Основні джерела громадської думки

¨ Канали неофіційної комунікації (чутки, плітки тощо).

¨ Індивідуальний досвід людей.

¨ Форми суспільного досвіду, відображені в різній інформації та знаннях, що сприймаються людьми.

¨ Канали офіційної комунікації: засоби масової комунікації, наукова інформація, система освіти, цілеспрямовані дії різних соціальних інститутів, зокрема системи зв’язків з громадськістю.

¨ Лідери думок.

Названі джерела відіграють різну роль у формуванні громадської думки в кожному окремому випадку. Це зумовлено і різною інтенсивністю впливу їх на конкретну людину, і особливостями самих людей. Саме тому служби зв’язків з громадськістю повинні знайти до громадськості свій шлях, в основі якого лежить підвищення рівня поінформованості громадськості та підвищення компетентності громадської думки.

На думку фахівців, існує три способи впливу на поведінку людей: примус, маніпулювання та співробітництво. Чи всі вони можуть бути застосовані для впливу на громадську думку? На перший погляд, громадська думка – це специфічний різновид поведінки людей. Проте змусити людину думати про те, чого вона не хоче, неможливо. Саме тому, на наш погляд, у разі спроби вплинути на громадську думку нам залишається два способи впливу: маніпулювання та співпраця. Оскільки в основі співпраці в “галузі” думок лежить переконання, про такі дві
форми впливу на громадську думку і говоритимемо:

Маніпулювання пов’язане із застосуванням своєрідного примусу, коли громадськості нав’язуються певні цінності та ідеї, а вона цього не усвідомлює. “Об’єкт маніпулювання вважає, що він діє на основі свого вільного вибору, рішення. Але це “вільне рішення” – ілюзія. Насправді ним управляють, а його думкою маніпулюють. Навіть так звані моральні принципи часто є результатом маніпулювання з метою збереження влади меншості” [20, 185].

Засобами примусу можуть бути певні події (страйки, заходи інформаційного характеру[12]) або система організаційних заходів, яка спрямована на формування у громадськості певних поглядів та поведінки, що відповідає їм. Це небажана з точки зору інтересів громадськості форма впливу на її думку, її застосування у практиці роботи служб паблік рилейшнз неетичне. Проте, як зазначають фахівці, маніпулювання як метод впливу на аудиторію дуже приваблює всіх, хто має владу: політиків, фінансистів, підприємців. Крім того, “маніпулювання є в самій природі комунікації”, “тому спроби громадськості за допомогою різних етичних кодексів хоча б якось обмежити зростання маніпулятивних методик та технологій мало що дають. Як це не парадок-
сально, багато положень цих кодексів скоріше працюють не “проти” маніпулювання, а “за”, оскільки лише затіняють істинну картину всесилля маніпулятивних методів” [20, 188]. PR-мен повинен знати сутність маніпулювання, проте не для того, щоб використовувати його в практиці комунікацій, а для того, щоб розпізнавати його в діях інших.

Маніпулювання – це вплив на громадську думку за допомогою керованих ефектів для досягнення певних цілей комунікатора. Вважають, що головне призначення маніпулювання – мобілізація громадської думки на підтримку певних цілей та цінностей.

Маніпулювання передбачає:

а) упровадження у свідомість під видом об’єктивної інформації не явного, але бажаного для певних груп змісту;

б) вплив на больові точки громадської свідомості, що викликають страх, тривогу, ненависть тощо;

в) реалізацію певних замислів та прихованих цілей, досягнення яких комунікатор пов’язує з підтримкою його позиції громадською думкою;

г) наявність масової аудиторії, чітко зорієнтованої на певні стереотипи. Маніпулювання, як зазначають фахівці, неефективне в аудиторії, котра налаштована критично, або коли воно охоплює одну частину аудиторії, а інша лишається поза маніпулятивним впливом.

Маніпулювання найбільш ефективне при монопольному положенні на інформаційному ринку певної соціальної групи, яка нав’язує власні цілі та цінності всьому суспільству. Яскравий приклад, який ілюструє сутність і особливості маніпулювання як форми впливу на громадську думку, мав місце у 1978 році у США.

Через два місяці після підписання у Відні Договору ОСВ-2 в серпні 1978 року Дж.Картер, тодішній президент США, змінив своє рішення про необхідність його ратифікації. Щоб ця зміна позиції не виглядала свавіллям, був здійснений такий трюк. До щотижневої підбірки секретної інформації напередодні ратифікації Договору, яка поширювалася ЦРУ серед 300 офіційних осіб, був включений сюжет про “радянську військову бригаду на Кубі”. Голова сенатського комітету з іноземних питань Ф.Черч, який вважався прихильником ратифікації Договору і мав вплив у Конгресі, змушений був скликати прес-конференцію та сповістити журналістам про події “колосальної ваги”. Отож, громадська думка була стурбована так, що не могло бути й мови про ратифікацію Договору. Пізніше стало відомо, що “радянська військова бригада на Кубі” – це військова частина, яка перебувала там на одному й тому ж місці і кількісний склад якої з 1962 року не змінювався відповідно до домовленостей між СРСР та США.

Навіть цей один приклад свідчить, що майже основним засобом маніпулювання громадською думкою на сьогодні є засоби масової інформації. Дуже часто це маніпулювання здійснюється не в інтересах ЗМІ, а в інтересах “замовників” – владних, ко-
мерційних структур та інших. У наведеному прикладі маніпулювання було санкціоноване президентом країни, а ЗМІ були не лише засобом маніпулювання, але і його об’єктом.

Дата добавления: 2015-07-17