Про що повстанець не повинен ніколи ні з ким говорити? 2 страница

Це може комусь на перший погляд видаватися ма­ловажною річчю. Але це дуже важливе, зокрема ж для умов партизанського життя, і воно нераз рішає про успіх партизанських дій та про життя чи смерть окремих людей, а то й цілих відділів.

У нас в загальному на ці справи в минулому не звертано уваги взагалі, або ж дуже мало (через від­сутність туристики в мирних часах). Пересічно наш громадянин заледве слабо знає свою найближчу око­лицю (4 до 5 км довкруги свого місця проживання). Нераз коли треба обминати якийсь небезпечний пункт, виявляється, що зв'язковий крім головної дороги чи стежки вже не знає інших, вночі не орієнтується в терені, блукає, нераз усю ніч водить людей по полях. Добрий партизан повинен добре знати свій терен так, щоб у найтемнішу ніч міг дати собі раду в усіх на­прямках. Він повинен знати всі стежки, всі проходи, дороги навпростець, закриті місця, броди, терен, куди закрито можна підійти, чи перейти, де можна скритися, зробити засідку, тощо так, щоб у потребі не му­сів шукати на мапі, чи розпитувати, але щоб уже сам це знав. Це тимбільш важливо, що ворог також уваж­но студіює терен. Напр., раз чи двічі емґебист побуде в селі і вже знає всі підходи, закриті місця, стеж­ки, тощо.

Особливо, коли знаходимося в якомусь терені пер­ший раз, то повинні старатися зараз таки пізнати його та добре зорієнтуватися в нім (де, які місця добрі для відступу, звідки може зайти ворог, де поставити стій­ки, тощо). І постійно, куди б ми не йшли, завжди по­винні студіювати терен, запам'ятувати собі нові зав­важені речі, або їх зміни, чи то поодинокі предмети, важливі об'єкти (мости), оцінювати їх під кутом пар­тизанських дій і можливостей використати чи потре­би знищити їх.

Щодо пори дня, то слід пам'ятати, що кожна пора має свої злі і добрі сторінки. Вдень нас далеко видно, але й ми дальше бачимо. Зате вдень ворог, особливо в відкритому терені, може краще використати проти нас свою численну й технічну перевагу (тому то «ніч наша і ліс наш»). Для того теж партизани використовують денну пору тільки для дій (рухів, бою) в закритому терені, чи то, коли до того змушені обставинами.

Ніч, зокрема ж темна, прикриває усе. Поле зорення вночі дуже обмежене і не дає ворогові змоги на вільний обсервований вогонь, особливо ж важкої зброї, та на належне використання технічної, а почасти й чис­лової переваги (бо розгортання сил утруднене); ніч унеможливлює справне керування боєм і дуже часто доводить до грубих тактичних промахів сутичок по­між власними відділами, (заблукання, тощо). Ніч під­силює момент непевности і паніки. Тому то добре зорганізований і зіграний, навіть невеличкий, відділ, що має добру розвідку, може нанести величезних втрат і вдесятеро сильнішому ворогові. Момент заскочення грає при тому дуже важливу ролю.

Однак при нічних боях слід теж пам'ятати, що во­рог може вжити світляних ракет і прожекторів. Тому слід старатися, наскільки це можливе, підходити до ворога закритим тереном.

З другої сторони ніч має для партизанів і деякі свої відємні сторінки. Вночі поле зорення і для нас дуже обмежене, тому легко наскочити на ворожу засідку, ворогові в самі руки, або розгубитися. Тому слід па­м'ятати про обезпечення, зв’язок і місце збірки та кличку на випадок розбиття.

Вночі дуже добре все чути. Нераз найменший ше­лест, чи шепіт, скрипіння взуття чи шелестіння одягу чути на далеку відстань, зокрема ж «по росі». Тому, слід старатися ходити й говорити якнайтихіше, постійно приставати й наслухувати, старатися, щоб не бряжчала зброя й виряд та не скрипіло взуття.

