборі речі та інші пригоди через безпосереднього провідника до прямого провідника з числа старшини;

– мати постійно охайний вигляд (носити визначений проводом однострій; спорядження має бути постійно чистим; забороняється тримати руки в кишенях і ходити незаправленим);

– мати постійно при собі найменше 500 грам води;

– користуватись виключно сухою деревиною (пеньки залишати висотою до 20 см),

– домагатись від інших учасників точного виконання всіх їхніх обов’язків та бути в цьому для них особистим прикладом.

2. Учасник має право:

– із посадових та особистих питань звертатись до свого безпосереднього провідника, а за необхідністю і до вищого провідника;

– у випадку незгоди з наказом висловити своє незадоволення прямому провіднику, але після виконання наказу і без свідків;

– бути звільненим від покарання за невиконання свого обов’язку, якщо матиме на це поважну причину, завчасно повідомить її особисто безпосередньому старшині та отримає в нього відповідне розуміння.

3. За порушення цього правильника та провини проти пластових законів і приписів, провід табору у денних наказах виносить:

– попередження (за незначне одноразове порушення);

– перестороги (за значне одноразове порушення або за три попередження);

– комендантську пересторогу (виключення з табору у наслідок трьох таборових пересторог).

Таборові перестороги тягнуть за собою першу, другу або й третю пластову пересторогу, які виносяться після табору в юнацьких куренях і станицях на основі таборових пересторог згідно з відповідним поданням проводу табору.

4. За найкращі осяги у здійсненні цього правильника та взірцеве виконання пластових законів і приписів, провід табору у денних наказах надає:

– вирізнення (за незначний одноразовий осяг);

– відзначення (за значний одноразовий осяг).

Таборові відзначення відповідають четвертому і третьому, а першунство на таборі — другому пластовому відзначенню, які надається після табору в юнацьких куренях чи станицях на основі відповідного подання проводу табору.

Обов’язки стійкового

1. Стійковий є особою недоторканою і підпорядковується виключно прямим провідникам.

2. Головним обов’язком стійкового є стеження за порядком у визначених йому межах та вжиття відповідних заходів щодо його дотримання. Стійковий також зобов’язаний:

– при наближені будь-кого питатись: “Стій, гасло!”;

– того, хто вірно вказав гасло, вітати таборовим гаслом і пропускати далі;

– коли гасло не назване чи назване невірно, а також у випадку нападу, подавати команду “Сполох!”;

– про всі підозрілі ситуації повідомити наступну стійку або безпосереднього провідника.

3. Стійковому суворо забороняється: самовільно залишати стійку, говорити без потреби, читати, спати, сидіти, притулятись до чого-небудь, їсти, пити, справляти фізіологічні потреби тощо.

4. Виряд стійкового — пластовий однострій, годинник, ліхтарик, свисток, дощовик.

Кінцеві зауваження

1. Правила особистої гігієни в таборі:

– нігті на руках та ногах повинні бути коротко обрізані;

– черевики бажано взувати на дві пари шкарпеток з натуральних тканин, які добре вбирають вологу та захищають шкіру від надмірного тертя об стінки черевика;

– щонайменше кожного ранку і вечора витріпувати свій виряд;

– ретельно вмиватись, щодня;

– чистити зуби бажано двічі на день, після їжі;

– постійно слідкувати за чистотою всіх частин тіла;

– мити руки, перш ніж братись за приготування і споживання їжі;

– негайно, після приготування гарячої їжі, вимивати казанок і ложку;

– уникати намокання виряду, негайно сушити мокрі чи вологі речі;

– після виходу з лісу до місця ночівлі бажано провести самостійний та взаємоогляд для своєчасного виявлення кліщів;

– за наявності умов, після маршу чи перед сном, бажано помити ноги від бруду та вдягти на ніч сухі, теплі шкарпетки (ноги краще відпочинуть);

– для повноцінного відпочинку одяг, в якому здійснюється сон, має бути сухим та теплим.

2. Система таборових наказів-сигналів включає наступні свистки:

– один довгий (“Позір!”);

– багато довгих (“Сполох! Збірка з повним вирядом!”);

– черга коротких (“Збірка провідників відділів!”).

Всі інші правила подаються додатково в денних наказах.

Клятва на вірність народові України

Великий чин наших лицарів вчить вірності ідеалам
і умінню підпорядковуватись

Симон Петлюра

Я (прізвище, ім’я, по батькові) вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції, законів України, зберігати державну і військову таємницю.

Я клянусь захищати Українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності.

Я присягаю не зрадити народу України.

Постанова Верховної Ради України № 1936-XII від 6 грудня 1991 р.

Рекомендована література

1. Каляндрук Тарас. Таємниці бойових мистецтв України. – Львів, Піраміда, 2003. – 288 с.

