Проблеми та перспективи розвитку сучасної української літературної мови (ХХ – ХХІ ст.).

“Словом структурується все наше внутрішнє життя, від мислення до сновидінь” (О.Забужко). В.Винниченко жартував, що за долю української мови він може бути спокійним, щойно нею заговорить кримінальний світ. Ґ, ґ

Філософи Г. Ґадамер. М. Хайдеґер доводили, що не ми володіємо мовою, а вона нами: “тільки мова велить нам сприймати світ таким, а не іншим, накидає нам світогляд”. Завдяки мові уродженець Борнео розрізняє 37 відтінків зеленого кольору, яких не бачимо ми, але українською мовою можна сказати “хата” – відчуєш тепло материнське, а “дім” – чоловічого роду, холодний, англієць цього не зрозуміє.

“Нація, котра мислить про світ і про себе в ньому категоріями позиченої мови (метамови), неминуче мислить несамостійно – себто сходить з єдиної, унікальної позиції у всесвіті, приділеної лише їй, з-не-при-томлюється щодо цієї позиції (щодо себе самої)” (О.Забужко. Хроніки від Фортінбраса.).

Співвідношення мови і національної свідомості є важливим показником характеру розвитку етномовних процесів. За даними попереднього перепису населення України, серед всього населення України 87,7 % українців назвали рідною мову своєї національності, з них у містах лише 81 %, у селах - 98%. Існують значні регіональні відмінності у поширенні мов серед етнічних спільнот України. Найбільш зрусифікованими є південні та східні промислові регіони України. В етнічно мішаних регіонах мають місце явища двомовності і багатомовності, нерідко вимушені. Ці явища віддзеркалюють складні етномовні процеси і багатовікову боротьбу в Україні за мову – невід’ємну ознаку етносу. (Див.: Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К.,1998. –С. 64; Іванишин В., Радевич-Вінницький Д. Мова і нація. – Дрогобич, 1991. – С.50-54.)

На думку багатьох етнологів (В.Наулко, О.Нельга), у прямій залежності від етнічної і мовної структури знаходиться і національна самосвідомість. Цю тезу підтверджують соціологічні дослідження американських і вітчизняних вчених, які проводилися в 90-х рр.(Інститут соціології НАН України за участю фірми “Соціс-Геллап” та Фонду “Демократичні ініціативи”, Стенфордський університет, О. Лавер, Ю. Ажнюк, А. Шевченко)

Дані досліджень вказують на те, що у 1994-1999 рр. не відбулося розширення вживання української мови. Близько 15 % громадян, які вважають себе українцями за національністю, не назвали українську мову своєю рідною. З огляду на згадувані регіональні відмінності щодо ставлення до української мови, наведемо результати опитування, проведеного в 2000 р. в Донецькій обл.: серед опитаних 620 респондентів лише 41 % українців вважало рідною мову своєї національності, а спілкується нею в родині тільки 8 %.(Див.: Політика і культура/ 4-17 липня 2000- С.9.) Це дало підставу президенту Фонду “Демократичні ініціативи “ Ільку Кучереві зробити висновок про те, що “в Україні погано обстоюють права хіба однієї нацменшини.” Труднощі з вільним функціонуванням української існують і на Луганщині, де спостерігається масовий характер поширення серед українців російської мови як рідної. Лише за останню чверть століття частка російськомовних українців тут збільшилася до однієї третини. Тенденцією є процес відходу українців від своєї етнічної мови, водночас, серед росіян “самоідентифікація за мовною ознакою є масовим явищем “. Ще складніша ситуація в Криму. Загалом, частка “російськомовних українців” у населенні України у півтора рази вища, ніж частка російськомовних росіян.

Чисельність росіян в Україні протягом багатьох років зростала непропорційно кількості серед них тих, хто знає українську мову – з 25,9% у 1970р. до 32,8 % у 1989р. Ще менше серед росіян таких, хто користується українською мовою у спілку ванні (Див.: Наулко В.- Там само – С.64)

Багато наведених і не наведених фактів, зокрема, той, що в Україні майже дві третини загального обсягу ефірного часу на теле- і радіоканалах зайнято передачами російською мовою (Див.: Нельга О.- Там само. - С. 298-306), свідчать про те, що в Україні мають місце особливий статус і духовно-культурне домінування російського етносу принаймні у п’ятнадцяти областях Сходу, Центру і Півдня України, а також у Автономній Республіці Крим.

Мовні взаємини в Україні регулюються Законом України “Про мови” від 28 жовтня 1989р. він закріплює за українською мовою статус державної і визначає, як функціонують та взаємодіють інші мови на теренах України. Слушними з цього приводу є думки українських видавців і письменників братів Капранових, які неодноразово виступали в пресі з тезою про те, що мовний конфлікт в Україні не є українсько-російським, він стосується й інших суб’єктів – національних меншин України. Вони застерігають про небезпеку надання російській в Україні статусу державної мови і закликають народ України усвідомити, що українська – це “мова міжнаціонального спілкування на теренах нашої великої, багатонаціональної та полі культурної батьківщини. Досягнення саме такого становища українська влада і повинна поставити собі за мету. Саме такий підхід забезпечить відсутність національних утисків і вільний розвиток усіх мов в Україні.” Капранови стверджують, що українська сьогодні економічно дискримінована. “Відбувається потужна ринкова русифікація, яка за наслідками обіцяє бути значно страшнішою, ніж політична русифікація минулих років. Україномовна частина населення повністю відрізана від основних каналів інформації і загнана у інформаційне гетто, такий собі клуб за інтересами для тих, хто згоден доплачувати за переклад.” “...державна мова – це державний кордон у інформаційному просторі. Саме Державний Кордон. І так само, як географічний, він має бути чітко визначеним і захищеним.”

Українською мовою сьогодні в країні володіють понад 40 млн. чоловік. Чисельність українців, які вважають рідною мовою своєї національності, становить біля 30 млн. чоловік. Існує відсоток осіб, які називають рідною українську мову, і серед інших народів. Нею розмовляють десятки тисяч росіян, багато поляків, чехів, словаків, молдован та румунів. Оздоровленню української національної культури і мовної ситуації сприятиме здійснення системи заходів у рамках Закону про мови в Україні. Ми повинні зберегти український інформаційний простір, етномовні процеси мають супроводжуватись етнічною консолідацією, поширенням української літературної мови в усно-розмовній практиці і визнанням непересічної суспільної цінності всіх національних мов в Україні.

Дата добавления: 2015-07-17