Слід пам'ятати про колір убрання (маскування), особливо ж в ясні ночі. Не добрі тут барви: біла, чор­на й загалом темні. Не дуже добра й темнозелена. Най­кращий тут «вибляклий», полинялий дреліх такий, як у ньому ходять большевики, або ясносіра барва (мішанина ясніших і темніших барв). На дорогах і на дуже сухій землі, чи стерні, надається вночі вилиняний, дуже ясний дреліх, або ж дуже ясносіра барва.

Слід пам'ятати, що навіть у найтемніші ночі добре видно силюет людини на тлі неба (при переходах че­рез хребти гір), далі — що проти місяця видно краще, бо бачимо затінену частішу предмету чи особи, ніж як маючи місяць за собою (в білому світлі місяця кон­тури й барви зливаються), особливо, коли барва пред­мету чи одіння достосована до барви довкілля; слід пам'ятати, що рух дуже зраджує — впадає в очі. Слід пам'ятати, що в світлі не вільно бігти, бо помітять.

Таких способів тисячі: їх у такому загальному ог­ляді годі й перелічити, то ж взято лише декілька прикладів. Ті речі зрештою треба уважено студіювати й розвивати щораз дальші способи. Найкраще вчи­тися тих речей тим, що обсервуватимемо себе і дру­гих та проводитимемо відповідні вправи — навіть в часі маршу чи на стійці. Напр., двоє людей говорить потихо, а третій, відійшовши на деяку відстань, при­слухається і стверджує, з якої відстані вже було чу­ти шепіт. Тоді на зміну йде другий, і т. д. Або ще так: один стоїть на місці, а другий іде раз проти місяця, а раз у протилежний бік і тоді інші стверджують, на скільки кроків було видно особу, чи предмет в одному й другому випадку. Потім можна ще стосувати зміну барв одягу, тощо. Коли приходиться нам іти рівнобіжно до дороги так, щоб з дороги нас не було видно, то найкраще спершу поставити одного повстанця близько дороги, щоб ствердив, на якій відстані від до­роги вже справді не було видно окремих людей, чи групи осіб (група бо завжди скоріш впадає в очі). Тільки таким способом може партизан легко навчи­тися ходити вночі й добре маскувати себе.

Лиха погода (дощ, сніг, завірюха) помітно влегшує виконання даного завдання (дії), але ж зате куди біль­ше вичерпує людей; тоді завжди слід подбати про при­міщення і відпочинок після дії. Вплив такої лихої по­годи на ворога — психічний і фізичний, такий самий, як і вплив ночі; слід пам'ятати при ній про момент за­скочення.

Щодо вивінування (одяг, взуття, мапи, компаси), прохарчування і санітарних справ, то партизани не мають ніяких певних постійних баз, як це є у випадку регулярної армії. Вони залежні від того, що здобудуть собі від ворожих відділів, з маґазинів, молочарень, колгоспів, або ж дістануть від населення. Повстанець повинен вміти переносити брак того, чи іншого, пови­нен бути загартованим на спрагу, голод і холод. Він не повинен вимагати для себе від селян речей, яких вони самі не мають, чи не їдять (бо й таке бувало). Оче­видно, що коли партизанові хтось не хоче дати їсти, хоч має й може, то цей не стане церемонитися й за­бере силою, однак тільки в випадках виразної иеприхильности, чи ворожого наставлення даної особи.

Про санітарні справи (лікування хворих і ранених) треба вже заздалегідь подумати. Треба мати під ру­кою малу аптечку, бодай з найконечнішими речами, та когось (санітар, медсестра), хто дбав би про сані­тарні справи, і хто на тому розуміється, вмів би дати бодай першу поміч. Це має у відділі дуже велике зна­чення, не тільки матеріяльне (допомога хворим), але й моральне.