2. Крип’якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія Українського війська (від княжих часів до 20-хроків XX ст) /Упорядник Б. З. Якимович. – 4-те вид., змін. і доп. – Львів: Світ, 1992. – 712 с.

3. Гриневич В., Гриневич Л., Якимович Б. Історія українського війська (1917-1995). Упорядник Я. Дашкевич. – Львів: Світ, 1996. 840 с.

4. Статути Збройних Сил України. Положення про проходження військової служби / Упоряд.: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. – Київ: Атіка, 2002. – 640 с. Або – www.mil.gov.ua.

5. Буркут Ігор. Військові традиції і сучасність. – Чернівці, “Молодий буковинець”, 1998. – 160 с.: 16 іл.

6. Макнаб К. Психологическая подготовка подразделений специального назначения /Крис Макнаб. – Пер. с англ. Ю. Боднарева. – осква, ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 384 с.: ил. – (Спецназ).

7. Командир полка /В. А. Меримский, А. Ф. Мишагин, Ю. Д. Баскалов и др.: Под. ред. В. А. Меримского. – Москва, Воениздат, 1988. – 320 с..

Виховання повинно стояти вище за освіту;
воно потрібне навіть в тому випадку, якби на підготовку новобранця даний був навіть один тільки день генерал М.І. Драгомирів

Тактична підготовка

Боевые уставы наших Вооруженных Сил пока отражают лишь суть классического общевойского боя в крупномасштабной войне. Когда действия любого даже незначительного подразделения поддерживаются артиллерией, бронетехникой и авиацией. Расхожей стала фраза о том, что мы все время готовились к войне минувшей, утрачивая бесценный опыт малых военных конфликтов. Не обобщался и не изучался в войсках опыт разгрома бандеровских формирований на Украине и “лесных братьев” в Прибалтике, операций в Венгрии (в 1956 г.) и Чехословакии (1968 г.), сражений в Китае и Корее, боевых действий во Вьетнаме, боев в Конго и Сомали. Наконец, трудно назвать хорошо усвоенным опыт двух малых войн в Афганистане и в Чечне. После великой Отечественной войны наши солдаты и офицеры воевали в общей сложности в 20- ти странах мира. Но, как это ни странно, способов ведения тех боевых действий не нашли отражения в наших боевых уставах.

Маленькие хитрости огневого боя// CD-ROM Спецназ ВДВ. Москва, 2000.

Основні елементи партизанської тактики УПА

Загальна характеристика елементів тактики реґуляриої й партизанської армії

Коли брати за основу реґулярну армію, що діє в нор­мальних умовах державного життя, то засоби й мож­ливості партизанських відділів у порівнянні з нею ду­же малі й обмежені. Але зате партизани завдяки своїм малим відділам та використанню маневру й руху за певних теренових умов і воєнних хитрощів можуть піднести ефективність (успішність) своїх бойових дій до тієї міри, що вона може в певних умовинах майже зрівноважити числову, організаційну й технічну перевагу ворога.

Розглядаючи поодинокі елементи, що мають вплив на тактику, хочемо вказати на їх додатні чи відемиї сторінки на партизанські дії.

Щодо питання співвідношення сил, то сили ворожої регулярної армії, що має ще на допомогу поліцію та

напввськові чи поліційно-військові формації (в часі миру якраз поліція веде боротьбу з повстанцями), ду­же часто й десятикратно переважають сили повстан­ських відділів. Вони (ворожі сили) теж краще вивіновані, вишколені, узброені та мають добре вишколе­ний командний склад.

Партизанські відділи, звичайно, малі, слабше вишко­лені (багато зовсім ні), гірше вивіновані, різно узброені, та не мають таких фахових, вишколених стар­шинських кадрів.

Ці недоліки партизанських відділів у великій мірі рівноважать: кращий моральний стан (відвага, завзяття, риск, посвята) повстанців та ідея, за яку вони борються (знають, за що борються), загартованість на холод і голод, партизанська вигадливість і винахід­ливість (з десятистрілок роблять ручні кулемети, пе­реробляють советські набої до німецької зброї і т. д.), максимальне й найкраще використання тих засобів, що їх мають. Вишкіл поодиноких повстанців перево­диться і поповнюється досвідом, здобутим на полі бою, та вирівнюється спритом і воєнними хитрощами пар­тизанського командира.

Крім величезної численної переваги, ворог має над повстанськими відділами ще й таку ж велику техніч­ну перевагу, а саме: важку зброю піхоти (важкі куле­мети), артилерію, танки, літаки. Щоб могти цю коло­сальну технічну перевагу ворога бодай частково зрів­новажити, партизани діють малими відділами, в за­критому, важкопрохідному терені, використовуючи для своїх дій всі природні перешкоди й ніч та в широкому маштабі маневри й рух. Таким чином вони не дають ворогові змоги використати проти себе цієї так великої технічної переваги. Вони стараються представляти собою надто малі для ворожої техніки цілі, (шляхом роздрібнення), що легко губляться в терені, швидко зникають, і до яких неможна дібратися важкою, зброєю.

