Види читання

Вважають, що залежно від матеріалу, який буде читатися, та мети читання розрізняють декілька видів читання.

1. Поглиблене читання. Цей вид читання передбачає, що під час читання буде звертатися увага на деталі тексту, вони будуть аналізуватися і оцінюватися. Саме тому цей вид читання іноді називають аналітичним, творчим. При вивченні навчальних курсів – це найкращий вид читання. “Ви не просто читаєте текст, – пише Т.М.Надєїна, – і виявляєте незрозумілі місця, а, спираючись на свої знання, досвід, розглядаєте питання критично, творчо, знаходите сильні та дошкульні місця в поясненнях, самостійно трактуєте положення та висновки, що дозволяє легше запам’ятовувати прочитаний матеріал”[19, 48]. Вважають, що саме таким засобом читаються підручники, тексти з незнайомої та складної тематики.

2. Ознайомлювальне читання. Його мета – загальне знайомство із змістом тексту, виявлення його основної ідеї та проблеми, що розглядаються в ньому. У цьому випадку увага приділяється лише головному, на деталі час не витрачається. Цей вид частіше використовують під час читання публіцистичної та художньої літератури.

3. Читання - перегляд. Для попереднього знайомства з книгою можна використати цей вид читання. Його сутність така: читається зміст книги, вступ та післямова до неї, за змістом вибираються окремі положення. Усе це дозволяє оцінити книгу з точки зору ваших потреб і виявити необхідність докладнішого ознайомлення з нею.

4. Сканування. Скануванням називається швидкий перегляд тексту з метою пошуку слова, факту, прізвища, назви. Вважають, що той, хто має навички сканування, може засвоювати друкований текст у два-три рази швидше, ніж традиційним шляхом.

5. Швидке читання. Цей засіб читання вимагає спеціальної підготовки. Його характеризує як висока швидкість, так і висока якість засвоєння прочитаного. Воно ґрунтується на певних правилах (алгоритмах) і за глибиною та розумінням не поступається поглибленому читанню. Спеціалісти розрізняють панорамне швидке читання і вибіркове читання [19, 48].

Швидке читання передбачає не тільки засвоєння прочитаного, але й збереження отриманої інформації. Її можна запам’ятати. Але психологи вважають, що ефективніше засвоюється та запам’ятовується те, що не тільки зафіксовано в пам’яті, але й на папері. Запис прочитаного сприяє також формуванню навичок згортання інформації, сприяє збільшенню продуктивності праці. Фіксувати прочитане можна по-різному: конспектуючи, складаючи анотацію та реферат.

Конспект – система приведення в порядок думок, короткий запис змісту прочитаного. Існують такі види конспектів:

а) короткий (містить у собі лише назви пунктів) та повний (містить у собі закінчені речення);

б) конспект прочитаного, конспект прослуханого та конспект промови;

в) конспект для збереження інформації та конспект для приведення в порядок думок.

Фахівці пропонують декілька основних правил та принципів складання конспектів, які розрізняються залежно від виду конспекту і від його мети.

Анотація – це коротка характеристика статті книги або іншого друкованого матеріалу. Її основна мета – дати уявлення про цей друкований матеріал та про те, що міститься в ньому (про що йдеться). Структура анотації містить:

¨ автора, назву, вихідні дані (бібліографічний опис);

¨ тему статті (Стаття присвячена...);

¨ проблематику (перераховуються питання та проблеми, які розглядаються в тексті), часто використовуються такі вирази: аналізуються, висвітлюються, описуються, розглядаються, розкриваються проблеми і робиться аналіз, характеристика, опис, наводяться результати, приклади, факти тощо; викладається теорія, методика, проблема, досліджується (вивчається) питання про проблему (процес, властивості) тощо;

¨ адресат – визначається, для кого призначений текст. Тут використовуються такі вирази: “Стаття призначена для фахівців у галузі”, “може бути цікавою”, “корисною для широкого кола читачів” тощо.

Мова анотації повинна бути простою, лаконічною, зрозумілою.

Реферат – короткий виклад змісту статті (книги), який включає головні факти, відомості та висновки, необхідні для першого ознайомлення з даною роботою. Мета реферату – ко-ротко та зрозуміло повідомити про те, що саме говориться в статті (книзі).

Розрізняють два види рефератів: реферат-резюме і реферат-огляд. Перший складається за одним джерелом, другий – за декількома, але об’єднаними спільною темою.