Конспірація — основний елемент партизанської тактики

Тепер торкнемося ще трьох дуже важливих чинни­ків, від яких остаточно залежить успіх чи неуспіх бойових дій партизанських та боївкарських відділів, а разом з тим і доля всього визвольно-революційного руху поневоленої нації, а саме: конспірації, розвідки й досвіду.

Конспірація — це основа кожного нелегального (під­пільного) руху поневолених націй, руху, що нераз му­сить тривати цілі десятки років (ОУН в часі польської окупації ЗУЗ, СВУ на Наддніпрянщині і нелегальні організації в царській Росії і т. д.).

У цій статті не станемо торкатися самих засад кон­спірації та різних способів її здійснювання. Тут тільки з'ясуємо, яке значений має конспірація в цілості справ українського визвольно-революційного руху, а зокрема в бойових діях партизанських і боївкарських відділів.

Конспірація — це система таємних заходів, що їх політичні організації, які перебувають у конфлікті з пануючим режимом, стосують у боротьбі проти своїх ворогів (себто проти даного режиму) й противників для осягнення своїх політичних цілів. Конспірація має на меті охорону організаційного апарату від ударів противника, що має в руках величезну числову силу, технічну, організаційну і т. п. перевагу, і якому через те в відвертій боротьбі організація ніяк не могла б протиставитися. Щоб могти бодай почасти паралізувати ці переваги ворога, підпільна організація закривае (конспірує, тримає в цілковитій таємниці), людей | (прізвища, число, функції), побудову організаційних клітин (референти, ділянки, пости, залежності), різміщення своїх сил в терені, способи дій і засади боротьби (тактику), задуми й дії (які переводиться), власні втрати і загалом усе, що давало б ворогові якінебудь дані щодо складу, числа, способів діяння, а навіть побуту й щоденного життя членів організації.

Коли визвольно-революційна організація добре законспірована (ворог про неї нічого не знає), тоді вона, хоча б навіть не була велика числом, але сильна духом і характером — може завдати ворогові дуже великих (в першу чергу моральних і політичних) шкод, при власних якнайменших втратах і дуже великих успіхах (теж в першу чергу морального й політичного характеру).

В обличчі добре законспірованої організації ворог стає безсилим. Його б'ють, йому шкодять, а він не може вдарити, не може боронитися, не знає, яка сила криється в цій організації. Хіба відразу нищити весь народ. Але це не виходить знов політично і коштує ворогу багато власних жертв і зусиль.

Кожний новий удар деморалізує ворога, показує йому його безсильність (хоча б не знати скільки мав танків, літаків і гармат), безрадність, підриває у ворожому таборі довір'я мас до свого проводу, до доцільности його методів, викликає в його людей страз перед цією організацією, розхитує ворожу адміністрацію і т. д. А на зовнішньому, міжнародньому полі авторитет даної держави окупанта паде щораз нижче вочах світу та заохочує його противників використати нелад і революційний рух внутрі його держави для своїх порахунків, а це в свою чергу створює воєнну ситуацію, придатну для всенародного зриву і здобуття |воєї держави.

З другої сторони такі дії й успіхи добре законспі­рованої визвольно-революційкої організації підносять на дусі власну націю, з'єднують визвольно-революцій­ному рухові нових прихильників, симпатиків і членів, спонукують народ до активнішої допомоги революційному рухові і жертв для цієї мети, підсилюють по­чуття єдности внутрі нації, роблять націю відпорною І на всякі провокації і деморалізаційні заходи ворога тощо. А на зовнішньому форумі підносять визвольно-революційний рух, а з ним і всю націю в очах світу, і з'єднують їм симпатії, вводять в коло міжнародних заінтересуваиь (допомога на політичному й військо­вому полі).

Само собою, що й ворог дуже добре здає собі спра­ву з того всього, себто якою силою є добре законспірована організація і докладає всіх зусиль і ще більших коштів (видатків на поборювання революційних рухів нічим не обмежується!) для поборювання рево­люційно-визвольної організаці всякими засобами, особ­ливо ж шляхом деморалізації населення, донощицтва і провокації.