Зрештою партизани стараються нищити всі ці тех­нічні засоби ворога, де й як тільки це можливе, недопускати їх на поле бою шляхом нищення мостів, скла­дів пального, гаражів і т. д.

Дуже велику перевагу над партизанськими відділа­ми дає ворогові політично-адміністративна організація терену та засоби транспорту і зв'язку (районні осередки, станиці, МВД-МҐБ, шляхи, авта, залізниці, теле­фони, телеграфи, радіостанції і т. д.). Зорганізований та впорядкований терен дає ворогові сильну оперативну ба­зу, можливість швидкої комунікації та перекидання ча­стин у терені, де появилися партизани. Тому при вся­ких діях партизанські командири мусять брати це до уваги і, або старатися ці засоби організації терену (адміністрація), зв'язку й комунікації нищити чи знешкідливлювати, або так вести дії, щоб ворог не міг їх (тих засобів) використати проти нас (блискавична по­ява, чин і зникнення відділу, використання умов те­рену й ночі, сувора конспірація, заздалегідь пригото­вані місця відступу і скриття та тому подібне).

Кожна регулярна армія в нормальних умовах діє звичайно вздовж якогось фронту, маючи перед собою ворога, а за собою — запілля (базу), з якої вона чер­пає поповнення, і яке дає змогу на відпочинок вичерпаним в бою частинам та на лікування ранених і хво­рих.

Партизанські відділи того всього в такому розумінні не мають. Ворог кругом них, вони мусять діяти серед во­рога, не маючи ніякого ні запілля, ані найменшого зовсім спокійного і безпечного кутка. Полем бою партизана — цілий окупований терен, фронт на всі сторони, кожної хвилини можливість зудару чи зустрічі з во­рогом. Партизан мусить бути вічно насторожений, вічно готовий до бою. Мусить уміти чувати, навіть у сні.

Це незвичайно важливий момент, що дуже дається в знаки партизанам. Цю від'ємну сторінку партизанської дійсности можна почасти зрівноважити. Зрів­новажується вона з однієї сторони створюванням частими наскоками на ворога й засідками такого самого стану непевности й нервового напруження і для во­рога (постійна непевність і нервове напруження «з'ї­дають» моральні сили ворога), з другої сторони прихильністю, жертвенністю і допомогою населення (хар­чами, вивінуванням, переховуванням партизанів, здо­рових, хворих і ранених, розвідкою, тощо) та зарадністю самих партизанів (здобуванням зброї та вивінувания в ворога, конфіскатою ворожого майна з колгоспів, молочарень, магазинів, тощо). При цьому пов­станці повинні дуже вважати на те, щоб не надужи­вати доброї до нас постави населення нерозважними кроками (иеконспіративною поведінкою й непотрібним наражуванням населення на небезпеку) та всією своєю поведінкою, ширенням наших кличів і вказуванням на займанницько-руїнницьку політику ворога, проти якої ми боремося, старатися з'єднувати собі це населення.

Населення в районі постійних дій партизанів є зви­чайно своє і прихильне до партизанів (чи то бодай невтральне). Це дуже улегшує партизанам роботу. Але щоб користі з населення були ще більші, то треба над цим постійно працювати — виховувати населення. І то не тільки політичне щодо цілів нашої боротьби, воро­жої руїнницької політики, але й практично щодо по­ведінки у стосунку до ворога (конспірація, фальшиві інформації для ворога, розвідка для нас, пропаґанда серед ворожих частин, саботування доручень ворога, тощо); і то виховувати не тільки словом, а й усією своєю поведінкою (також конспіративною). Бо шкода кожного нашого слова, коли хоча б найменшим своїм ділом заперечено те, що говоримо (напр., не кажемо говорити про організаційні справи, а самі говоримо!). Обов'язком кожного партизана є звертати увагу дов­кілля на похибки, що їх воно робить.

Однак, яке добре й яке прихильне не було б до нас населення, ми ніколи не повинні говорити йому ні про які організаційні справи (особливо про персональні, про завдання, чи проведені дії, про місця побуту, спроби руху, квартирування, воєнні хитрощі, власні втрати, стан зброї). Бо навіть серед найкращого гур­та може трапитися зрадник, або вістка, навіть у доб­рій вірі подана, може так поширитися, що дійде до сексота.

Дуже велику прислугу партизанам при виконуванні їх завдань можуть зробити терен та відповідне вико­ристання пори дня й погоди та вміння достосуватися до довкілля (маскування). Але ці речі треба постійно студіювати і знати. Партизан мусить вміти ходити з відкритими очима, мусить вміти дивитися (обсервувати), бачити (помічати) й запам'ятувати собі бачені речі та використовувати досвід.

Дата добавления: 2015-07-18