Структура реферату-резюме:

1. Автор, назва, вихідні дані (бібліографічний опис).

2. Тема статті (книги) (вказується загальна тема).

3. Композиція. Вказується, з яких структурних частин складається джерело, скільки таких частин.

4. Основний зміст. Викладаються конкретні результати або висновки автора відповідно до структури статті. Можуть використовуватися такі вирази:

¨ у вступі зазначається (вказується), що...

¨ у першій главі висвітлюється (розглядається)...

¨ автор вказує, робить висновок, що...

¨ друга глава присвячена (містить)... На думку автора...

¨ у третій главі...

¨ у післямові вказується (зазначається), що...

5. Наявність ілюстративного матеріалу. Зазначається наявність ілюстрацій, малюнків, таблиць, інших наочних матеріалів. Використовуються висловлювання типу: “Свої міркування автор ілюструє конкретними фактами і прикладами, наводить малюнки, фотографії, таблиці…”

6. Адресат. Зазначається, для кого призначений текст (стаття призначена для спеціалістів у галузі, призначена для широкого кола читачів, може мати інтерес для …).

Докладніше проблема реферування та підготовки різних видів інформаційних документів розглядається в курсі інформаційно-аналітичних досліджень.

Як уже зазначалося, PR-мен повинен мати не тільки знання, пов’язані з дослідженням проблеми (знайти інформацію), але й уміти згрупувати інформацію, написати текстову інформацію, яка може бути використана як у підготовчій роботі, так і під час здійснення зв’язків з громадськістю. На думку фахівців, від-правним моментом у здійсненні соціальної комунікації в сучасних умовах є інформаційний текст у всіх його різновидах. Одним з найважливіших засобів зв’язків з громадськістю є інформаційний друкований матеріал. Саме тому володіння навичками письма – професійно важлива якість працівника ПР. Проте він мусить бути не просто грамотною людиною, але й уміти складати дуже різні письмові тексти. І.Яковлєв пише: “Мало володіти технікою письма. Спеціаліст із паблік рилейшнз повинен стратегічно мислити і добре планувати свою діяльність” [114, 116].

Удосконалення навичок письмової мови – завдання спеціальних курсів, зокрема курсу ділової української мови. На характеристиці окремих видів письмової продукції, що створюється в службах ПР, їх особливостях і правилах підготовки, ми зупинимося тут і в деяких інших темах посібника. Передусім потрібно з’ясувати, які види текстів потрібні працівникові служби зв’язків з громадськістю в його діяльності. У спеціальних розділах журналів та газет друкуються статті та повідомлення, що створюються і поширюються службами ПР. Відповідні відділи установ та організацій готують річні звіти, брошури, буклети, листівки, інформаційні повідомлення для комп’ютерних мереж.

Типологізація письмових документів,
які створюються PR-менами:

1. Особисті тексти, що їх створюють та використовують у повсякденній роботі PR-мени:

¨ план або перелік запитань для керівника. Їх формують короткими реченнями, які виражають їх суть;

¨ короткі нотатки "на пам’ять" для використання під час спілкування з працівниками, підлеглими або керівником. Їх використовують, щоб не забути потрібної інформації;

¨ листи, що використовують для комунікацій із зовнішньою громадськістю і для супроводження доповідей, пропозицій, планів.

2. Спеціалізовані тексти, що їх створюють працівники служби зв’язків з громадськістю для окремих груп людей:

¨ офіційні пропозиції керівництву про здійснення певних заходів (доповідна записка, службова записка, програма заходів тощо);

¨ документи організації, у яких викладена офіційна точка зору на важливу проблему (наприклад, концепція розвитку кафедри, інституту, фірми тощо і план реорганізації фірми і т. п.);

¨ щорічні або щоквартальні доповіді для акціонерів та фінансових служб про стан та перспективи розвитку організації;

¨ внутрішньоорганізаційні накази, інформаційні матеріали, газети, журнали тощо.

3. Тексти для громадськості. Це тексти, які найчастіше доводиться складати працівникові ПР:

¨ брошури – інформаційні або агітаційні матеріали, що розкривають одне або кілька питань, найчастіше вони призначені якійсь одній групі, хоча можуть носити і загальний характер;

¨ промови (тексти) для виступів керівників або працівників ПР перед різними аудиторіями;

¨ матеріали для преси, радіо, телебачення;

¨ тексти для комп’ютерних мереж;

¨ рекламні тексти [114, 114-115].

Дата добавления: 2015-07-17