Ідеальний стан конспірації був би тоді, коли б ворог не мав змоги нічогісенько довідатися про внутрішні справи організації. Але ідеального стану конспірації ніколи не можливо осягнути тому, що рух, робота й дії даної організації розконспіровують її в меншій чи більшій мірі, розкриваючи деякі моменти організацій­ного життя (особи, способи дій і т. д.). Треба собі зда­вати справу з того, що чим більше розгорнено працю внутрі і дії назовні, то все те важче законспірувати (роботу, дії), то більші можливості розконспірування.

Та річ не в тому, що в перших моментах (праця, дії, число членів) не можливо дотримуватися засад ідеаль­ного законспірування організації (найкращим законспіруванням було б взагалі нічого не робити). Це т. зв. «вища сила», це вимоги роботи, це від нас не зале­жить. І якщо б ворог знав про організацію тільки те, що спричинене цією, як сказано, «вищою силою», то він знав би ще дуже мало, і великої шкоди від цього для організації ще не було б.

Але дуже часто члени організації (часом навіть несвідомо), говорячи про справи організації з непокликаними людьми (навіть у найкращій вірі) чи пово­дячись невідповідно в терені, розкривають перед во­рогом ту чи іншу сторінку організаційного життя і да­ють ворогові вгляд у справи організації, чого він так дуже добивається. Може ті, люди, що так легкодуш­но говорять про організаційні справи й не розуміють, якого страшного злочину вони тим чином допускають­ся як щодо організації, так теж і для всієї визвольної справи, якої колосальної шкоди вони завдають орга­нізації розкриттям найдрібнішої справи, як вони лег­кодушно самі допомагають ворогові її (організацію) розкривати й нищити, як вони тим самим вибивають з її рук найсильніші її арґументи — найпевнішу зброю проти ворога та, як таким чином вони (може й несвідомо) стають ворожими агентами чи сексотами. Або ще гіршими, бо вони мають вгляд в справи орга­нізації, вони мають що «сипати», до них їхні товариші мають довір'я, якого вони надуживають, через що не один таки член, їх товариш, накладає головою.

Може, й несвідомо вони це роблять. Але від того справі зовсім не легше і фактом є, що від них ворог довідався про організаційні справи, отже вони зрадили організаційну таємницю. А шкоди, що через це потерпіла організація, нічим не дадуться повернути. Бо ворог, раз діставши нитку до справи організації, буде докладати всіх зусиль, щоб далі і далі її розмотувати. Запопадливо збираючи навіть — на перший погляд — дрібнички про організаційні справи й зіставляючи їх ніж собою, він з часом отримає досить вірний образ зрганізаційних справ.

Так отже, бачимо, якою колосальною зброєю може 5ути в руках організації справжня конспірація і скіль­ки жертв та шкоди зазнає організація й нація, якщо гакої конспірації немає.

Розвідка — передумова успіхів партизанської тактики

Так, як у конспірації ми стараємося, щоб перед во­рогом якнайстаранніпю закрити визвольно-революцій­ний рух: організацію і все, що до неї стосується, так, з другої сторони, ми завжди повинні старатися якнай­більше довідатися про ворога: про його силу, розмі­щення, пляни, дії, способи дій, магазини, склади, втра­ти, настрої серед війська, адміністрації, мас, словом, про все, що він собою уявляє та що задумує зробити.

Збирання таких вісток — це розвідка.

Не будемо тут спинятися над родами, методами й способами розвідки. Йдеться тут про те, щоб вказати на її велику ролю в визвольно-революцшнш роботі, зокрема, коли йдеться про бойові дії партизанських відділів.

Як ворог, при добрій конспірації з нашої сторони, стає безсилим, не можучи по нас ударити чи пере­шкодити нашим діям, так і ми без належно постав­леної розвідки не можемо як слід і з добрим успіхом вдарити по ворогові, нанести йому шкоди, чи, не зна­ючи про його намір, перешкодити йому нанести нам шкоди, чи випередити його.

Тому кожний член організації, а то й кожний член нації повинен постійно збирати вістки про ворога, по змозі їх перевіряти і по інстанції подавати вгору. Особ­ливо, коли йдеться про пляни ворога щодо організації (концентрація ворожих сил, гарнізони, засідки, об,яави та способи їх переводження тощо).

Але розвідчі вістки — це не фантазії, а голі, реальні факти, без прикрашувань і здогадів тих осіб, що по­дають це. (Здогади слід подавати окремо, зазначувати їх, як такі). Факти, по змозі провірені, за поданням джерела (сам бачив, чи чув, від кого).

Можемо сміло ствердити, що у нас ще люди не вмі­ють збирати матеріялу без додатків і прикрашувань, чи перекручувань, і подавати його до вищої інстанції. А вартість мають тільки правдиві, дійсні факти, доне­сені в по ру. Всякі фантазії тільки вносять хаос та через те тільки шкодять, затемнюючи наше справжнє знання про ворога. Крім того треба ще пам'ятати, що ворог може навмисне пускати різні сплетні, щоб нас дезорієнтувати, відвертати нашу увагу в інший бік, непокоїти. Розвідчу справу треба починати ставити від найпростішого. Найперше треба навчити людей обсервувати, помічати, слухати, запам'ятузати, і те, що зна­ють, передавати вірно, просто, без прикрашувань, пе­рекручувань і додатків, у формі донесення. Це буде одночасно і школення і певна користь.

Від цих простих справ треба послідовно переходити до щораз важчих. Завжди головне те, щоб добре обсервувати, слухати, подавати правду та провірити факти й джерело інформації.

Нижчі теренові організаційні чинники повинні ці розвідчі дані збирати, порядкувати і передавати, ко­му треба.

Розвідка — це вуха й очі підпільної організації.

Партизанський відділ без належної розвідки — це так, як змагун-борець на сцені з зав'язаними очима й позатиканими вухами. Особливо, коли йдеться про певні дії, то їх завжди повинна попереджувати со­лідна розвідка щодо сил ворога, їх розміщення, озбро­єння, способу забезпечення об'єктів, терену тощо.

Бойовий досвід — основний капітал боротьби

Як уже згадано, наука тактики таких засад веден­ня боїв, що відповідали б усім можливим умовам, не подає. Усе, що подається в тих чи інших правильни­ках, це тільки приклади (яких може бути тисячі), на основі яких здорово думаючий командир має виробити собі погляд на раціональне ведення бою відповідно де умов і засобів, що їх має до диспозиції (люди, їх якість і вартість, вивінування і т. д.), та сил ворога. Це тим більше стосується до партизанських умов, де найкращим правильником і школою є досвід, здобу­тий на полі бою і дуже часто окуплений кров'ю.

Цим ніраз не хочемо сказати, що військові правиль­ники нічого не варті. Навпаки! Вони дають певні основи військового знання, певний здобутий вже досвід, певні приклади, школять розум і заставляють до зорганізованого, практичного й ясного тверезого думан­ня, до ясного, короткого викладу свого рішення в наказі.

Але досвіду з поля бою ніщо не може заступити!

Скільки то військових правильників з вибухом вій­ни підпадає основним змінам! Знання основних воєнних засад, трохи військового таланту і досвід роблять з людини справжнього вояка й командира.

У нас на досвід замало звертано уваги. Робили це |окремі командири, що вже мали вроджену командирську іскру й військовий талант. Однак, було б дуже побажане, щоб ці командири збирали свій досвід на письмі (як воно робиться в кожній армії на війні) і поділилися з другими, щоб цей досвід можна було охопити в певні рамці і на його основі створити наші власні військово-партизанські правильники, випробувані на полі бою, достосовані до наших умов.

3 другої сторони навіть найкращий досвід нічого не вартий, якщо його не стосувати в практичному житті.

Досвід, окуплений кров'ю, це надто дорога річ, щоб стати власністю тільки декількох людей. Досвідами треба ділитися з другими, щоб заощадити нових жертв при здобуванні тих же досвідів.

Як бачимо з цього короткого перегляду окремих елементів, що складаються на ті чи інші тактичні за­сади, розумне використання цих елементів і певних моментів та умов визвольно-революційних змагань дає партизанам, не зважаючи на численну, технічну, чи інші переваги ворога, змогу, не тільки йому (ворогові) чинно протиставитися, а й у зорганізованій формі перетривати довший час і у відповідний момент очолити загальний зрив нації.

Ратник, інструктор старш. шкіл УПА
// «Понстанець» 1946 р. Передрук за журиалом «До Зброї» чч. 14 (27) і 15 (28) 1952 р.

Про розвідку

Тактика розвідачів визначується: а) завданням, яке виконує відділ, і б) зовнішніми обставинами. Бойові завдання відділу УПА особливі, особливі також обставини, серед яких приходиться діяти відділові УПА, і внаслідок цього, особливою мусить бути й розвідка відділів УПА. Відділ, що має добре поставлену розвідку, вийде з усякої ситуації переможно. Він знає сили противника і їх розміщення, знає, чи з помічених рухів противника може передбачити його наміри і їм переш­кодити; знає, коли і куди треба самому вдарити, вміє відхи­литись, коли треба, від удару противника. Відділ, що має добре поставлену розвідку, ніколи не буде застуканий противником зненацька, також ніколи не вимірить хибного удару по противникові. Тому питання доброї розвідки у відділів УПА — це питання першорядного значення. Від того, як окремий відділ його розв'язує, у великій мірі залежить правильність його дії.

В даних умовинах перед розвідкою стоять такі завдання (для відділу, що стаціонує в одному терені довше тижня): здобувати щоденні відомості про те, що діється в даному районному осередку, тобто, чи стягаються в район нові війська, якщо так, то скільки їх, як великі групи, якими засобами пересуваються, в якій порі дня чи ночі; з яким озброєнням; чи збільшується гарнізон військ нквд, якими групами виїздить нквд У терен, з яким озброєнням, у якій порі дня, де перед­бачується облави, з яких причин і — по можливості — дані про сексотів. Для відділу в рейді завдання розвідки ускладнюється. Йому теж потрібні ті самі дані, що їх уже перераховано, з тим, що розвідка мусить їх здобувати все в новому терені, без­посередньо перед відділом, що просувається вперед. Він мусить тоді користуватися також даними розвідки відділів, що ста-ціонують у терені, через який проходить рейдуючий відділ. Відділ, що силою обставин опинився в облаві, мусить своє­часно розвідати, якими силами ворог робить облаву, які вихідні рубежі зайняв, в якому місці вороже кільце найслабше. Іноді це буде вже бойова розвідка.

Ясно, що це все ставить особливі вимоги перед кожним ок­ремим розвідачем. Бачити все і своєчасно доносити командирові -обов'язок розвідача. В якому положенні ворог не знаходився б, яких заходів не вживав би — від розвідача вимагається одного: діяти швидко і также швидко доставляти командирові здобуті дані про противника. Іноді дані розвідки не будуть достатньо повні. Розвідачеві потрібно буде ще що-небудь вислідити у роз­ташуванні ворога, зібрати більш потрібні дані про нього. Все одно, перші дані повинен він негайно доставити командирові. Ось, наприклад, розвідач довідується, що в такому-то напрямі посу­вається ворожий відділ. Він ще не знає величини відділу, не знає його завдання, не знає, де зупиниться ворог. Проте, діставши ві­домість, вже подає командирові звіт: "В такому-то напрямі і з такого-то напряму посувається ворожий відділ. Силу й завдання ворога ще не знаю. Я посуваюся в напрямі виявленого против­ника." Тепер розвідач намагається сам бачити ворога, оцінити його силу та з рухів розкрити його наміри. Відомості про про­тивника збирає звідусіль: від жінок, дітей, старих, від робітників адміністрації, намагається захопити язика у ворога. Відомості, які одержуватиме, подає кожночасно командирові. Одначе, коли во­ни не будуть з власного спостереження, подає замітку, що таку-то відомість розвідав від таких-то людей. Розвідач мусить пам'я­тати, що відомості, які він одержуватиме від населення будуть двоякі: будуть перебільшувати сили ворога, коли населення по­паде в паніку, та будуть применшувати, коли населення схильне легковажити ворога. Тому розвідач мусить конче сам особисто провірити все, що йому подають про ворога. Розвідач мусить йти найбільшу небезпеку, коли треба здобути потрібні дані про ворога. Побачивши особисто ворога, розвідач пише звіт коман дирові. Тут він враховує дані, які одержав від принагідних люде порівнює їх між собою, додає власні спостереження і подає к мандирові. Такий звіт буде виглядати більш-менш так:

"25.Х.44 р год, 6.45. Друже командире! В год. 6.15 хвилин під'їхали під місцевість Н. три вантажні автомашини з військом, зупинились розвантажились. Порожні автомашини поїхали в село. В кожній автомашині було біля 15-ти вояків. Озброєння: кріси й автомати Село сподівалося облави і тому всі поховались. Якась жінка говорила, що нквд під'їжджає також з іншого напрямку. Я не встиг ще того провірити. Думаю, що це неправда, бо я вже 15 хвилин слідкую за ворогом і нових груп не бачу. Військо пішло розстрільною полем попід ліс. З поведінки війська можна прийти до висновку, що воно не робить облави ані на село, бо поводиться заголосно ані на ліс, бо його замало. Думаю, що воно хоче спровокувати ліс, тобто, воно приїхало з розвідувальною метою. Я стежу за ним да­лі. Про всі зміни негайно слатиму звідомлення. Стрілець Дрозд".

Швидкість у помічуванні — це одна з основних передумов роботи розвідача. Коли розвідача помітять раніше, ніж він сам вспіє що-небудь запримітити, то ясно, що з його розвідки не­велика користь, а то й буде шкода. Ніяка ситуація не повинна розвідача зробити безпорадним. Коли розвідач помітив щось таке, чого не передбачив ані командир, ані він сам, тоді він негайно звітує про помічене командирові, діючи далі з власної ініціятиви аж до нового наказу командира. Особиста ініціятива і зарадність — друга передумова доброї роботи розвідача. Роз­відача ні на хвилину не повинні задовольнити дані, які він уже зібрав. Він мусить уперто здобувати все нові відомості про ворога. Небезпека тут не може бути жодною перешкодою. Впертість і наполегливість у підшукуванні нових форм роз­відки, не зважаючи на небезпеку, — третя й найважливіша передумова доброї роботи розвідача.

Накінець, питання зв'язку між командиром і розвідачем. Ясно, що всі добре зібрані відомості нічого не варті, коли вони не були доставлені на час. Тому важливим є вибір становища для зорення. Становище мусить бути таке, щоб розвідач міг добре зо­рити і тримати постійний зв'язок з відділом. Не добре, наприклад, вибирати становище для зорення біля самотного дерева в полі, у високо положеному населеному пункті, без доброго відходу в напрямі відділу, на окремому цвинтарі, що не має сполучення з населеним пунктом. Бо хоч звідти й добре видко, то здобутих відомостей майже неможливо подати (коли взяти на увагу, що майже єдиний засіб зв'язку у нас є піший посланець). На більші віддалі розвідач розпоряджає кінними посланцями. Взагалі в питаннях зв'язку розвідач мусить виявити чи не найбільше ініціятиви, щоб своєчасно передати здобуті відомості.

//Повстанець. Рік 1, листопад 1944 р. Видає Українська Повстанча Армія. Ч. 1

Напад повстанчого відділу на ворожі об’єкти

Повстанчий відділ у боротьбі з окупантом повинен якнайширше використовувати момент несподіванки і бити ворога там і в такий час, де й коли він цього найменше сподівається. Одним з видів бою, в якім може бути дуже добре використаний момент несподіванки, є напад на ворожі об'єкти. Предметом нападу можуть бути ворожі залоги, бази постачання, об'єкти комунікації, місця тримання в'язнів. Напади можуть мати на меті здобуття необхідних матеріялів, знищення ворожої залоги, руйнування певних об'єктів, звільнення в'язнів. Напад може бути успішним лише при старанній підготовці.Непідготовлений напад веде до зайвих втрат та досить часто — до поразок.

Кожен об'єкт, на який плянується напад, повинен бути насамперед добре розвіданий. Якщо напад плянується на об'єкт у населеному пункті, треба якнайкраще ознайомитись із пляном населеного пункту, розташуванням у ньому вулиць, окремих будинків, розташуванням ворожих об'єктів. При нападі на ворожу залогу треба розвідати загальну чисельність залоги,.розміщення, а також розміщення старшин та ворожої адміністрації в різних місцях населеного пункту, озброєння ворога, порядок виконування служби вдень і вночі, склад та силу ворожого забезпечення, порядок та час зміни варт, стійок, порядок та шлях руху стеж. Якщо напад готується на об'єкт, який охороняється ворогом, необхідно докладно розвідати систему оборони ворогом об'єкту нападу: штучні та природні перешкоди, розташування вогневих засобів, систему вогню, розташування окопів, ходів сполучення, підготовку окремих бу.шнків для оборони. Звернути увагу — дерев'яні чи муровані _ВсІ будинки, чи є віконниці на вікнах, льохи, де ворог може боронитися.

Треба уважно вивчити непомітні підходи до об'єкту нападу, можливість проходу там, звідки ворог найменше цього споді­вається (річка, багно).

Необхідно врахувати можливість допомоги сусідніх воро­жих залог тій залозі, на яку буде напад. Тому потрібно розві­дати про сили цих залог, їх озброєння, транспортні засоби, шоб визначити час, на який вони встигнуть прибути до місця нападу, та відповідно розплянувати забезпечення нападу. Пот­рібко також завжди пам'ятати про необхідність провірення відомостей, здобутих розвідкою, бо серед них може бути певна частина неправдивих.

На основі здобутих відомостей розпляновується сам напад. Звичайно відділ розташовується на певній віддалі від об'єкту нападу, і тому потрібно визначити час вимаршу, час перемаршу, а також дорогу маршу, спосіб угрупування відділу під час маршу, забезпечення, умовні сигнали та знаки на час маршу. Дорога маршу повинна виключати можливість зустрічі з воро­гом, а також по можливості з цивільними особами.

Повинно бути добре обмірковане місце штурмової підстави, тобто місце, де відділ зосереджується безпосередньо до напа­ду. Це місце повинно бути по можливості якнайближче до об'єкту нападу, але не так близько, щоб ворог міг викрити від­діл під час перебування його на штурмовій підставі. Необхідно розплянувати спосіб забезпечення на штурмовій підставі.

Залежно від об'єкту нападу та сили ворога призначається сили ударного відділу, час і спосіб удару, спосіб ужиття вог­невих засобів безпосередньо перед ударом і під час удару, спосіб згромаджування здобутого матеріялу і полонених, спосіб нищен­ня матеріялу та знаряддя, що його не можна буде забрати. Визначається сила відділів, що забезпечать напад, місце служби, час, коли мають відійти від відділу, коли й куди вернутися, які мають виконати знищення, які до цього взяти знаряддя, час пе­реведення знищень (передчасні знищення побільшують ворожу чуйність). Командир відділу визначає силу резервового відділу, передбачуване йому завдання, місце служби (звичайно на штур­мовій підставі), знак початку бою резервовим відділом.

Дата добавления: 2015-07-18